Постанова

від 09.02.2021 по справі 925/76/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 925/76/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук В.В.;

від відповідача: Нор А.Г.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року (повний текст складено 18.06.2020 року)

у справі № 925/76/20 (суддя: Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор"

про стягнення 966 162,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 02/04/14 від 04.04.2014 року про виконання послуг з ремонтно-будівельних робіт у загальному розмірі 966 162,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги з ремонтно-будівельних робіт по влаштуванню підлоги в цеху з розливу мінеральної води, які відповідач не оплатив.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп", звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.06.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, за твердженням скаржника, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 року у справі №910/17595/16 та від 05.04.2018 року у справі №914/1027/16.

Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

Також , скаржник вказав що суд першої інстанції не дав належної оцінки рішенню Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 року у справі №910/23290/17, та фактам встановленим в ним, зокрема, що всі правочини, були укладені зловмисниками під час рейдерського захоплення компанії Товариства з обмеженою відповідальністю Скайсіті-груп , в тому числі договір банківського рахунку № НОМЕР_1 , на який в порушення умов договору підряду відповідач здійснив оплату.

При цьому, скаржник зазначив, що суд не врахував, що подані платіжні доручення не є належними доказами сплати ним боргу за спірним договором, оскільки як свідчить зміст таких доручень, вони вказують про здійснення відповідачем оплати за іншим договором, укладеним з позивачем - №ЗЛ-0000061. Водночас, скаржник наголосив, що стягнення боргу за договором №ЗЛ-0000061 є предметом судового спору в іншій справі №925/1293/19.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020 року справу № 925/76/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

24.11.2020 року на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року у справі № 925/76/20 залишено без руху

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюк О.М., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційних скарг у справі № 925/76/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Буравльов С.І.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року у справі № 925/76/20 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Буравльов С.І. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року у справі № 925/76/20 своєю ухвалою від 23.12.2020 року.

16.01.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційних вимог позивача, викладених у апеляційній скарзі, а рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року залишити без змін.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що встановивши, що вимоги позивача про стягнення заборгованості не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, а також встановивши, що відповідачем були в повному обсязі здійснені розрахунки по спірному договору в сумі 1259470,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними платіжними дорученнями, суд першої інстанції прийшов до правомірних і обґрунтованих висновків про невідповідність фактичних підстав заявленого позову у їх взаємозв`язку з наданими позивачем доказами, про їх необґрунтованість та безпідставність і необхідність з цих підстав відмови у задоволенні позову, та прийняв законне і обґрунтоване рішення у даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 09.02.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Черкаської області скасувати.

Представник відповідача 09.02.2021 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області - без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" (замовник) було укладено договір № 02/04/14 про виконання послуг з ремонтно-будівельних робіт (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник зобов`язується у встановлений договором строк виконати ремонтно-будівельні роботи у відповідності з вимогами наданої замовником документації на виконання робіт та наданої замовником концепції облаштування об`єктів. Замовник зобов`язується прийняти результат виконаних підрядником робіт за актом приймання-передачі і оплатити виконані роботи згідно з умовами даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до розділі 5 договору, оплата послуг підрядника проводиться шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 20-ти (двадцяти) банківських днів з моменту прийняття робіт та підписання всієї необхідної передавальної документації уповноваженими особами обох сторін відповідно до якого замовник зобов`язався протягом 20 банківських днів з моменту прийняття робіт перерахувати кошти на банківський рахунок підрядника. Вартість послуг підрядника за договором зазначається в Актах виконаних робіт, які є його невід`ємними частинами.

Крім того сторонами був укладений та підписаний додаток "Договірна ціна" до договору № 02/04/14 від 04.04.2014 року, відповідно до якого позивач зобов`язався виконати ремонтні роботи по влаштуванню підлоги в цеху з розливу мінеральної води на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський ЛГЗ "Златогор" по вул. Січова 22 в місті Золотоноша Черкаської області, а примірну договірну вартість таких робіт (за відрахуванням зворотніх сум) сторони визначили в сумі 1259470,80 грн (а.с. 55-56).

Спірний договір, за своєю правовою природою є договором підряду та відповідає вимогам чинного законодавства, є укладеним.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити вказану роботу.

Згідно ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч.1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Факт укладення договору про виконання послуг з ремонтно-будівельних робіт та його належне виконання підрядником визнається обома сторонами, отже не потребує доведенню.

Так, за твердженням позивача, останній виконав, а відповідач прийняв та не оплатив повністю виконані підрядником роботи, які передбачені умовами договору, про що подав акт приймання виконаних будівельних робіт № СГ-0000266, який підписаний сторонами 30.04.2014 року (з боку відповідача генеральним директором Стариченко В.В.) на загальну суму 1260091,13 грн (а.с. 16-20).

Позивач 05.02.2015 року та 02.08.2018 року направляв відповідачу претензії (а.с. 22-25), які були залишені відповідачем без відповіді.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач виконав обумовлені договором ремонтно-будівельні роботи, а відповідач поетапно прийняв роботи по влаштуванню підлоги в цеху з розливу мінеральної води на загальну суму 1259470,20 грн, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін такими первинними документами:

- актом № СГ-0000266 приймання виконання будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) від 30.04.2014 року, актом № СГ-0000266 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2014 року на суму 380400,00 грн;

- актом № СГ-0000267 приймання виконання будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) від 30.04.2014 року, актом № СГ-0000267 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2014 року на суму 340020,00 грн;

- актом № СГ-0000268 приймання виконання будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) від 30.04.2014 року, актом № СГ-0000268 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2014 року на суму 246240,00 грн;

- актом № СГ-0000269 приймання виконання будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) від 30.04.2014 року, актом № СГ-0000269 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2014 року, на суму 292810,20 грн (наявні в матеріалах справи).

Так, вищевказані первинні документи відповідають вимогам ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", містять всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, відомості про господарські операції, що були обумовлені Договором, зміст, обсяги та вартісні показники відповідних ремонтно-будівельних робіт, а також посади і особисті підписи осіб, відповідальних за здійснення цих господарських операцій і правильність їх оформлення, які засвідчені відтиском печаток юридичних осіб позивача і відповідача, наявність яких на зазначених первинних документах є свідченням участі таких юридичних осіб у здійсненні відповідних господарських операцій.

За змістом імперативних приписів п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201, пункту 11 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в чинній на момент здійснення спірних господарських операцій редакції) на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг складається податкова накладна. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни надати покупцю податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На дату здійснення господарських операцій позивач був зареєстрованим у встановленому порядку платником податку на додану вартість та мав індивідуальний податковий номер 389131826556, у зв`язку з чим на дату виконання ремонтно-будівельних робіт згідно з вищезазначеними первинними документами відповідач склав, підписав електронним цифровим підписом керівника та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 30.04.2014 року №№ 153, 154, 155, 156 (а.с. 61, 66, 71, 76), суб`єктний склад яких, номенклатура вказаних в них робіт, їх кількісні та вартісні показники є ідентичними тим, які зазначені у вище перелічених первинних документах.

Так, за твердженням відповідача, поданий позивачем Акт № СГ-0000266 приймання виконання будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014 року, зазначені в якому найменування робіт і витрат, їх кількісні і вартісні показники не відповідають вищезазначеним первинним і податковим документам та дійсним обставинам справи, що викликає обґрунтовані сумніви в автентичності його походження та свідчить про його неналежність, недостовірність та недопустимість як доказу в розумінні вимог ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в повному обсязі були здійснені розрахунки по договору в сумі 1259470,20 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- від 13.01.2017 року № 1239 на суму 64541,40 грн,

- від 19.01.2017 № 1247 на суму 1000,00 грн,

- від 19.01.2017 № 1248 на суму 450000,00 грн,

- від 19.01.2017 № 1249 на суму 449000,00 грн,

- від 24.01.2017 № 1255 на суму 1000,00 грн,

- від 24.01.2017 № 1256 на суму 293928,80 гривень (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.30 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Поданими платіжними дорученнями підтверджується правильність заповнення таких їх реквізитів, як "Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", "Підписи платника", "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача" та їх відповідність і приналежність відповідачу (платник) та позивачу (отримувач), підтверджуються факти їх виконання і проведення оплат в зазначених в них сумах шляхом засвідчення цього підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку, реквізити "Призначення платежу" надають повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів, а відсутність на них написів банку про їх повернення без виконання та причин такого повернення свідчить про отримання відповідних грошових коштів позивачем, що свідчить про належність, допустимість і достовірність цих доказів в розумінні вимог ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів невідповідності вищезазначених платіжних доручень, порядку їх оформлення і виконання банками вимогам "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/8976.

Крім того, обставини проведення розрахунків відповідача з позивачем, щодо повної оплати виконаних робіт по договору підтверджується також іншими належними та допустимими доказами, зокрема листом АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 29.01.2020 року № 54-1-0/22 (а.с. 84), листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський ЛГЗ "Златогор" від 25.01.2017 року № 23 про допущені неточності в реквізитах платіжних доручень (а.с. 83).

Як вбачається з листа АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 29.01.2020року № 54-1-0/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" 13.01.2017 року, 19.01.2017 року, 24.01.2017 року здійснило платежі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп" як оплату послуг за ремонтно-будівельні роботи згідно договору № ЛЗ-0000061 від 04.04.2014 року на рахунок № НОМЕР_1 . Платежі були виконанні та не поверталися банком без виконання.

Щодо твердження скаржника, на нікчемність всіх правочинів в силу ст. 228 Цивільного кодексу України, в тому числі договору банківського рахунку № НОМЕР_1 , що були укладені від його імені під час рейдерського захоплення, колегія суддів відзначає наступне.

За твердженням скаржника в серпні 2016 року відбулось рейдерське захоплення Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп".

Ясинецький О.А. (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп") звертався до правоохоронних органів з заявою про рейдерське захоплення, за результатами якої було відкрито кримінальні провадження № 42016101070000164 за ст. 205-1 КК України та 42018101070000049 за ст. 206-2 КК України.

17.04.2018 року у справі № 910/23290/17 суд прийняв рішення, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп" було повернуто законному власнику - Ясинецькому О.А. Встановлено, що в період з 09.08.2016 року по 17.04.2018 року Товариство перебувало під контролем невстановлених осіб, що здійснили його рейдерське захоплення. Після чого стало відомо, що невстановлені особи, використовуючи реквізити захопленого ними Товариства вчинили недійсні (нікчемні) правочини - відкрили банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ "КБ "ПРИВАТБАНК", на який протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року відповідач перерахував кошти за іншими договорами на загальну суму 17786215 грн в т.ч. за договором.

Так, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що за період з 09.08.2016 року до 17.04.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп" (як обставини встановлені судовими рішеннями у справах 910/23290/17, 925/510/15), перебувало під контролем іншої особи, проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, вищевказані обставини не спростовують, того факту, що відповідачем були здійснені платежі на користь позивача на рахунок № НОМЕР_1 , Філія "Київсіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Київ.

Водночас, колегія суддів відзначає, що спірний договір не містить умов щодо порядку сплати вартості виконаних робіт, зокрема, не містить інформації щодо сплати у певний спосіб чи за спеціальним порядком.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що чинне законодавство не визначає та не відносить реквізити банківського рахунку до обов`язкових реквізитів договору, як підстави виникнення цивільних прав і обов`язків в розумінні приписів ст. 11 Цивільного кодексу України, та договору, як первинного документа в розумінні приписів ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, сторони договору не передбачили конкретного рахунку, на який відповідач мав сплатити кошти за надані послуги.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність" для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов`язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється, зокрема, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки (ч.1). Банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема, клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку (ч.2). У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються) (ч.5).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2).

При кваліфікації правочину за вказаною статтею має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторони правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо незаконного заволодіння майном, тощо.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, а скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що договір банківського рахунку був укладений між банком і особою, що визнана винною з наміром незаконного заволодіння майном, як і не доведено, що вказані кошти не були набуті позивачем як юридичною особою.

При цьому, колегія суддів відзначає, що обставини встановлені у справі 910/23290/17 не дають правових підстав для висновку про наявність умислу на незаконне заволодіння спірними коштами. Вказані питання повинні досліджуватись в рамках кримінального провадження і всі завдані позивачу збитки у зв`язку з діяльністю такої особи можуть відшкодуватись після встановлення фактів, зокрема, незаконного привласнення коштів, що призначались позивачу як юридичній особі. Крім того, в залежності від встановлених у кримінальному провадженні судом обставин судове рішення у даній справі може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2020 року № 925/510/15.

З огляду на викладене та як правильно встановлено судом першої інстанції, оскільки борг за спірним договором був сплачений Товариству з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-груп", як юридичній особі, у суду відсутні підстави для неврахування доказів відповідача щодо сплати заборгованості саме юридичній особі - позивачу.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що додана позивачем до позовної заяви виписка як доказ часткової сплати заборгованості в розмірі 293928,80 грн від 24.01.2017 року саме по рахунку № НОМЕР_1 (використання якого позивач заперечує).

Щодо твердження скаржника, що подані платіжні доручення не є належними доказами сплати ним боргу за спірним договором, оскільки як свідчить зміст таких доручень, вони вказують про здійснення відповідачем оплати за іншим договором, укладеним з позивачем - №ЗЛ-0000061, колегія суддів відзначає наступне.

Через невірне зазначення призначення платежу у платіжних дорученнях від 13.01.2017 № 1239, від 19.01.2017 № 1247, від 19.01.2017 № 1248, від 19.01.2017 № 1249, від 24.01.2017 № 1255, відповідач надіслав отримувачеві коштів - позивачу лист про уточнення призначення платежу та вказав в чому полягала неточність та яке призначення платежу слід вважати вірним.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. в

Відповідно до пункту 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно з пунктом 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.

В свою чергу, після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної в реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку (лист Національного банку України № 25-111/1438-7141 від 09.06.2011 Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу").

Отже, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, у зв`язку з чим виправлення інформації, зазначеної в реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення, шляхом направлення на адресу одержувача коштів листа не суперечить вимогам законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони узгодили зарахування оплат в рахунок заборгованості відповідача за договором.

При цьому, посилання скаржника на акт № СГ-0000266 приймання виконаних будівельних робіт (Форма КБ-2в) від 30.04.2014, не спростовує висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

Посилання скаржника на незастосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення правової позиції Верховного Суду у постановах від 02.04.2018 року № 910/817595/16 та від 05.04.2018 року №914/1027/16 є неприйнятними з огляду на те, що останні прийнято з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, зокрема реквізити банківських рахунків погоджувалися шляхом укладання відповідних додаткових угод до основного зобов`язання (справа №910/17595/16) та визнання сторонами помилковості здійсненого перерахування грошових коштів (справа №914/1027/16).

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи не підтверджена належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайсіті-Груп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року у справі № 925/76/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 року у справі №925/76/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №925/76/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді С.І. Буравльов

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 16.02.2021 року.