Постанова

від 22.04.2021 по справі 915/478/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/478/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення № 058842, дата видачі : 21.12.20;

від відповідача 1 - не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином (див. - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.03.2021), але не скористався правом на участь в судовому засіданні;

від відповідача 2 - Бортик Р.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 791 від 13.09.2019; договір про надання правової допомоги №20/09 від 03.09.2018; ордер серія ВЕ № 1037229 від 22.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2021, проголошене об 11:45:31 суддею Ржепецьким В.О. у м. Миколаєві, повний текст якого складено 18.02.2021

у справі № 915/478/19

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави

до відповідачів:

1.Миколаївської міської ради;

2.скаржника

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди зі змінами,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру (далі - ТОВ ДСОЦ) «ВАЛЬМАР» , в якій просив суд:

1)визнати незаконними та скасувати пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013, якими ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» рішенням міської ради від 19.05.2005 № 33/27, у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 49 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, б у м.Миколаєві;

2)визнати незаконним та скасувати пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016, яким ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» продовжено оренду земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві;

3)визнати недійсним укладений 30.10.2013 між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» договір оренди землі №9674, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3201262, зі змінами №23-16 від 08.12.2016 та від 24.10.2018 (з моменту реєстрації додаткової угоди);

4)зобов`язати ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1143 кв.м із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011, вартістю 369 337,59 грн., розташовану по вул Набережній, 6 у м. Миколаєві, у придатному для використанні стані шляхом демонтажу будівельних матеріалів.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що на підставі незаконних пунктів оспорюваних рішень Миколаївською міською радою незаконно об`єднано в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації нежитлового приміщення та ділянку - для будівництва (реконструкції) об`єкту, передача яких в оренду повинна відбуватися в абсолютно різному порядку, встановленому земельним законодавством, що призвело до надання вільної від забудови землі площею 560 кв.м. в оренду ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» у поза конкурентному порядку, яка у його користуванні або у користуванні інших фізичних та юридичних осіб не перебувала, що на думку прокурора, є порушенням, вимог ст. 124, 134 ЗК України та підставою для визнання цих пунктів рішень недійсними, а також укладеного на їх підставі договору оренди землі №9674 зі змінами №213-16 від 08.12.2016 та від 24.10.2018.

ТОВ ДСОЦ«ВАЛЬМАР» у відзиві на позов заявляло про застосування позовної давності та просило суд відмовити у задоволені позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Прокурором було подано до місцевого господарського суду клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 у придатному для використання стані, з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 припинила своє існування у зв`язку з її поділом на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 4810137200:09:001:0024 та 4810137200:09:001:0023, а отже відсутній предмет спору у відповідній частині.

Ухвалою місцевого господарського суду від 16.12.2020 клопотання прокурора задоволено, судом постановлено закрити провадження в частині позовних вимог про зобов`язання ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1143 кв.м із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011, вартістю 369 337,59 грн, розташовану по вул.Набережній, 6 у м. Миколаєві, у придатному для використання стані шляхом демонтажу будівельних матеріалів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2021 позовні вимоги задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013, якими ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 19.05.2005 № 33/27 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» , у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 497 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016, яким ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» продовжено оренду земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній,6 у м. Миколаєві.

Визнано недійсним укладений 30.10.2013 між Миколаївською міською радою та ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» договір оренди землі №9674, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3201262, зі змінами №23-16 від 08.12.2016 та від 24.10.2018.

Крім того, стягнуто з Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 3 842,00 грн., а також стягнуто з ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 3 842,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Миколаївська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення, незаконно об`єднала в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації нежитлового приміщення та ділянку - для будівництва (реконструкції) об`єкту, передача яких в оренду повинна відбуватися в абсолютно різному порядку, встановленому земельним законодавством, що призвело до надання вільної від забудови землі площею 560 кв.м. з порушенням ст. 134 ЗК України, у поза конкурентному порядку, що є підставою для визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, зі змінами.

Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності господарський суд зазначив, що прокурору стало відомо про порушення законодавства 21.08.2018 під час опрацювання статті, розміщеної 13.08.2018 в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому звернувся він у березні 2019, а отже на час подання позову трирічний строк позовної давності не сплив, у зв`язку з чим відсутні підстави для її застосування.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник вважає, що місцевим господарським судом необґрунтовано не застосовано наслідки спливу строку позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки не враховано, що Миколаївській міській раді, як розпоряднику земель комунальної власності, було відомо про факт надання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ ДСОЦ ВАЛЬМАР ще з 2013 року з часу виникнення спірних правовідносин.

Крім того, за твердженням апелянта не правомірним є висновок місцевого господарського суду, що обраний прокурором спосіб захисту відповідає вимогам законодавства, тоді як оскаржувані рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 та №4/48в від 19.04.2016 вичерпали свою дію фактом їх виконання, а договір оренди землі від 30.10.2013 може бути визнаний недійсним лише на майбутнє.

Від заступника керівника обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовує доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї , заслухавши пояснення представників учасників справи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» рішенням Миколаївської міської ради від 21.03.2002 №41/9 останньому передано в оренду необхідну для обслуговування споруди (кафе-бістро) земельну ділянку площею 583 кв.м з кадастровим номером 4810137200:09:001:0002, у зв`язку з чим було укладено договір оренди землі від 03.04.2002, який 04.04.2002 зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №977.

Відповідно до свідоцтва про право власності серії САА №943011 від 20.08.2003 у власності ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» перебуває кафе з літнім майданчиком по вул.Набережній, 6 у місті Миколаєві.

Рішенням Миколаївської міської ради №33/27 від 21.05.2005 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» продовжено оренду земельної ділянки площею 583 кв.м по вул.Набережній, 6 для обслуговування споруди - кафе-бістро, про що укладено договір оренди землі від 31.10.2005, зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради 18.11.2005 за №3682.

Маючи намір на забудову суміжної ділянки шляхом здійснення реконструкції існуючого кафе в закусочну, ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» надано на затвердження до Миколаївської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1143кв.м., з яких 583 кв.м раніше перебували у його користуванні та 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, на яких об`єкти нерухомого майна, що належали відповідачу на праві власності були відсутні.

Пунктами 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:09:001:0011 загальною площею 1143 кв.м, із них 560 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та 583 кв.м за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 19.05.2005 №33/27 ТОВ ДСОЦ "ВАЛЬМАР» , у тому числі 68 кв.м під капітальною забудовою, 8 кв.м під спорудами, 570 кв.м під зеленими насадженнями, 497 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, відведених під будівництво), для реконструкції існуючого кафе з літнім майданчиком під закусочну по вул. Набережній, 6 у м. Миколаєві.

На підставі вказаного рішення з ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» укладено договір оренди землі №9674 від 30.10.2013, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.10.2013, про що вчинено запис №3200688.

Пунктом 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №4/48 від 19.04.2016 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» продовжено оренду вищевказаної земельної ділянки площею 1143 кв.м по вул. Набережній,6 у м. Миколаєві.

На підставі вказаного рішення між міською радою та ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» 08.12.2016 укладено договір про зміни №213-16 до договору оренди землі №9674 від 30.10.2013, зі строком дії до 30.10.2017.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2018 у справі №915/1004/18 договір оренди землі №9674 від 30.10.2013 поновлено строком на 1 рік, зі строком дії до 30.10.2018, про що 24.10.2018 внесено відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою звернення до суду в інтересах держави прокурор зазначає порушення оскаржуваними пунктами рішень Миколаївської міської ради вимог законодавства щодо надання в оренду у поза конкурентному порядку ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» вільної від забудови земельної ділянки площею 560 кв.м., яка у його користуванні або у користуванні інших фізичних та юридичних осіб не перебувала.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це спільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до частин 1, 4 статті 122 вказаного вище кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення міської ради №33/27 від 19.05.2005, ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» для обслуговування кафе-бістро «Подалі від жінок» належала на праві оренди земельна ділянка площею 583 кв.м., при цьому, за спірними рішенням міської ради та договором оренди землі від 30.10.2013 ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» отримало в оренду земельну ділянку значно більшої площі (1143 кв.м., з яких 560 кв.м. - вільна від забудови земля) для здійснення реконструкції нежитлового приміщення, тобто для будівництва об`єкту, а не для обслуговування існуючого.

Отже, вільна від забудови частина земельної ділянки (площею 560 кв.м.) не відноситься до земель, які згідно з приписами ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватися ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР» чи будь-якій іншій особі для будівництва (реконструкції) інакше ніж за наслідками аукціону.

Таким чином, оскаржуваними пунктами рішень та договором оренди Миколаївська міська рада дійсно незаконно об`єднала в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявного об`єкту нерухомості, що не вимагало конкурсної процедури, та земельну ділянку для будівництва (реконструкції) об`єкту, яка вже вимагала виключно продажу на земельних торгах, тобто, отримання права оренди на неї, відповідно до вищевказаних норм, мало відбуватися в абсолютно різному порядку.

З огляду на наведене, судова колегія також приходить до висновку, що пункти 18, 18.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 прийнято з порушенням вимог ст.ст.120, 124, 134, 135 Земельного Кодексу України, без проведення земельних торгів, у зв`язку з чим наявні позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування вказаних пунктів рішень є правомірними.

Крім того, оскільки вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди землі №9674від 30.10.2013 зі змінами є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування відповідних пунктів рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013, колегія суддів вважає їх також обґрунтованими.

Отже, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди землі №9674від 30.10.2013 зі змінами, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування відповідних пунктів рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди землі можливо визнати недійсним лише на майбутнє, а відтак у зв`язку з припиненням договору оренди землі відсутній і предмет спору є безпідставними, оскільки положення ч. 3 ст. 207 ГК України, яка кореспондуються з нормами ст. 236 ЦК України, визначають, що нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вказані норми передбачають припинення на майбутнє саме зобов`язань сторін, а не визнання недійсним правочину на майбутнє.

Не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи апелянта про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам законодавства, оскільки оскаржувані рішення Миколаївської міської ради №29/40 від 27.06.2013 та №4/48 від 19.04.2016 вичерпали свою дію фактом їх виконання, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим, із зазначеного рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, зважаючи на наведені норми права, рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. (аналогічна правова позицію викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 03.07.2019 у справі №756/5080/14-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №914/857/18)

Враховуючи, що судом встановлено обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора, які покладені в основу позову, та звернення відповідача з заявою про застосування строку позовної давності, суд, з урахуванням норм матеріального права, беручи до уваги конкретні обставини по даній справі, вірно встановив відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень про позовну давність з огляду на наступне.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України, визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 14.11.2018 №183/1617/16 та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 за позовами прокурорів, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, як позивач, якому стало відомо про порушення 21.08.2018 під час опрацювання статті, розміщеної в інтернеті 13.08.2018.

Таким чином, твердження апелянта про сплив строку позовної давності у спірних правовідносинах через обізнаність Миколаївської міської ради, яка виступає відповідачем у даній справі, про надання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ ДСОЦ «ВАЛЬМАР ще з 2013 року, також відхиляються судом апеляційної інстанції.

Отже аргументи, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі не спростовують обставин, встановлених у мотивувальній частині цієї постанови.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, на час розгляду апеляційної скарги, спірна земельна ділянка припинила своє існування, як об`єкт цивільних прав, оскільки поділена на дві нові, що підтверджено документально (т.2.а.с.131-139) та в судовому засіданні представником скаржника, що свідчить про фактичне визнання ним та виконання рішення суду в даній справі.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2021 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати скаржника по сплаті судового збору за її подання і розгляд не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2021 у справі №915/478/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю дитячого спортивно-оздоровчого центру «ВАЛЬМАР» - без задоволення.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.04.2021 о 12.50.

Головуючий суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Савицький Я.Ф.