Ухвала

від 16.02.2021 по справі 466/5766/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 466/5766/19

провадження № 61-2152ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року в справі за позовами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бельгійське містечко 8 про захист прав споживачів та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з окремими позовами до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бельгійське містечко 8 (далі - ОСББ Бельгійське містечко 8 ) про захист прав споживачів та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 19 серпня 2019 року цивільні справи за позовами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Позови ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивовані тим, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1 площею 45,8 кв. м, № 1 площею 45,1 кв. м, АДРЕСА_4 площею 45.5 кв. м відповідно в будинку АДРЕСА_2 . У вказаному будинку розміщені 32 квартири, загальна житлова площа будинку становить 2044,80 кв. м. З 19 грудня 2018 року обслуговування будинку здійснює ОСББ Бельгійське містечко 8 . Згідно з рахунками на сплату внеску та інших платежів за лютий-червень 2019 року, січень-червень 2019 року, лютий-червень 2019 року, які їм надало ОСББ Бельгійське містечко 8 , розподіл вартості житлово-комунальних послуг та вартості послуг з управління будинком між власниками квартир ОСББ Бельгійське містечко 8 здійснює поквартирно, а не з урахуванням загальної площі квартир та пропорційно розподіленої між власниками житлової площі нежитлових приміщень, які перебувають в їх спільній сумісній власності. Такий спосіб розподілу вартості житлово-комунальних послуг та вартості послуги з управління будинком суперечить Законам України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та Про житлово-комунальні послуги , Порядку формування тарифів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Статуту ОСББ будинку Бельгійське містечко 8 , внаслідок чого розмір їх внесків та інших платежів за лютий-червень 2019 року, січень-червень 2019 року, лютий-червень 2019 року є завищеним. Неправильний розподіл між власниками квартир вартості житлово-комунальних послуг та вартості послуг з управління будинком призводить до оплати ними житлово-комунальних послуг нарівні з власниками квартир, загальна площа яких значно більша за площі їх квартир. Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених вимог, позивачі просили зобов`язати ОСББ Бельгійське містечко 8 здійснити перерахунок вартості житлово-комунальних послуг та послуг з управління будинком АДРЕСА_2 : ОСОБА_3 - виходячи із загальної житлової площі квартири АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 - виходячи із загальної житлової площі квартири АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 - виходячи із загальної житлової площі квартири АДРЕСА_4 , пропорційно розподіленої між власниками житлової площі нежитлових приміщень, які перебувають в їх спільній сумісній власності.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року - без змін.

09 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

09 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

10 лютого 2021 року ОСОБА_3 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарги подані на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позовів в цій справі є зобов`язання здійснити перерахунок вартості житлово-комунальних послуг та послуг з управління будинком.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційні скарги та додані до них матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи заявників про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2018 року у справі № 753/10763/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 910/6471/18, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать правовим висновками, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду. Так, у загаданих постановах, викладено такий правовий висновок: Стаття 20 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ставить в залежність розмір коштів, які сплачуються співвласником на утримання будинку та прибудинкової території, до загальної площі приміщення, яке перебуває в нього у власності, та не містить імперативної норми про встановлення однакового розміру внеску для власників квартир та нежитлових приміщень. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників , що узгоджується з положенням частини дев`ятої статті 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку . З огляду на викладене відсутність відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків для власників квартир, не свідчить про неможливість прийняття загальними зборами ОСББ рішення щодо визначення однакового розміру внеску для власників квартир, так як вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів ОСББ.

Таким чином, наведені заявниками доводи не свідчать про фундаментальне значення їх касаційних скарг для формування єдиної правозастосовчої практики і не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення в постанові Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявниками судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року в справі за позовами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бельгійське містечко 8 про захист прав споживачів та зобов`язання до вчинення дій.

Копії ухвали та додані до скарг матеріали направити заявникам.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко