Ухвала

від 10.02.2021 по справі 923/112/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 923/112/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 25.04.2019 (Гридасов Ю.В.) у справі № 923/112/19

за позовом Прокурора - заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капітал-Буд" про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Херсонської міської ради (далі - Позивач) в Господарський суд Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капітал-Буд" (далі - Відповідач) про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор, посилаючись на положення статті 131 1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 12, 93, 96, 102 1 , 141, 152, 206 ЗК України, статті 14, 288 ПК України, статті 1, 2, 13, 15, 21, 24, 25, 31, 32, 34 Закону України "Про оренду землі", статті 1, 3, 16, 416, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 651, 782 ЦК України зазначив, що підставою позовних вимог є невиконання Відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати за використання земельної ділянки та не використання Відповідачем упродовж більше 10 років земельної ділянки за цільовим призначенням (для забудови).

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.04.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що права Позивача, за захистом яких звернувся Прокурор, не були порушені Відповідачем, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Автоматичне припинення права користування за договором оренди на підставі статті 416 ЦК України та статті 102 1 ЗК України не відбулося, оскільки відповідно до рішення Позивача від 30.11.2018 договір поновлено і 02.04.2019 укладено відповідну додаткову угоду. Крім того, Позивачем не доведено наявність саме систематичної несплати орендної плати в якості підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим, вимога Прокурора про розірвання договору оренди задоволенню не підлягає.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 25.04.2019 залишено без змін з тих же підстав.

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з тих підстав, що судами попередніх інстанцій застосовано статті 416, 525, 526, 651 ЦК України, статті 24, 31 Закону України "Про оренду землі", статтю 102 1 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №420/504/16-ц, №388/1251/15-ц, №623/1199/18, №183/262/17, №925/549/17.

Позивач та Відповідач відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У поданій касаційній скарзі Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судами попередніх інстанцій застосовано статті 416, 525, 526, 651 ЦК України, статті 24, 31 Закону України "Про оренду землі", статтю 102 1 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №420/504/16-ц, №388/1251/15-ц, №623/1199/18, №183/262/17, №925/549/17.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 16.05.2018 у справі №420/504/16-ц, на яку Прокурор послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що аналіз статей 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону України "Про оренду землі" свідчить про те, що законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Встановивши, що позивач виявила бажання розірвати укладені з відповідачем спірні договори оренди, оскільки вона є власником земельних ділянок та бажає їх використовувати на власний розсуд , та врахувавши, що вимога позивача про розірвання спірних договорів оренди землі в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та умовам укладених сторонами договорів оренди землі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позивачем позовних вимог (визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними). Місцевий суд вірно врахував, що сторонами у справі при укладенні спірних договорів було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, до яких включено, окрім типових умов, і особливі, у тому числі умови пункту 39, якими сторони встановили можливість одностороннього розірвання договору без настання будь-яких умов.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі №183/262/17, висновком у якій Прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначив, що відповідно до пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Встановивши факт систематичної несплати відповідачем за 2012-2016 роки визначеної договором орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та розірвання договору оренди землі.

В постанові від 17.07.2019 у справі №388/1251/15-ц, на яку також посилається Прокурор, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що, встановивши, що на виконання пункту 39 договору оренди відповідач цінним листом із описом направив позивачу попередження про розірвання договору в односторонньому порядку, який позивач отримав 27.06.2014, а тому позивач, не дотримуючись умов укладеного між сторонами договору оренди землі, в порушення вимог статті 629 ЦК України, на свій ризик навесні 2015 року засіяв спірну земельну ділянку соняшником, при тому, що після 27.01.2015 договірні стосунки між сторонами припинилися. Верховний Суд зауважив, що у вказаній справі немає будь-якого правового значення незгода іншої сторони з розірванням договору оренди землі у односторонньому порядку (стаття 31 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації), оскільки умовами укладеного між сторонами договору таке право передбачено для кожної із сторін договору і отримання на це згоди іншої сторони не передбачено. Судом апеляційної інстанції встановлено дотримання відповідачем умов договору щодо його розірвання у односторонньому порядку , що також підтверджено матеріалами справи, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові.

У справі №623/1199/18, на яку Прокурор послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення, яким зобов`язано відповідача повернути позивачу на умовах, визначених договором оренди землі, земельну ділянку, зазначив, що, встановивши, що позивач направив відповідачу заяву, якою повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору оренди землі, що відповідає чинному законодавству (стаття 31 Закону України "Про оренду землі") та умовам цього договору , місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, помилково виходив з відсутності підстав для розірвання договору.

Верховний Суд в постанові від 02.05.2018 у справі №925/549/17, на яку Прокурор також послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з систематичною несплатою орендних платежів за користування земельною ділянкою, вказав, що той факт, що на момент розгляду справи відповідач сплатив усю суму заборгованості з орендної плати за землю, не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки судами встановлений факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є достатньою правовою підставою для розірвання цього договору.

У цій справі №923/112/19, в якій Прокурором подано касаційну скаргу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що права Позивача, за захистом яких звернувся Прокурор, не були порушені Відповідачем. Позивачем не доведено наявність саме систематичної несплати орендної плати в якості підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки .

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між сторонами 20.02.2008 укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду Відповідачу Позивачем передана земельна ділянка площею 0,2101 га. Проте, звертаючись з позовом Прокурор послався на те, що Відповідач систематично не сплачує орендну плату за використання земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку. В обґрунтування таких вимог Прокурор надав листи ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі.

Відповідно до умов пунктів 38, 41 договору оренди земельної ділянки від 02.02.2008, вимог статті 141 ЗК України, частини 1 статті 782 ЦК України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" необхідною умовою розірвання договору оренди земельної ділянки за рішенням суду є невиконання (неналежне виконання) умов договору щодо внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановили попередні судові інстанції, з інформації ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі (лист від 22.03.2019), яка надана на вимогу суду першої інстанції, вбачається, що Відповідач звітує до Херсонського управління ГУ ДФС за дві земельні ділянки площею 0,2101 га та 0,3917 га за двома договорами оренди землі від 20.02.2008; відокремити сплату податкових зобов`язань за одним із договорів немає можливості , а тому інформація про сплачені суми податкових зобов`язань надається по двом задекларованим об`єктам.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на надані до матеріалів справи також і інші листи ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі (від 16.11.2018, від 07.12.2018, від 21.12.2018, від 10.01.2019), які стосуються податкового боргу Відповідача, суди дійшли висновку, що з доданих до справи доказів неможливо встановити ані розмір необхідних до сплати орендних платежів, ані розмір заборгованості за договором оренди земельної ділянки площею саме 0,2101 га, ані конкретний період, за який виникла заборгованість, щоб мати змогу встановити наявність систематичної несплати орендної плати за земельну ділянку, яка є предметом даного спору .

Отже, Прокурором не доведено в порядку статті 74 ГПК України належними та допустимими доказами, а судами попередніх інстанцій не встановлено факт систематичної несплати Відповідачем орендної плати за земельну ділянку площею виключно 0,2101 га за спірним договором. При цьому, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права без врахування, на думку скаржника, висновків Верховного Суду у справах №420/504/16-ц, №388/1251/15-ц, №623/1199/18, №183/262/17, №925/549/17, Прокурор не врахував, що ці постанови касаційного суду та судові рішення у цій справі №923/112/19, прийняті за різних встановлених фактичних обставин, залежно від встановлення яких суди і застосовували відповідні норми права, з різними підставами позовів, а тому правовідносини у вказаних справах не є подібними до цієї справи №923/112/19, оскільки в межах даного спору суди не встановили доведеність належними та допустимими доказами наявність саме систематичної несплати Відповідачем орендної плати за спірним договором в якості підстави для розірвання цього договору оренди земельної ділянки.

Стосовно доводів касаційної скарги про відхилення судами попередніх інстанцій листів органу ДФС в якості доказів, які, на думку Прокурора, підтверджують систематичну несплату Відповідачем орендних платежів саме за спірним договором, слід зазначити, що це питання переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Також, суди відхилили доводи Прокурора про наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з порушенням Відповідачем положень статті 416 ЦК України та статті 102 1 ЗК України, оскільки припинення права користування за договором оренди на підставі вказаних норм права не відбулося.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 416 ЦК України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102 1 ЗК України, у відповідності до якої право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі, зокрема, невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Як встановили попередні судові інстанції, укладений між сторонами договір від 20.02.2008 додатковою угодою від 26.03.2012 продовжено до 23.11.2015; рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.09.2016 у справі №923/759/16 договір від 20.02.2008 визнано поновленим на строк до 23.11.2018 на тих самих умовах; рішенням Позивача №1748 від 30.11.2018 договір поновлений строком на 3 роки, про що 02.04.2019 укладено додаткову угоду від 01.03.2019, якою визначено її термін дії з 23.11.2018 до 23.11.2021.

З огляду на те, що статтями 416 ЦК України та 102 1 ЗК України не встановлено момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трирічного строку невикористання земельної ділянки для забудови, а тому, враховуючи, що строк дії договору продовжено до 23.11.2021, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що припинення землекористування за договором оренди на підставі вказаних норм матеріального права не відбулося.

Скаржником не доведено, що такі висновки суду апеляційної інстанції зроблені без врахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 25.04.2019 у справі № 923/112/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.