Рішення

від 18.02.2021 по справі 280/5215/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 лютого 2021 року Справа № 280/5215/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (проспект Соборний. 164. м.Запоріжжя. 69107, ЄДРПОУ 43847544)

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (відповідач), а якому позивач просить суд:

- стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - у розмірі 17433,29 грн.

- стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2020 року по 27 липня 2020 року включно у розмірі 74 837,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2020 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу оцінки впливу на довкілля та моніторингу управління дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (наказ про звільнення ОСОБА_1 №36-к від 30 січня 2020 року). Повідомленням №37 від 30 січня 2020 року позивача повідомлено, що їй до виплати належить заробітна плата за фактично відпрацьований час у місяці звільнення у розмірі 5616,00 грн., грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 7237,83 грн., разом нарахування - 12854,43 грн., заборгованість на день звільнення у розмірі 7237,83 грн. Однак, при звільненні позивача, відповідачем надано розрахунковий лист за січень 2020 року №5959, відповідно до якого позивачу нараховано за січень 2020 року: оклад держслужбовця - 5110,00 грн., вислуга 306,60 грн., ранг 200,00 грн. та грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 7237,83 грн., а всього 12853,43 грн., але фактично здійснено наступні виплати: 20 січня 2020 року виплачено аванс у сумі 2200,00 грн., а 31 січня 2020 року - заробітну плату у сумі 2321,36 грн.. Вказано, що 30 березня 2020 року відповідачем добровільно погашено позивачу частину заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 24780,80 грн., а також здійснено доплату невиплаченої заробітної плати - окладу держслужбовця у розмірі 390,00 грн. та виплати за вислугу у розмірі 23,40 грн., а також компенсацію за відпустку у розмірі 7237,83 грн. Проте, якщо провести розрахунок середньоденної заробітної плати, яка була застосована відповідачем для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вбачається, що розрахунок зроблено не вірно. Середньоденна заробітна плата позивача згідно довідки про середній заробіток № 121 від 03 липня 2020 року складає 830,15 грн. (14876,82 (заробітна плата за листопад 2019 року) + 19989,76 (заробітна плата за грудень 2019 року)/42 (кількість робочих днів) = 830,15 грн.). Отже, загальний розмір заборгованості, який має бути сплачено позивачу становить 33206,00 грн. за період затримки розрахунку з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2020 року. Окрім цього кількість робочих днів з 01 лютого 2020 року по 27 липня 2020 складає 120 днів, а тому середній заробіток за зазначений період складає 99618,00 грн. Враховуючи часткове погашення, сума заборгованості по сплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 74837,20 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить: частина заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 74837,20 грн. (несплачена частина); вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу при звільнені у зв`язку з ліквідацією Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації у розмірі 17433,29 грн. Також просить стягнути судові витрати в часті витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. З огляду на викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 10 серпня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 08 вересня 2020 року.

Від Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (первісного відповідача) 02 вересня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву (вх.№40511), в якому зазначено, що дійсно термін затримки склав 40 днів. Так як заборгованість за час затримки виплати грошових коштів позивачу нараховувалась станом на 30 березня 2020 року, то як наслідок, відповідна подія, з якою пов`язано нарахування виплат із середньомісячної заробітної плати за останні два місяці є грудень 2019 року та січень 2020 року. Згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_1 розмір середньомісячної заробітної плати становить 619,52 грн. Таким чином, розрахунок за час затримки виплати грошових коштів становив 24780,80 грн., а не 33206,00 грн, як стверджує позивач. 30 березня 2020 року із позивачем повністю проведено розрахунок невиплачених сум при звільненні з посади. Питання виплати вихідної допомоги при ліквідації державного органу, відповідно до редакції статті 87 Закону України Про державну службу , що діяв на момент звільнення позивача, не було передбачено. На момент звільнення були чинні лист-роз`яснення Національного агентства з питань державної служби від 26 грудня 2019 року №9838/13-19 Щодо виплати вихідної допомоги при ліквідації держоргану . Крім того вважає, що витрачений адвокатом час на надання правової допомоги є перебільшеним, у зв`язку із чим й витрати є надміру завищеними. З огляду на зазначене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

07 вересня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№40919), в якій зазначає про необґрунтованість та протиправність дій відповідача, зокрема, згаданий відповідачем у відзиві лист-роз`яснення Національного агентства з питань державної служби від 26 грудня 2019 року №9838/13-19 Щодо виплати вихідної допомоги при ліквідації держоргану має лише роз`яснювальний (інформаційний) характер і встановлює правових норм. Крім того, із посиланням на постанову Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №806/1551/17 зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Так, питання виплати позивачу вихідної допомоги при ліквідації держоргану станом на дату звільнення позивача з державної служби не були врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок проходження та звільнення з державної служби. В той же час такі питання були врегульовані Кодексом законів про працю України, а відтак відповідач повинен був при звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією державного органу виплатити їй вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку у сумі 17433,29 грн., як це передбачено статтею 44 КЗпП України.

Ухвалою суду від 08 вересня 2020 року адміністративну справу №280/5215/20 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 29 вересня 2020 року.

Протокольною ухвалою від 29 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання на 20 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, замінено відповідача по справі № 280/5215/20 - Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації його правонаступником - Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (проспект Соборний. 164. м.Запоріжжя. 69107, ЄДРПОУ 43847544).

Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року відкладено підготовче судове засідання на 09 листопада 2020 року.

05 листопада 2020 року від Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації надійшов відзив на позову заяву (вх.№53125), який за змістом є аналогічним поданому раніше Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

У підготовчому судовому засіданні 09 листопада 2020 року ухвалено відкласти підготовче судове засідання на 07 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та, з урахуванням відпустки судді, призначено справу до судового розгляду по суті на 13 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 13 січня 2021 року відкладено судове засідання на 02 лютого 2020 року.

02 лютого 2020 року від представників сторін надійшли клопотання (вх.№6188) та заява (вх.№6440), відповідно до яких просять суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе завершити розгляд справи за відсутні представників сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу оцінки впливу на довкілля та моніторингу управління дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 30 січня 2020 року №36-к, відповідно до статті 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації , пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України Про державну службу , пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28 листопада 2019 року Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації (зі змінами), звільнено ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації.

У пункті 2 наказу визначено згідно статті 83 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки, а саме: щорічну основну відпустку за період з 01 червня 2019 року по 31 січня 2020 року.

Відповідно до довідки Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 03 липня 2020 року №121 про середній заробіток ОСОБА_1 у листопаді 2019 року нарахована заробітна у розмірі 14876,82 грн., кількість робочих днів згідно графіка роботи склала 21 день, фактично відпрацьованих - 21 день; у грудні 2019 року нарахована зарплатня - 19989,76 грн., кількість робочих днів - 21, фактично відпрацьованих - 21.

Водночас, згідно довідки про заробітну плату, підписаної Головою комісії з питань ліквідації О.В. Ясинецького та скріпленою гербовою печаткою, ОСОБА_1 у грудні 2019 року отримала фактичний заробіток з урахуванням обмеження у розмірі 19989,76 грн., у січня 2020 року - 6030,00 грн. Середньоденний фактичний заробіток за два місяці склав 619,52 грн.

Позивач, вважаючи, що при звільнення з посади їй не виплачена вихідна допомога при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - у розмірі 17433,29 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2020 року по 27 липня 2020 року включно у розмірі 74 837,20 грн., звернулась до суду із цим позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року Про державну службу №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно частини 1 статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, приписи Закону № 889-VIII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Відповідно до частини 4 статті 87 Закону 889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Таким чином, Законом № 889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону 889-VIII .

Судом встановлено, що Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації №36-к від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу оцінки впливу на довкілля та моніторингу управління дозвільної діяльності, оцінки впливу па довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 4 статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

У справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, оскільки приймаючи наказ №36-к від 30 січня 2020 року про звільнення позивача з посади, державний орган самостійно визначився та застосував пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України. Відтак, суд вважає, що позивач мав законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Розмір середнього місячного заробітку позивача підтверджується довідкою Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 03 липня 2020 року № 121 та складає 17433,29 грн. (а.с.19).

Отже, вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок №100)

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останніми двома місяцями роботи позивача є листопад та грудень 2019 року. Заробітна плата позивача за листопад 2019 року становила 14876,82 грн., а за грудень 2019 року 19989,76 грн. (42 робочих днів).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складатиме (14876,82 + 19989,76)/42=830,15 грн. Розрахунок середньоденної заробітної плати позивача та розмір середньомісячної заробітної плати підтверджується відповідачем у виданій ним Довідці про середній заробіток № 121 від 03 липня 2020 року

Судом встановлено, що 30 березня 2020 року відповідачем добровільно погашено позивачу частину заборгованості середньої плати за затримку розрахунку у розмірі 24 780,80 грн.

Проте, станом на дату виплати - 30 березня 2020 року розмір заборгованості відповідача з виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2020 року (наступний день після звільнення 31 січня 2020 року) по 30 березня 2020 року, становив 33 206,00 грн.

Відповідно до довідки про середній заробіток № 121 від 03 липня 2020 року середньоденна заробітна плата позивача складає (14876,82 + 19989,76)/42=830,15 грн.

Кількість робочих днів з 01 лютого 2020 по 30 березня 2020 року складає 20 днів (лютий 2020 року) + 20 днів (березень 2020 року) = 40 днів.

Отже, розмір заборгованості відповідача становив за час затримки розрахунку з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2020 року (40 днів х 830,15 грн = 33 206,00 грн.

Тобто, відповідачем не сплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку в повному обсязі при виплаті 30 березня 2020 року.

Таким чином, оскільки відповідачем не здійснено перед позивачем повного погашення середнього заробітку за період з 01 лютого 2020 року (наступний день після звільнення 31 січня 2020 року) по 30 березня 2020 року, позивач має право на виплату йому його середнього заробітку за весь час затримки.

Кількість робочих днів з 01 лютого 2020 по 27 липня 2020 року становить 20 днів (лютий 2020 року) + 21 день (березень 2020 року) + 21 день (квітень2020 року) + 19 днів (травень 2020 року) +20 днів (червень 2020 року) + 19 днів (з 01 липня по 27 липня 2020 року включно) = 120 днів.

Таким чином, 830,15 грн. х 120 днів = 99 618,00 грн.

Враховуючи погашення відповідачем частини заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 24 780,80 грн., на теперішній час відповідач має сплатити позивачу частину заборгованості з середнього заробітку за період з 01 лютого 2020 року по 27 липня 2020 року у розмірі 74 837,20 грн. (120 днів х 830,15 грн -24 780,80 грн. грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 92 270, 49 грн. (частина заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 74 837,20 грн. + 17433,29 грн. вихідної допомоги).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн., слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, в сумі 3000,00 грн., з яких: аналіз законодавства з питань звільнення з державної служби та положень Кодексу законів про працю України (4 години, 1200,00 грн.); підготовка позовної заяви (6 годин, 1800,00 грн.).

В силу частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

В якості доказів понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката позивачем надано:

-копію Договору про надання правової допомоги №12/20 від 13 липня 2020 року;

- копію Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №12/20 від 13 липня 2020 року;

- копію Акту прийняття-передачі наданих послуг від 15 липня 2020 року;

- копію Додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги №12/20 від 13 липня 2020 року;

- копію Квитанції АТ КБ ПриватБанк №0.0.1768176647.1 від 15 липня 2020 року на суму 3000,00 грн.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає таким, що є співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (проспект Соборний. 164. м.Запоріжжя. 69107, ЄДРПОУ 43847544) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги при звільненні, - задовольнити.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - у розмірі 17433,29 грн.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2020 року по 27 лютого 2020 року включно у розмірі 74 837,20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 922,72 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення виготовлено та підписано 18 лютого 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов