Постанова

від 16.02.2021 по справі 752/16926/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 752/16926/20

провадження № 22-ц/824/3890/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у складі судді Мазура Ю.Ю.

за заявою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_3 за власний рахунок привести капітальну торцеву стіну будинку за адресою: АДРЕСА_1 з боку нежитлового приміщення №1-4 першого поверху до попереднього стану, який існував до проведення робіт з влаштування дверного та віконного прорізів у даному нежитловому приміщенні.

Разом з позовною заявою представником ОСОБА_4 подано заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити ОСОБА_3 проводити будь-які будівельні роботи у нежилому приміщенні №1-4 першого поверху, розташованому по АДРЕСА_1 , що тягнуть за собою втручання у несучі конструкції будинку.

В обґрунтування заяви зазначав, що відповідач проводить будівельні роботи з втручанням у несучі конструкції будинку, усупереч проектній документації та з порушенням будівельних норм і правил, що призвело до руйнування будинку АДРЕСА_1 .

Вказував, що продовження проведення відповідачем будівельних робіт може призвести до повного руйнування будинку, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з указаною ухвалою,15 грудня 2020 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову про задоволення заяви про забезпечення позову; стягнути з відповідача на користь апелянта витрати на професійну правничу допомогу.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Звертає увагу суду на акт будівельної лабораторії КП Київжитлоспецексплуатація від 16 липня 2020 року №207/29, згідно якого однією з причин утворення тріщин по матеріалу цегляного мурування стіни головного фасаду могло бути проведення ремонтних робіт у групі нежитлових приміщень №1-4.

Стверджує, що забезпечення позову, яке просить вжити ОСОБА_4 , не підміняє рішення суду, а надасть змоги уникнути подальших руйнувань будинку.

Зазначає, що подальше втручання у несучі конструкції будівлі призведе до руйнування останньої і, як наслідок, до позбавлення власників квартир у даному будинку права володіти і користуватися своїм майном.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Представник ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності належних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Проте, з таким висновком суду колегія погоджується не в повному обсязі з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22.12.2006 роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, суд при з`ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об`єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов`язаних з виконанням судового рішення.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципурівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виник спір, що стосується зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок привести капітальну торцеву стіну будинку за адресою: АДРЕСА_1 з боку нежитлового приміщення №1-4 першого поверху до попереднього стану, який існував до проведення робіт з влаштування дверного та віконного прорізів у даному нежитловому приміщенні.

Вимогами заяви про забезпечення позову є заборона ОСОБА_3 проводити будь-які будівельні роботи у нежилому приміщенні №1-4 першого поверху, розташованому по АДРЕСА_1 , що тягнуть за собою втручання у несучі конструкції будинку.

Таким чином, заходи забезпечення позову, про вжиття яких просять позивачі, за своїм змістом не є тотожними заявленим позовним вимогам та не призводять до вирішення спору по суті, оскільки заходи забезпечення стосуються лише заборони вчиняти дії щодо проведення будівельних робіт, пов`язаних із втручанням у несучі конструкції будинку.

При цьому, обґрунтовуючи існування реальної загрози повного руйнування будинку у результаті продовження проведення відповідачем будівельних робіт, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, позивачі посилалися, зокрема, на акт будівельної лабораторії КП Київжитлоспецексплуатація від 16 липня 2020 року №207/29, згідно якого однією з причин утворення тріщин по матеріалу цегляного мурування стіни головного фасаду могло бути проведення ремонтних робіт у групі нежитлових приміщень №1-4.

Окрім того, відповідно до копії проектної документації, що міститься на аркушах справи 45-46, проектом передбачено опорядження нежилого приміщення з використанням сучасних матеріалів, де фундаменти - без змін, несучі цегляні стіни - без змін; плити перекриття - без змін, балки перекриття - без змін тощо.

Згідно копій актів обстеження нежитлового приміщення №1-4 на АДРЕСА_1 від 06 та 20 травня 2020 року, при обстеженні встановлено, що власником вищевказаного нежитлового приміщення було здійснено втручання в несучу конструкцію з торцевої сторони житлового будинку, а саме проводились будівельні роботи по влаштуванню вхідної групи, влаштовано дверний отвір та вікно (а.с. 47, 48).

Отже, судом установлено , що між сторонами дійсно виник спірщодо здійснення відповідачем реконструкції нежитлового приміщення та втручання у несучі конструкції будівлі, що, на думку позивачів, може призвести до повного руйнування будинку та позбавлення останніх права власності на майно.

Ураховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, перевіривши аргументи заяви про забезпечення позову і встановивши, що є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, що внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди шляхом пошкодження та/або руйнування житлового будинку, суд уважає за необхідне вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 проводити будь-які будівельні роботи у нежилому приміщенні №1-4 першого поверху, розташованому по АДРЕСА_1 , що тягнуть за собою втручання у несучі конструкції будинку, з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на їхню користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Колегія вважає заявлені позивачем заходи забезпечення позову співмірними із заявленими позовними вимогами.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Виходячи з вимог статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмету спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену практику.

Разом з тим, усупереч встановленим законом вимогам до змісту судового рішення, постановлена ухвала взагалі не містить будь-якої вмотивованої оцінки обставин справи та доводів сторін, а також обґрунтування висновків суду щодо прийнятого рішення.

Натомість суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали зазначає, що у разі задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження, позивачем буде досягнуто мети майбутньої позовної заяви про визнання виконавчого напису такими, що не підлягає виконанню, тобто без вирішення спору по суті. Вказані висновки не стосуються обставин даної справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що питання забезпечення позову судом вирішено з неповним з`ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

З огляду на наведене, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі заявник просить стягнути з ОСОБА_3 на свою користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 650 грн, понесені в суді апеляційної інстанції.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У матеріалах справи міститься договір №12/05 про надання правничої (правової) допомоги від 12 травня 2020 року, Додаткова угода №1 від 09 грудня 2020 року, Акт №3 прийому-передачі наданих послуг від 10 грудня 2020 року, а також копія квитанції №336528 від 10 грудня 2020 року на суму 1 650 грн.

Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), дослідивши наданий представником позивача Акт №3 прийому-передачі наданих послуг від 10 грудня 2020 року, ураховуючи умови укладеного договору про надання правової допомоги та додаткової угоди, колегія суддів доходить висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 650 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року - скасувати.

Заяву представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про забезпечення позову - задовольнити.

Заборонити ОСОБА_3 упроводити будь-які будівельні роботи у нежилому приміщенні №1-4 першого поверху, розташованому по АДРЕСА_1 , що тягнуть за собою втручання у несучі конструкції будинку.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 420,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 650 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепи

О.Ф. Мазурик