Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/18491/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/18491/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Мальченко А.О.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 09.02.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.06.2020 (повний текст складено 12.06.2020)

у справі № 910/18491/19 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лансел"

про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" (надалі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - відповідач) про визнання договору поруки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №4Л13053И/П від 17.11.2016, укладений між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання грошового зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лансел" за кредитними договорами, є недійсним, оскільки на момент його укладання Банк ввів позивача в оману щодо істотних умов такого договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/18491/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Водночас скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/18491/19, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення отримано Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" 24.06.2020 та до цієї дати в Єдиному державному реєстрі судових рішень не оприлюднено повний тест рішення.

Також скаржник звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на подання клопотань про витребування доказів, обґрунтовуючи клопотання тим, що до отримання відзиву не була відома позиція відповідача, а заявлені позивачем клопотання були проігноровані судом першої інстанції, тому виникла необхідність витребувати докази під час апеляційного оскарження та строк на подання клопотань про витребування доказів, було пропущено з причини, що не залежали від позивача, а самостійно витребувати інформацію не є можливим, так як вона містить банківську таємницю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про недоведеність позивачем введення його в оману та наявності умислу в діях відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Станіка С.Р., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19. Призначено справу до розгляду на 23.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18491/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 для розгляду справи № 910/18491/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18491/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020 для розгляду справи № 910/18491/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 на 11.11.2020.

23.09.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 без змін.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. з 27.10.2020 по 12.11.2020 на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 на 16.12.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у зв`язку виходом судді Яковлєва М.Л. у відпустку з 14.12.2020, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18491/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020 для розгляду справи №910/18491/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Мальченко А.О.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у зв`язку перебуванням судді Шаптали Є.Ю. з 17.12.2020 на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18491/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 для розгляду справи №910/18491/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Мальченко А.О., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 09.02.2021.

В судовому засіданні 09.02.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 залишити без змін.

Позивач та третя особа в судове засідання не з`явилися.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача та третьої особи та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

Щодо клопотання скаржника про витребування документів, судова колегія дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на те, що скаржником не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок відповідача надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

В судовому засіданні 09.02.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 17.11.2016 між Товариством (поручитель) та Банком (кредитор) був укладений договір поруки №4Л13053И/Л (надалі - "Договір поруки"), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лансел" (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 15.02.2013 №4Л13053И, від 01.11.2013 №4Л13697И, від 04.11.2013 №4Л13698И, від 11.02.2014 №4Л14028И та від 22.01.2015 №4Л15019И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 Договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

Відповідно до п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

За змістом п. 6 Договору поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Пунктом 7 Договору поруки передбачено, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 11 Договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що викладені позивачем у позовній заяві обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину, оскільки підписуючи спірний договір позивач був ознайомлений з його змістом, зміст правочину не суперечить законодавству, при цьому питання щодо належного чи неналежного виконання умов спірного правочину не свідчить про введення в оману позивача під час його укладення, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.11.2016 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №4Г16121Г, за яким позивач отримав грошові кошти у розмірі 3 750 000 000,00 грн. для фінансування своєї поточної діяльності, а згодом між позивачем та відповідачем було укладено, зокрема, Договір поруки в забезпечення виконання зобов`язань третьої особи за кредитними договорами від 15.02.2013 №4Л13053И, від 01.11.2013 №4Л13697И, від 04.11.2013 №4Л13698И, від 11.02.2014 №4Л14028И та від 22.01.2015 №4Л15019И.

На думку позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Г16121Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань попередніх боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ; на виконання такого плану представники Банку та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та Банком укладено кредитний договір №4Г16121Г та зокрема Договір поруки, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників-третіх осіб.

При цьому, Банк ввів в оману позивача про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників (в тому числі ТОВ "Лансел") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Г16121Г та договорів поруки, в тому числі оспорюваного договору. В той же час, за умови обізнаності позивача про відсутність даних забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин, що, відповідно, підтверджує факт обману.

За таких обставин, позивач вважає, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов Договору поруки, з огляду на що просить суд визнати такий договір недійсним.

В силу ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 17.11.2016 між Товариством та Банком був укладений кредитний договір №4Г6121Г, за яким Товариство отримало від Банку грошові кошти у розмірі 3 671 419 702,26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№5-30 від 18.11.2016.

Твердження скаржника, що вказаний кредитний договір було укладено останнім під впливом введення в оману судовою колегією відхиляється з огляду на таке.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Судова колегія відзначає, що кредитний договір №4Г6121Г підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вказаний кредитний договір було укладено на погоджених в ньому умовах, а отримання позивачем грошових коштів відбулося саме для цілей фінансування поточної діяльності Товариства.

Зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові, так само як не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за Договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Так, зокрема вказані обставини не визначені у Договорі поруки та кредитному договорі №4Г6121Г.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов`язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Відповідно до ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Виходячи з правової природи Договору поруки, судова колегія зазначає, що доводи скаржника про мету укладання сторонами кредитного договору №4Г6121Г та Договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи, в той час як з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору поруки скаржником відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення останнього, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, оскільки формулювання умов Договору поруки було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), колегія суддів дійшла висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору поруки вважаються судовою колегією необґрунтованими, оскільки укладаючи спірний Договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді-як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які імовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману.

Аналогічно, скаржником у своїй апеляційній скарзі не доведено наявність умислу відповідача щодо введення скаржника в оману щодо умов Договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, на переконання колегії суддів, позивачем не доведено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання Договору поруки недійсним, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/18491/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/18491/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.02.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.О. Мальченко

М.Л. Яковлєв