Ухвала

від 09.02.2021 по справі 910/986/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/986/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Яковенка Є. М. (адвокат),

відповідача - Фурманчука О. І. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 (суддя Усатенко І. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 (головуючий - Демидова А. М., судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Трейд Оіл",

про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2016 № 4А15119И/П,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" (далі - ТОВ "Брайтон ЛТД", Товариство, Поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк, Кредитор), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Трейд Оіл" (далі - ТОВ "Альфа Трейд Оіл", Боржник), про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поруки від 26.10.2016 № 4А15119И/П (далі - договір поруки № 4А15119И/П, оспорюваний договір), з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорюваний договір укладено внаслідок обману позивача відповідачем, так як Поручитель мав намір отримати прибуток від реалізації активів Боржника або набути право власності на ці активи, а Банк запевнив Товариство, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товарами в обороті, цінними паперами тощо, проте після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р АТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Банк перейшов у власність держави; 2) дії Товариства з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 26.10.2016 № 416104Г (далі - кредитний договір від 26.10.2016) були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників перед АТ КБ "Приватбанк"; 3) Кредитор не виконав зобов`язання щодо передачі Поручителю документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання Боржника, а така поведінка Банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки № 4А15119И/П як на момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після укладення; 4) якщо б позивач на момент укладення кредитного договору від 26.10.2016 та договору поруки № 4А15119И/П знав би про відсутність забезпечень, то не вчинив би оспорюваний правочин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 3, 15, 16, 203, 204, 215, 230, 553, 554, 556, 558, 627 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 4, 13, 73, 74, 76, 77, 118, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності обставин, які би свідчили про введення Банком Товариства в оману, недоведеність самого факту обману, недоведеність наявності умислу в діях відповідача та істотного значення обставин, щодо яких особу введено в оману. При цьому суд першої інстанції зазначив, що Поручитель помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 26.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, у той час як всі наявні у матеріалах справи докази підтверджують зворотне - позивач отримав кредит для фінансування своєї поточної господарської діяльності, натомість договори поруки укладалися позивачем не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Брайтон ЛТД" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 28.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 910/986/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 09.02.2021 о 15:00.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 230 ЦК України, статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, викладених у пунктах 19, 21 постанови Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

26.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Брайтон ЛТД" (Позичальник) укладено кредитний договір від № 416104Г, за умовами якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1. (вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія) з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2. (ліміт цього кредитного договору: 4100000000 грн, на наступні цілі: фінансування поточної діяльності) не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

26.10.2016 між ТОВ "Брайтон ЛТД" (Поручитель) та АТ КБ "ПриватБанк" (Кредитор) укладено договір поруки № 4А15119И/П, за умовами пунктів 1, 2 якого Товариство поручилося перед відповідачем за виконання третьою особою (ТОВ "Альфа Трейд Оіл") своїх зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И (далі - Кредитний договір), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Пунктом 10 договору поруки № 4А15119И/П передбачено, що Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку Боржника за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за Кредитним договором.

Згідно з банківською випискою з рахунку ТОВ "Брайтон ЛТД" за 31.10.2016 на підставі кредитного договору від 26.10.2016 позивач отримав грошові кошти в розмірі 3942491538,43 грн.

ТОВ "Брайтон ЛТД" долучено до позовної заяви копію платіжного доручення від 31.10.2016 № 431, з якого вбачається, що 31.10.2016 позивачем перераховано на користь Банку кошти в сумі 1115555474,34 грн з призначенням платежу: виконання зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И згідно з договором поруки від 26.10.2016 № 4А15119И/П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/14054/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Брайтон ЛТД" до АТ КБ "ПриватБанк" про зобов`язання вчинити дії, а саме: передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок ТОВ "Альфа Трейд Ойл" перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Альфа Трейд Ойл", а саме кредитну справу, з тих мотивів, що ані умовами договору поруки № 4А15119И/П, ані чинним законодавством України не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника.

При цьому постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 910/14054/17 встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами повного виконання зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И, оскільки з матеріалів справи не вбачається розміру заборгованості ТОВ "Альфа Трейд Ойл" перед АТ КБ "ПриватБанк" за вказаним кредитним договором.

Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/986/20 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права (статті 230 ЦК України), викладеного у постанові Верховного Cуду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, оскільки, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/18007/19 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив виключно з обставин допущення судами порушень норм процесуального права (статей 236, 238 ГПК України), які (порушення) полягали у відсутності розгляду та необґрунтованому залишенні без будь-якого належного процесуального реагування конкретних і доречних клопотання позивача про витребування доказу (належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ), який (доказ) заявник з об`єктивних причин не міг одержати самостійно, а також клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Таким чином, у постанові Верховного Cуду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 взагалі не міститься жодного висновку щодо питання застосування положень частини 1 статті 230 ЦК України як норми матеріального права.

Разом з тим колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції без урахування висновків щодо застосування положень статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у пунктах 19, 21 постанови Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, з огляду на таке.

Дійсно, згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пункті 2 частини 3 та пункті 5 частини 4 статті 238 ГПК України містяться вимоги про зазначення у описовій та мотивувальній частинах рішення відомостей щодо поданих заяв, клопотань, а також мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Так, скаржник зазначає про безпідставну, на його думку, відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання від 17.06.2020 про витребування у Банку договорів, укладених між ТОВ "Альфа Трейд Оіл" та АТ КБ "Приватбанк" на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И, і належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, а також на відхилення апеляційним судом аналогічного клопотання Товариства від 05.10.2020 з посиланням на пропуск строку його подання, хоча нібито клопотання було подано завчасно.

Натомість зі змісту оскаржуваного рішення чітко вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 у справі № 910/986/20 правомірно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання від 17.06.2020 про витребування у відповідача договорів, укладених між ТОВ "Альфа Трейд Оіл" та АТ КБ "Приватбанк" на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И з тих мотивів, що заявник у клопотанні про витребування доказів не зазначив про неможливість самостійного отримання доказів і вжитих ним заходів для отримання доказів, як того вимагають пункти 4, 5 частини 2 статті 81 ГПК України, оскільки з матеріалів справи не вбачається подання Товариством до місцевого господарського суду клопотання про витребування у АТ КБ "Приватбанк" належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ.

У свою чергу, в пунктах 20- 22 постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 910/986/20 міститься мотивоване залишення без розгляду клопотання ТОВ "Брайтон ЛТД" від 05.10.2020 про витребування у Банку договорів, укладених між ТОВ "Альфа Трейд Оіл" та АТ КБ "Приватбанк" на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2015 № 4А15119И, і належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, а саме на підставі частини 2 статті 118 ГПК України у зв`язку з пропуском заявником строку для подання клопотань (до 01.10.2020), встановленого ухвалою від 22.09.2020 про відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Скаржник в обґрунтування укладення оспорюваного договору внаслідок обману з боку АТ КБ "Приватбанк" наголошує на запевненнях останнього у тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників Банку забезпечено ліквідними активами, тому дії позивача з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 26.10.2016 нібито були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. При цьому, у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем умов пунктів 8, 10 договору поруки № 4А15119И/П, позивач вважав, що Банк не мав на меті передати Поручителю документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір і договори поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору поруки № 4Д12355/П.

Відхиляючи зазначені аргументи Товариства та відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про помилковість тверджень Поручителя щодо мети укладення ним кредитного договору від 26.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, оскільки усі наявні у матеріалах справи докази підтверджують зворотне - позивач отримав кредит для фінансування своєї поточної господарської діяльності, натомість договори поруки укладалися позивачем не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

Зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності обставин, які би свідчили про введення Банком Товариства в оману під час укладення договору поруки № 4А15119И/П, недоведеність самого факту обману, недоведеність наявності умислу в діях відповідача та істотного значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, у цій господарській справі та справі, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 910/986/20 та у справі № № 910/18007/19.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справі, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 910/986/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 910/986/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв