Постанова

від 03.02.2021 по справі 911/2460/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа№ 911/2460/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 03.02.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020, повний текст якого складено 08.09.2020

у справі №911/2460/18 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженоювідповідальністю "Агроком"

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком"

про стягнення 784 935,53 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_2 (далі - позивач) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - ТзОВ "Агроком", Товариство) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 784 935,53 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Товариству своїми діями під час виконання посадових обов`язків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання обов`язків директора ТзОВ "Агроком" ОСОБА_1 , діючи з перевищенням наданих статутом повноважень, уклав від імені Товариства ряд договорів, що надалі були визнані судом недійсними, однак, за якими ТзОВ "Агроком" виплатило на користь третьої особи - ПП "Бета-Консалтинг", заявлені у справі про банкрутство кошти у розмірі 784 935,53 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача 784 935,53 грн шкоди.

Позов мотивовано посиланням на ст.ст. 614, 1166, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.04.2019 року у справі № 911/2460/18 у задоволенні позовних вимог учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до ОСОБА_1 про стягнення 784935,53 грн, відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2019 року рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2019 року у справі № 911/2460/18 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 11.12.2019 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2019 року у справі № 911/2460/18 скасовано, справу № 911/2460/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/2460/18 за новим розглядом справи позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" кошти у сумі 784 935,53грн, в рахунок відшкодування шкоди завданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроком" своїми діями під час виконання посадових обов`язків, а також 11 774,03 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, 17 661,05грн судового збору за подання апеляційної скарги, 23 548,07грн судового збору за подання касаційної скарги.

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/2460/18 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Скаржник наголосив про відсутність усіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків; вказав, що позов у даній справі подано з пропуском річного строку позовної давності, відповідно до положень ч.3 ст. 233 КЗпП України; позивачем допущено порушення ч. 2 ст. 54 ГПК України, оскільки ТОВ Агроком не набув статусу позивача у цій справі, яким є ОСОБА_2 .

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 дану апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020

поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/2460/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною даною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 20.01.2021 о 12:45 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 12.01.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 12.01.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги від 30.09.2020 ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/2460/18 на 03.02.2021 о 11 год. 30 хв. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Позивач вважає, що позовна заява містить усі елементи складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків. Так, протиправність поведінки директора ОСОБА_1 полягає в укладенні з порушенням п. 18.5.7 Статуту ТзОВ "Агроком" договорів оренди та відповідального зберігання майна, що встановлено рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2014 у справі №911/2435/14; збитками у даному правопорушенні є погашення кредиторської заборгованості у сумі 784 935,53 грн за договорами, що були визнані недійсними; у діях ОСОБА_1 присутня вина у формі прямого умислу, що виражається в порушенні процедури погодження зазначених дій щодо розпорядження майном Товариства та вчинення і підписання правочинів за відсутності згоди Загальних зборів Товариства.

Третя особа не скористалась своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 03.02.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Третя особа до судового засідання не з`явилася, про час та місце судового засідання належним чином повідомлена у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Ухвали суду від було надіслано на адресу: 09100, Київська обл., місто Біла Церква, вул. СКВИРСЬКЕ ШОСЕ, будинок 192 "В", яка, як встановлено судом, відповідає адресі зазначеній у ЄДРПОУ та вказана сторонами. Іншої адреси третьої особи матеріали справи не містять, сторонами не повідомлено.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення третьої особи про призначення справи до розгляду та відповідного судового засідання, відтак, останній вважається таким, що повідомлений належним чином.

Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 28.02.2021 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.

В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 03.02.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_2 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроком", внесок якого у статутному капіталі товариства у розмірі 11 016 016,67 грн, становить 70 % статутного капіталу товариства, що підтверджується пунктами 1.2., 11.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроком", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 21.04.2008, оформленим протоколом № 16 від 21.04.2008, та зареєстрованим Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області від 23.04.2008, із змінами до статуту ТОВ „Агроком", затвердженими рішенням загальних зборів учасників товариства від 10.12.2008, оформленим протоколом № 18 від 10.12.2008, та зареєстрованими Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області від 15.12.2008, із змінами до статуту ТОВ „Агроком", затвердженими рішенням загальних зборів учасників товариства від 23.06.2009, оформленим протоколом № 19 від 23.06.2009, та зареєстрованими Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області від 24.06.2009, із змінами до статуту ТОВ „Агроком", затвердженими рішенням загальних зборів учасників товариства від 22.09.2009, оформленим протоколом № 20 від 22.09.2009, та зареєстрованими Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області від 28.09.2009.

Згідно наказу по Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроком" "Про кадри" №5-К від 27.09.2004 ОСОБА_1 приступив з 27.09.2004 до виконання обов`язків і повноважень директора ТОВ "Агроком".

Відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком", оформлених протоколом № 01/08 від 01.08.2016, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" з 01.08.2016.

За доводами ОСОБА_2 , протягом перебування на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" ОСОБА_1 здійснив ряд дій, що призвели до розтрати товарно-матеріальних цінностей товариства, шляхом укладення від імені товариства наступних правочинів.

Так, 27.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком", як установником управління, в особі директора Ярмоленка П.В. та Приватним підприємством "Бета-Консалтинг", як управителем, укладено договір управління майном, відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає управителю описане в договорі нерухоме майно, а також інше майно, в управління на строк, визначений цим договором, а управитель за плату від свого імені здійснює управління цим майном виключно в інтересах установника управління або названої ним особи (вигодонабувача), а саме: комплекс нежитлових будівель літ. "А" - 103,5, "В" - 5966,2, "З" - 94,8, "К" - 769,2, "Л" - 422,7 та споруд за адресою АДРЕСА_1 (далі - договір управління майном).

15.05.2012 та 01.03.2013 між Приватним підприємством "Бета-Консалтинг", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком", як орендарем, в особі директора Ярмоленка П.В. укладено договори оренди нежитлового приміщення №ДО-01 та №ДО-04 (далі - договори оренди), відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно - приміщення (далі - об`єкт оренди), місцезнаходження яких АДРЕСА_2 .

01.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком", як поклажедавцем, в особі директора Ярмоленка П.В. та Приватним підприємством "Бета-Консалтинг", як зберігачем, укладено договори відповідального зберігання, відповідно до умов яких поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом терміну дії договору відповідно:

- лінію профілювання ПН-100 (установка для профілювання листа РР100) загальною вартістю 656 299,176 грн з ПДВ; електромеханічний консольний розмотувач мод. ЕМКРД-1 з пристроєм для переміщення бухти металу (гідравлічний візок) - загальною вартістю 182 004,00 грн з ПДВ;

- кран мостовий електричний №375 вартістю 562 866,34 грн; кран мостовий однобалочний C*TS*10,5, К56196ПС вартістю 97 188,41 грн (далі - майно). Зберігання за цими договорами є платним та складає 5 000,00 грн з ПДВ в місяць (далі - договори відповідального зберігання).

За вказаними договорами у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" виникла заборгованість перед Приватним підприємством "Бета Консалдінг" у сумі 784 935,53 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.02.2014 у справі №911/3993/13, зокрема: затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" в сумі 8 727 978,06 грн, визнано кредитором з грошовими вимогами до боржника Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" на загальну суму 784 935,53 грн з яких: 1 147,00грн (1 черга), 783 788,53 грн (4 черга). Вказана ухвала у зазначеній частині не оскаржувалась до судів вищих інстанцій та набрала законної сили.

Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком" здійснило розрахунки з кредиторами, зокрема з ПП "Бета-Консалтинг" та сплатило на його рахунок 784 935,53 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №8 від 31.07.2017.

У зв`язку з виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком", як боржником, усіх зобов`язань перед кредиторами ухвалою Господарського суду від 02.08.2017 у справі № 911/3993/13 припинено провадження у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Капітал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал -центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" про банкрутство.

Водночас, не погоджуючись з укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" договору управління майном з огляду на відсутність у директора ОСОБА_1 повноважень на його укладення, у червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" про визнання недійсним вказаного правочину.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2013 у справі №911/2320/13 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" про визнання недійсним договору управління майном від 27.03.2012.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 у справі № 911/2320/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014, позов задоволено, визнано недійсним договір управління майном, укладений 27.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватним підприємством "Бета-Консалтинг", посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П., зареєстрований у реєстрі за №842.

Також, не погоджуючись з укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" договорів оренди та відповідального зберігання, посилаючись на відсутність у ПП "Бета-Консалтинг" обсягу прав щодо майна та відсутність у директора ОСОБА_1 повноважень на укладення вказаних договорів, у червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" та Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" про визнання недійсними вказаних правочинів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2014 у справі № 911/2435/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014, позовні вимоги задоволені у повному обсязі, визнано недійсними договори оренди та відповідального зберігання.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2014 у справі № 911/2435/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 і рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду України від 01.07.2015 у справі № 911/2435/14 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 19.11.2014р, залишено в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у даній справі.

З посиланням на рішення судів у господарській справі №911/2435/14, якими визнано недійсними укладені між ТзОВ "Агроком" та ПП "Бета-Консалтинг" договори оренди та відповідального зберігання, за якими ТзОВ "Агроком" виплатило на користь третьої особи - ПП "Бета-Консалтинг", заявлені у справі про банкрутство кошти у розмірі 784 935,53 грн, ОСОБА_2 в особі ТзОВ "Агроком" звернувся з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача 784 935,53 грн шкоди на підставі ст.ст. 614, 1166, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 зазначив, що суди попередніх інстанцій, дослідивши матеріали справи, дійшли висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність протиправної поведінки відповідача - директора ТзОВ "Агроком", яка полягає у перевищенні ОСОБА_1 наданих Статутом повноважень під час укладення договорів оренди та відповідального зберігання, що встановлено судовими рішеннями у справі №911/2435/14.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зауважив, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між діями директора ТзОВ "Агроком" ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТзОВ "Агроком" і заподіянням цьому Товариству майнової шкоди у розмірі 784 935,53 грн, зроблені без урахування положень статей 86, 236 ГПК України.

Колегія суддів касаційного господарського суду вказала, що зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій здійснені без належного дослідження та об`єктивного аналізу всіх обставин справи щодо дій директора ТзОВ "Агроком" ОСОБА_1 згідно судових рішень у справі №911/2435/14.

Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що обмежившись посиланням на те, що сплата грошових коштів на рахунок третьої особи відбулася на виконання рішення суду (ухвала Господарського суду Київської області від 05.02.2014 у справі №911/3993/13), що набрало законної сили, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано підстави виникнення вказаних кредиторських вимог ПП "Бета-Консалтинг", їх характеру та моменту виникнення, у контексті укладення директором ТзОВ "Агроком" договорів з перевищенням своїх повноважень.

Частиною 5 статті 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, а також, досліджуючи аргументи відповідача, зокрема щодо посилань про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, колегія суддів зазначає про наступне.

Як з`ясовано судом, за результатом розгляду справи №911/2435/14 (постанова від 01.07.2015) Верховним Судом України визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 15.05.2012 №ДО-01 між Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком".Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2013 №ДО-04 між Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком". Визнано недійсним договір відповідального зберігання від 01.03.2013 №01/03, між Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком". Визнано недійсним договір відповідального зберігання (крану мостового електричного №375 вартістю 562 866,34грн; крану мостового однобалочного C*TS*10,5, К56196ПС вартістю 97 188,41грн) від 01.03.2013, між Приватним підприємством "Бета-Консалтинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком".

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду вказаної справи судами було встановлено, зокрема, обставини відсутності у директора ТОВ "Агроком" Ярмоленка П.В. повноважень на укладення договорів оренди та договорів відповідального зберігання, тобто судами встановлено обставини вчинення відповідачем, як керівником товариства, дій щодо управління цим товариством та розпорядження його майном поза межами та порядком, визначеними установчими документами.

Таким чином, з`ясувавши викладені вище обставини, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими доводи ОСОБА_2 про наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у перевищенні Ярмоленком П.В., наданих статутом повноважень під час укладення договорів управління майном, оренди та відповідального зберігання.

Що ж до наявності інших елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 89 ГК України, в редакції станом на момент укладення договорів оренди та відповідального зберігання, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

іншими винними діями посадової особи.

Приписами ст. ст. 11, 22 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статей 224, 225 ГК України, що кореспондують із ст. 22 ЦК України, унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Отже, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої вищевказаними нормами законодавства, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв`язок між ними; вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Так, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності) - такій, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті).

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Вказана права позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16.

Як вбачається з рішень суду у справах №911/2320/13 та №911/2435/14 відповідачем - ОСОБА_1 при відсутності обсягу прав та повноважень були укладені: договір управління майном від 27.03.2012, договори оренди від 15.05.2012 та від 01.03.2013, договори відповідального зберігання від 01.03.2013, які визнані недійсними в судовому порядку.

В результаті дії таких договорів майно, яке було у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" перейшло в управління Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" та, у подальшому, було передане в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроком", тобто власнику майна, за яке власник мав сплачувати орендні платежі управителю, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" збитків у сумі 783 788,53 грн.

Тобто, за вини відповідача - ОСОБА_1 в результаті його неправомірних дій, були завдані збитки Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроком".

Аргументи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності в діях відповідача протиправної поведінки, з посиланням на те, що відбулося схвалення цих правочинів, колегія суддів відхиляє, оскільки договори управління майном від 27.03.2012, договір оренди від 15.05.2012 та від 01.03.2013, договори відповідального зберігання від 01.03.2013, були предметом дослідження в межах справ №911/2320/13 та №911/2435/14 та визнані недійсними в судовому порядку. Тому зазначені аргументи скаржника зводяться до намагань переоцінити обставини встановлені в означених судових справах, рішення у яких набули законної сили та не можуть ставитись під сумнів.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги аргументи відповідача щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроком" суми 784 935,53 грн на виконання рішення суду, що набрало законної сили, (ухвала Господарського суду Київської області від 05.02.2014 у справі №911/3993/13), оскільки така сплата є наслідком виникнення боргу з вини відповідача.

Позивач, посилаючись на рішення господарських судів у справах №№911/2435/14, 911/2320/13 вважає, що обставинами справи встановлено той факт, що відповідачем вчинено неправомірні дії, наслідком яких є нанесення збитків товариству.

Суд зазначає, що сплата цієї заборгованості відбулась на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.02.2014 у справі №911/3993/13.

Разом з тим, у дослідженні зазначених аргументів, слід враховувати в сукупності підстави виникнення вказаних кредиторських вимог ПП "Бета-Консалтинг", їх характер та момент виникнення, у контексті укладення директором ТзОВ "Агроком" договорів з перевищенням своїх повноважень.

Колегія суддів зазначає, що саме укладення означених договорів слугували підставою виникнення заборгованості та внесення її в реєстр кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" у межах справи про банкрутство. Договори визнано недійсними у судовому порядку, і які як встановлено судами укладено директором з перевищенням повноважень та, які суперечать інтересам та цілям Товариства. Між тим, вже після визнання означених договорів недійсними, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком" здійснило розрахунки з кредиторами, зокрема з ПП "Бета-Консалтинг" та сплатило на його рахунок 784 935,53 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №8 від 31.07.2017.

Відтак, при дослідженні даного судового спору, зазначені факти слід оцінювати в їх сукупності та хронології, починаючи з моменту укладення договорів до моменту сплати вказаної суми. З`ясувавши ці обставини, дослідивши правову природу боргу, суд дійшов висновку, що саме дії відповідача фактично спричинили понесення збитків позивачем.

Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, яка полягає у перевищенні Ярмоленком П.В., наданих статутом повноважень під час укладення договорів оренди та відповідального зберігання, що встановлено у судовому порядку, завданої шкоди - сплата коштів і передача майна на підставі договорів, які визнано недійсними, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими відповідно до ст.ст. 77-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що вищезазначене сталось не з вини відповідача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 784 935,53 грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву від 18.03.2019 про застосування строку позовної давності. (т. 1 а.с. 241) Заява мотивна тим, що відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган має право звернутися до суду в питаннях стягнення із працівника матеріальної шкоди заподіяної підприємством протягом одного року із дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тому даний позов пред`явлено з попуском річного строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 8 (т. 1 а.с 81) грошові кошти в сумі 784 935,53 грн було сплачено 31.07.2017.

Таким чином, перебіг позовної давності у даному випадку почався з моменту сплати грошових коштів, а позов у даній справі подано 06.11.2018. Отже, позов про стягнення збитків пред`явлено в межах трирічного строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд відхиляє клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Аргументи відповідача про те, що позов у даній справі подано (06.11.2018) з пропуском річного строку позовної давності, оскільки днем виявлення шкоди є 31.07.2017, а тому граничний строк для звернення із даним позовом до суду відповідно до положень ч.3 ст. 233 КЗпП України припадав на 31.07.2018, колегія суддів визнає неспроможними, зважаючи на наступне.

Положенями п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України визначено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Судом також не беруться до уваги доводи відповідача щодо характеру цього спору як трудового, при вирішенні даної справи судом не застосовано правові норми Кодексу законів про працю України. Оскільки спір у даній справі виник між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах, то даний спір не є трудовим і до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України .

Доводи апеляційного оскарження відповідача про те, що судом першої інстанції в оскарженому рішенні не надано правової оцінки заяві відповідача про застосування строку позовної давності не є підставою скасування по суті правильного судового рішення. Крім того, колегєю суддів, керуючись межами перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначеними ст. 269 ГПК України, надано правову оцінку відповідній заяві відповідача.

Серед іншого скаржником зазначено, що позивачем допущено порушення ч. 2 ст. 54 ГПК України, оскільки ТОВ Агроком не набув статусу позивача у цій справі, яким є ОСОБА_2 . Зазначені аргументи відповідача колегія суддів не приймає до уваги, оскільки конструкція статей 20, 54 ГПК України передбачає, що у випадку звернення власника підприємства в інтересах такого підприємства з позовом до посадової особи про відшкодування збитків, статус позивача отримує саме товариство, а Федоров В.Ф. є представником такого підприємства. Крім того, дана конструкція передбачає, що ініціатор позову ( ОСОБА_2 ) має право заявити вимогу про стягнення збитків на користь товариства, а не на свою користь. Тому суд зазначає, що порушення вимог процесуального закону у даному випадку не встановлено.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/2460/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 15.02.2021, після виходу суддів Корсака В.А. та Владимиренко С.В. з відпустки.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.В. Владимиренко

А.Г. Майданевич