Постанова

від 11.02.2021 по справі 910/17879/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17879/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, Л. В. Стратієнко, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р.

у складі колегії суддів: С. Я. Дикунська - головуючий, О. О. Хрипун, Є. Ю. Шаптала

та на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2020р.

суддя: В. С. Ломака

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Адіоніс"

про визнання недійсним договору поруки

за участю представників:

від позивача: М.Д. Піхотний,

від відповідача: А.В. Тищенко,

від третьої особи: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ТОВ Бізнеспром Інвест звернулося до господарського суду з позовом до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №4А12046И/П від 10.01.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4А12046И/П від 10.01.2016 укладено внаслідок введення відповідачем позивача в оману, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі №910/17879/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р., відмовлено у задоволенні позову.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено факту введення його в оману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення спірного правочину.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Бізнеспром Інвест", не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує, що клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно, було необґрунтовано відхилено судом, що свідчить про порушення ст. 236 ГПК України.

Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що скаржником не доведено наявності підстав для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні рішення.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

10 листопада 2016 року між ТОВ Бізнеспром Інвест як позичальником та АТ КБ Приватбанк укладено кредитний договір № 4Б16116Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені ним терміни.

10 листопада 2016 року між ТОВ Бізнеспром Інвест як поручителем та АТ КБ Приватбанк як кредитором укладено договір поруки № 4А12046И/П, за умовами якого ТОВ Бізнеспром Інвест поручилось перед ПАТ КБ Приватбанк за виконання ТОВ Адіоніс своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 09.02.2012 № 4А12046И, від 17.05.2013 № 4А13314И, від 17.02.2014 № 4А14170И, від 12.02.2015 № 4А15034И.

За змістом п. 2, п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за цим договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором в частині виконаного зобов`язання.

Кредитор згідно п. 10 договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ. Тобто, укладення кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ Адіоніс , мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Позивач вказує, що ним були виконанні зобов`язання ТОВ Адіоніс за кредитними договорами, однак в супереч п. 10 договору поруки, зобов`язання банку з передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були. За твердженнями позивача, банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ввів в оману ТОВ Бізнеспром Інвест щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами в розмірах, які суттєво перевищують розміри заборгованості за цими договорами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено, що банком повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину.

Судами встановлено, що згідно з протоколом №03/16 загальних зборів учасників ТОВ Бізнеспром Інвест від 07.11.2016, було погоджено укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 700 000 000,00 грн. для здійснення господарської діяльності ТОВ Бізнеспром Інвест . Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Також встановлено, що відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016, метою кредитування ТОВ Бізнеспром Інвест є фінансування поточної діяльності. Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 08.11.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. Жодні положення кредитного договору не містять згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Встановивши, що позивач не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято з порушенням положень ст. 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г).

Перевіряючи наведену скаржником підставу для касаційного оскарження судових рішень, Суд встановив, що Верховним Судом було викладено правовий висновок щодо застосування ст. 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Так, у справах № 910/18599/19 та № 910/60/20 предметом позову було визнання недійсними договорів поруки. В обґрунтування підстав позовних вимог позивачі стверджували, що відповідач (АТ КБ "Приватбанк"), як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивачів до укладення з ним кредитних договорів та договорів поруки. Позивачі, окрім того, зазначали, що АТ КБ "Приватбанк" не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважали, що АТ КБ "Приватбанк" використовував інформацію про такі активи для спонукання позивачів укласти кредитні договори та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивачів в оману щодо істотних умов договорів.

У справах № 910/18599/19 та № 910/60/20, як і у справі, що переглядається, в задоволенні позовів про визнання недійсними договорів поруки відмовлено повністю з тих підстав, що позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи судові рішення у вказаних справах у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів ст. 230 ЦК України, Верховний Суд у постановах від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19 та від 24.12.2020 у справі № 910/60/20 дійшов висновку, що суди правильно відмовили у задоволенні позову, оскільки встановили, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України.

Крім того, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі №910/17876/19 за позовом ТОВ "Бізнеспром Інвест" до АТ КБ "Приватбанк", про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 №4П13716И/П, тобто спір виник між тими ж сторонами та ґрунтується на подібних обставинах, що і у справі №910/17879/19.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

З огляду на те, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, Верховний Суд не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині. Таким чином, касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, підлягає закриттю.

Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає наступне.

Скаржник вказує, що клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно, було необґрунтовано відхилено судом.

Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки скаржником не доведено, яким чином зазначені в клопотанні документи впливають на висновки судів щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Крім того апеляційний господарський суд також послався на недоведеність позивачем того, що документи, які він просить витребувати, можуть підтвердити позицію позивача щодо ведення його в оману.

Оскільки доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З наведених вище підстав, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України слід, закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню, оскільки Судом не було встановлено порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. та на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2020р. у справі №910/17879/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. та на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2020р. у справі №910/17879/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у справі № 910/17879/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді Л. В. Стратієнко

В. І. Студенець