Постанова

від 05.08.2021 по справі 160/12513/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/12513/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді-доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

секретар судового засідання Рубан А.В.

за участі представника позивача Салтисюка Ю.В., представника відповідача Никитенка Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 160/12513/20 (суддя І інстанції - Конєва С.О.)

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал ,

В С Т А Н О В И В:

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення форми Ф винесені відповідачем від 26.02.2020 № 15158-5240-0464, № 15159-5240-0464, № 15160-5240-0464.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що в період з лютого по серпень 2019 року їй на підставі договору дарування будівель та споруд від 19.02.2019 належало на праві власності (100%) нерухоме майно, яке розташоване на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий №1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий №1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий № 1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 . 10.09.2019 нею було відчужено 72/100 часток наведеного нерухомого майна ОСОБА_2 . У подальшому, відповідачем були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення про визначення їй сум грошових зобов`язань за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік, з якими позивач не погоджується та просить їх визнати протиправними і скасувати посилаючись на те, що вони винесені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки, на її думку, покладення на неї такого податкового зобов`язання є безпідставним та порушує її права. Окрім того, позивач в якості додаткового обґрунтування посилається і на те, що при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідач не врахував, що на момент їх винесення право користування зазначеними земельними ділянками на підставі договору оренди землі, який є чинним, зареєстровано за ТОВ Універсал . Також вказує на те, що земельна ділянка, яка не внесена згідно п. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не зареєстрована у Державному земельному кадастрі не є об`єктом цивільних прав, що, на думку представника позивача підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18 та є додатковим підтвердженням протиправності прийнятих оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

У період з лютого по серпень 2019 року позивач була власником нежитлових будівель та споруд, які розташовані на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий № 1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий № 1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий № 1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 (100% власності), на підтвердження чого в матеріалах справи наявна копія договору дарування будівель та споруд від 19.02.2019 серії ННО № 733268, який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, про що наявна копія Витягу зі згаданого реєстру (а.с. 15-16).

10.09.2019 позивач подарувала Косому Олегу 72/100 частки вищенаведених будівель і споруд, які розташовані на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий № 1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий № 1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий № 1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно, позивач залишилася власницею 28/100 % частки згаданого нерухомого майна, що підтверджується змістом відповідної копії договору дарування частки будівель та споруд від 10.09.2019 серії НОА 243314, який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копією Витягу зі згаданого реєстру (а.с. 17-18).

На підставі відомостей, які містяться у наведеному вище Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем на вказане нерухоме майно, п. 286.5 ст. 286 ПК України 26.02.2020 контролюючим органом були сформовані та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення:

- № 15158-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 677,06 грн (а.с. 8-9);

- № 15159-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 332908,04 грн (а.с. 10-11);

- № 15160-5240-0464 за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 рік у сумі 741,98 грн (а.с. 12-13).

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що норми чинного законодавства, які регулюють питання сплати земельного податку фізичними особами після переходу права власності на нерухоме майно, що розташоване на такій земельній ділянці, до іншої особи, суд дійшов висновку, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно позивачем на підставі договору дарування від 19.02.2019 на будівлі та споруди, що розташовані на орендованих раніше ТОВ Універсал земельних ділянках, для вказаного підприємства оренда землі вважається припиненою, а відповідно, від попереднього землекористувача (ТОВ Універсал ) до позивача з 19.02.2019 перейшло право користування земельними ділянками на яких таке нерухоме майно розташоване на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а також до позивача з 19.02.2019 перейшов і обов`язок сплати земельного податку з фізичних осіб до місцевого бюджету з урахуванням вищезгаданих вимог ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України Про оренду землі , ст. 269, 270, 287 ПК України. Зазначені обставини щодо переходу права власності до позивача на нерухоме майно, яке розташоване на вказаних вище трьох земельних ділянках жодними доказами не спростовані, а навпаки, факт користування ними саме позивачем з 19.02.2019 підтверджений представником позивача у судовому засіданні. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення цього позову, а тому у його задоволенні позивачу слід було відмовити повністю.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

Приписами частини 3 статті 7 Закону України Про оренду землі визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, пп. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або користувач, яким може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, при цьому, з моменту набуття права власності на нерухоме майно припиняється право оренди (чи користування) земельною ділянкою попереднього землекористувача, а отже, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Зазначений правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом України, зокрема у постановах від 08.06.2016 у справі № 21-804а16, від 12.09.2017 у справі № 21-3078а16, а також був підтверджений у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 819/1365/17, від 18.04.2019 у справі № 807/292/18, від 17.12.2019 у справі № 804/4739/16 та від 19.11.2020 у справі № 140/1319/19, у зв`язку з чим апеляційний суд, виходячи з приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовує його при вирішенні цієї справи.

Як зазначалось вище, позивач з 19.02.2019 є власником будівель і споруд, розташованих на трьох земельних ділянках, а саме: площею 0,8923 га кадастровий № 1210100000:09:265:0160; площею 0,0018 га кадастровий № 1210100000:09:265:0159; площею 0,0012 га кадастровий № 1210100000:09:265:0100 за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 100% власності, а з 10.09.2019 є власником цього ж нерухомого майна, проте, у розмірі 28/100 частки (72/100 частки цього нерухомого майна було подаровано ОСОБА_3 ), про що в матеріалах справи наявні копії наведених вище договорів дарування від 19.02.2019, від 10.09.2019, копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-18).

З огляду на наведені обставини, посилання представника позивача на те, що саме ТОВ Універсал є землекористувачем наведених земельних ділянок з 2013 року відповідно до відомостей Державного земельного кадастру є безпідставними та спростовуються наведеними вище обставинами, а також наведеними вище нормами законодавства та зазначеними правовими висновками Верховного Суду, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом у подібних правовідносинах за правилами, встановленими ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта є також безпідставними з огляду на те, що зазначена юридична особа є припиненою з 12.02.2013 у зв`язку з визнанням її банкрутом та ліквідацією ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2013 у справі № 24/5005/2162/2012 (а.с. 30-32, 98-101), а тому договір оренди землі між ТОВ Універсал та Дніпровською міською радою, на який посилається апелянт, є припиненим згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі у зв`язку з ліквідацією юридичної особи - орендаря ТОВ Універсал .

За викладених обставин та враховуючи норми чинного законодавства, які регулюють питання сплати земельного податку фізичними особами після переходу права власності на нерухоме майно, що розташоване на такій земельній ділянці, до іншої особи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно позивачем на підставі договору дарування від 19.02.2019 року на будівлі та споруди, що розташовані на орендованих раніше ТОВ Універсал (припинено з 12.02.2013, а.с. 30-32) земельних ділянках, до позивача з 19.02.2019 перейшло право користування земельними ділянками на яких таке нерухоме майно розташоване на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а також до позивача з цієї дати перейшов і обов`язок сплати земельного податку з фізичних осіб до місцевого бюджету з урахуванням вимог ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України Про оренду землі , ст. 269, 270, 287 ПК України.

Отже, з 19 лютого 2019 року до позивача перейшло право користування вказаними земельними ділянками з урахуванням того, що саме з цієї дати до позивача перейшло право власності на нерухоме майно, яке розташоване на вказаних вище земельних ділянках виходячи з вимог ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі , ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України та ст. 287 ЦК України.

Доводи апелянта, що право користування позивача земельними ділянками не оформлено у Державному земельному кадастрі, тому позивач не може вважатися землекористувачем наведених земельних ділянок відповідно до вимог п. 286.1 ст. 286 ПК України та Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власниками нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602, є безпідставними, оскільки зазначена Узагальнююча податкова консультація є підзаконним нормативно-правовим актом, який суперечить нормам ст. 120, 206 Земельному кодексу України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 Закону України Про оренду землі , ст. 287 ПК України, у зв`язку з чим, за загальним правилом, перевага у застосуванні наведених актів надається саме нормам Законів, які мають вищу силу. Крім того, вказана узагальнююча консультація суперечить застосуванню зазначених норм матеріального права Верховним Судом, висновки якого апеляційний суд зобов`язаний враховувати при розгляді справ з аналогічним предметом позову.

Також безпідставними є і доводи апелянта, що контролюючий орган має право нараховувати земельний податок за користування земельними ділянками лише коли такі земельні ділянки зареєстровані у Державному земельному кадастрі, оскільки такі доводи суперечать змісту ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України, а також і змісту п. 286.1 ст. 286 ПК України, який не визначає хто саме є платником земельного податку за умови переходу права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, до іншої особи, а врегульовує питання порядку обчислення (нарахування) плати за землю (зокрема, на підставі даних довідок про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки), що не є предметом цього спору, як правильного висновку дійшов і суд першої інстанції.

При цьому, слід зазначити, що до даних Державного земельного кадастру для обчислення (нарахування) земельного податку віднесене зокрема, визначення грошової оцінки земельної ділянки згідно з технічної документації такої земельної ділянки, затвердженої рішенням органу місцевого самоврядування, цільове використання земельної ділянки, коефіцієнт використання земельної ділянки (Кф), індексація та інше, що не оспорюється позивачем у межах цього спору, тому посилання представника позивача на не врахування відповідачем при прийнятті оспорюваних рішень норм п. 286.1 ст. 286 ПК України жодними доказами не підтверджені та правильно відхилені судом.

Апеляційний суд не враховує також і посилання апелянта на те, що 21.08.2020 ДПС України за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 скасовані рішення про визначення останньому грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за частину цих же самих земельних ділянок, що додатково свідчить про протиправність оспорюваних рішень, оскільки вказане рішення ДПС України стосується прав та обов`язків іншої особи, а не позивача, а тому доказом у цій справі не є.

Також слід зазначити, що правова позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18, на яку посилається апелянт, застосуванню не підлягає, оскільки прийнята не у подібних правовідносинах (не стосується правомірності/неправомірності визначення контролюючим органом грошового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за нормами податкового законодавства), а тому не може бути застосована у цих правовідносинах за приписами ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, апеляційний суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорювані рішення прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Отже, судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Повний текст складений 10 серпня 2021 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 160/12513/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення 5 серпня 2021 року і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач С.Ю. Чумак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко