Постанова

від 03.02.2021 по справі 909/1338/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа №909/1338/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця" від 28.07.2020 №ДН-4-2/1671

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020, (повний текст рішення складено 09.07.2020, суддя Михайлишин В.В.),

у справі №909/1338/19,

за позовом : Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідачів :

1. Боднарівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області

2. Приватного підприємства "Екотехносервіс", с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів : Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

за участі представників:

від позивача : Левчук І.М. - адвокат (на підставі довіреності №ц/3-44/46-20 від 28.02.2020);

від відповідача 1 : не з`явився;

від відповідача 2 : не з`явився;

від третьої особи : не з`явився.

1. Розгляд справи

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно з ст. 222 ГПК України.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Хабіб М.І., суддів Кравчук Н.М. та Данко Л.С.

У зв`язку прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 20.08.2020 № 2433/0/15-20 про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку із поданням заяви про відставку та перебуванням судді Кравчук Н.М. у відпустці автоматизованим розподілом (витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020) до складу колегії суддів замість суддів Данко Л.С. та Кравчук Н.М. введено суддів Гриців В.М. та Якімець Г.Г.

В подальшому, згідно з розпорядженням керівника апарату щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №455 від 09.11.2020 було проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги (вх. № 01-05/2139/20) у справі №909/1338/19, у зв`язку із звільненням у відставку судді Хабіб М.І.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Дубник О.П., суддів Гриців В.М. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (головуючий суддя Дубник О.П., судді Гриців В.М. та Якімець Г.Г.) розгляд справи відкладено на 03.02.2021 на 12 год 00 хв.

В судове засідання 03.02.2021 з`явився представник позивача, відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися. Відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення відповідач 1 та третя особа належним чином повідомлені про розгляд справи, представник відповідача 2 про розгляд справи повідомлявся в судовому засіданні 16.12.2020 під розписку.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідачів та третьої особи.

3. Короткий зміст заяви.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Боднарівської сільської ради, Приватного підприємства "Екотехносервіс" про визнання незаконним та скасування рішення Боднарівської сільської ради чотирнадцятої сесії п`ятого демократичного скликання від 18.05.2008; визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2009; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки у державному реєстрі прав.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що оскаржуване рішення Боднарівської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП Екотехносервіс прийняте із перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності, з порушенням норм земельного законодавства та є таким, що порушує право позивача на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна. На думку позивача, оскільки правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом (державна власність) і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону, сільська рада незаконно розпорядилася та передала в оренду ПП "Екотехносервіс" спірну земельну ділянку.

В підтвердження того, що земельна ділянка на момент прийняття рішення входила у смугу відведення залізниці надав "План полоси отвода линии Стрый-Ивано-Франковск Львовской железной дороги" 1966 року, який, на його думку, є містобудівною документацією. Вказував на те, що про порушення свого права дізнався у 2015 році в результаті проведеної інвентаризації смуги відведення.

Посилаючись на виявлену велику кількість спірних земельних ділянок, а відповідно і велику кількість судових справ, позич обґрунтовує не можливість звернення із цим позовом до суду в межах встановленого законом трьохрічного терміну позовної давності.

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Судом першої інстанції зроблено висновок, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт "б" ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Наявність чи відсутність у позивача документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту, а тому, на переконання суду першої інстанції, доводи позивача у цій частині є обґрунтованими. Однак суд першої інстанції зазначає, що наведені вище положення законів не звільняють останнього від доказування того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту.

Місцевий господарський суд, прийшов до висновку, що станом на час прийняття сільською радою спірного рішення від 18.04.2008, земельна ділянка площею 0, 1212 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого тоді земельного законодавства.

Судом першої інстанції було встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля (складається з бурякопункту та гаражу), яка належала Боднарівській сільській раді, а з 2005 року належить на праві власності Приватному підприємству Екотехносервіс (відповідно до договору купівлі-продажу від 12.10.2005).

Місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення зазначив, що Боднарівська сільська рада не мала підстав для відмови Приватному підприємству Екотехносервіс у наданні земельної ділянки в користування для обслуговування нежитлової будівлі, оскільки технічна документація із землеустрою, надана останнім, отримала позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 05.03.2008 № 551/П, не була оскаржена чи оспорена позивачем та третіми особами. А тому, місцевий господарський суд вважає, що при прийнятті спірного рішення сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень.

Крім того, судом першої інстанції також враховано лист позивача від 27.02.2017, згідно з яким Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", як суміжний землекористувач, погодила зміну межі населеного пункту села Боднарів Боднарівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області відповідно до наданого проекту землеустрою щодо зміни межі населеного пункту с. Боднарів, за яким земельна ділянка ПАТ "Укрзалізниця" в адміністративних межах Боднарівської сільської ради розміщена за межами населеного пункту.

На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

5.1. Акціонерне товариство Українська залізниця оскаржила судове рішення в апеляційному порядку, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з наданням невірної оцінки доказам та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим, таке рішення підлягає скасуванню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом як підставу для відмови у задоволенні позову зазначено те, що План полоси отвода линии Стрый - Ивано-Франковск Львовской железной дороги 1966 року є лише одним із документів містобудівної документації, який був виготовлений з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування, а не достатнім доказом того, що залізниця є належним землекористувачем спірної ділянки. Крім того, суд першої інстанції посилаючись на Положення Про землі, надані транспорту , затверджене постановою Ради народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, пункт 10, Инструкцию о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и испльзовании полоси отвода , затверджену Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 та Земельний кодекс УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 28.11.1922, дійшов помилкового висновку, на думку апелянта, що на час прийняття сільською радою рішення від 18.04.2008, земельна ділянка площею 0,1212 га не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого тоді земельного законодавства.

Апелянт стверджує, що відповідно до норм законодавства, які були чинними при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п.п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928) .

Оформлення прав органів шляхів сполучення землі, що закріплювалися за ними, проводилося шляхом відведення за схемою згідно вищезазначених нормативних актів.

В подальшому при зміні законодавства та введення інституту державних актів в Земельних кодексах, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі та наявні у користуванні землі.

Проте, як стверджує апелянт, всупереч вищезазначеному, та при тому, що сільській раді було відомо, що в даному місці земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту, спірна земельна ділянка була передана в оренду, в той час коли залізниця, як суміжний користувач, не погоджувала ні проект відведення земельних ділянок, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки з постійного землекористування.

Таким чином, як стверджує апелянт, при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні договору оренди земельної ділянки не враховано наведені вище норми законодавства, а прийняте рішення суперечить законодавству України, порушує права та інтереси залізниці, як належного землекористувача.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача проте, що залізниця, як належний землекористувач, сплачує, в тому числі і за спірну земельну ділянку, земельних податок на землі транспорту (смугу відведення), що знаходиться в адміністративних межах Боднарівської сільської ради. Даний факт підтверджується довідкою про сплату земельного податку, що наявна в матеріалах справи.

А тому, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

5.2. У своїх поясненнях Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області зазначає, що на період виникнення спірних правовідносин діяло Положення Про землі, надані транспорту , затверджене постановою Ради народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, де пункт 10 регламентував оформлення прав на землі, закріплені, зокрема за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законом.

Також діючим на той час Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (зі змінами та доповненнями від 07.02.1927), передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам право підтверджуючих документів на землю.

Враховуючи з наведеного, третя особа зазначає, що на час прийняття Боднарівською сільською радою спірного рішення від 18.04.2008, земельна ділянка площею 0,1212 га не належала на праві користування апелянту, оскільки останній не оформив таке право відповідно до діючого тоді земельного законодавства.

5.3. Щодо поданого відповідачем 2 - ПП Екотехносервіс відзиву на апеляційну скаргу (вх.№01-04/5080/20 від 08.09.2020) та доданих до нього документів, то судова колегія не надає йому правової оцінки з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Вимоги до відзиву визначені ст. 263 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Однак, відповідачем 2 до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№01-04/5080/20 від 08.09.2020) долучено докази про надсилання відзиву лише позивачу, натомість апелянтом до відзиву не долучено доказів про надсилання відзиву відповідачу 1 та третій особі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що відповідач 2 не дотримався вимог встановлених ст. 263 ГПК України, а відтак судова колегія не надає йому правової оцінки.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

12.10.2005 між Боднарівською сільською радою (продавець) та ПП "Екотехносервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець на підставі рішення 23-ї сесії, 4-го скликання від 12.08.2005 Боднарівської сільської ради передав у власність покупця нежитлову будівлю, що знаходиться в с. Боднарів, по вул. Шевченка, (вул. Корякова), буд. 1, Калуського району Івано-Франківської області, загальна площа якого становить 169,4 кв.м., складається із: бурякопункту, загальною площею 105,2 кв.м., зазначеного літерою А , гаража, цегляного, загальною площею 64,2 кв.м., зазначеного літерою Б (а.с.83, т.1).

Рішенням 4 сесії сільської ради 5 демократичного скликання від 25.10.2006, Боднарівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області вирішила вилучити земельну діляну Боднарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів в кількості 0,12 га для потреб обслуговування приміщення бувшого бурякоприймального пункту та гаражів ПП Екотехсервіс та переведено земельну ділянку площею 0012 га в землі запасу сільської ради (а.с.82, т.1).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 13493633 від 08.02.2007), на підставі дублікату договору купівлі-продажу /1924/18.12.2006, державним нотаріусом Калуської ДНК Локатир М.В., за ПП Екотехсервіс зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: Івано-Франківська обл., Калуський р-н., с. Боднарів, вул. Шевченка (вул. Корякова), буд. 1, реєстраційний номер 10088496 (а.с.84, т.1)

Рішенням 14 сесії сільської ради 5 демократичного скликання, Боднарівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області 18.04.2008 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП "Екотехносервіс" для обслуговування нежитлової будівлі (бурякоприймальний пункт) та гаражу (а.с.25, т.1).

23.03.2009 між Боднарівською сільською радою (орендодавець) та ПП "Екотехносервіс" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0, 1212 га по вул. Шевченка, 1, в селі Боднарів, Калуського району, Івано-Франківської області для обслуговування нежитлової будівлі (бурякоприймальний пункт) та гаражу. Договір зареєстровано в Калуському відділі Івано-Франківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.05.2009 та зареєстровано в державному земельному кадастрі за № 2622880101:01:001:0054 (а.с.22-24, т.1).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО Львівська залізниця , в результаті інвентаризації земель смуги відведення залізниці позивачем було виявлено, що в адміністративних межах Боднарівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області за напрямком Стрий - Івано-Франківськ (від 78 км + 634 м до 80 км + 803 м), земельна ділянка, яка перебуває в оренді у ПП "Екотехносервіс", площею 0, 1212 га, повністю накладається на смугу відведення залізниці (а.с.26-29, т.1).

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, які наведені в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У відповідності до пункту б частини 4 ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями.

Згідно з ч.2 ст.84 ЗК України, право державної власності на землю набувалось і реалізовувалось державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У відповідності до п.4 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року затверджено Положення Про землі, надані транспорту , відповідно до п.4 якого до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР від 01.11.1939 року, до набрання чинності постановою Ради Міністрів СРСР №24 від 08.01.1981 року Про затвердження Положення про землі, надані транспорту . Нормами ст.1 вже цього Положення встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею нормативно-правових актів - ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п. п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦВК СРСР 15.12.1928 року).

Земельним кодексом УРСР (в редакції від 08.07.1970 року), постановою Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року, постановою Ради Міністрів СРСР від 27.01.1962 року №83 гарантувалось право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування.

Вимога Земельного кодексу України (2002 року) про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 01.01.2008 року рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп 2005 визнана неконституційною.

Відтак, відсутність у позивача документів, якими посвідчується право користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізниці не змінює їх правового статусу, з чим погоджуються як суд першої так і суд апеляційної інстанції. Проте, застосовані судами норми права та встановлені ними обставини справи не звільняють позивача від обов`язку довести, що саме спірна земельна ділянка площею 0, 1212 га і є землею залізниці.

В матеріалах справи наявний лист ПАТ Українська залізниця регіональної філії Львівська залізниця від 27.02.2017, згідно з яким Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", як суміжний землекористувач, погодила зміну межі населеного пункту села Боднарів Боднарівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області відповідно до наданого проекту землеустрою щодо зміни межі населеного пункту с. Боднарів, за яким земельна ділянка ПАТ "Укрзалізниця" в адміністративних межах Боднарівської сільської ради розміщена за межами населеного пункту (а.с.66, т.1).

Крім того, судами встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля (складається з бурякопункту та гаражу), яка належала Боднарівській сільській раді, а з 2005 року належить на праві власності ПП "Екотехносервіс" (відповідно до договору купівлі-продажу від 12.10.2005).

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як убачається із наведеного вище порядок переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду та прав на земельну ділянку під ними є діаметрально протилежним принципу "superficies solo cedit", оскільки за ЦК України та ЗК України саме земельна ділянка слідує за будинком, спорудою, будівлею, а не навпаки.

Частина друга статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Наведене розуміння положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України як норм, які закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості є усталеним та його відмінність із започаткованим в римському приватному праві принципом "superficies solo cedit" полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості та його спрямованістю фактично є об`єднання юридичної долі двох окремих об`єктів нерухомості (земельної ділянки та житлового будинку, будівлі, споруди), які відповідно до частини першої статті 181 ЦК України є окремими нерухомими речами щодо кожної з яких передбачено окремий режим їх формування, реєстрації як об`єктів цивільних прав.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поряд з іншим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договір купівлі-продажу від 12.10.2005, укладений між Боднарівською сільською радою (продавець) та ПП "Екотехносервіс" (покупець), відповідно до якого продавець на підставі рішення 23-ї сесії, 4-го скликання від 12.08.2005 Боднарівської сільської ради передав у власність покупця нежитлову будівлю, що знаходиться в с. Боднарів, по вул. Шевченка, (вул. Корякова), буд. 1, Калуського району Івано-Франківської області, загальна площа якого становить 169,4 кв.м., складається із: бурякопункту, загальною площею 105,2 кв.м., зазначеного літерою А , гаража, цегляного, загальною площею 64,2 кв.м., зазначеного літерою Б , визнавався недійсним.

Відтак, з врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ Українська залізниця в особі її регіональної філії Львівська залізниця .

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020 у справі № 909/1338/19 необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

8. Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 8 644,50 грн.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі її регіональної філії Львівська залізниця залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2020 у цій справі без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 15.02.2021.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддя О.П. Дубник

Судді В.М.Гриців

Г.Г.Якімець