Постанова

від 18.02.2021 по справі 718/2295/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2021 року м. Чернівці Справа № 718/2295/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.,

секретар: Ковальчук Н.О.,

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

заявник: ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: Нижньостановецька сільська рада Кіцманського району Чернівецької області, Нижньо-Станівецький психоневрологічний будинок-інтернат ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2020 року, ухваленого під головуванням судді Мінів О.І., присяжних Грицюка В.Т. та Гуцуляк І.В., дата складання повного тексту рішення невідома, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_4 обмежено дієздатним та призначення йому піклувальника.

Вимоги заяви мотивував тим, що 04.03.2014 року рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області задоволено заяву ОСОБА_5 . Визнано ОСОБА_4 обмежено дієздатним та призначено ОСОБА_5 його піклувальником.

Після смерті ОСОБА_5 31.07.2020 року ОСОБА_2 будучи її близьким другом, в інтересах ОСОБА_6 , який є інвалідом 2-ї групи загального захворювання та потребує індивідуального стороннього догляду як такий, що не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, подав заяву до суду та просив визнати останнього обмежено дієздатним та призначити йому опікуна.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2020 року заяву задоволено.

Визнано ОСОБА_4 недієздатним та встановлено над ним опіку, призначивши його опікуном ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви.

Провадження №22-ц/822/247/21

Вказує, що на час розгляду справи в суді органом опіки та піклування його було призначено опікуном ОСОБА_4 , а справа за його заявою щодо опікунства також перебувала в суді.

Апелянт наголошує, що ОСОБА_4 є його двоюрідним братом та згідно рішення Кіцманського районного суду від 04.03.2014 року був визнаний обмежено дієздатним і його опікуном була призначена його мати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки ОСОБА_1 тривалий період часу допомагав своїй тітці по господарству, відвідував свого двоюрідного брата у диспансері, придбавав для нього речі і продукти, тому і звернувся до органу опіки та піклування з заявою про призначення його піклувальником.

Зазначає, що у справі не проводилася судово-психіатрична експертиза, а було використано висновок з іншої справи, де він був заявником, а тому суд не мав права приймати його до уваги.

Крім того, вважає, що ОСОБА_2 має особисті майнові інтереси, оскільки ОСОБА_5 за кілька днів до смерті склала заповіт на його дружину.

Також, апелянт вказує, що суд не з`ясував обставин, а саме ким для ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та їхні родинні стосунки.

Відзив ОСОБА_7 повернуто у зв`язку з недотриманням останнім при його поданні вимог ч.4 ст.360 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймають участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що беручи до уваги встановлені по справі фактичні обставини, у суду є всі підстави для визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатним, оскільки з даних проведеної за ухвалою суду експертизи у справі внаслідок психічного розладу, на який страждає ОСОБА_4 , останній не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, що як юридична категорія відповідає поняттю недієздатності .

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання ОСОБА_4 недієздатним та відповідно призначення йому опікуна.

Беручи до уваги те, що судом встановлено, що заявник виявив бажання бути опікуном для ОСОБА_4 і орган опіки і піклування рекомендує призначити його опікуном, суд приходить до висновку, що за таких обставин призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_4 повністю відповідає інтересам недієздатної особи.

Жодних даних, які б свідчили про наявність перешкод для призначення опікуном заявника суду не надано та в ході судового розгляду не встановлено, а тому заяву слід задовольнити, беручи до уваги змінені до початку судового засідання позовні вимоги.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 31.07.2020 року (а.с.10).

Рішенням виконкому Нижньостанівецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області №37-7/20 від 22.10.2020 року вирішено звернутися органу опіки і піклування із поданням до Кіцманського районного суду про встановлення опіки над обмежено дієздатним ОСОБА_4 і призначення піклувальником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8, 18).

Висновками судово-психіатричного експерта №600 від 06.11.2020 року та №24 від 10.11.2020 року встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний перебіг з вираженим емоційно-вольовим дефектом, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, що як юридична категорія відповідає поняттю недієздатності , здійснені в рамках інших цивільних справ №718/1962/20 та №718/1067/20 (а.с.19-21, 23-25).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.1 ст.39, ч.1 ст.40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини 1-3 ст.41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (ст.55 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.60 ЦК України суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Стаття 63 ЦК України передбачає, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

В силу ч.1 ст.67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Частиною 1 ст.294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною 3 ст.297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

В силу ст.105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Аналогічним чином регулюється дане питання в ст.298 ЦПК України при вирішенні заяв про визнання особи недієздатною. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Згідно зі ст.299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст.17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У п.68 рішення Європейського суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі Штукатуров проти Росії № 44009/05, в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров`я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст.6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т.п.

У п.71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.

Європейський суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.73 вказаного рішення).

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у п.33 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 Наталія Михайленко проти України .

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 ЗУ Про психіатричну допомогу (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до ч.1 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (п.2.3 згаданого рішення).

Відповідно до ч.3 ст.25 ЗУ Про психіатричну допомогу особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Подібний висновок висловлено у постановах ВС від 22 травня 2019 року у справі №753/4146/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі №195/1605/16-ц.

Крім того, при призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб (п.3.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88).

За наведених норм права вбачається, що судом першої інстанції недотримано вимоги ч.1 ст.298, 299 ЦПК України, а саме в рамках справи не було проведено психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_4 , не звернуто увагу на те, що висновки психіатричних експертиз, які були надані в якості доказів та приєднані до матеріалів справи, були проведені в рамках розгляду інших справ, також не було повідомлено ОСОБА_4 про розгляд справи і не заслухано його думку, а справу розглянуто без його участі.

Крім того, судом не з`ясовано, ким ОСОБА_2 приходиться ОСОБА_4 , самим заявником до заяви не додано доказів, які б свідчили про ступінь належності до членів сім`ї чи близьких родичів недієздатної особи, а матеріали справи таких не містять.

З підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_2 понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Відповідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч.3 ст.299 ЦПК України суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Отже, у зв`язку з тим, що звертаючись із заявою ОСОБА_2 діяв недобросовісно, що проявилось в недотриманні останнім вимог щодо подачі доказів на право звернення до суду, тобто не підтвердив статус належного заявника, відсутності клопотання про призначення експертизи у цій справі, неповідомлення суду про наявність іншого провадження щодо ОСОБА_4 , по якому використовувалася експертиза, тому з нього на користь апелянта слід стягнути витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 681 грн (а.с.35).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 299, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2020 року скасувати та постановити нове.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 недієздатним та встановлення над ним опіки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 681 (шістсот вісімдесят одну) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, І.М. Литвинюк/