Рішення

від 10.02.2021 по справі 160/12513/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року Справа № 160/12513/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: Салтисюк Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №15158-5240-0464, №15159-5240-0464, №15160-5240-0464 від 26.02.2020р., -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2020р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: ТОВ Універсал та просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення форми Ф винесені відповідачем:

- №15158-5240-0464 від 26.02.2020р.;

- №15159-5240-0464 від 26.02.2020р.;

- №15160-5240-0464 від 26.02.2020р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з лютого по серпень 2019р. їй на підставі договору дарування будівель та споруд від 19.02.2019р. належало на праві власності (100%) нерухоме майно, яке розташоване на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий № 1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 . 01.09.2019р. нею було відчужено 72/100 часток вищенаведеного нерухомого майна ОСОБА_2 за договором дарування, який у встановленому законом порядку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із внесенням відповідного запису. У подальшому, відповідачем були прийняті вищенаведені оспорювані податкові повідомлення-рішення про визначення їй сум грошових зобов`язань за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік, з якими позивач не погоджується та просить їх визнати протиправними і скасувати посилаючись на те, що вони винесені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки, на її думку, покладення на неї такого податкового зобов`язання є безпідставним через те, що її право на користування вказаними земельними ділянками не оформлено у Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, а відповідно, до моменту виникнення відповідних прав вона не може вважатися платником земельного податку згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власниками нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018р. №602 (далі - Узагальнююча податкова консультація) про що також було зазначено і у рішенні ДПС за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 . Окрім того, позивач в якості додаткового обґрунтування посилається і на те, що при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідач не врахував, що на момент їх винесення право користування зазначеними земельними ділянками на підставі договору оренди землі, який є чинним, зареєстровано за ТОВ Універсал , тобто, оспорювані рішення були прийняті за наявності зареєстрованого речового права за іншою юридичною особою згідно інформації, яка міститься у Державному земельному кадастрі, яке виникло з 27.06.2008р. У відповіді на відзив представник позивача вказує на те, що земельна ділянка, яка не внесена згідно п.9,10 ст.79-1 Земельного кодексу України до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не зареєстрована у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК), а тому вона не є об`єктом цивільних прав, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у його постанові від 19.05.2020р. у справі №127/10011/18, отже, при складанні оскаржуваних рішень відповідач повинен був керуватися саме даними державного реєстру щодо формування відомостей про зареєстроване право користування земельними ділянками, у даному випадку, саме за ТОВ Універсал , що, на думку представника позивача, є додатковим підтвердженням протиправності прийнятих оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

16.11.2020р. відповідачем до канцелярії суду було надано відзив на позов та 19.01.2021р. додаткові пояснення в порядку ст.166 Кодексу адміністративного судочинства України, у яких відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у відповідності до вимог ст.ст.269, 270,286 ПК України, ст.ст.120,125 Земельного кодексу України, ст.377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені, що також і підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у його постановах у період з 2016р. по 2019р. Так, оскільки позивачеві на праві власності згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно з лютого по серпень 2019р. належало 100% права власності на нерухоме майно, а з 10.09.2019р. 28/100 права на це нерухоме майно, яке розташоване на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий №1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 , позивачеві правомірно були визначені грошові зобов`язання за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями з дотриманням вимог ст.286 ПК України. Щодо права користування вказаними вище земельними ділянками ТОВ Універсал , то відповідач вказує на те, що з 21.02.2013р. зазначена юридична особа ліквідована, її визнано банкрутом за ухвалою господарського суду Дніпропетровської області, а відповідно, його право користування земельними ділянками припинено згідно до вимог ч.2 ст.781 ЦК України автоматично. Також відповідач зазначає, що посилання позивача на Узагальнюючу податкову консультацію є безпідставним, оскільки надання таких консультацій носить індивідуальний характер, виходячи з вимог п.п.14.1.73 п.14.1 ст.14, ст.ст.52,53 ПК України, яка позивачеві не надавалась, а також просить врахувати при прийнятті рішення у цій справі і численну судову практику, яка наведена у відзиві та у поясненнях (а.с.51-53, 94-97).

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 10.02.2021р. не з`явилися, по дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином 28.01.2021р. засобами електронного зв`язку у відповідності до вимог ст. 129 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується електронним повідомленням та довідкою секретаря судового засідання, складеною у порядку, встановленому ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.120-121).

У відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, за умови, якщо такий учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час та місце судового розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.

У період з лютого по серпень 2019 року ОСОБА_1 була власником нежитлових будівель та споруд, які розташовані на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий №1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 (100% власності), що підтверджується копією договору дарування будівель та споруд від 19.02.2019р. серії ННО №733268, який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується копіями відповідного договору та Витягу із згаданого реєстру (а.с.15-16).

10.09.2019р. ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 72/100 частки вищенаведених будівель і споруд, які розташовані на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий №1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно, позивач залишилася власницею 28/100 % частки згаданого нерухомого майна, що підтверджується змістом відповідної копії договору дарування частки будівель та споруд від 10.09.2019р. серії НОА 243314, який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копією Витягу із згаданого реєстру (а.с.17-18).

У подальшому, на підставі відомостей, які містяться у вищенаведеному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем на вищевказане нерухоме майно, п.286.5 ст.286 ПК України 26.02.2020р. контролюючим органом були сформовані та направлені на адресу позивача наступні податкові повідомлення-рішення:

- №15158-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 677,06 грн., що підтверджено його копією та розрахунком до нього (а.с.8-9);

- №15159-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 332908,04 грн., що підтверджено його копією та розрахунком до нього (а.с.10-11);

- №15160-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 741,98 грн., що підтверджено його копією та розрахунком до нього (а.с.12-13).

Позивач не погоджується із вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями, просить визнати їх протиправними та скасувати посилаючись на те, що вона не є платником земельного податку за вищенаведеними земельними ділянками, оскільки її право не зареєстровано у встановленому законодавством порядку у Державному земельному кадастрі (такі дані там відсутні) та на даний час користувачем за договором оренди вказаних земельних ділянок є юридична особа ТОВ Універсал право користування якої не припинено, а тому вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення їй грошових зобов`язань за платежем - земельний податок з фізичних осіб у 2019р. виходячи з вимог п.286.1 ст.286 ПК України, Узагальнюючої податкової консультації з деяких питань оподаткування платою за землю та рішення ДПС України про скасування рішень контролюючого органу про визначення зобов`язання за ті ж самі земельні ділянки ОСОБА_2 .

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому розгляді даної справи у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст.206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами частини третьої статті 7 Закону України Про оренду землі визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або користувач, який може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, аналізуючи вказані норми, можна дійти правового висновку про те, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, при цьому, з моменту набуття права власності на нерухоме майно припиняється право оренди (чи користування) земельною ділянкою попереднього землекористувача (у даному випадку припиняється право користування землею у ТОВ Універсал ), а отже, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 08.06.2016р. у справі №21-804а16, від 12.09.2017р. у справі № 21-3078а16, у постановах Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №819/1365/17, від 18.04.2019р. у справі №807/292/18, від 17.12.2019р. у справі №804/4739/16 та від 19.11.2020р. у справі №140/1319/19, який є обов`язковим для застосування адміністративними судами у подібних правовідносинах виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, як встановлено із наданих суду копій документів, позивач з 19.02.2019р. є власником будівель і споруд, розташованих на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий №1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 100% власності, а з 10.09.2019р. є власником цього ж нерухомого майна, проте, у розмірі 28/100 частки (72/100 частки цього нерухомого майна було подаровано ОСОБА_2 ), що підтверджується копіями відповідних вищенаведених договорів дарування від 19.02.2019р., від 10.09.2019р.,копіями Витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15-18).

Також факт користування саме позивачем з 19.02.2019р. вищенаведеним нерухомим майном, а відповідно, і факт користування згаданими вище земельними ділянками, на яких це майно розташоване, підтвердив і представник позивача у судовому засіданні у своїх усних поясненнях.

З огляду на наведені встановлені судом обставини, посилання представника позивача на те, що саме ТОВ Універсал є землекористувачем вищенаведених земельних ділянок з 2013р. згідно відомостей Державного земельного кадастру є неспроможними та спростовуються самими усними поясненнями представника позивача про фактичне користування вищенаведеними земельними ділянками разом із нерухомим майном, яке на них розташоване з 2019р. саме позивачем, а також і спростовуються аналізом вищенаведених норм законодавства та наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом у подібних правовідносинах за правилами, встановленими ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин та враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, які регулюють питання сплати земельного податку фізичними особами після переходу права власності на нерухоме майно, що розташоване на такій земельній ділянці, до іншої особи, суд приходить до висновку, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно позивачем на підставі договору дарування від 19.02.2019р. на будівлі та споруди, що розташовані на орендованих раніше ТОВ Універсал земельних ділянках, для вказаного підприємства оренда землі вважається припиненою, а відповідно, від попереднього землекористувача (ТОВ Універсал ) до позивача з 19.02.2019р. перейшло право користування земельними ділянками на яких таке нерухоме майно розташоване на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а також до позивача з 19.02.2019р. перейшов і обов`язок сплати земельного податку з фізичних осіб до місцевого бюджету з урахуванням вищезгаданих вимог ст.120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України Про оренду землі , ст.ст.269, 270, 287 ПК України.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, представником позивача у ході судового розгляду справи не наведено жодних підстав та жодними доказами не підтверджено протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених вище судом обставин у даній справі та аналізу норм земельного і податкового законодавства, яке регулює питання сплати земельного податку після переходу права власності на нерухоме майно до іншої фізичної чи юридичної особи.

При цьому, є безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються судом, посилання представника позивача на те, що право користування позивача земельними ділянками не оформлено у Державному земельному кадастрі, тому позивач не може вважатися землекористувачем наведених земельних ділянок згідно до вимог п.286.1 ст.286 ПК України та Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власниками нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018р. №602, з огляду на те, що, по-перше, у даних правовідносинах наведена Узагальнююча податкова консультація є підзаконним нормативно-правовим актом, який суперечить нормам ст.ст.120, 206 Земельному кодексу України, ст.377 ЦК України, ст.7 Закону України Про оренду землі , ст.287 ПК України, у зв`язку з чим, за загальним правилом, перевага у застосуванні наведених актів надається саме нормам Законів, які мають вищу силу; по-друге, аргументи представника позивача про те, що право користування земельними ділянками за позивачем не оформлені у Державному земельному кадастрі (відомості там такі відсутні), тоді як, на думку представника позивача, контролюючий орган зобов`язаний нараховувати земельний податок лише за даними Державного земельного кадастру згідно до п.286.1 ст.286 ПК України є неспроможними, спростовуються змістом наведених ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 ЦК України, а також і змістом самого п.286.1 ст.286 ПК України, який не визначає хто саме є платником земельного податку за умови переходу права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, до іншої особи, а врегульовує питання порядку обчислення (нарахування) плати за землю (зокрема, на підставі даних довідок про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки), що не є предметом даного спору (у позові посилання на неправильність обчислення земельного податку взагалі відсутні).

При цьому, слід зазначити, що до даних Державного земельного кадастру для обчислення (нарахування) земельного податку віднесені такі дані, зокрема, визначення грошової оцінки земельної ділянки згідно до технічної документації такої земельної ділянки, затвердженої рішенням органу місцевого самоврядування, цільове використання земельної ділянки, коефіцієнт використання земельної ділянки (Кф), індексація та інше, що не оспорюється позивачем у межах даного спору, тому посилання представника позивача на не врахування відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень норм п.286.1 ст.286 ПК України жодними доказами не підтверджені та відхиляються судом.

Судом критично надається оцінка і посиланням представника позивача на те, що 21.08.2020р. ДПС України за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 були скасовані рішення про визначення останньому грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за частину цих же самих земельних ділянок, що, на думку представника позивача, додатково свідчить про протиправність оспорюваних рішень, з огляду на те, що проаналізований судом зміст вказаного рішення ДПС України стосується прав та обов`язків іншої особи, не позивача, а тому, вказане рішення ДПС України не може бути обґрунтованими підставами для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яка стосуються прав та обов`язків позивача з урахуванням вищенаведених норм чинного земельного, податкового законодавства та правової позиції Верховного Суду з даного питання у подібних правовідносинах.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи представника позивача про те, що землекористувачем вказаних вище земельних ділянок є ТОВ Універсал згідно відомостей з ДЗК, з огляду на те, що вказана юридична особа є припиненою з 12.02.2013р. у зв`язку із визнанням її банкрутом за ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2013р. у справі №24/5005/2162/2012, що підтверджується відомостями із ЄДРПОУ та копією відповідної ухвали суду (а.с.30-32, 98-101), що не спростовано позивачем жодними доказами, а отже, договір оренди землі ТОВ Універсал є припиненим у зв`язку із ліквідацією юридичної особи - орендаря ТОВ Універсал за приписами ч.1 ст.31 Закону України Про оренду землі .

При цьому, судом при прийнятті даного судового рішення враховується і те, що з 19.02.2019р. до позивача перейшло право користування вказаними земельними ділянками з урахуванням того, що саме з 19.02.2019р. до позивача перейшло право власності на нерухоме майно, яке розташоване на вказаних вище земельних ділянках виходячи з вимог ч.3 ст.7 Закону України Про оренду землі , ч.1, ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 ЦК України та ст.287 ЦК України.

Зазначені обставини щодо переходу права власності до позивача на нерухоме майно, яке розташоване на вказаних вище трьох земельних ділянках жодними доказами не спростовані, а навпаки, факт користування ними саме позивачем з 19.02.2019р. підтверджений представником позивача у судовому засіданні.

Також слід зазначити, що правова позиція Верховного Суду, яка викладена у його постанові від 19.05.2020р. у справі №127/10011/18, на застосуванні якої наполягав представник позивача, у даних правовідносинах застосуванню не підлягає з урахуванням того, що судом із проаналізованого змісту наведеної постанови встановлено, що вона винесена не у подібних правовідносинах (не стосується правомірності/неправомірності визначення контролюючим органом грошового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за нормами податкового законодавства), а тому не може бути застосована у даних правовідносинах за приписами ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку про те, що оспорювані рішення прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України/

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №15158-5240-0464, №15159-5240-0464, №15160-5240-0464 від 26.02.2020р. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 16.02.2021р.

Суддя С.О. Конєва