Постанова

від 17.02.2021 по справі 925/1557/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Справа№ 925/1557/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Шаптали Є.Ю.

Розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інкубаторно-птахівниче підприємство на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 (суддя Дорошенко М.В., м. Черкаси, повний текст рішення складено 06.07.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інкубаторно-птахівниче підприємство , с. Геронимівка, Черкаський р-н, Черкаська обл.

до Приватного підприємства Рембудтехніка , м. Черкаси

про стягнення 77 757,47 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Інкубаторно-птахівниче підприємство (далі - позивач ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство ) звернулася до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до приватного підприємства Рембудтехніка (далі -відповідач/ ПП Рембудтехніка ) про стягнення 155 322,37 грн компенсації витрат на сплату земельного податку за частину земельної ділянки площею 0,4467 га по вул. Грибній, 1 у м. Черкасах.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач як власник нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці по вул. Грибній, 1 у м. Черкасах, що перебуває у постійному користуванні позивача, у 2015-2019 роки користувався частиною цієї земельної ділянки площею 0,4467 га без оформлення і реєстрації за собою прав на неї та без сплати земельного податку за цю частину земельної ділянки. А оскільки зазначену земельну ділянку за вказаний період позивач сплатив 155 322,37 грн земельного податку, то відповідач як фактичний користувач земельної ділянки відповідно до ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України має компенсувати позивачу ці витрати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі №925/1557/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач не є особою на користь якої відповідач має сплачувати земельний податок чи орендну плату за землю, відсутня умова набуття або збереження майна за рахунок позивача. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що орендодавцем земельної ділянки на якій розміщене нерухоме майно відповідача є Черкаська міська рада, тому саме остання, а не позивач має право на повернення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, у порядку ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 377, 1212-1214 Цивільного кодексу України, п.п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, ст. 7 Закону України Про оренду землі та ст. ст. 26, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України

Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач є самостійним землекористувачем земельної ділянки, на якій у т.ч. знаходиться нерухоме майно відповідача (яке було відчужене позивачем на користь відповідача за договорами купівлі - продажу нерухомого майна), у зв`язку з чим фактично несе тягар податкового навантаження замість відповідача, що є підставою для задоволення позову.

Скаржник зазначає, що поза увагою місцевого господарського суду залишився той факт, що відповідач написавши заяву від 03.07.2019 про надання нотаріальної згоди на вилучення частини земельної ділянки, що знаходиться по вул. Грибній 1, м. Черкаси, яка знаходиться у користуванні позивача та надавши план розподілу земельної ділянки з визначенням її площі, відповідач фактично визнав, що останній користується такою земельною ділянкою з моменту придбання нерухомості за договорами купівлі - продажу. Однак, відповідачем оплата земельного податку до бюджету не сплачувалась.

На, думку ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство , з огляду на положення ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі покупець нерухомого майна, розташованого на орендованій іншою особою земельній ділянці, з моменту набуття права власності на придбане ним нерухоме майно і до моменту набуття ним права користування на відповідну земельну ділянку, тобто до моменту державної реєстрації за ним права оренди земельної ділянки, зобов`язаний сплачувати земельний податок, після цього - оренду плату за земельну ділянку, а оскільки позивачем сплачену таку плату за земельну ділянку замість відповідача, то у даному випадку саме останній має компенсувати такі витрати.

Скаржник зазначає, що саме позивачем сплачено земельного податку за користування площею 0,4467 га за період 2017-2018 роки в розмірі 77 757,47 грн, хоча фактичним користувачем земельної ділянки був відповідач, тому такі витрати підлягають компенсації, як стягнення таких збитків, які позивач поніс замість власника земельної ділянки.

Отже, на думку скаржника, у відповідача, відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, виник обов`язок повернути суму сплаченого позивачем земельного податку саме позивачу, а не власнику землі (Черкаській міській раді), як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не був обмежений у. своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство у справі №925/1557/19 передано на розгляд колегії суддів - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Шаптала К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 у справі № 925/1557/19 апеляційну скаргу ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 залишено без руху.

26.08.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Інкубаторно-птахівниче підприємство" надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 925/1557/19 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4489/20 від 10.11.2020 у зв`язку із перебуванням судді Тарасенко К.В. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №925/1557/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 для розгляду справи № 925/1557/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 11.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Інкубаторно-птахівниче підприємство" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 06.01.1998 року Черкаська міська рада народних депутатів на підставі рішення її виконавчого комітету від 16.09.1997 №600 видала Відкритому акціонерному товариству Інкубаторно-птахівниче підприємство Державний акт від 06.01.1998 серія ЧР №24-174 на право постійного користування землею площею 1,16 га в межах згідно з планом землекористування.

Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.03.1998 була проведена державна реєстрація позивача як юридичної особи.

Відповідно до п. 1 статуту позивача останній був створений в результаті реорганізації Відкритого акціонерного товариства Інкубаторно-птахівниче підприємство шляхом перетворення останнього і став його правонаступником, в тому числі і щодо права постійного користування землею площею 1.16 га по вул. Грибній у м. Черкасах, підтвердженого Державним актом на право постійного користування землею ввід 06.01.1998 серія ЧР №24-174.

15.07.2008 позивач, як продавець і відповідач, як покупець уклали між собою договір купівлі - продажу замощення, за яким продавець передав, а покупець прийняв у власність замощення І, що знаходиться по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах.

18.07.2008 право приватної власності відповідача на замощення І по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах було зареєстроване комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг із цього реєстру від 18.07.2008№19590527.

15.07.2008 позивач, як продавець і відповідач, як покупець уклали між собою договір купівлі - продажу нежилого приміщення, за яким продавець передав, а покупець прийняв у власність майстерню під літ З , площею 55,4 кв.м., розташовану по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах.

18.07.2008 право приватної власності відповідача на майстерню під літ З , площею 55,4 кв.м., розташовану по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах, було зареєстроване комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, . Що підтверджується витягом із цього реєстру від 18.07.2008 №19590635.

14.10.2009 позивач як продавець і відповідач як покупець уклали між собою договір купівлі - продажу нежитлових будівель, за яким продавець передати, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі: цех літ. М-1 загальною площею 201,9 кв.м. і склад літ Н-1 загальною площею 29,9 кв.м., розташовані по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах.

26.10.2009 право приватної власності відповідача на цех літ. "М-1" загальною площею 201,9 кв.м. і склад літ Н-1 загальною площею 29,9 кв.м., розташовані по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах, було зареєстроване комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг із цього реєстру від 26.10.2009 №24253577.

Відповідач право оренди земельних ділянок під придбаними за вказаними вище договорами купівлі-продажу об`єктами нерухомого майна за собою не оформив і відповідно не зареєстрував його в установленому порядку.

07.03.2019 Приватне підприємство Рембудтехніка звернувся до позивача із заявою, в якій просило останнього у зв`язку з укладенням договорів купівлі-продажу замощення від 15.07.2008, нежилого приміщення від 15.07.2008 і нежитлових будівель від 14.10.2009 надати відповідачу нотаріально посвідчену згоду на вилучення із постійного користування позивача на користь відповідача частини земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:02:0200456 по вул. Грибній 1, у м. Черкасах згідно з планом розподілу земельної ділянки, що додається до заяви.

За поданим із заявою відповідача від 07.03.2019 планом розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:02:0200456 по вул. Грибній, 1 у м. Черкасах вилученню у позивача пропонувалася земля площею 0,4171 га на користь відповідача і площею 0,1781 га у спільне користування для проїзду.

На заяву відповідача від 07.03.2019 позивач надав відповідь від 14.03.20219, якою повідомив відповідача про можливість врегулювання питання про погодження плану земельної ділянки за умови укладення між сторонами договору про компенсацію відповідачем позивачу земельного податку, який сплачувався позивачем за увесь час користування відповідачем земельними ділянками під його об`єктами нерухомого майна.

08.11.2019 позивач в доповнення до своєї відповіді на заяву відповідача від 07.03.2019 пред`явив останньому письмову вимогу від 07.11.2019 про компенсацію позивачу витрат на сплату земельного податку за 2015-2019 роки в сумі 1553 22,37 грн за частину земельної ділянки площею 0,4467 га, якою користувався відповідач як власник розташованого на ній нерухомого майна.

Відповідач вимогу позивача від 07.11.2019 про компенсацію витрат на сплату земельного податку в сумі 155 322,37 грн залишив без відповіді. Компенсацію витрат на сплату земельного податку в сумі 155 322,37 грн не сплатив.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Предметом апеляційного перегляду є вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів (земельного податку) у розмірі155 322,37 грн відповідно до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 в редакції Закону України від 27.04.2007 №997-V, яка була чинною на день укладення між сторонами договорів купівлі-продажу від 15.07.2008 і від 14.10.2009 та набуття відповідачем права власності на придбані за цими договорами будівлі та споруди, було встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що позивач є попереднім власником нерухомого майна (будівлі), а саме: майстері під літ З , площею 55,4 кв.м., цех літ. М-1 загальною площею 201,9 кв.м. і склад літ Н-1 загальною площею 29,9 кв.м., розташовані по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах, право власності на яке виникло у відповдача на підставі договорів купівлі -продажу 15.07.2008 та від 14.10.209

Відтак, придбані відповідачем будівлі та споруди за укладеними між сторонами договорами купівлі-продажу 15.07.2008 та від 14.10.209 були розміщені на земельній ділянці, яка згідно з державним актом на право постійного користування землею ввід 06.01.1998 серія ЧР №24-174, перебувала у постійному користуванні позивача.

Отже, в силу частини другої статті 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 в редакції Закону України від 27.04.2007 №997-V з придбанням цих будівель і спору відповідачем у власність до нього перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Перехід до відповідача права користування частиною земельної ділянки, на якій розміщені придбані ним будівлі та споруд та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, означає про припинення у позивача права постійного користування цими частинами земельної ділянки.

Відповідач не відноситься до осіб, які згідно статті 92 Земельного кодексу України можуть набути в постійне користування земельну ділянку, що перебуває в комунальній власності, а тому відсутні для набуття відповідачем права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме - на умовах постійного користування.

Земельна ділянка комунальної власності може бути передана позивачу лише в оренду з оформленням відповідного договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Положеннями ст.ст. 116, 125 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19.

Частинами 1, 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі унормовано, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Отже земельним законодавством сплата орендної плати за користування земельною ділянкою пов`язується з відповідним оформленням орендних правовідносин.

Враховуючи відсутність у відповідача укладеного з відповідною особою договору оренди чи суборенди спірної земельної ділянки, а тому у нього відсутні й правові підстави сплачувати орендну плату за користування цією земельною ділянкою.

Орендодавцем земельної ділянки, на якій розміщені придбані відповідачем у позивача будівлі та споруди і яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 12, 122 Земельного кодексу України є Черкаська міська рада.

Таким чином позивач не є власником спірної земельної ділянки, а тому не набув права стягувати з відповідача платежі у вигляді орендної плати за землю або отримувати земельний податок.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів набуття відповідачем за його рахунок певних цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути із його володіння, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом правомірно було вказано, що в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України у відносинах щодо сплати відповідачем безпідставно збережених ним у себе коштів, які він мав сплатити орендодавцю як орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані відповідачем у позивача будівлі та споруди, є орендодавець земельної ділянки - Черкаська міська рада, тому саме остання, а не позивач і має право на повернення їй таких коштів.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що для встановлення факту користування спірною земельною ділянкою площею 0, 4467 га без достатньої правової підстави, саме на позивача покладається обов`язок щодо належного доведення, у першу чергу, самого користування нею відповідачем.

Як вже зазначалось вище, відповідач отримав у власність нерухоме майно (будівлі), а саме: майстері під літ З , площею 55,4 кв.м., цех літ. М-1 загальною площею 201,9 кв.м. і склад літ Н-1 загальною площею 29,9 кв.м., що розташоване по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах.

Матеріали справи свідчать, що:

- 18.07.2008 право приватної власності відповідача на майстерню під літ З , площею 55,4 кв.м., розташовану по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах, було зареєстроване комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, . Що підтверджується витягом із цього реєстру від 18.07.2008 №19590635;

- 26.10.2009 право приватної власності відповідача на цех літ. "М-1" загальною площею 201,9 кв.м. і склад літ Н-1 загальною площею 29,9 кв.м., розташовані по вул. Грибній, 1 в м. Черкасах, було зареєстроване комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг із цього реєстру від 26.10.2009 №24253577.

Вказане також підтверджується наданою до матеріалів справи інформаційною довідкою № 185653156 від 22.10.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що за вказаною адресою також знаходяться інші будівлі, які належать на праві власності іншим юридичним особам.

Зазначене підтверджується інформаційною довідкою №205243699 від 25.03.2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що дані будівлі не розміщені на земельній ділянці площею 0, 4467 га.

Суд апеляційної інстанції зазначає, площа земельної ділянки яка, фактично використовується відповідачем має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Відтак має значення площа, яку фактично використовує відповідач в таких позовах, і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу.

На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), наголосив також Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі № 924/196/19.

Як свідчать матеріали справи, позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 0, 4467 га.

Проте, доказів фактичного використання відповідачем земельної ділянки саме такої площі матеріали справи не містять, протилежне позивачем та прокуратурою не доведено.

Відсутні будь - які документи, які б підтверджували користування відповідачем земельною ділянкою саме в такому розмірі.

Надані у справі документи, а саме заява відповідача від 07.03.2019 лише свідчать про намір отримати в користування земельну ділянку розміром 0,4467 га відповідачем однак не доводить фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме в такому розмірі.

Крім того, у плані розподілу земельної ділянки, загальною площею 1,1555 га за кадастровим номером 71110136700:02:020:0456, що перебуває в постійному користуванні позивача та у заяві відповідача від 07.03.2019 містяться різні площі земельної ділянки, які повинні були передані у користування відповідачу.

Акта обстеження земельної ділянки, яким проведено належним чином та встановлено та зафіксовано дійсний розмір земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач, матеріали справи не містять.

Крім того, позивачем не надано інформації щодо займаної площі земельної ділянки під будівлями, отриманими відповідачем у власність відповідно до договорів купівлі - продажу 15.07.2008 та від 14.10.2009.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не вбачає обґрунтованою та доведеною площу земельної ділянки, на яку здійснено нарахування, оскільки для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою слід довести площу, яка фактично використовується відповідачем, майно якого наявне на такій земельній ділянці.

Одночасно у суду апеляційної інстанції відсутня можливість самостійно встановити розмір використовуваної відповідачем площі, оскільки вона може бути більшою чи меншою, ніж у межах належних йому об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи №925/1557/19, надану йому адвокатом Минзар Т.В., в розмірі 12 500,00 грн, остання подала до господарського суду договір про надання правової допомоги від 25.03.2020 №25, акт приймання наданих послуг від 17.06.2020 до договору про надання правової допомоги від 25.03.2020 №25 з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, платіжного доручення від 26.03.2020 №1459, проведеного банком 26.03.2020, на оплату відповідачем адвокату Минзар Т.В. 12 500,00 грн за надання адвокатом правової допомоги.

Суд першої інстанції дослідивши подані представником відповідача докази на підтвердження надання відповідачу адвокатом Минзар Т.В. професійної правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи №925/1557/19, розміру витрат на неї і здійснення відповідачем витрат на оплату такої допомоги у сумі 12500,00 грн, відповідають вимогам ст. 126 ГПК України і є достатніми для здійснення їх розподілу.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 125 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 129 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №902/347/18.

Однак, як убачається із матеріалів справи, позивач клопотання про зменшення розміру заявлених відповідачем до розподілу витрат на оплату правничої допомоги адвоката через їх неспівмірність не подав.

Таким чином, відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову, 12 500,00 грн. витрат відповідача на професійну правничу допомогу місцевий господарський суд правомірно поклав на позивача.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом ч. 8 ст. 129 ГПК України, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив орієнтовну вартість професійної правничої допомоги у розмірі 12 500,00 грн, у строки, встановлені статтею 124 ГПК України (до закінчення судових дебатів).

Відтак, відповідач скориставшись наданим йому правом передбаченим ч. 8 ст. 129 ГПК України подати докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України від 09.05.2015 у справі №910/23058/17 та від 12.07.2017 у справі №920/1039/16 є недоречним, оскільки відповідні правові позиції не є актуальними та обов`язковими для застосування. Крім того, чинним на момент вирішення даного спору процесуальним законом встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Посилання заявника апеляційної скарги на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме ст. 27 ГПК України є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що при прийняті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд керувався положеннями Господарського процесуального кодексу України в редакції від 15.12.2017, і зазначене рішення не містить посилань на ст. 27 ГПК України, що у свою чергу свідчить про недоведеність порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. В свою чергу посилання на приписи ст. 27 ГПК України в редакції до 15.12.2017 на дату прийняття рішення (18.06.2020) є неактуальними.

У апеляційній скарзі скаржник також зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не залучив до у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Черкаську міську раду.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності до ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Отже, ГПК України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції прохальна частина позовної заяви не містить клопотання про залучення до у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Черкаську міську раду; водночас текст позовної заяви позивача також не містить посилань на залучення у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Черкаську міську раду, з відповідним обґрунтуванням такого залучення.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі №925/1557/19, та, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інкубаторно-птахівниче підприємство залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2020 у справі № 925/1557/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

Є.Ю. Шаптала