Рішення

від 17.02.2021 по справі 600/1537/20-а

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 600/1537/20-а

РІШЕННЯ

іменем України

17 лютого 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України ,

Чернівецького окружного адміністративного суду

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. ПРЕДМЕТ, ПІДСТАВИ ТА ЗМІСТ ПОЗОВУ.

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Чернівецького окружного адміністративного суду, у якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати йому вихідної допомоги судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, при звільненні у відставку. Також просить зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити необхідні кошти для виплати вихідної допомоги судді, а Чернівецький окружний адміністративний суд - нарахувати та виплатити її.

В обґрунтування позову зазначає, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600 він був звільнений у відставку з посади судді Чернівецького окружного адміністративного суду. Під час виходу у відставку йому не була виплачена вихідна допомога судді у розмірі 10 місячних заробітних плат, право на яку він отримав відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів " від 07.07.2010 року під час роботи на посаді судді ( в редакції закону, чинній до 01.04.2014 року)

Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", які передбачали виключення з закону про судоустрій норми про виплату суддям, які виходять у відставку, зазначеної вихідної допомоги.

Позивач покликається на те, що набув право на відставку, відтак і право на виплату вихідної допомоги при виході у відставку (у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою) ще до прийняття законодавчих змін, якими було виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Отже, рішенням Конституційного Суду України було поновлене право суддів, які вийшли у відставку у відповідний період до набуття чинності новим Законом України "Про судоустрій і статус суддів" ( тобто у період з 01.04.2014 до 30.09.2016) на отримання вихідної допомоги, яка протиправно не виплачувалась їм на час виходу у відставку.

Враховуючи це, позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з приводу виплати допомоги, останній же, в свою чергу, звернувся до ДСА України з цього питання, на що отримане роз`яснення про відсутність підстав для проведення виплати. Позивач з цим не погоджується, вважаючи, що набув право на вихідну допомогу і таке право було поновлене шляхом прийняття вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, відтак на даний час існує ефективний спосіб захисту порушеного права. Позивач вважає бездіяльність щодо невиплати йому вихідної допомоги протиправною і просить позов задоволити.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ.

Розпорядженням голови Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.09.2020 року справа скерована Сьомому апеляційному адміністративному суду для визначення підсудності.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 року матеріали справи направлені Хмельницькому окружному адміністративному суду, який відкрив провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження у справі, копія адміністративного позову з додатками скеровані засобами електронної пошти на адреси Державної судової адміністрації України (inbox@court.gov.ua), Чернівецького окружного адміністративного суду (inbox@adm.cv.court.gov.ua). Про відкриття провадження у справі також належним чином повідомлений представник позивача. 03 листопада 2020 року отримані підтвердження доставки усіх судових повідомлень.

Відповідачі відзиви на позовну заяву у наданий їм строк не подали. Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

3. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ.

Зі змісту письмових доказів у справі встановлено, що ОСОБА_1 з 19 травня 2004 року по 03 листопада 2009 року працював на посаді судді Заставнівського районного суду Чернівецької області, з 04.11.2009 року по 03.04.2016 року на посаді судді Чернівецького окружного адміністративного суду, з 04.04.2016 року по 03.10.2016 року був головою Чернівецького окружного адміністративного суду. До стажу роботи позивача на посаді судді зараховані також і інші періоди роботи, що доводиться матеріалами справи, і ніким не оспорюється. Станом на час виходу у відставку загальний стаж роботи позивача на посаді судді становив більше ніж 35 років, що підтверджується розрахунком стажу роботи судді та іншими доказами.

Постановою Верховної Ради України №1600-VIII від 22 вересня 2016 року "Про звільнення суддів" позивач звільнений з посади судді Чернівецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Зі штату Чернівецького окружного адміністративного суду позивач відрахований наказом в/о голови суду від 03 жовтня 2016 року №90-ОС.

Під час та після виходу у відставку ( 22 вересня 2016 року та у подальшому) позивач не отримував вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.

У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року, яким положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнано таким, що не відповідає Конституції України, позивач 24.06.2020 року звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду про виплату йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат (у зв`язку із виходом у відставку)

У листі Державної судової адміністрації України від 09.07.2020 року № 01-21/3596/2020, який отриманий Чернівецьким окружним адміністративним судом на звернення щодо виплати допомоги позивачу, зазначається, що правові підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які звільнились у відставку у період з 01.04.2014 року до 30.09.2016 року, та на сьогодні не перебувають у трудових відносинах із судами, відсутні. Рішення Конституційного Суду України не є підставою для виплати вихідної допомоги, оскільки не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

4. ЗАКОНОДАВСТВО.

4.1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. ( ст. 22 Конституції України) Відповідно до Основного Закону України статус суддів визначається законами України. Незалежність судді гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Гарантії незалежності суддів, у тому числі й гарантії їх матеріального забезпечення, неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України, який сформулював ряд юридичних позицій з цього питання.

Так, зокрема, Конституційний Суд України зазначав:

- "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002);

- "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013);

- "будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України" (Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013);

- "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" ( Рішення від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016);

- "Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу (Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018);

- " За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків ( Рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013)

4.2 МІЖНАРОДНІ АКТИ.

У Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, у Рекомендаціях щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів, в Європейському статуті судді, ухваленому Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році, в Європейській хартії "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, у Всесвітній (Універсальній) хартії судді, схваленій Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року, звернуто увагу на необхідність усіма можливими національними та міжнародними органами гарантувати незалежність суддів, у тому числі і здійснювати належне матеріальне забезпечення суддів.

Відповідно до пункту 6.4 Європейської хартії "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначається, що "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхнє рішення. Мають існувати гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці". "Незалежна судова система потребує відповідної економічної основи. Саме держава повинна забезпечувати судову владу належними ресурсами в достатній кількості для того, щоб запобігти будь-якому впливу, як з боку виконавчої, так і з боку законодавчої влади. Навіть якщо держава потерпає від нестачі фінансових ресурсів, судді та суди, як фундаментальна частина держави, повинні отримувати їхню частину доступного фінансування в повному обсязі настільки, наскільки це можливо"

4.3 НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

Юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.

Згідно зі ст. 143 діючого на даний час Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII (Закон №1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Станом на момент прийняття постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII про звільнення суддів у відставку ( у тому числі звільнення позивача) діяв попередній Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( Закон №2453)

Редакція цього закону до 01.04.2014 року, а саме стаття 136, передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014, із Закону №2453 була виключена стаття 136, яка передбачала право суддів, які вийшли у відставку, на отримання вказаної вихідної допомоги. Законодавець, таким чином, змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів.

Отже, до виключення із Закону № 2453 статті 136 суддям, які вийшли у відставку, держава гарантувала право на отримання вихідної допомоги, тоді як усі судді, які вийшли у відставку у період з 01.04.2014 по 30.09.2016 ( дата набрання чинності наступним законом про судоустрій) були взагалі позбавлені права на виплату їм вихідної допомоги.

4.4 РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ №2-р(ІІ)/2020 ВІД 15.04.2020.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. п. 1 п. 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII.

Таким чином, було визнано неконституційним виключення статті 136 з Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції до 01.04.2014) Неконституційне положення втратило чинність з дня ухвалення рішення суду - з 15.04.2020.

Відтак, з 15.04.2020 року положення статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції закону, яка діяла до 01.04.2014) є таким, яке з закону не виключене.

5. ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Суть спору зводиться до того, чи має позивач - суддя у відставці, який станом на момент виходу у відставку був позбавлений права на отримання одноразової вихідної допомоги через норму закону, яка у подальшому визнана неконституційною, право на отримання цієї допомоги.

На думку суду, при вирішенні спору, слід виходити з наступного:

1) чи розповсюджується на спірні правовідносини ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції закону, яка діяла до 01.04.2014),

2) чи було порушене право особи, гарантоване ст. 22 Конституції України,

3) чи було порушене право особи в контексті правомірних очікувань стосовно реалізації нею гарантій правового статусу судді/судді у відставці,

4) яким чином щодо спірних відносин слід застосовувати рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 ВІД 15.04.2020 та чи підлягає право захисту.

ПИТАННЯ 1.

Як встановлено судом, з 15.04.2020 року положення статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( у редакції, яка діяла до 01.04.2014) є таким, яке з закону не виключене.

Діючий закон про судоустрій і статус суддів набрав чинності з 30.09.2016 року і передбачив втрату чинності попереднім законом.

У той же час, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ втратив чинність на підставі нового закону про судоустрій, за винятком статті 136 (у редакції, яка діяла до 01.04.2014), якої у ньому на той момент ( тобто станом на 30.09.2016) не було. Інакше кажучи, оскільки станом на дату набрання чинності законом №1402-VIII ( 30.09.2016) стаття 136 попереднього закону про судоустрій від 07.07.2010 ( у редакції, яка діяла до 01.04.2014) була у ньому фактично відсутня, вона не втрачала чинність разом з іншими нормами цього закону.

З цього випливає закономірний висновок про те, що стаття 136 на даний час є чинною стосовно суддів, які у період з 01.04.2014 до 30.09.2016 вийшли у відставку, в силу того, що:

а) Конституційний Суд прийняв рішення про неконституційність її виключення зі змісту закону,

б) дана норма не втратила чинності разом з іншими нормами цього закону внаслідок вступу в дію нового Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016, оскільки була у ньому відсутня (виключена),

в) після 15.04.2020 до цієї норми не вносились будь - які зміни іншими законами з питань судоустрою.

Відтак, суд вважає, що ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції закону, яка діяла до 01.04.2014) на спірні правовідносини розповсюджується та підлягає застосуванню.

ПИТАННЯ 2.

Суд вважає, що виключення законом, який не є спеціальним стосовно правового статусу суддів, положення, яке гарантувало право на виплату суддям, які виходять у відставку, вихідної допомоги, порушує гарантію, передбачену ст. 22 Конституції України: при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Виключення права на вихідну допомогу, як одного з елементів інституту відставки суддів, веде до зниження конституційних гарантій їх незалежності.

Більше того, здійснення будь-яких обмежень стосовно визначених Конституцією України та спеціальним законом гарантій суддівської незалежності на підставі інших нормативних актів, які не регулюють правовий статус органів судової влади, є незаконним.

Крім того, через прийняття норми, яка згодом була визнана неконституційною, протягом більш ніж двох років порушувався принцип єдиного статусу та рівності суддів України, оскільки щодо суддів, які виходили у відставку у періоди до 01.04.2014, з 01.04.2014 до 30.09.2016 та після 30.09.2016, державою застосовувались неоднакові підходи щодо виплати їм вихідної допомоги.

Враховуючи це, законодавча зміна, яка була визнана неконституційною, не лише звузила зміст та обсяг існуючих прав суддів, але й фактично легалізувала нерівність становища різних груп суддів залежно лише від дати виходу їх у відставку, не зважаючи на те, що усі вони однаково добросовісно виконували протягом багатьох років однакову роботу.

Суд звертає увагу на те, що питання усунення нерівності становища суддів було предметом розгляду Конституційним Судом України в межах іншої справи.

У рішенні №2-р/2020 від 18.02.2020 Конституційний Суд прийшов до висновку, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці порушує статус суддів та гарантії їх незалежності (...) запровадження різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

На думку суду, зазначений висновок Конституційного Суду України підлягає застосуванню в межах справи, що розглядається.

Враховуючи викладене, суд вважає, що передбачене ст. 22 Конституції України, право позивача було порушене.

ПИТАННЯ 3.

Як зазначає Конституційний Суд України у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, вихідна допомога за своєю юридичною природою є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку.

Одночасно з цим, право на своєчасне одержання винагороди за працю передбачене ст. 43 Конституції України, яка є загальною для усіх громадян держави незалежно від їх спеціального статусу.

Скасування ж неконституційним законом виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, порушило їх законні та правомірні очікування щодо можливості отримання цієї виплати як елемента права на відставку, права на належне матеріальне забезпечення після припинення трудової діяльності, що охоплюється гарантіями для суддів, які були закріплені державою у Конституції України.

Враховуючи те, що право позивача на відставку виникло під час дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції до 01.04.2014), коли стаття 136 була чинною, і саме звільнення у відставку відбулось на підставі цього ж закону, суд погоджується з тим, що позивач мав виправдані та законні сподівання ( правомірні очікування) стосовно виплати йому державою вихідної допомоги за багаторічну роботу на посаді судді, яка входить до складу гарантій належного забезпечення суддів у відставці.

Таким чином суд вважає, що право позивача в контексті правомірних очікувань стосовно реалізації ним гарантій правового статусу судді/судді у відставці, було порушене.

ПИТАННЯ 4.

Що стосується застосування рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020, суд вважає, що перешкоди для можливості його застосування до спірних правовідносин відсутні.

Суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до відповідача - Чернівецького окружного адміністративного суду з заявою про виплату одноразової вихідної допомоги 24.06.2020 року.

Як вбачається зі змісту письмових доказів у справі, виплата проведена не була, оскільки Державна судова адміністрація України надала роз`яснення щодо відсутності підстав для виплати.

Одночасно з цим, мотиви, викладені у вказаному листі, не видаються суду доречними і обґрунтованими, оскільки вони ніяк не спростовують права позивача на виплату йому одноразової вихідної допомоги. Покликання ДСА України на те, що закон про судоустрій від 07.07.2010, у період дії якого позивач вийшов у відставку, втратив чинність, також не спростовує доводів щодо права на таку виплату, оскільки як було встановлено судом, норма ст. 136 закону не була скасована після 15.04.2020.

Оцінюючи юридичні аспекти спірних правовідносин у сукупності, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини щодо виплати позивачеві вихідної допомоги судді у відставці виникли безпосередньо у зв`язку з реалізацією ним права на відставку у вересні 2016 року, однак не припинились внаслідок її невиплати відповідачами протягом часу, що сплинув. Відтак, рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 ВІД 15.04.2020 може та повинне бути застосоване до спірних правовідносин, які на даний час тривають, оскільки держава своє зобов`язання перед особою не виконала.

Протилежне призвело б до ситуації, коли особи, права яких були порушені неконституційними актами, взагалі були позбавлені будь-якої можливості захистити своє право, навіть шляхом звернення до суду. Однак, у такому випадку втрачається сама суть та значення інституту конституційного контролю, а також суть права на справедливий суд та ефективний спосіб захисту порушеного права.

Відтак, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом вищезгаданого рішення, у суддів у відставці поновлене відповідне право та виникла самостійна ( така, що не залежить від попередніх звернень) підстава для нарахування та виплати одноразової вихідної допомоги, з обґрунтованістю якої суд погоджується.

Враховуючи зазначене, порушене право позивача підлягає захисту.

6. СПОСІБ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНОГО ПРАВА.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував правові позиції, які обумовлюють необхідність зобов`язання держави дотримуватись взятих на себе зобов`язань, а також виправляти допущені помилки ( однак не за рахунок інтересів приватних осіб)

Так, у справі Лелас проти Хорватії Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , Ґаші проти Хорватії , Трґо проти Хорватії )

Враховуючи це, суд вважає, що негативні наслідки, які виникли внаслідок невиконання державою взятих на себе зобов`язань, повинні бути адекватно усунуті шляхом забезпечення поновлення порушеного права. Відтак, реалізація позивачем положень закону, які гарантували його правовий статус, та які були протиправно ( неконституційно) виключені з нього, є одним із способів відповідальності держави. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і у подальшому визнаний неконституційним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що невиплата суддям, які виходили у відставку у період з 01.04.2014 до 30.09.2016 вихідної одноразової допомоги, право на яку вони набули під час дії статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ ( у редакції до 01.04.2014), у тому числі позивачу, є неправомірною.

На даний час ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання органів держави, до повноважень яких належить нарахування та виплата цієї допомоги, виділити відповідне фінансування з метою проведення виплати, а також зобов`язання нарахувати і виплатити судді у відставці вказану вихідну допомогу.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, забезпечує належні умови діяльності судів, готує бюджетний запит. Згідно з Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів) (...)

Зважаючи на це, слід зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти, необхідні суду, у якому працював позивач, на виплату йому вихідної одноразової допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. В свою чергу, суд повинен нарахувати і виплатити судді у відставці належні йому кошти. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити.

Визнати протиправною невиплату ОСОБА_1 , судді Чернівецького окружного адміністративного суду у відставці, вихідної одноразової допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити ( вчинити необхідні дії з метою виділення) Чернівецькому окружному адміністративному суду кошти на виплату судді у відставці ОСОБА_1 вихідної одноразової допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобов`язати Чернівецький окружний адміністративний суд нарахувати і виплатити судді у відставці ОСОБА_1 вихідну одноразову допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 420 ( чотириста двадцять) грн. 40 к. за рахунок асигнувань Державної судової адміністрації України. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 420 ( чотириста двадцять) грн. 40 к. за рахунок асигнувань Чернівецького окружного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 17 лютого 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) Відповідач:Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601 26255795) Чернівецький окружний адміністративний суд (вул. Садова, 1-І,Чернівці,Чернівецька область,58001 35891723)

Головуючий суддя І.С. Козачок