Рішення

від 08.02.2021 по справі 915/478/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Справа № 915/478/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54003) в інтересах держави

до відповідачів:

1. Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» (вул. Космонавтів, 78, м. Миколаїв, 54044, код ЄДРПОУ 20914593)

про : визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, зі змінами,

за участю представників сторін :

прокурор: Григорян Е.Р., згідно посвідчення

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: Бортик Р.О., згідно ордеру

в с т а н о в и в:

07.03.2019 заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №(15-31)3802 вих-9 від 06.03.2019 в інтересах держави до відповідачів: Миколаївської міської ради, ТОВ дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» , якою просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013, якими товариству з обмеженою відповідальністю дитячому спортивно-оздоровчому центру «ВАЛЬМАР» затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 19.05.2005 № 33/27 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» , у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 497 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, бум. Миколаєві;

2) визнати незаконним та скасувати пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016, яким товариству з обмеженою відповідальністю дитячому спортивно-оздоровчому центру «ВАЛЬМАР» продовжено оренду земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві;

3) визнати недійсним укладений 30.10.2013 між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю дитячим спортивно-оздоровчим центром «ВАЛЬМАР» договір оренди землі №9674, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3201262, зі змінами №23-16 від 08.12.2016 та від 29.09.2018;

4) зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю дитячий спортивно- оздоровчий центр «ВАЛЬМАР» повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1143 кв.м із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011, вартістю 369337,59 грн розташовану по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві, у придатному для використанні стані шляхом демонтажу будівельних матеріалів.

Позовні вимог обгрунтовано посиланням на те, що на підставі незаконних пунктів рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР 30.10.2013 укладено договір оренди землі №9674, зі змінами №213-16 від 08.12.2016, від 24.10.2018, та відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст.152 ЗК України, останній підлягає визнанню недійсним.

Оскільки оскаржуваний договір оренди землі підлягає визнанню недійсним, правові підстави використання ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР спірної земельної ділянки відсутні, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 1212 ЦК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/478/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 12.03.2019 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2019, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті.

02.04.2019 представником відповідача - Миколаївської міської ради подано до господарського суду відзив на позовну заяву з доказами його надіслання іншим учасникам справи.

Представник відповідача просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідачем зазначено, що строк дії договору оренди землі від 30.10.2013 №9674 закінчився 30.10.2018, станом на момент подання даного позову рішення щодо продовження дії договору №9674 на новий строк Миколаївською міською радою не приймалось та додаткових угод не укладалось.

02.04.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» за вих. №29/03 від 29.03.2019 з доказами надіслання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відзивом відповідач заявляє про застосування позовної давності та просить суд відмовити у задоволені позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Заперечення відповідача обгрунтовано наступним:

1) вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі не може захистити права держави, оскільки оскаржуваний договір припинив свою дію;

2) у позовній заяві наявна невідповідність обґрунтування позовних вимог та самих позовних вимог, а саме: підставою для подання позову прокурором визначено, що Миколаївською міською радою надано в оренду у поза конкурентному порядку вільну від забудови земельну ділянку площею 560 кв.м., яка у його користуванні або у користуванні інших фізичних та юридичних осіб не перебувала, що є порушенням, на думку прокурора, вимог ст. 124, 134 ЗК України.

Однак, позовні вимоги прокурором визначені як визнання незаконним та скасування рішення міської ради щодо надання в оренду земельної ділянки площею 1143 кв.м, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1143 кв.м., витребування земельної ділянки площею 1143 кв.м.

Отже, на думку відповідача, наявна невідповідність між обґрунтуванням позову та розміром позовних вимог, оскільки прокурор має змогу ставити питання про незаконність надання саме 560 кв.м, а повернути просить 1143 кв.м.

Крім того, відповідач зазначає, що вимагаючи повернути земельну ділянку площею 1143 кв.м прокурор не враховує, що на цій земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна належний відповідачу-2, право на який належним чином зареєстровано та не оскаржено, у той же час відповідно до положень ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України ТОВ ДСОЦ Вальмар має право на володіння земельною ділянкою необхідною для обслуговування належного йому нерухомого майна;

3) відведення спірної земельної ділянки станом на 27.06.2013 відповідало чинній на той час містобудівній документації;

4) позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовані правові підстави, та обставини для позовної вимоги про повернення земельної ділянки.

Оскільки, в позовній вимозі про повернення земельної ділянки стягувачем може бути лише Миколаївська міська рада - власник земельної ділянки, у той же, міська рада визначена по справі, як один з відповідачів, фактично Миколаївська міська ради щодо позовної вимоги про повернення земельної ділянки у справі є одночасно позивачем і відповідачем в одній особі, що суперечить вимогам ГПК України.

Безпідставним є посилання прокурора на положення ст. 1212 ЦК України, оскільки, згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

12.04.2019 прокурором подано до господарського суду відповідь на відзиви за вих. №05/1-263 вих-19 від 10.04.2019 з доказами надіслання іншим учасникам справи.

У відповіді на відзиви прокурор вважає, що позовна заява обґрунтована та законна, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно клопотання відповідача 2 про застосування позовної давності прокурор зазначає, що про вказані в позові порушення закону органам прокуратури стало відомо 21.08.2018 під час опрацювання статті, розміщеної 13.08.2018 в мережі Інтернет за посиланням https://novosti-n.org/news/read/149380.html.

За результатами ознайомлення з цією публікацією, 21.08.2018 розпочато кримінальне провадження №120181500200003289 за фактом вчинення самоправних дій з боку невстановлених осіб, які здійснюють будівництво по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

Прокурором зазначено, що лише шляхом аналізу документів та інформації, отриманої під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, встановлено факт порушень вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки, що узгоджується з позицією Верховного Суду від 23.05.2018 у справах №№ 310/5834/13, 469/1291/16-ц.

Ураховуючи вказане, пред`являючи позовну заяву до суду у березні 2019 року, трирічний строк позовної давності з моменту, коли позивачу стало відомо про порушення законодавства, на час пред`явлення позову не минув.

Позиція відповідача усупереч вимог ст. 74, 76, 77 ГПК України щодо пропуску строку позовної давності грунтується на припущеннях, неналежних та недопустимих доказах.

Разом з тим, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прокурор проводить перевірку виконання законів лише за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності та за наявності приводів. Втручання у господарську діяльність інших суб`єктів здійснюється лише у разі, якщо така діяльність суперечить чинному законодавству.

Таким чином, у 2013 році у прокурора могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Миколаївською міською радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону).

Проте, заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірної земельної ділянки в оренду на підставі оскаржуваного рішення міської ради №29/40 від 27.06.2013 до органів прокуратури не надходили.

Отже, підстав для проведення перевірки щодо законності передачі в оренду та, у подальшому, у власність спірних земель у прокурора не було. Відповідно, прокурор не мав можливості з об`єктивних причин виявити вказані порушення у 2013 році.

Дізнатися про незаконність передачі спірної земельної ділянки в оренду, а також про наявність порушення інтересів держави, прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, отримання від органів державної влади додаткових відомостей тощо.

Стосовно тверджень відповідача 2 про обрання прокурором неправильного способу захисту в частині визнання недійсним договору оренди землі від 30.10.2013, прокурор зазначає наступне:

1) закінчення строку дії договору не позбавляє заінтересовану особу можливості звертатися до суду з вимогою про визнання недійсним такого договору.

Зазначену позицію викладено у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №906/418/14

2) момент недійсності правочину визначається ЦК України та не залежить від виду правочину.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Тому, відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №906/418/14;

3) відповідач стверджує, що скасування оскаржуваних рішень міської ради не породжує правових наслідків для позивача та відповідачів, оскільки на момент розгляду справи ці рішення вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Проте виконання рішень міської ради шляхом укладення спірного договору оренди землі також не позбавляє прокурора чи іншу особу права на звернення до суду за захистом порушених інтересів.

Спосіб захисту порушених інтересів держави, обраний прокурором, у вигляді визнання незаконними та скасування спірних рішень міської ради, визнання недійсним укладеного договору оренди землі відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України та спрямований на підтвердження недотримання Миколаївською міською радою вимог земельного законодавства при розпорядженні землею у позаконкурентному порядку та недопущення у подальшому використання цієї землі з порушенням її правового режиму.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Отже, внаслідок прийняття спірних рішень та укладення на їх підставі договору оренди землі Миколаївською міською радою застосовано невірний механізм надання та держання у користування земельної ділянки комунальної власності, чим порушено інтереси держави (територіальної громади) у сфері земельних відносин.

При цьому, саме шляхом дотримання законодавчих засад розпорядження земельними ділянками забезпечується рівність прав громадян та юридичних осіб перед законом.

Прокурором звернуто увагу, що приймаючи законодавчі норми, якими встановлено порядок набуття прав на земельні ділянки шляхом проведення земельних торгів, держава через її органи запровадила сталу процедуру надання земельних ділянок в користування, яка є прозорою і ясною та сприяє юридичній визначеності у земельних правовідносинах.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним судом у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 11.06.2018 у справі №911/1482/17.

Натомість, надаючи вільну від забудови частину земельної ділянки комунальної власності в оренду у позаконкурентному порядку, Миколаївською міською радою порушено вимоги земельного законодавства та віддано перевагу відповідачу ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР , який, відповідно, незаконно набув права на цю землю для здійснення реконструкції кафе з літнім майданчиком.

При цьому, стверджуючи, що спірний договір оренди землі вичерпав свою дію, відповідач не надав жодних доказів повернення земельної ділянки її законному власнику - територіальної громади, що свідчить про те, що порушення прав власника триває.

Відтак, оскільки правовою підставою для набуття права на спірну земельну ділянку стали саме спірні рішення міської ради та договір оренди землі, то у прокурора наявні підстави для захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

4) на підставі спірних рішень Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 та №4/48 від 19.04.2016, усупереч встановленого законодавством порядку (без проведення земельних торгів), затверджено проект землеустрою та надано ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР в оренду земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради №33/27 від 19.05.2005, для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну, по вул. Набережній, бум. Миколаєві.

Раніше, на підставі рішення міської ради №33/27 від 19.05.2005, ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР для обслуговування кафе-бістро Подалі від жінок належала на праві оренди земельна ділянка площею 583 кв.м.

Таким чином, саме ця ділянка (площею 583 кв.м.) є достатньою та необхідною для обслуговування об`єкту нерухомості.

При цьому, за спірними рішенням міської ради та договором оренди землі від 30.10.2013 ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР отримало в оренду земельну ділянку значно більшої площі (1143 кв.м., з яких 560 кв.м. - вільна від забудови земля) для здійснення реконструкції нежитлового приміщення, тобто для будівництва об`єкту, а не для обслуговування існуючого.

Отже, вільна від забудови частина земельної ділянки (площею 560 кв.м.) не відноситься до земель, які згідно з приписами ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватися ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР чи будь-якій іншій особі для будівництва (реконструкції) інакше ніж за наслідками аукціону.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 14.03.2019 у справі №915/182/17.

Таким чином, Миколаївська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, незаконно об`єднала в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації нежитлового приміщення та ділянку - для будівництва (реконструкції) об`єкту, передача яких в оренду повинна відбуватися в абсолютно різному порядку, встановленому земельним законодавством.

Вказане призвело до надання вільної від забудови землі площею 560 кв.м. з порушенням ст. 134 ЗК України, у позаконкурентному порядку.

Водночас, нездійснення формування у якості окремого об`єкту цивільних прав частини земельної ділянки, вільної від забудови, не змінює незаконності відведення спірної землі (до складу якої входить і вільна від забудови ділянка площею 560 кв.м.) без проведення земельних торгів.

Крім того, слід зазначити, що формування земельної ділянки у розумінні ст. 79-1 ЗК України могло відбутися лише у випадку дотримання Миколаївською міською радою вимог ст.ст. 134-139 ЗК України щодо продажу прав на цю ділянку на конкурентних засадах.

Так, згідно з ч. 4 ст. 136 ЗК України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає, у тому числі, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); державну реєстрацію земельної ділянки; державну реєстрацію речового права на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 ЗК України організатором земельних торгів виступає орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права комунальної власності на земельні ділянки.

Отже, саме на Миколаївську міську раду як на розпорядника земель комунальної власності згідно з вимогами ст. 12 ЗК України законодавством . покладено обов`язок щодо забезпечення належного формування земель та, відповідно, набуття ними статусу об`єктів цивільних прав, для подальшого продажу прав на ці землі на земельних торгах.

Вказане, на думку прокурора, свідчить про хибність доводів ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР щодо відсутності обов`язку надання на конкурентних засадах в оренду земельної ділянки площею 560 кв.м., вільної від забудови, у зв`язку з її неформуванням та, як наслідок, невизначенням як об`єкту цивільних прав. Більш того, вищезазначене додатково підтверджує незаконність дій Миколаївської міської ради по розпорядженню цією ділянкою усупереч вимог ст. 134-139 ЗК України.

5) хибним є твердження відповідача про те, що прокурор шляхом арифметичних вимірювань встановив площу земельної ділянки вільної від забудови.

Так, відомості про вільну від забудову частину земельної ділянки взято з рішення міської ради №29/40 від 27.06.2013 та проекту щодо надання в оренду ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР спірної земельної ділянки (пояснювальної записки та експлікації земельних угідь).

Як стверджує відповідач, на момент прийняття оспорюваного рішення єдиною містобудівною документацією є Генеральний план міста Миколаєва, відповідно до якого спірна земельна ділянка відноситься до земель громадської забудови. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на лист виконкому Миколаївської міської ради від 14.11.2018 та управління містобудування та архітектури міської ради від 27.03.2019.

Проте, аналіз цих документів дає підстави для висновку про викривлення відповідачем інформації, що міститься в цих листах.

В дійсності, лист управління містобудування та архітектури міської ради від 27.03.2019 не містить відомостей про те, що Генеральний план міста Миколаєва - єдина містобудівна документація. Крім того, з цього листа видно, що спірна земельна ділянка за Генеральним планом міста Миколаєва частково відноситься до території зелених насаджень.

До того ж, Правила використання та забудови території м. Миколаєва затверджено рішенням міської ради №15/41 від 17.10.2003.

Відповідачем усупереч вимог ст. 74 ГПК України не надано жодного доказу скасування цього рішення міської ради.

При цьому, за інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27.02.2019, Правила використання та забудови території м. Миколаєва, що затверджені рішенням міської ради №15/41 від 17.10.2003 є дійсними.

Хибним є твердження ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР , що станом на час виникнення спірних правовідносин, Правила використання та забудови території м. Миколаєва, на які посилається прокурор у позові, не є діючою містобудівною документацією;

6) помилкове посилання прокурора у позові на ч. 7 ст. 118 ЗК України (технічна помилка), замість ч. 3 ст. 123 ЗК України, не змінює факту незаконності відведення спірної земельної ділянки, що відноситься до території зелених насаджень, в оренду для реконструкції кафе з літнім майданчиком.

Так, з врахуванням віднесення спірної земельної ділянки до зони ландшафтно-рекреаційного загальноміського значення, що підтверджується доданою до позову інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14.11.2018, її відведення в оренду для цілей реконструкції кафе суперечить вимогам закону та державним будівельним нормам;

7) прокурором правомірно заявлено відповідний позов, а Миколаївську міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Миколаєва, виходячи із спірних правовідносин, не існує;

8) спірний договір оренди землі укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР , усупереч вимог закону, а отже, усупереч ст. 19 Конституції України, з порушенням права дійсного власника земельної ділянки - територіальної громади на вільне розпорядження землею, що стало підставою для позовної вимоги про повернення земельної ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України з метою поновлення прав територіальної громади;

9) твердження відповідача 2 про відсутність предмету спору через його намір відмовитися від частини земельної ділянки, вільної від забудови, у зв`язку з чим ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР подано до міської ради клопотання про надання згоди на поділ спірної земельної ділянки є передчасним, оскільки, земельна ділянка не повернута законному власнику - територіальній громаді.

З приводу відзиву Миколаївської міської ради прокурором зазначено, що він зводиться лише до констатації факту вчинення певних дій по розпорядженню спірною землею та не містить жодних заперечень чи погоджень з позицією прокурора.

16.04.2019 представником 2-го відповідача подано до суду заперечення у порядку ст. 167 ГПК України за вих. №16/04 від 16.04.2019.

Відповідач 2 зазначає, що прокурор приймав участь у роботі сесії міської ради при прийняті спірного рішення та не мав об`єктивних перешкод в можливості ознайомитися та усвідомити зміст рішення міської ради, отже, на думку відповідача 2, органи прокуратури знали про зміст прийнятого рішення з моменту його прийняття.

Спірне рішення міської ради було опубліковано в мережі Інтернет не пізніше 27.07.2013 і прокурор, враховуючи вимоги наказів Генерального прокурора України від 18.10.2010 №3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , був зобов`язаний своєчасно, в межах строку позовної давності, здійснити перевірку їх законності.

Відповідач 2 також зазначає, що докази, на які прокурор посилається у позовній заяві здобуто на підставі кримінального провадження 120181150020003289, отже, ці докази не можна вважати такими, що були здобуті в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а тому вони не можуть бути використані при представництві інтересів держави у господарському процесі.

Стосовно тверджень прокурора щодо порушення при прийнятті спірного рішення Миколаївською міською радою Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 №15/41, відповідач 2 зазначає, що Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18 був єдиною діючою містобудівною документацією на момент прийняття спірного рішення.

На думку відповідача 2, прокурором у відповіді на відзив не наведено нових аргументів, які б доводили можливість застосування у спірних правовідносинах ст. 1212 ЦК України.

Відповідач 2 зазначає, що позовні вимоги про витребування у нього земельної ділянки спрямовані на фактичне його обмеження у праві володіння та користування будівлею кафе по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві, за відсутності жодної з підстав, передбачених чинним законодавством України.

16.04.2019 представником 2-го відповідача подано заяву за вих. №16/04 від 16.04.2019 про зупинення провадження у справі №915/478/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається в порядку кримінального судочинства у кримінальному провадженні №12018150020003289 за фактом вчинення самоправних дій невстановлених осіб, які за адресою: м. Миколаїв, вул. Набережна, 6 біля Інгульського спуску в м. Миколаєві здійснюють, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 256 КК України.

06.05.2019 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, встановлено прокурору 10-денний строк з моменту постановлення ухвали суду для подання письмових пояснень стосовно заяви відповідача 2 про зупинення провадження у справі, розгляд справи відкладено на 10.06.2019.

14.05.2019 прокурором подано до суду письмові пояснення від 13.05.2019 №05/1-330вих-19.

Прокурор вважає клопотання відповідача 2 необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню посилаючись на те, що підстав для зупинення провадження з метою отримання судового рішення у кримінальному провадженні №12018150020003289 немає, підстав неможливості розгляду даної справи до остаточного рішення у кримінальному проваджені відповідачем 2 не наведено.

27.05.2019 відповідачем 2 подано до суду заперечення на письмові пояснення прокурора.

Відповідач 2 зазначає, що докази здобуті на підставі проведення перевірки у кримінального провадження 12018150020003289 є недопустимими та не можуть бути прийняті судом як такі з наведенням обгрунтування, аналогічного викладеному у запереченнях, наданих суду у порядку ст. 167 ГПК України за вих. №16/04 від 16.04.2019.

Ухвалою суду від 10.06.2019 позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 за №(15-31)3802-вих-9 від 06.03.2019 залишено без розгляду.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2019 про залишення без розгляду позову Заступника керівника Миколаївської міської прокуратури №1 - скасовано. Справу №915/478/19 передано на розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

03.11.2020 справу № 915/478/19 було повернуто до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою суду від 04.11.2020 підготовче засідання у справі призначено на 24.11.2020.

23.11.2020 відповідачем 2 подано суду клопотання про встановлення останньому додаткового строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи:

- копії витягу з Державного земельного кадастру від 14.09.2020 №НВ-4810205312020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:09:001:0024;

- копії витягу з Державного земельного кадастру від 14.09.2020 №НВ-4810205322020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:09:001:0023;

- копії ситуаційного плану поділу земельної ділянки.

24.11.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про поновлення відповідачу 2 строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи витягів з Державного земельного кадастру та копії ситуаційного плану поділу земельної ділянки, відкладення розгляду справи на 16.12.2020.

16.12.2020 прокурором подано суду клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 у придатному для використання стані.

Клопотання прокурора обгрунтовано тим, що від відповідача ТОВ «ВАЛЬМАР» у підготовчому засіданні, яке відбулося 24.11.2020, до суду було подано клопотання про долучення доказів, зі змісту якого вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 припинила своє існування у зв`язку з її поділом на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 4810137200:09:001:0024 та 4810137200:09:001:0023. На підтвердження вказаних обставин відповідачем подано до суду копію ситуаційного плану поділу спірної ділянки та витягів з Державного земельного кадастру щодо сформованих внаслідок такого поділу земель.

З поданих ТОВ «ВАЛЬМАР» витягів з Державного земельного кадастру вбачається, що державна реєстрація земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділу спірної земельної ділянки, здійснена 14.09.2020, що свідчить про припинення існування спірної земельної ділянки.

На думку прокурора, внаслідок поділу ділянки з кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 на 2 окремі ділянки, відсутній предмет спору в частині зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, що свідчить про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Ухвалою суду від 16.12.2020 клопотання прокурора задоволено, судом постановлено закрити провадження у справі № 915/478/19 в частині позовних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» (вул. Космонавтів, 78, м. Миколаїв, 54044, код ЄДРПОУ 20914593) повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1143 кв.м із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011, вартістю 369337,59 грн, розташовану по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві, у придатному для використання стані шляхом демонтажу будівельних матеріалів.

16.12.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 18.01.2021.

18.01.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 08.02.2021.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача 2 позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

На підставі ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Пунктами 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 Товариству з обмеженою відповідальністю дитячому спортивно-оздоровчому центру ВАЛЬМАР (далі - ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР ) затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 19.05.2005 № 33/27 ТОВ ДСОЦ "ВАЛЬМАР , у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 497 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві.

На підставі вказаного рішення з ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР укладено договір оренди землі №9674 від 30.10.2013, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3200688.

Пунктом 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016 ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР продовжено оренду вищевказаної земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній,6 у м. Миколаєві.

На підставі вказаного рішення між міською радою та ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР 08.12.2016 укладено договір про зміни №213-16 до договору оренди землі №9476 від 30.10.2013, зі строком дії до 30.10.2017.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.09.2018 у справі №915/1004/18 договір оренди землі №9674 від 30.10.2013 поновлено строком на 1 рік, зі строком дії до 30.10.2018, про що 24.10.2018 внесено відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до свідоцтва про право власності серії САА №943011 від 20.08.2003 у власності ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР перебуває кафе з літнім майданчиком по вул. Набережній, 6 у місті Миколаєві.

За клопотанням ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР рішенням Миколаївської міської ради від 21.03.2002 №41/9 останньому передано в оренду необхідну для обслуговування споруди (кафе-бістро) земельну ділянку площею 583 кв.м з кадастровим номером 4810137200:09:001:0002, у зв`язку з чим було укладено договір оренди землі від 03.04.2002, який 04.04.2002 зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №977.

Рішенням Миколаївської міської ради №33/27 від 21.05.2005 ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР продовжено оренду земельної ділянки площею 583 кв.м по вул. Набережній, 6 для обслуговування споруди - кафе-бістро, про що укладено договір оренди землі від 31.10.2005, зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради 18.11.2005 за №3682.

Маючи намір на забудову суміжної ділянки - здійснення реконструкції існуючого кафе в закусочну, ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР надано на затвердження до Миколаївської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1143кв.м., з яких 583 кв.м раніше перебували у його користуванні та 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, на яких об`єкти нерухомого майна, що належали відповідачу на праві власності були відсутні.

Підставою звернення до суду в інтересах держави прокурор зазначає порушення оскаржуваними пунктами рішення Миколаївської міської ради вимог законодавства щодо надання в оренду у позаконкурентному порядку ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР вільної від забудови земельної ділянки площею 560 кв.м., яка у його користуванні або у користуванні інших фізичних та юридичних осіб не перебувала.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі №9674, укладеного 30.10.2013 між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР , який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3201262, зі змінами №23-16 від 08.12.2016 та від 29.09.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Статтями 124, 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою статті 134 цього Кодексу.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права, зокрема у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Надання в оренду вільних від забудови земельних ділянок для реконструкції об`єктів нерухомості не відноситься до визначених ст. 134 Земельного кодексу України випадків, коли права на земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 статті 48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

У відповідності з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про планування та забудову територій планування території на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні, іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Відповідно до статті 19 Закону України Про планування та забудову територій на території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб.

Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови.

Згідно статті 1 зазначеного Закону та ДБН Б. 1-3-97 Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів (далі - ДБН Б. 1-3-97), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 25.09.1997 №4 64, генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка встановлює функціональне призначення і будівельне зонування території, визначає принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського значення, організації дорожньо-вуличної мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, тощо.

Пунктом 1.3 ДБН Б. 1-3-97 установлено, що матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані при розробленні, окрім іншого, місцевих правил використання і забудови території населеного пункту.

Місцеві правила забудови, відповідно до статей 22, 26 Закону України Про планування та забудову територій , розробляються для міст обласного значення та складаються із текстової та графічної частини, в яких визначається перелік переважних видів використання і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватись місцевих правил забудови.

Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови та обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, у тому числі мінімальні відступи від червоних ліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок, вимоги до впорядкування доріг та під`їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів, забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури, озеленення та впорядкування території.

Отже фактично, генеральний план населеного пункту містить загальні дані щодо функціонального та будівельного зонування території, а місцеві правила забудови більш детальний режим забудови тієї чи іншої зони.

Рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 №15/41 затверджено Правила використання та забудови території м. Миколаєва, котрим розглядалось зонування всієї території міста в існуючих та проектних межах, визначались планувальні обмеження, що діють на території міста.

Згідно вказаних Правил територія міста за функціональним призначенням поділяється на сельбищну, виробничу, в т. ч. зовнішнього транспорту, ландшафтно-рекреаційну.

Так, відповідно до вказаних Правил, спірна земельна ділянка розташована в зоні Р-2, зоні ландшафтно-рекреаційного загальноміського значення (ландшафтно-рекреаційна територія), що підтверджується інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14.11.2018.

До ландшафтно-рекреаційної території, відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Державних будівельних норм 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (далі - ДБН 360-92**), входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 р. 5 ДБН 360-92** у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території, забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.

Пунктами 10.1, 10.4 розділу 10 ДБН 360-92**, та пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №173 від 19.06.1996 господарське та інше будівництво на землях зелених зон міст, розміщення житлово-громадських об`єктів та дачних поселень прямо заборонено.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Рішенням Миколаївської міської ради №36/13 від 17.05.2018 затверджено План зонування території м. Миколаєва, який на теперішній час є діючим.

Відповідно до Плану зонування території м. Миколаєва, спірна земельна ділянка відноситься до зони озеленених територій загального користування з об`єктами природно заповідного фонду (Р-3пз).

В пояснювальній записці до Плану зонування зазначено, що зона озеленених територій загального користування з об`єктами природно заповідного фонду призначена для організації повсякденного відпочинку населення з особливими вимогами. До зони входять парки, сквери, бульвари та інші озеленені території, в межах якої будівництво та реконструкція кафе не передбачено.

Таким чином, існуючою містобудівною документацією, а також державними будівельними та санітарними нормами встановлено, що будівництво та реконструкція кафе в межах вказаної території заборонено.

Відповідно до ст.ст.16, 21 Цивільного кодексу України, ст.ст.152, 153 Земельного кодексу України, ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

На підставі вищенаведеного, оспорювані пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 та пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016 не відповідають вищенаведеним вимогами законодавства, у зв`язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Відповідно до п. в ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб па земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Статтею 152 ЗК України встановлено, то держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, враховуючи те, що на підставі незаконних пунктів рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР 30.10.2013 укладено договір оренди землі №9674, зі змінами №213-16 від 08.12.2016 та від 29.09.2018, відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст.152 ЗК України, останній підлягає визнанню недійсним.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля є об`єктом права власності українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією України право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Надання земель без проведення конкурсу не забезпечує захисту економічних та соціальних інтересів місцевого самоврядування, наповнення місцевих бюджетів, застосування ринкових ставок орендної плати за землю, що завдає істотної шкоди інтересам держави.

Відповідно до ст. 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Статтею 12, 122 цього ж Кодексу передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад. Міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, якими уповноважена розпоряджатися Миколаївська міська рада.

Прийняття рішення про надання в оренду земель комунальної власності позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, пов`язані із наданням земель у користування, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) дій органу місцевого самоврядування, на підставі яких земельна ділянка надана в оренду, такому суспільному інтересу не відповідає.

За наведених обставин стосовно надання в користування вільних земель, закон установлює конкурсний порядок набуття таких прав і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування передавати таку землю без проведення земельних торгів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є територіальна громада, яка згідно зі статтями 169, 172 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Ураховуючи викладене та оскільки порушення інтересів територіальної громади відбулось внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, прокурор правомірно звертається із зазначеним позовом як самостійний позивач в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.

Стосовно заяви відповідача 2 про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз`яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу строку позовної давності саме з обізнаністю позивача (або можливістю бути обізнаним) про порушення його права чи про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та п. 4 наказу Генерального прокурора України Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень №186 від 21.09.2018 (та п. 3 раніше діючого наказу Генерального прокурора України Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень №6гн від 28.05.2015), з метою встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури опрацьовуються публікації у засобах масової інформації та мережі Інтернет.

Відповідно, про вказані в позові порушення закону органам прокуратури стало відомо 21.08.2018 під час опрацювання статті, розміщеної 13.08.2018 в мережі Інтернет за посиланням https://novosti-n.org/news/read/149380.html.

За результатами ознайомлення з цією публікацією, 21.08.2018 розпочато кримінальне провадження №120181500200003289 за фактом вчинення самоправних дій з боку невстановлених осіб, які здійснюють будівництво по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

Шляхом аналізу документів та інформації, отриманої під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, прокурором встановлено факт порушень вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду від 23.05.2018 у справах №№ 310/5834/13, 469/1291/16-ц, що лише за результатами повної перевірки можна виявити порушення вимог закону при відведенні земель.

Позовну заяву прокурором подано до господарського суду у березні 2019 року.

Таким чином, трирічний строк позовної давності з моменту, коли прокурору стало відомо про порушення законодавства, на час подання позову до суду не минув.

З приводу долученої до відзиву на позовну заяву копії стенограми 29-ої сесії Миколаївської міської ради VI скликання від 27.06.2013 та висловлення позиції щодо обізнаності прокуратури про порушення інтересів держави у спірних правовідносин у зв`язку з участю на цій сесії прокурора міста Миколаєва Палія Ю.В., суд зазначає наступне.

Як видно із змісту стенограми, на сесії було розглянуто файл s-zr-315 Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному районі м. Миколаєва .

При цьому, стенограма не містить ідентифікації питання, яке розглядалося сесією зі спірною земельною ділянкою, її площею, адресою, особою, якій відводиться земля.

Отже, у прокурора відсутня була можливість дізнатись про передачу в оренду ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР спірної земельної ділянки, щодо якої стенограма інформації не містить, а тому не можна вважати, що присутність прокурора міста Миколаєва Палія Ю.В. на сесії у момент прийняття Миколаївською міською радою рішення від №29/40 від 27.06.2013 свідчить про обізнаність органів прокуратури про порушення порядку розпорядження спірною земельною ділянкою.

На підтвердження своєї позиції щодо пропуску прокурором строку позовної давності у спірних правовідносинах, відповідачем також надано суду аркуш розсилки спірного рішення міської ради №29/40 від 27.06.2013, у якому зазначено перелік органів влади, яким вирішено надіслати відповідне рішення ради.

При цьому, зазначений документ не містить відмітки про отримання органами прокуратури спірного рішення міської ради, а тому не може слугувати доказом на підтвердження початку перебігу строку позовної давності.

Доказів того, що заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірної земельної ділянки в оренду на підставі оскаржуваного рішення міської ради №29/40 від 27.06.2013 надходили до органів прокуратури у матеріалах справи відсутні.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачем 2 не доведено належними доказами наявності у прокуратури підстав для проведення перевірки законності передачі спірної земельної ділянки в оренду до відповідної публікації в мережі Інтернет у 2018 році, а тому підстави для застосування позовної давності відсутні.

Твердження відповідача 2 стосовно того, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту в частині визнання недійсним договору оренди землі від 30.10.2013, оскільки цей договір може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, водночас строк його дії вже закінчився суд вважає безпідставними виходячи з таких міркувань.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Таким чином, відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №906/418/14.

Закінчення строку дії договору не позбавляє заінтересовану особу можливості звертатися до суду з вимогою про визнання недійсним такого договору.

Зазначену позицію викладено у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №906/418/14 .

Суд вважає безпідставними твердження відповідача 2стосовно того, що скасування оскаржуваних рішень міської ради не породжує правових наслідків для позивача та відповідачів, оскільки на момент розгляду справи ці рішення вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Адже, спосіб захисту порушених інтересів держави, обраний прокурором, у вигляді визнання незаконними та скасування спірних рішень міської ради, визнання недійсним укладеного договору оренди землі відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України та спрямований на підтвердження недотримання Миколаївською міською радою вимог земельного законодавства при розпорядженні землею у позаконкурентному порядку та недопущення у подальшому використання цієї землі з порушенням її правового режиму.

Заперечення відповідача 2 щодо невідповідності нормам закону тверджень прокурора про необхідність проведення земельних торгів для надання спірної земельної ділянки в оренду, оскільки вільна від забудови частина земельної ділянки не є сформованою та не є окремим об`єктом цивільних прав суд також вважає безпідставними виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Зокрема, на підставі спірних рішень Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 та №4/48 від 19.04.2016 усупереч встановленого законодавством порядку (без проведення земельних торгів) затверджено проект землеустрою та надано ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР в оренду земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради №33/27 від 19.05.2005, для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну, по вул. Набережній, бум. Миколаєві.

На підставі рішення міської ради №33/27 від 19.05.2005, ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР для обслуговування кафе-бістро Подалі від жінок належала на праві оренди земельна ділянка площею 583 кв.м.

Таким чином, саме ця ділянка (площею 583 кв.м.) є достатньою та необхідною для обслуговування об`єкту нерухомості.

Разом з тим, за спірними рішенням міської ради та договором оренди землі від 30.10.2013 ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР отримало в оренду земельну ділянку значно більшої площі (1143 кв.м., з яких 560 кв.м. - вільна від забудови земля) для здійснення реконструкції нежитлового приміщення, тобто для будівництва об`єкту, а не для обслуговування існуючого.

Отже, вільна від забудови частина земельної ділянки (площею 560 кв.м.) не відноситься до земель, які згідно з приписами ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватися ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР чи будь-якій іншій особі для будівництва (реконструкції) інакше ніж за наслідками земельних торгів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 14.03.2019 у справі №915/182/17.

Миколаївська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, незаконно об`єднала в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації нежитлового приміщення та ділянку - для будівництва (реконструкції) об`єкту, передача яких в оренду повинна відбуватися в абсолютно різному порядку, встановленому земельним законодавством.

Вказане призвело до надання вільної від забудови землі площею 560 кв.м. з порушенням ст. 134 ЗК України, у позаконкурентному порядку.

Водночас, нездійснення формування у якості окремого об`єкту цивільних прав частини земельної ділянки, вільної від забудови, не змінює незаконності відведення спірної землі (до складу якої входить і вільна від забудови ділянка площею 560 кв.м.) без проведення земельних торгів.

Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість та законність позовних вимог прокурора та наявність підстав для задоволення позову про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, зі змінами.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів.

Статтями 1, 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Рада є виборним представницьким органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів, і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Виконавчі органи створюються радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Статтею 1 Бюджетного кодексу України визначено поняття рішення про місцевий бюджет - це нормативно-правовий акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної місцевої ради, виданий в установленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.

Водночас, ст. 22 цього Кодексу до головних розпорядників бюджетних коштів віднесено виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Також, цією статтею передбачено, що якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Отже, Миколаївська міська рада затверджує місцеві бюджети, уповноважена на здійснення витрат бюджету, але безпосередньо фінансових ресурсів не має.

Фінансові ресурси закріплено за виконавчими органами Миколаївської міської ради, які і є розпорядниками коштів бюджету міської ради, саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

Відсутність у Миколаївської міської ради розрахункових рахунків унеможливить виконання судового рішення про стягнення судового збору, отже, слід прийняти нові заходи для його реалізації шляхом його стягнення через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

Керуючись ст. ст. 129, 145, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013, якими товариству з обмеженою відповідальністю дитячому спортивно-оздоровчому центру ВАЛЬМАР затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 19.05.2005 № 33/27 ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР , у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 497 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві.

3. Визнати незаконним та скасувати пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016, яким товариству з обмеженою відповідальністю дитячому спортивно-оздоровчому центру ВАЛЬМАР продовжено оренду земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній,6 у м. Миколаєві.

4. Визнати недійсним укладений 30.10.2013 між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю дитячим спортивно-оздоровчим центром ВАЛЬМАР договір оренди землі №9674, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3201262, зі змінами №23-16 від 08.12.2016 та від 29.09.2018.

5. Стягнути з Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28, р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір у сумі 3842,00 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» (вул. Космонавтів, 78, м. Миколаїв, 54044, код ЄДРПОУ 20914593) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28, р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір у сумі 3842,00 грн.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

8. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

особа, яка звернулась до суду за захистом інтересів держави: Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54003)

відповідач 1: Миколаївська міська рада (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573);

відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю дитячий спортивно-оздоровчий центр «ВАЛЬМАР» (вул. Космонавтів, 78, м. Миколаїв, 54044, код ЄДРПОУ 20914593)

Повний текст судового рішення складено і підписано 18.02.2021.

Суддя В.О.Ржепецький