Постанова

від 10.02.2021 по справі 751/2489/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 лютого 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2489/19

Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/225/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Харечко Л.К.,

суддів: Євстафіїва О.К., Онищенко О.І.,

секретар - Позняк О.М.

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2020 року у складі судді Маслюк Н.В., повний текст якого складений 17.10.2020 року у м. Чернігові,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме, просила суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідачку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер - 7410100000:01:041:5020) за адресою: АДРЕСА_1 , згідно висновку експертизи. Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки судові витрати.

Обгрунтовувала вимоги тим, що зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 . На підставі рішення Чернігівської міської ради від 29.09.2011 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 493783, згідно з яким їй була виділена у власність земельна ділянка площею 0,0697 га, яка розташована за вказаною адресою, цільовим призначенням якої є будівництво, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, дата реєстрації земельної ділянки - 15.03.2012.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2012, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, позивачка з 31.08.2012 (дата проведення державної реєстрації) є власником житлового будинку А-1 з господарськими будівлями і спорудами (гаражу б1-1, сараю В-1, сараю - б-1, убиральні В-1), що знаходиться за цією ж адресою, що і земельна ділянка.

Вказані об`єкти нерухомості існували і існують у незмінному стані з часу розроблення ДП Чернігівський науково - дослідний та проектний інститут землеустрою технічної документації із землеустрою, на підставі якої вона набула право власності на земельну ділянку площею 0,0697 га. За цією технічною документацією із землеустрою, вона не мала повного доступу до свого гаражу б1-1 для його обслуговування, тому, у 2017 році замовила іншу технічну документацію із землеустрою фактично щодо зміни конфігурації земельної ділянки без зміни її площі. 20.10.2017 були внесені відповідні зміни до Державного земельного кадастру, а 20.11.2017 проведена державна реєстрація її права власності на земельну ділянку.

Відповідачка, яка є власником жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , є сусідкою по межі земельної ділянки від літери Г до літери Д, де розташований гараж б1-1. Вважає, що ОСОБА_2 самовільно зайняла і користується частиною земельної ділянки позивачки, поблизу гаража б1-1, що виражається в тому, що вона складає на ній різне сміття, збудувала на ній огорожу. Отже, фактично, позивачка має у власності не 0,0697 га земельної ділянки, а ділянку меншою площею. На прохання звільнити зайняту відповідачкою земельну ділянку, остання відмовляється. За таких обставин, вважає, що відповідачка порушує її право власності, передбачене ст. 317 ЦК України.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2020 року позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки (кадастровий номер - 741010000:01:041:5020) за адресою: АДРЕСА_1 , у наступних межах: з АДРЕСА_1 від кута господарської будівлі на плані зазначено т.Е 1,0 м в бік земельної ділянки 2-н, далі межа розміром 6,0 м до поворотної т.9 (згідно кадастрового плану ДЗК) далі від т.9 до т.8 (згідно кадастрового плану ДЗК) межа 1,0 м, при цьому між кутом господарської будівлі на плані зазначеною т.Д до т.8 відстань 1,0 м (згідно кадастрового плану ДЗК), відповідно до висновку судового експерта Солдатової В.С. № 38-19, складеного 06.04.2020, за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи (додаток № 2).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору та 9 293,12 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Доводи скарги зводяться до того, що господарська будівля була збудована позивачкою на межі без відступу 1 м ще до формування земельної ділянки. Обидві земельні ділянки сторін були самовільно захоплені у 60-х роках, а тому, фактичний порядок користування між ними склався з 1976 року і з того часу ніхто не порушував меж користування.

Зазначає, що межі земельної ділянки відповідачки на даний час не визначені, оскільки це питання наразі вирішується в землевпорядній організації, а отже, при визначенні межі слід брати до уваги лише межі земельної ділянки позивачки, зазначені в технічній документації із землеустрою, яка розроблялась для виділення їй земельної ділянки у 2012 році, оскільки саме в таких межах ця земельна ділянка була сформована та внесена до Державного земельного кадастру.

Зобов`язуючи звільнити частину земельної ділянки, суд залишив поза увагою, що вона ніколи не належала позивачці, крім того, відповідачка ніяким чином не забороняла останній обслуговувати стіну її гаражу.

Також вказує, що на її земельній ділянці біля стіни гаражу ОСОБА_1 , розташованого на межі, існує каналізаційний люк, який належить їй, а тому, огородження парканом гаражу завдасть відповідачці шкоди і вона не зможе користуватися каналізацією, а також, що суд безпідставно не задовольнив заяву ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, адже, сама ОСОБА_3 не заперечувала той факт, що порядок користування земельними ділянками склався з 1976 року, фактично межі користування не змінювались, а отже, жодних прав позивачки на користування земельною ділянкою, ОСОБА_2 не порушувала.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 погоджується з рішенням суду, зазначаючи, що судовою експертизою вірно визначена межа між земельними ділянками сторін відповідно до правових документів, що графічно позначено у додатку 2 до експертизи, за висновками якої відповідач користується частиною земельної ділянки позивачки поблизу гаражу б1-1. Доказів протилежного ОСОБА_2 не надано.

Вважає, що строк на звернення з позовом до суду не порушений, оскільки, право власності на земельну ділянку в нових межах ОСОБА_1 набула тільки 20.11.2017.

Звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачкою не було надано доказів про існування каналізації з люком, і тільки в апеляційній скарзі, вперше, вона стала вести мову про можливе порушення і її прав.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, пояснення судового експерта, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на земельну ділянку та право постійного користування, право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. ст. 125, 126 ЗК України).

Частиною 1 статті 107 Земельного кодексу України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно - кадастрової документації.

Згідно з ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також, підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання, вчинення перешкод у користуванні, користування з порушенням закону, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод не має правомірних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку А-1 з господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2012 та витягом КП Чернігівське МБТІ Чернігівської обласної ради про проведення державної реєстрації права власності на вказаний будинок (а. с. 13, 14 т. 1).

ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка, на якій розташований будинок та господарські споруди органом місцевого самоврядування ОСОБА_2 у користування не виділялась (а. с. 73-76 т. 1).

ОСОБА_1 на підставі права власності належить земельна ділянка площею 0,0697 га з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована у АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 741010000:01:041:5020), яка 15.03.2012 зареєстрована на підставі Державного акту серії ЯК № 493783. Вказане підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ 7405594702017, виданого 20.10.2017 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.11.2017 (а. с. 12, 15, 16, 21 т.1).

Також на а. с. 17-18 наявний кадастровий план зазначеної земельної ділянки з описом меж: від А до Б ділянка ОСОБА_4 (7410100000:01:041:5012); від Б до В ділянка ОСОБА_5 (7410100000:01:041:5032); від В до Г ділянка ОСОБА_6 (7410100000:01:041:0056), від Г до Д ділянка ( АДРЕСА_1 ); від Д до А землі загального користування ( АДРЕСА_1 ).

Матеріали справи свідчать, що у 2017 році була розроблена технічна документація із землеустрою Багатопрофільним приватним підприємством Позитив на замовлення ОСОБА_1 , із встановленням меж земельної ділянки загальною площею 0,0697 га в натурі по АДРЕСА_1 (а. с. 22-39 т.1).

Також, за наслідками розгляду справи № 751/8982/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, Новозаводським районним судом м. Чернігова від 12.06.2018 було прийнято рішення, в якому, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0697 га за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 493783, в якому, зазначено план меж земельної ділянки та який виданий на підставі рішення Чернігівської міської ради від 29.09.2011; план меж земельної ділянки на зазначеному державному акті не відповідає технічній документації, зробленій у 2017 році БПП Позитив , ОСОБА_7 ; витяг з Державного земельного кадастру сформований на підставі технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 15.06.2011 та БПП Позитив , а згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, підставою виникнення права власності є державний акт на право власності на земельну ділянку серія та №:ЯК 493783, виданий 15.03.2012 та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серія і №: НВ 7405594702017, виданого 20.10.2017. У зв`язку з цими обставинами, а також, з тим, що у відомостях Державного земельного кадастру допущена помилка, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення позову. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29.10.2018 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 59-60 т. 1).

Відповідно до висновку експерта від 06.04.2020 № 38-19 за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи, у користуванні ОСОБА_1 фактично знаходиться земельна ділянка площею 0,0699 га. У користуванні ОСОБА_2 фактично знаходиться земельна ділянка площею 0,0604 га. Фактична площа та лінійні розміри земельної ділянки АДРЕСА_1 , не співпадають з площею та лінійними розмірами кадастрового плану земельної ділянки (додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку) кадастровий номер 7410100000:01:041:5020, з земельною ділянкою кадастрового плану з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 7410100000:01:041:5020. При співставленні фактичної межі з межею згідно кадастрового плану додатку до витягу з Державного земельного кадастру встановлено, що фактична межа від т. Е до т. Д розміром 5,04 м не відповідає межі згідно кадастрового плану додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7405594702017 від 20.10.2017, кадастрового номеру 7410100000:01:041:5020, а саме: межа згідно до кадастрового плану додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7405594702017 від 20.10.2017 повинна проходити вздовж господарської будівлі на відстані 1,0 м. Фактично встановлена бетонна огорожа, яка на плані фактичного користування вказана від т. Д до т. Е відповідає межі згідно кадастрового плану додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7405594702017 і виключенням того, що від кута господарської будівлі не відступлено 1,0 м. Для приведення до відповідності фактичної межі земельної ділянки АДРЕСА_1 до межі згідно кадастрового плану додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7405594702017 від 20.10.2017, кадастрового номеру 7410100000:01:041:5020 потрібно перенести межу таким чином: з вулиці Загородня від кута господарської будівлі на плані зазначено т. Е відступити 1,0 м в бік ділянки 2-н, далі провести межу розміром 6,0 м до поворотної т. 9 (згідно кадастрового плану ДЗК), далі від т. 9 до т. 8 (згідно кадастрового плану ДЗК) провести межу 1,0 м, при цьому між кутом господарської будівлі на плані зазначеною т. Д до т. 8 повинно бути 1,0 м (згідно кадастрового плану ДЗК) (а. с. 148-178 т. 1).

Отже встановлено, що земельні ділянки сторін мають спільну межу. Фактична межа між земельними ділянками ІНФОРМАЦІЯ_1 і 2-н не відповідає межі згідно з кадастровим планом додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:041:5020), а саме: межа повинна проходити вздовж господарської будівлі на відстані 1,0 м, що підтверджується висновком експерта. Зазначені обставини відповідачем спростовані не були.

Суд вірно встановив, що відповідачка ОСОБА_2 не має документів про виділення та надання у власність чи у користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , якою фона фактично користується. Що стосується позивачки ОСОБА_1 , то своє право власності на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , вона зареєструвала, що підтверджується матеріалами справи і на даний час відсутні будь - які рішення про скасування державної реєстрації цього права власності.

Тобто, наявність у ОСОБА_1 технічної документації на земельну ділянку, дала можливість при проведенні експертизи зіставити фактичні межі на місцевості з межами земельної ділянки відповідно до правових документів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України визначено, що докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно зі ст. 89 Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши допустимість та належність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок в їх сукупності, вірно встановив той факт, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні частиною земельної ділянки, яка перебуває у власності позивачки.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що частина земельної ділянки, яку суд зобов`язав відповідачку звільнити, як самовільно зайняту, ніколи не належала позивачці, що господарська будівля була збудована останньою на межі без відступу 1 м ще до формування земельної ділянки і те, що при вирішенні спірного питання треба враховувати той факт, що межі земельної ділянки відповідачки на даний час ще не визначені, повністю спростовуються вищевикладеним, зокрема, даними, які містяться в матеріалах цивільної справи та висновком судової експертизи, якою чітко встановлено, що межа повинна проходити вздовж господарській будівлі на відстані 1,0 (тобто фактична межа між обома земельними ділянками не відповідає межі згідно з кадастровим планом додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:041:5020).

Так, в судовому засіданні відповідачка повідомила апеляційному суду, що також вважає рішення незаконним, оскільки, при такому вирішенні спору, як зазначено в рішенні, її каналізація разом з люком, відійдуть до протилежної сторони, хоча, визнала, що необхідної технічної документації, яка була наявна у неї на час розгляду справи, суду першої інстанції не надавала.

Для з`ясування зазначених обставин, судом апеляційної інстанції був викликаний експерт для надання відповідних пояснень, і відповідно до пояснень, експерт зазначила, що вона не вправі збирати докази для проведення експертизи, технічної документації для проведення експертизи їй ніхто не надавав. Проте її було повідомлено про наявність каналізаційного люку, що було враховано при проведенні експертизи і навіть, ознайомившись з технічною документацією в апеляційному суді остання вказала, що вводна каналізація відповідно наданих технічних даних не виходить за межі земельної ділянки, якою користується відповідачка.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, зокрема, того, що суд безпідставно не задовольнив заяву ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, то, ці доводи також не впливають на правильність висновків суду про правомірність заявлених позовних вимог, адже, правопорушення у зазначених правовідносинах (самовільне та незаконне заняття земельної ділянки іншою особою) є триваючим, а тому, позовна давність до них не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим, відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України, скасуванню воно не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 15.02.2021.

Головуюча Судді: