Постанова

від 22.06.2021 по справі 910/18491/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18491/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Яковенко О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Мальченко А. О., Яковлєв М. Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 (суддя Босий В. П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лансел"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" (далі - ТОВ "Гастел Груп") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 17.10.2016 № 4Л13053И/П, укладеного між сторонами, з посиланням, зокрема, на положення статей 215, 229, 230 Цивільного кодексу України у зв`язку із введенням відповідачем в оману позивача.

1.2. АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності доводів позивача та відсутності підстав для задоволення позову.

1.3. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лансел" (далі - ТОВ "Лансел").

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Судові рішення аргументовано недоведеністю позивачем вимог про визнання недійсним оспорюваного договору та наявності правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України у зв`язку із недоведенням позивачем обставин щодо введення відповідачем його в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні спірного договору поруки.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, ТОВ "Гастел Груп" у касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження з посиланням на пункти 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник касаційної скарги, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилається на те, що позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, а саме рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким підтверджується той факт, що кредитний договір та договори поруки, зазначені у позовній заяві, було укладено між сторонами у справі в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України, і це рішення має суттєве значення для вирішення спору.

Суди першої та апеляційної інстанцій відхили зазначене клопотання позивача, що є підставою для скасування судових рішень згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "ПраватБанк", ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ "Гастел Груп" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями інших товариств у розмірі, що істотно перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "Гастел Груп" до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Відсутність документів, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у виді цінних для товариства активів, має суттєве значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача, оскільки за умови обізнаності товариства під час укладення оспорюваних договорів про відсутність забезпечень, ТОВ "Гастел Груп" не укладало би ці договори.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить відмовити в її задоволенні, судові рішення залишити без змін, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника та правомірності висновків судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Гастел Груп" у частині підстав, передбачених у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 17.11.2016 між ТОВ "Гастел Груп" та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № 4Г6121Г, за яким товариство отримало від банку грошові кошти у сумі 3 671 419 702,26 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.11.2016 № № 5- 30.

4.4. 17.11.2016 між ТОВ "Гастел Груп" (поручитель) та АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4Л13053И/Л (надалі - оспорюваний договір; договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Лансел" (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 15.02.2013 № 4Л13053И, від 01.11.2013 № 4Л13697И, від 04.11.2013 № 4Л13698И, від 11.02.2014 № 4Л14028И та від 22.01.2015 № 4Л15019И, а саме зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Суди установили, що сторони в оспорюваному договорі передбачили такі умови:

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 2 договору);

- поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 3 договору);

- у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 4 договору);

- у разі невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору);

- поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору);

- у разі порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку в АТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору);

- поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладених в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 договору);

- договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору).

4.5. ТОВ "Гастел Груп", звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки з посиланням на положення статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, обґрунтовував свої вимоги тим, що банк як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ "Гател Груп" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "Лансел" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення оспорюваного договору.

Відсутність документів має суттєве значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позичальника, адже якби ТОВ "Гастел Груп" на момент укладення кредитного договору та договорів поруки було обізнано про відсутність забезпечень, товариство не укладало би з банком договір кредиту та договори поруки.

Позивач зазначав, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 17.11.2016 № 4Г16121Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття ТОВ "Гастел Груп" права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

ТОВ "Гастел Груп" також акцентував увагу на тому, що виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені у кредитних договорах, сплативши грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями. При цьому сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором майже точно збігається із загальною сумою, що була погашена товариством за зобов`язаннями "старих" боржників, що також підтверджує факт виконання позивачем (поручителем) своїх зобов`язань перед банком.

Однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договорів поруки позивач звертав увагу на те, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

4.6. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.7. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що кредитний договір № 4Г6121Г підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в цьому договорі, отже кредитний договір було укладено між сторонами на погоджених в ньому умовах, а отримання позивачем грошових коштів відбулося саме для цілей фінансування поточної діяльності товариства.

Суди також установили, що з доказів, наданих учасниками справи, не вбачається погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфеля банку, про яку зазначено у позовній заяві, так само як і не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих як кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників і відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Такі обставини не визначені у договорі поруки та кредитному договорі № 4Г6121Г.

Суди установили, що доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Г6121Г та договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані на забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи.

У той же час, як зазначили суди, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення позивачем договору поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Отже, позивач реалізував своє право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору поруки судами визнано необґрунтованими, як і не доведено позивачем наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов договору поруки.

4.8. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

4.9. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, зо скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/18604/19 за позовом ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г. Звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г, ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Однак зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях, не були виконані, тож з огляду на тривале невиконання банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки позивач вважав, що банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

Під час розгляду справи № 910/18604/19 суди установили, що за змістом спірного кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача; доказів про укладення цього договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, на чому наполягав позивач, матеріали справи не містять. Суди також врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує для обґрунтування свого позову.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення у справі № 910/18604/19 залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.

4.10. Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/18491/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/18491/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

4.11. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Гастел Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/18491/19, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

4.12. Крім того, касаційне провадження у справі № 910/18491/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 зазначеної норми передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до того, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи. а судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні цього клопотання.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Гастел Груп" подало до суду клопотання про витребування в АТ КБ "ПриватБанк" належним чином посвідчену копію рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ з посиланням на положення статті 81 Господарського процесуального кодексу України для спростування доводів відповідача про те, що правочин, який оспорюється, було укладено не в межах реалізації плану "трансформації"кредитного портфеля банку, яке було ініційовано Національним банком України.

Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Гастел Груп" про витребування доказів; витребувано у ТОВ "Гастел Груп" докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки від 17.11.2016 №4Л13053И/П, зокрема, але не виключено, відповідні рішення органів управління ТОВ "Гастел Груп", що буди підставою для укладення такого договору.

Звертаючись до Північного апеляційного господарського суду, ТОВ "Гастел Груп" в апеляційній скарзі заявив клопотанням про поновлення строку на подання клопотань про витребування доказів, обґрунтовуючи це клопотанням тим, що до отримання відзиву відповідача позивачеві не була відома його позиція, а заявлені позивачем клопотання були проігноровані судом першої інстанції, тому виникла необхідність витребувати докази під час апеляційного оскарження, водночас строк на подання клопотань про витребування доказів було пропущено з причин, що не залежали від позивача, а самостійно витребувати інформацію не є можливим, так як вона містить банківську таємницю.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання ТОВ "Гастел Груп", зазначив про необґрунтованість та недоведеність доводів заявника.

За змістом частин 1- 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Суди попередніх інстанцій, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, дійшли висновку щодо необґрунтованості такого клопотання та відсутності підстав, передбачених чинним законодавством, для його задоволення.

Ураховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями. Жодних аргументованих посилань на порушення судами норм матеріального чи процесуального права скаржником не наведено.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

5.3. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/18491/19, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/18491/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак