Рішення

від 12.01.2021 по справі 183/7536/18

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/7536/18

№ 2/183/367/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом виконуючого обов`язки керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про:

- визнання незаконним розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 1772 від 21.12.2005 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське в частині передачі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_1 ;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича № 39718243 від 16.02.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223281000:01:072:1006, площею 10,367 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_1 ;

- витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 10,367 га, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, що розташована на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у власність держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

за участю:

прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Мельник К.Г.,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Чіняєвої О.М.,-

в с т а н о в и в :

29 листопада 2018 року в.о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання розпорядження незаконним, скасування рішення державного реєстратора, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що вивченням стану дотримання законодавства у сфері земельних відносин на території Новомосковського району місцевою прокуратурою встановлено, що 13.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 10,637 га, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, що розташована на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Відповідно до відомостей Державного реєстру право власності на зазначену земельну ділянку виникло у ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації №1772 від 21.12.2005 року.

Згідно відповіді Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 02-11-1367/0/327-18 від 19.04.2018, розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації №1772 від 21.12.2005 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське приймалося, однак ОСОБА_1 , як особа, якій передається земельна ділянка (пай) у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не зазначена, а відведення земельної ділянки такій особі не проводилося. Прокурор наголошує на підробленні документу - розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації №1772 від 21.12.2005 року, що відповідно до вимог ст. 393 ЦК України є підставою для визнання його незаконним.

На думку прокурора, підлягає скасуванню і рішення державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича № 39718243 від 16.02.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223281000:01:072:1006, площею 10,367 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_1 , оскільки таке рішення прийняте на підставі підробленого документу, а спірна земельна ділянка повинна бути витребувана із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві прокурор просив суд:

- визнати незаконним розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 1772 від 21.12.2005 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське в частині передачі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича № 39718243 від 16.02.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223281000:01:072:1006, площею 10,367 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_1 ;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 10,367 га, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, що розташована на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у власність держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Криворучко Н.В. просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що в с. Василівка Новомосковського району Дніпропетровської області мешкала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була одинокою жінкою, однак перебувала у дружніх, майже родинних відносинах з родиною померлого чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 мала два сертифікати на земельні ділянки (паї) після розпаювання АВОП Самарське , які за життя запропонувала передати (переоформити) на померлого чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Приблизно у 2000-2003 році ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 переоформили зазначені сертифікати з ОСОБА_5 на членів родини ОСОБА_4 , а саме на ОСОБА_1 та на її доньку ОСОБА_5 , про що були внесені відповідні відомості до зазначених сертифікатів. Після смерті ОСОБА_4 , Відповідачка знайшла серед його документів зазначені сертифікати на земельні ділянки, де на той час вже були вписані її прізвище та прізвище її доньки. У 2005 році Відповідачка приїхала до міста Новомосковськ з метою реалізації зазначених сертифікатів та у зв`язку з тим, що вона не знала куди саме потрібно звернутися, остання звернулась до агенції Новомосковська нерухомість за консультацією. У вказаній агенції їй порадили ріелтора, який може допомогти та який на той час спеціалізувався, утому числі, на оформленні земельних ділянок, а саме до ОСОБА_6 . Даний ріелтер ознайомився з наданими Відповідачем документами та сказав, що може допомогти отримати розпорядження Новомосковської райдержадміністрації для оформлення права власності на земельні ділянки, але Відповідачка повинна укласти з ним угоду про надання допомоги з оформлення земельних ділянок та, відповідно, оплатити його послуги. Вона погодилася, та після підписання угоди разом зі ОСОБА_6 поїхали до райдержадміністрації, де в приймальні голови останній попросив Відповідачку зачекати, а сам з документами зайшов до голови райдержадміністрації. Через деякий час (можливо через годину), Шпильковский вийшов та сказав, що потрібно написати дві заяви, одну від імені ОСОБА_7 , а другу повинна написати її дочка. Відповідачка та її дочка написали відповідні заяви на отримання розпорядження райдержадміністрації та разом з копіями паспортів та оригіналами сертифікатів на землю передали ОСОБА_6 . На початку 2006 року, після новорічних свят, вищевказаний ріелтер запросив її на зустріч, на якій отримав 2000 доларів США за надання своїх послуг та показав розпорядження райдержадміністрації та додаток в якому були її прізвища та її дочки. В цих документах було зазначено, що їм передані земельні ділянки, а саме: ОСОБА_1 на полі № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 площа 6,768 га та на полі № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 площа 10,637, ОСОБА_5 - на полі № НОМЕР_1 земельна ділянка № НОМЕР_5 площа 55,6426 га. Далі, ОСОБА_6 забрав ці розпорядження та повинен був відвезти в Дніпропетровський інститут землеустрою для розробки технічної документації. Після цього, вона деякий час не турбувала зазначеного ріелтора, а коли намагалась його знайти, навіть через вищевказану агенцію нерухомості, його там не було. У 2017 році ОСОБА_1 зі своєю дочкою звернулась з запитом до Новомосковського Держгеокадастру, де отримали витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а в 2018 році звернулися до державного реєстратора Мар`янівської сільради Новомосковського району Дніпропетровської області, та здійснили державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (витяги з державного реєстру додаються).

Також відповідач у відзиві наполягає на тому, що з означеним позовом звернувся неналежний позивач, яким в даному випадку є керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області. Останній посилається на п. п. 13 п. 4 Наказу Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» та ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України, оскільки нібито саме даний орган є власником земельної ділянки. Між тим, відповідач звертає увагу, що земельна ділянка площею 10,637 га, яка їй належить на праві власності, є не просто землею сільськогосподарського призначення, а земельною часткою (паєм), яка утворена шляхом розпаювання земель колективної власності АВОП Самарське на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Відповідно до розділу п. 21 Х Земельного Кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" набрав чинності 01.01.2019 року. Згідно ч. 141 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Відповідач наполягає на тому, що організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані, а тому з 01.01.2019 року розпорядником землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності) - є територіальні громади, а не Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. В свою чергу, до 01.01.2019 року землями державної власності розпоряджалася місцева державна адміністрація. На переконання відповідача. Виходячи з різних редакцій ст. 5 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ,- Держгеокадастр ніколи не розпоряджався землями які належать до земельних часток (паїв).

Відповідач наполягає на безпідставності вимог прокурора щодо визнання незаконним розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 1772 від 21.12.2005 року Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю та видачу) державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське в частині передачі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_1 , посилаючись на протиріччя, висловлені прокурором у позові щодо необхідності скасування цього розпорядження.

Звертаючись до суду з позовом прокурор з одного боку вказує на те, що розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 1772 від 21.12.2005 року Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю та видачу) державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське не стосується ОСОБА_1 , а з іншого боку просить суд визнати його незаконним (не дивлячи на те, що воно стосується інших осіб права яких може бути порушено у зв`язку із скасування даного розпорядження).

Відповідач наполягає на тому, що позивачем не доведено факт підробки розпорядження, а посилання на відповідь Новомосковської районної державної адміністрації від 19.04.2019 року не можуть бути належним доказом, оскільки не засвідчені належним чином особою, яка їх видала, як того вимагають Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 р. № 1000/58 (далі по тексту Правила).

Зважаючи на те, що вимоги про скасування реєстраційних дій та витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 є похідними (додатковими) від вимоги про визнання незаконним розпорядження, дані вимоги, на думку відповідача, також не підлягають задоволенню (а.с. 100-107).

У відповіді на відзив в.о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури спростовував доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка є земельною часткою (паєм) (а.с. 133-136).

29 листопада 2018 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороку О.В. (т.1 а.с. 21).

Ухвалою суду від 01 грудня 2018 року позивачеві відмовлено у відкритті провадження по справі (а.с. 22-23), однак ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року ухвалу суду від 01 грудня 2018 року, - скасовано, справу направлено для продовження розгляду (т.1 а.с. 48-52).

Ухвалою суду від 28 березня 2019 року відкрите провадження у справі (т.1 а.с. 58-60).

Ухвалою суду від 08 липня 2019 року відмовлено представникові відповідача у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі (т.1 а.с. 87-88).

Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року Новомосковську РДА було залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідача (т.1 а.с. 147-149)

30 січня 2019 року ухвалою суду до закінчення підготовчого провадження прийнятий уточнений позов.

Ухвалою суду від 25 листопада 2019 року було закрите підготовче провадження справа призначена до розгляду по суті (т.1 а.с. 179-180).

В судовому засіданні прокурор підтримав позов в повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в інтересах якого заявлені вимоги, в судовому засіданні підтримав позов прокурора, просив суд задовольнити вимоги, посилався на те, що спірна земельна ділянку вибула з володіння держави протиправно, на підставі підробленого розпорядження.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов не визнали, надали детальні пояснення, викладені у відповідних процесуальних заявах.

Відповідач - державний реєстратор Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергель Сергій Володимирович в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлений, відзиву не надав, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність (т.1 а.с. 65, 80).

Представник відповідача Новомосковської РДА Дніпропетровської області вважав, що вимоги позивача до РДА є безпідставними, оспорюване рішення адміністрацією не приймалося, просив в задоволенні вимог до РДА - відмовити.

Суд, дослідивши подані заяви, відзив, відповідь на відзив, пояснення та заперечення, а також докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступних висновків.

Щодо підстав звернення до суду Керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, суд виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 та ч. 4 ст. 56 ЦПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що інтереси держави є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальний законом.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що прокурор має право на звернення з відповідним позовом до суду за захистом інтересів держави в сфері земельних відносин.

Органом, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, а саме, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Щодо обраного способу захисту інтересів держави.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер, про що, зокрема наголошено висновку Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17.

Отже, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

Оскільки прокурор оспорює правомірність як оскарженого рішення, так і набуття фізичною особою земельної ділянки, такий спір щодо права власності слід вирішувати за правилами цивільного судочинства

Обставини, встановлені судом.

13.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 10,637 га, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, що розташована на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1487596912232. Підставою виникнення права власності, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно… за № 135090983 від 21.08.2018 року - є розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації №1772 від 21.12.2005 (т.1, а.с. 15-16).

Суду надано копію розпорядження голови Новомосковської РДА № 1772 від 21.12.2005 року Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів про право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське , до якого міститься додаток з переліком осіб, яким передавалися такі земельні ділянки. Серед переліку таких осіб прізвище ОСОБА_1 , - відсутнє (т.1, а.с. 13,14).

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відділ у Новомосковському районі за вих. № -4-0.23-449/110-18 від 23.08.2018 року - земельна ділянка, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, - розташована за межами населеного пункту, межі населеного пункту не змінювалися. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення не змінювалося; кадастровий номер присвоєно за результатами проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Новомосковського району (т.1, а.с. 19).

З витягу з ЄРДР від 19 квітня 2018 року вбачається, що до єдиного реєстру досудових розслідувань 19 квітня 2018 року внесене кримінальне провадження за № 42018041500000092 щодо використання невідомою особою завідомо підробленого документу, рішення Новомосковської РДА; оформлення права власності на земельні ділянки державної власності, чим спричинили збитки державі, за ст. 358 ч. 4 КК України (т.1, а.с. 17).

До суду скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190, ч.4 ст. 358 КК України (т.1 а.с. 74-78).

Копія реєстраційної справи № 1487596912232 відносно громадянки ОСОБА_1 державним реєстратором Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за № направлена прокурору Новомогсковської місцевої прокуратури (т.1, а.с. 18).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, за ОСОБА_1 зареєстровано державним реєстратором Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації за № 1772 від 21.12.2005 року, однак серед переліку осіб, яким цим розпорядженням передавалися земельні ділянки із земель колишнього АВОП Самарське , прізвище ОСОБА_1 , - відсутнє.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 83 ЦПК України - сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

В судовому засіданні встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, розташована за межами населеного пункту, мала призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Як зазначалося вище, в позовній заяві прокурор просив суд визнати незаконним розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 1772 від 21.12.2005 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське в частині передачі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_1 .

В той же час, слушним є посилання відповідача ОСОБА_1 у відзиві на позов на те, що прокурором надано належних та допустимих доказів підробки цього документу, а з огляду на те, що подана суду копія розпорядження № 1772 від 21.12.2005 року не стосується прав та обов`язків ОСОБА_1 , таке розпорядження є чинними, підлягає виконанню колом осіб, яких не стосується предмет та підстави цього позову.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 50 ЗУ Про місцеві державні адміністрації розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, для визнання незаконним розпорядження, номер та дата якого співпадає з наданим суду, даний документ повинен суперечити актам цивільного законодавства і порушувати цивільні права або інтереси позивача. Однак, розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 1772 від 21.12.2005 року Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП Самарське не суперечить актам цивільного законодавства і не порушує цивільні права або інтереси осіб, що приймають участь у цій справі, а відтак не може бути визнане в судовому порядку незаконним.

Так, дійсно, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Таким чином, прийняте Новомосковською РДА оскаржуване Розпорядження (як суб`єктом владних повноважень) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання іншими особами. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації №1772 від 21.12.2005 в частині передачі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність ОСОБА_1 , - належить відмовити.

Між тим, право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст.ст. 13,14), Земельним кодексом України (ст.78, 92, 93, 102-1, 116, 122, 123 ЗК України), а також іншими законами, що видаються відповідно до них (Закон України Про оренду землі , Цивільний кодекс України).

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, означених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п.п. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1127 від 25.12.2015 р., державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком (далі за текстом - Порядок №1127).

Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

У разі, коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, в, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Статтею 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі за текстом - Закон №1952-1V) передбачено, що при прийнятті заяв у паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копи документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав.

Реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта.

Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна.

Реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру

Документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій (ст. 17 Закону №1952-IV).

Судом встановлено, що Новомосковською місцевою прокуратурою за фактом використання завідомо підробленого документа, а саме розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації № 1772 від 21.12.2005 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним.

Реєстраційна справа та оригінали документів, які містяться у ній, скеровані прокуророві державним реєстратором та являються матеріалами, до яких в рамках кримінального провадження отримано тимчасовий доступ до документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні зо інтереси.

Таким чином, виходячи з положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не дивлячись на недоведеність факту підробки розпорядження голови Новомосковської РДА № 1772 від 21.12.2005 року, поданими належними та достовірними доказами у цивільній справі спростовується факт автентичності та достовірності такого документу.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що рішення державного реєстратора області Гергеля Сергія Володимировича про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223281000:01:072:1006 за № 39718243 від 16.02.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером, площею 10,367 га, підлягає скасуванню.

Крім того, статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої пади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 118 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

В порушення ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України ОСОБА_8 з відповідною заявою про надання йому дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення не звертався, дозволу на розроблення такого проекту землеустрою не отримував.

Встановлено, що проектна документація щодо відведення спірної земельної ділянки не розроблялася, в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою не погоджувався.

Крім того, рішення відповідного органу щодо передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не приймалося.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності забувається на підставах, не заборонених законом.

Набуття права власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави є неправомірним.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року № 6-14нс 13.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що у ОСОБА_1 не виникло прав власності або користування спірною земельною ділянкою.

Також, судом встановлена відсутність внутрішньої волі розпорядника спірної земельної ділянки на передачу її у власність саме ОСОБА_1 .

До правовідносин, що виникли між сторонами, в частині витребування майна, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону, а саме.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК України).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України , оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

При цьому, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі Гамер проти Бельгії (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:

Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі не встановленою особою, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В зв`язку з наведеним, у відповідності до приписів ст. 152 Земельного кодексу України, 387 ЦК України, земельна ділянка повинна бути витребувана у відповідача ОСОБА_1 на користь держави, в зв`язку з чим, позовні вимоги прокурора в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов виконуючого обов`язки керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання розпорядження незаконним, скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергеля Сергія Володимировича № 39718243 від 16.02.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223281000:01:072:1006, площею 10,367 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_1 .

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) земельну ділянку, загальною площею 10,637 га, кадастровий номер 1223281000:01:072:1006, що розташована на території Василівської сільської ради Новомосковського району у власність держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

В іншій частині позову виконуючому обов`язки керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 02909939, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, проспект Д.Яворницького, буд. 38, МФО 820172, р/р. 35217020000291 в ДКСУ м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати в сумі 5 286 грн. (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість)

Учасники справи:

-позивач: Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, будинок 5;

-позивач: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, місцезнаходження: ЄДРПОУ 39835428, 49004, м. Дніпро, пр. Поля, будинок 2;

-відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ), проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: державний реєстратор Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гергель Сергій Володимирович, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Спаське, вул.Центральна, 18;

-відповідач: Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04052324, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, Новомосковський район, вул. Шевченка, будинок 7.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Сорока.