Постанова

від 04.02.2021 по справі 369/3062/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 369/3062/16-ц

провадження № 61-6394св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богданова Вікторія Миколаївна, Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в

інтересах якої діє адвокат Боряк Галина Юріївна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2017 року

в складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду

від 20 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богданова В. М., Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 була членом Колективного сільськогосподарського підприємства імені Т. Г. Шевченка (далі -

КСП ім. Т. Г. Шевченка) та їй як власнику земельного паю було виділено земельну ділянку в натурі (на місцевості) площею 1,9767 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. У грудні 2007 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку № НОМЕР_1 . На замовлення ОСОБА_1 розроблено

проект землеустрою, а земельній ділянці присвоєно кадастровий

номер 3222482000:06:003:0028. Проте 13 листопада 2013 року проект

землеустрою повернуто позивачу, оскільки зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_4 та присвоєно новий кадастровий номер 3222482000:06:003:5008.

У подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА Київської області) розпорядженням від 07 грудня 2012 року № 3272 надала ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а 12 грудня 2012 року розпорядженням № 3405 затвердила проект землеустрою та передала у власність ОСОБА_4 вказану земельну ділянку. На підставі зазначеного розпорядження останній було видано державний акт на право власності на земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер 322282000:06:003:5008.

Києво-Святошинська РДА Київської області 29 грудня 2012 року прийняла розпорядження № 3822 про затвердження проекту землеустрою про зміну цільового призначення земельної ділянки з призначеної для ведення особистого селянського господарства на призначену для ведення індивідуального садівництва та видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

ОСОБА_4 31 липня 2013 року відчужила спірну земельну ділянку

ОСОБА_2 .

З метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 у червні 2014 року звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської РДА Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держземагентства Києво-Святошинської РДА Київської області, про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх реєстрації.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 02 грудня 2014 року у справі № 369/6269/14-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 07 грудня 2012 року № 3272 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_4 та від 12 грудня 2012 року № 3405 в частині передачі земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 12 грудня 2012 року № 3405, та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 29 грудня 2012 року № 3822 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства, на землі для ведення індивідуального садівництва в частині земельної ділянки площею 2 га, що належить

ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 29 грудня 2012 року № 3822, та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений

31 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Левашовим О. Г.

Скасовано кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:06:003:5008.

Під час розгляду справи № 369/6269/14-ц ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482000:06:003:5008.

Проте, під час виконання вищевказаного рішення у справі № 369/6269/14-ц ОСОБА_1 дізналася, що 14 березня 2016 року ОСОБА_2 уклала

з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:06:003:5008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В. М.

Вважала зазначений договір купівлі-продажу від 14 березня 2016 року недійсним, оскільки на час його укладення ОСОБА_2 не була власником спірної земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:06:003:5008 скасовано, діяли заходи забезпечення позову

у вигляді накладення арешту на земельну ділянку.

Вказувала, що внаслідок укладення спірного правочину вона позбавлена можливості належним чином оформити право власності на виділену їй земельну ділянку в натурі (на місцевості) площею 1,9767 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Богдановою В. М.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2877617 від 16 березня 2016 року, номер запису про право власності 13718529.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 05 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222482000:06:003:5008, укладений 14 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В. М., серія та номер 220, та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 16 березня 2016 року, індексний номер 28767617, номер запису про право власності 13718529.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі-продажу від 14 березня 2016 року втратила право володіти, користуватися та розпоряджатися спірною земельною ділянкою, тому вищевказана угода суперечить нормам, які передбачають право власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном. ОСОБА_2 не мала право розпоряджатися земельною ділянкою та укладати спірний договір купівлі-продажу.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_2 права розпоряджатися земельною ділянкою на час укладення спірного правочину , а також зазначив, що місцевим судом правомірно задоволено вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28767617 від 16 березня 2016 року, номер запису про право власності 13718529, оскільки дана вимога має похідний характер. У зв`язку з укладенням спірного договору

ОСОБА_1 не може закінчити процедуру отримання правовстановлюючого документу, тому шляхом визнання недійсною спірної угоди може бути відновлене її порушене право, отже, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушених прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Боряк Г. Ю., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково застосували до спірних правовідносин статтю 215 ЦК України. Позивач не була стороною правочину, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Договір купівлі продажу, який визнано оскаржуваними судовими рішеннями недійсним, був вчинений сторонами з дотриманням вимог статті 203 ЦК України.

Суди не перевірили, чи ОСОБА_3 знала або могла знати про те, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, або про наявність інших підстав, що перешкоджають набуттю нею у власність цього майна. Позивач повинен був довести, що спірне майно може бути витребуване у його набувача, а суди мали надати належну правову оцінку діям добросовісного набувача.

Посилання суду на те, що позивач не може відновити своє право іншим шляхом, крім визнання недійсним договору, оскільки на час спору не зареєструвала своє право власності на виділену земельну ділянку в натурі,

є помилковим, так як вона є власником земельного паю і це право власності ніким не оспорене. ОСОБА_1 мала право лише звернутися до суду

з позовом про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України.

Позиція іншого учасника справи

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що спірна земельна ділянка мала особливий правовий режим - підлягала розпаюванню, та лише позивач мала право отримати свідоцтво про право власності на неї. Після прийняття державною адміністрацією розпорядження про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , остання мала право на оформлення права власності на це майно, проте була позбавлена можливості вчинити такі дії внаслідок укладення спірного правочину.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою. Права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки права позивача на отримання державного акта на земельну ділянку порушені внаслідок укладення спірного правочину, то суди правильно задовольнили заявлені

у справі вимоги. При цьому ОСОБА_1 не заявляла позов про витребування земельної ділянки відповідно до статті 388 ЦК України, такі вимоги не були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, тому доводи касаційної скарги в цій частині також є безпідставними.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Боряк Г. Ю., 22 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала у КСП ім. Т. Г. Шевченка та була членом цього підприємства.

Києво-Святошинська РДА Київської області 29 жовтня 2003 року прийняла розпорядження № 438 про виділення земельних ділянок особам, які мають право на земельну частку (пай) і були зазначені в основних списках.

ОСОБА_1 зазначено у цьому списку під № 25.

Розпорядженням Києво-Святошинська РДА Київської області від 22 грудня 2005 року № 678 внесено зміни до розпорядження від 29 жовтня 2003 року

№ 438, згідно з яким виділено земельні ділянки в рахунок невитребуваних земельних ділянок земель колективної власності КСП ім. Т. Г. Шевченка та земель резерву Гореницької та Петрушківської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області особам, які мають право на земельну частку (пай) за списком згідно з додатком. ОСОБА_1 зазначено у цьому списку під № 6.

Протоколом зборів членів КСП ім. Т. Г. Шевченка від 23 грудня 2005 року земельні ділянки були розподілені. ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під № НОМЕР_1 відповідно до викопіювання проекту формування території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Цей проект погоджено начальником управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі, начальником відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДА Київської області , головою Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Києво-Святошинська РДА Київської області 03 грудня 2007 року прийняла розпорядження № 806 про внесення змін до розпоряджень від 29 жовтня 2003 року № 438 та від 22 грудня 2005 року № 678, яким пункт 2-1 викладено в новій редакції: Виділити за рахунок земель резервного фонду та земель запасу Гореницької та Петрушківської сільських рад земельні ділянки особам, які мають право на земельну частку (пай) за списком згідно додатку . ОСОБА_1 у цьому списку зазначено під № 35.

Згідно з відповіддю Києво-Святошинської РДА Київської області від 16 січня 2014 року розпорядження від 03 грудня 2007 року № 806 є чинним.

Києво-Святошинська РДА Київської області 25 грудня 2007 року надала позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку

№ НОМЕР_1 . Між позивачем та державним підприємством Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (далі - ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ) підписано договір, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання зі складання проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачки земельної ділянки.

Як вбачається з проекту землеустрою та листа ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 12 грудня 2013 року, зазначений проект щодо відведення у власність позивача земельної ділянки був розроблений, погоджений у відповідних органах державної влади, ділянці присвоєно кадастровий номер 3222482000:06:003:0028.

З відповідей ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 12 грудня 2013 року та від 04 червня 2014 року вбачається, що 13 листопада 2013 року проект землеустрою повернуто позивачу, оскільки в межах земельної ділянки, що відводилась їй у власність, сформована інша земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:06:003:5008, яка зареєстрована за ОСОБА_2 і яку остання придбала за договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_4 .

Так, 07 грудня 2012 року розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області № 3272 надано ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а 12 грудня 2012 року розпорядженням № 3405 затверджено зазначений проект та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номера 322282000:06:003:5008.

У подальшому, 29 грудня 2012 року, Києво-Святошинська РДА Київської області прийняла розпорядження № 3822 про затвердження проекту землеустрою про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки із призначеної для ведення особистого селянського господарства на призначену для ведення індивідуального садівництва та видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 31 липня 2013 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:06:003:5008, посвідчений приватним нотаріусом Левашовим О. Г.

З метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 у червні 2014 року звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської РДА Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа - Управління Держземагентства Києво-Святошинської РДА Київської області, про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх реєстрації.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 02 грудня 2014 року у справі № 369/6269/14-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 07 грудня 2012 року № 3272 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_4 та від 12 грудня 2012 року № 3405 в частині передачі земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 12 грудня 2012 року № 3405, та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 29 грудня 2012 року № 3822 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства, на землі для ведення індивідуального садівництва в частині земельної ділянки площею 2 га, що належить

ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 29 грудня 2012 року № 3822, та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений

31 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Левашовим О. Г.

Скасовано кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:06:003:5008.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 02 грудня 2014 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2015 року скасовано, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2014 року залишено в силі.

Під час розгляду справи № 369/6269/14-ц ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482000:06:003:5008.

З Інформації про зміни права власності в частині інформації про зміни обтяження вбачається, що державна реєстрація обтяження проведена

16 жовтня 2014 року. Обтяження припинено 11 серпня 2015 року, відомості внесено до реєстру 12 серпня 2015 року.

Проте, 14 березня 2016 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3

договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:06:003:5008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В. М.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 розпорядилася нерухомим майном, яке їй не належало, тому укладений

з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсним, оскільки внаслідок вчинення цього правочину позивач не може оформити право власності на виділену їй на законних правових підставах земельну ділянку.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_3 вказувала, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки та не знала про існування спору щодо вказаної земельної ділянки, а ОСОБА_1 не довела наявності у неї права власності на це майно, а також, що спірним правочином, стороною якого вона не була, порушено її права та інтереси.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як встановлено вище, 14 березня 2016 року ОСОБА_2 уклала

з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша

статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним

є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Обґрунтовуючи свою юридичну заінтересованість щодо наявності цивільних прав щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала, що це майно було виділено їй як члену КСП ім. Т. Г. Шевченка та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, проте внаслідок укладення спірного правочину вона позбавлена можливості завершити оформлення права власності на виділену їй земельну ділянку.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду (стаття 120 ЗК України).

Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки земельна ділянка продана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 14 березня 2016 року ОСОБА_3 без належних повноважень на це (втратила право володіти, користуватися та розпоряджатися спірним нерухомим майном), то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не була стороною правочину, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , тому не мала права його оспорювати, оскільки судами встановлено юридичну заінтересованість ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, а також встановлено, що внаслідок укладення спірного правочину вона позбавлена можливості оформити право власності на виділену їй на законних правових підставах земельну ділянку, хоча розпочала дії, направлені на оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач повинна була довести, що спірне майно може бути витребуване у неї, як добросовісного набувача, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, тому суди не з`ясовували ці обставини справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга

статті 400 ЦПК України).

Не можуть бути підставою для скасування судових рішень доводи касаційної скарги, що позивач зобов`язана була звернутися до суду з віндикаційним позовом відповідно до статті 388 ЦК України, оскільки кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Разом з тим, нормами статті 388 ЦК України передбачено саме право власника на витребування майна від набувача, яким ОСОБА_1 на час розгляду цієї справи не є, а результат вирішення цього спору впливає на оформлення останньою права власності на спірну земельну ділянку, яка виділена їй як члену КСП ім. Т. Г. Шевченка та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на неї.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення

з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Боряк Галина Юріївна, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 05 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв