Постанова

від 03.02.2021 по справі 200/10400/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 200/10400/18

провадження № 61-6134св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,

Макарова М. О., від 28 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та зобов`язання здійснити державну реєстрацію.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої увійшло наступне нерухоме майно:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- цілісний майновий комплекс - фермерське господарство Зозуліно (далі - ФГ Зозуліно , господарство).

02 квітня 2012 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким все своє майно і взагалі все те що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Апостолівського міського нотаріального округу Богомолова В. І. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майнові права ФГ Зозуліно , як цілісний майновий комплекс.

Відмова нотаріуса мотивована тим, що позивач не підтвердив документально, що ФГ Зозуліно є цілісним майновим комплексом.

Позивач вказував, що згідно пункту 6.1 Статуту ФГ для ведення господарства в постійне користування ФГ Зозуліно передано земельну ділянку площею 45, 4 га, державний акт на право постійного користування якою видано на ім`я ОСОБА_2 .

З огляду на те, що у зв`язку зі смертю спадкодавця діяльність

ФГ Зозуліно не припинилася, господарство не ліквідоване, право постійного користування земельною ділянкою також не припинилося, а зазначена ділянка є матеріальною основою господарства, позивач вважав, що до нього як спадкоємця за заповітом, в порядку спадкування після смерті батька відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перейшло право постійного користування земельними ділянками, які входять до складу майна господарства, як цілісного майнового комплексу.

Крім того, до цілісного майнового комплексу ФГ Зозуліно входить рухоме майно: трактор колісний марки ЮМЗ-6АЛ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , трактор колісний марки Т-150К, реєстраційний номер НОМЕР_2 та пневмотранспортер ПТЗ-25 універсальний.

За життя ОСОБА_2 , між ним, як замовником, ФГ Зозуліно , як інвестором, та ТОВ Науково-виробнича фірма Геоінфо , як виконавцем, було укладено договір № 10/06-1 від 10 червня 2014 року на створення (передачу) науково-технічної продукції - технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, для ведення особистого селянського господарства в натурі (на місцевості), які розташовані на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, однак рішеннями державного кадастрового реєстратора відділу в Апостолівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області

№ РВ-1200740922018 та № РВ-1200740942018 відмовлено у внесенні до Державного земельного кадастру відповідних відомостей (змін до них) про земельні ділянки, виділені у користування ОСОБА_2 .

Зазначені рішення державного кадастрового реєстратора позивач вважав протиправними та такими, що суперечать Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року (далі - Порядок № 1051).

З урахуванням викладених обставин, ОСОБА_1 просив суд:

1. Визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 :

- право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- право постійного користування земельними ділянками загальною площею 45,4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області та надані для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року;

- право власності на цілісний майновий комплекс - ФГ Зозуліно ;

2. Зобов`язати державного реєстратора (відділ в Апостолівському районі ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області) здійснити державну реєстрацію земельних ділянок загальною площею 45, 4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області згідно державного акту на право постійного користування землею

серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року, на підставі заяв

від 17 березня 2018 року про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (реєстраційні номери ЗВ-97002918122018 та

ЗВ-9700291802018);

3. Зобов`язати нотаріуса, як суб`єкта реєстраційної діяльності, здійснити державну реєстрацію в Державному реєстрі прав за

ОСОБА_1 права володіння та користування земельними ділянками загальною площею 45, 4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області та надані для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного акту на право постійного користування землею

серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська,

у складі судді Женеску Е. В., від 07 серпня 2018 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 14 червня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право постійного користування земельними ділянками загальною площею 45, 4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області та надані для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , право власності на цілісний майновий комплекс - фермерське господарство Зозуліно .

Зобов`язано державного реєстратора (відділ в Апостолівському районі ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області) здійснити державну реєстрацію земельних ділянок загальною площею 45, 4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області згідно державного акту на право постійного користування землею серії ДП АП № 000086 від 17 січня

1997 року, на підставі заяв про внесення відомостей до державного земельного кадастру від 17 березня 2018 року (реєстраційні номери

ЗВ-97002918122018 та ЗВ-9700291802018).

Зобов`язано суб`єкта реєстраційної діяльності, нотаріуса здійснити державну реєстрацію в Державному реєстрі прав за ОСОБА_1 право володіння та користування земельними ділянками загальною площею

45, 4 га, які розташовані на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області та надані для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного акту на право постійного користування землею

серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10 924, 40 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що до позивача, як спадкоємця

ОСОБА_2 за заповітом, відповідно до статті 1216 ЦК України перейшло право власності на цілісний майновий комплекс ФГ Зозуліно (право постійного користування спірними земельними ділянками та рухоме майно: два трактори і пневмотранспортер).

Пункт 111 Порядку № 1051 не передбачає такої підстави для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, як її перебування на судовому розгляді, а отже державний кадастровий реєстратор протиправно відмовив у державній реєстрації спірних земельних ділянок.

Оскільки земельні ділянки були надані засновнику ФГ Зозуліно (спадкодавцю) саме для ведення фермерського господарства, вони є матеріальною основою для діяльності господарства. У зв`язку зі смертю спадкодавця діяльність господарства не припинилася, воно не ліквідоване, право постійного користування земельними ділянками також не припинилося, тому державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками має бути здійснена за позивачем.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 01 квітня 2020 року, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 07 серпня 2018 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня

2019 року скасовано, та ухвалено нове рішення у справі про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 100 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Спадкодавець користувався спірними земельними ділянками не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акта на право постійного користування землею. Між власником спірної земельної ділянки та батьком позивача не укладався договір, яким би передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а отже відсутні передбачені статтею 407 ЦК України правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.

Докази на підтвердження цілісності майнового комплексу ФГ Зозуліно , який би входив до складу спадщини, що відкрилась після смерті

ОСОБА_2 суду не надано.

Вимоги про зобов`язання здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками, які надані для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акту на право постійного користування землею апеляційний суд вважав передчасними, оскільки щодо цього питання державним реєстратором в межах повноважень прийняті відповідні рішення, які у встановленому законом порядку не оскаржені та не скасовані.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

27 березня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 січня 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 200/10400/18 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 191 ЦК України, статті 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 24 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI Про Державний земельний кадастр (далі - Закон № 3613-VI) та неправильно застосував норми статті 1225 ЦК України, статей 19, 20, 22 Закону України

від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV), що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції, а висновок апеляційного суду по суті вирішення спору суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові

від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц.

Заявник вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спадкодавець, як засновник фермерського господарства, на законних підставах набув право постійного користування земельними ділянками загальною площею 45, 4 га, які розташовані на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області і надані для ведення селянського (фермерського) господарства.

Враховуючи те, що у зв`язку зі смертю спадкодавця діяльність господарства не припинилася, господарство не ліквідоване, право постійного користування земельною ділянкою також не припинилося, а отже земельна ділянка є матеріальною основою господарства, а до позивача, як спадкоємця за заповітом, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 відповідно до статті 1216 ЦК України, перейшло право постійного користування земельними ділянками, які входять до складу майна фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу.

Наголошує на тому, що виходячи із статутних документів господарства, документів, які підтверджують взяття господарства на облік в контролюючих органах, свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування, документів, підтверджуючих право власності господарства на рухоме майно, фермерське господарство має статус юридичної особи, перебуває на обліку у відповідних державних органах, тобто є самостійнім суб`єктом господарської діяльності, сукупність активів якого дає змогу провадити господарську діяльність - цілісним майновим комплексом, до майна якого належать: право постійного користування земельними ділянками та рухоме майно: трактори, пневмотранспортер, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи тощо.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року заступник прокурора Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Також, у липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу поданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому представник відповідача просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДП АП № 000086 від 17 січня 1997 року ОСОБА_2 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки загальною площею 45, 4 га на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області.

10 січня 1997 року зареєстровано ФГ Зозуліно , що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00

№ 604007.

Загальними зборами ФГ Зозуліно 25 листопада 2006 року затверджено статут фермерського господарства, зареєстрований 25 листопада

2006 року державним реєстратором Апостолівської райдержадміністрації.

25 листопада 2006 року укладено установчий договір ФГ Зозуліно .

10 червня 2016 року між ТОВ Науково-виробнича фірма Геоінфо , як виконавцем, та інвестором ФГ Зозуліно , в особі голови ОСОБА_2 , укладено договір №1 0/06-1 на створення (передачу) науково-технічної продукції, згідно пункту 1.1. якого замовник доручає (приймає), а виконавець бере (передає) розробку: технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, для ведення особистого селянського господарства в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , які розташовані на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області. Метою розроблення технічної документації із землеустрою є встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), та внесення відомостей про земельні ділянки в Державний земельних кадастр.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений 02 квітня 2012 року секретарем Михайлівської сільської ради Сапелкіною Л. І. та зареєстрований за № 42, згідно якого все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, та постановою приватного нотаріуса Апостолівського районного нотаріального округу Богомолова В. І. від 08 листопада 2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на майнові права на фермерське господарство, оскільки заявник не надав документів на підтвердження того, що фермерське господарство є цілісним майновим комплексом.

Рішеннями № РВ-1200740922018 та № РВ-1200740942018 від 28 березня

2018 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, Державним кадастровим реєстратором відділу в Апостолівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області розглянуті заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 17 березня 2018 року (реєстраційні номери ЗВ-97002918122018 та ЗВ-9700291802018) та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з тих підстав, що земельна ділянка знаходиться на судовому розгляді.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Щодо вимог про визнання та реєстрацію права постійного користування земельними ділянками

Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (тут і надалі у редакції чинній на момент створення ФГ Зозуліно ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства (далі СФГ), особистого підсобного господарства.

Частиною першою статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України

від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон № 2009-XII) (в редакції чинній на момент створення ФГ Зозуліно ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

За змістом наведених приписів вбачається, що можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Згідно пункту 6.1 Статуту ФГ Зозуліно , для ведення господарства в постійне користування господарства передано земельну ділянку, розмір якої становить 45, 4 га, державний акт на право постійного користування якою видано на ім`я ОСОБА_2 - власника ФГ Зозуліно .

Таким чином із передачею ОСОБА_2 земельних ділянок наданих йому для ведення селянського (фермерського) господарства, до створеного ним фермерського господарства, до ФГ Зозуліно перейшло і право постійного користування вказаними земельними ділянками.

Зазначене повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладенеми у постановах від 23 червня 2020 року у справах

№ 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) та № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Відтак, право користування земельними ділянками, які передані

ОСОБА_2 , як засновнику фермерського господарства, для створення фермерського господарства у випадку його смерті не входить до складу спадщини після його смерті, оскільки таке право зберігається за

ФГ Зозуліно та саме з цих підстав необхідно було відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання та реєстрацію за ним права постійного користування земельними ділянками загальною площею 45,4 га.

При цьому, висновок апеляційного суду про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, є помилковим та суперечить наведеним нормам матеріального права і висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) рішенням Господарського суду Дніпропетровської області

від 13 жовтня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі

№ 904/2634/20 визнано за ФГ Зозуліно право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1220386600:03:001:0167 та 1220386600:03:001:0168 загальною площею 45, 40 га, розташованими на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області, призначеними для ведення фермерського господарства, які були надані на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ДА АП №000086

від 17 січня1997 року.

Щодо вимог про визнання права власності на цілісний майновий комплекс - ФГ Зозуліно

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Разом з тим, за правилами частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Згідно із частиною третьою статті 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

З урахуванням викладеного, належними відповідачами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що він претендує на отримання у власність у порядку спадкування за заповітом після смерті батька цілісного майнового комплексу - ФГ Зозуліно , розташованого на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд виходив з відсутності доказів на підтвердження цілісності майнового комплексу ФГ Зозуліно , який би входив до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає такі мотиви відмови у позові помилковими.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 43 постанови від 23 червня

2020 року у справі № 179/1043/16-ц вказала, що ефективним способом захисту прав спадкоємців засновника фермерського господарства, які не відмовилися від вступу до фермерського господарства, в якого немає сформованого статутного капіталу, євизнання в порядку спадкування після смерті спадкодавця прав засновника такого господарства , а не визнання права на цілісний майновий комплекс.

Крім того вирішуючи спір про спадкування після смерті ОСОБА_2 , суди не звернули уваги, що позивач визначив єдиним відповідачем за своїм позовом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, що з урахуванням предмету спору та положень статей 1277 ЦК України свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Щодо вимог про зобов`язання державного кадастрового реєстратора вчинити певні дії

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 3613-VІ внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно зі змістом частин першої та другої статті 24 Закону № 3613-VІ державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Підстави та порядок внесення зміни до відомостей про земельну ділянку у Поземельній книзі та виправлення помилок у Державному земельному кадастрі визначені статтею 26, 37 вказаного закону України.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону № 3613-VІ рішення, дії або бездіяльність державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені: до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин на території дії повноважень відповідного державного кадастрового реєстратора, та до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання державного кадастрового реєстратора здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками, які надані для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акту на право постійного користування землею, суд апеляційної послався на їх передчасність, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо оскарження чи скасування у встановленому законом порядку рішень державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

Натомість колегія суддів вважає, що оскільки право постійного користування земельними ділянками загальною площею 45, 40 га належить ФГ Зозуліно , яке є самостійною юридичною особою, саме вказане фермерське господарство і має право ініціювати вчинення дій для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, оскарження рішень державного кадастрового реєстратора та звернення до суду за захистом своїх прав, як землекористувача.

При цьому, ОСОБА_1 будучи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником ФГ Зозуліно , не позбавлений права на звернення до суду від імені фермерського господарства (самопредставництво юридичної особи).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд, ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак допустив помилку при його мотивуванні.

За таких обставин постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду 28 січня 2020 року змінити шляхом зміни її мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених в цій постанові Верховного Суду.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович