Постанова

від 10.02.2021 по справі 503/1163/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3813/21

Номер справи місцевого суду: 503/1163/18

Головуючий у першій інстанції Сердюк Б. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря: Ющак А.Ю.,

представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Чирки О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області Галіборщ Ганна Миколаївна, про визнання недійсними договорів оренди землі,

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, про порушення свого права власності на земельні ділянки позивач ОСОБА_2 дізналась у березні 2018 року, точну дату встановити не представилось можливим, після того, як директор СТОВ Маяк їй повідомив про те, що він не може здійснити державну реєстрацію прав оренди, оскільки в Державному реєстрі речових прав вже є записи про те, що позивач ОСОБА_2 вже надала належні їй земельні ділянки в оренду ФОП ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, 23 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди землі.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що їй на праві власності належать: земельна ділянка, кадастровий номер 5122585600:01:002:0098, площею 2,6702 га (Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39481743 від 22.06.2015 року), земельна ділянка кадастровий номер 5122585600:01:002:0100, площею 2,6701 га (Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39485593 від 22.06.2015 року), земельна ділянка кадастровий номер 5122585600:01:002:0297, площею 2,5101 га (Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39483443 від 22.06.2015 року), цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за адресою: Одеська область, Кодимський район, Шершенецька сільська рада.

У березні 2018 року, під час оформлення договорів оренди вказаних земельних ділянок із СТОВ Маяк , їй стало відомо, що земельні ділянки вже перебувають в оренді відповідно до договорів оренди землі без номеру від 25.12.2017 року, укладених між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , про що державним реєстратором Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області на підставі заяви ФОП ОСОБА_1 було здійснено реєстрацію права оренди вищезазначених земельних ділянок.

Зазначала, що договори оренди земельних ділянок не підписувала, волевиявлення на укладення вказаних правочинів не мала, тому вважає, що відповідачем були сфальсифіковані та підроблені її підписи у зазначених вище договорах. Як вбачається з копій договорів оренди, усі три договори укладені 25.12.2017 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в той час, як вона 23.09.2015 року одружилася та змінила прізвище із ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , а також отримала новий паспорт на прізвище ОСОБА_5 , серія НОМЕР_1 , виданий Кодимським РС ГУ ДМС України в Одеській області 22.10.2015 року (т.1, а.с.34, 35-36). Отже, оспорюванні договори оренди землі містять інформацію, яка станом на дату їх складання, вже була недійсною, оскільки невірно вказано прізвище власника земельних ділянок та зазначені данні недійсного паспорту (т.1, а.с.15).

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсними вищезазначені договори оренди землі від 25.12.2017 року, укладені між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 .

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди землі задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди землі без номеру від 25.12.2017 року, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , за яким ФОП ОСОБА_1 набув право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122585600:01:002:0098 площею 2,6702га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Кодимський район, Шершенецька сільська рада.

Визнано недійсним договір оренди землі без номеру від 25.12.2017 року, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , за яким ФОП ОСОБА_1 набув право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122585600:01:002:0100, площею 2,6701га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Кодимський район, Шершенецька сільська рада.

Визнано недійсним договір оренди землі без номеру від 25.12.2017 року, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , за яким ФОП ОСОБА_1 набув право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122585600:01:002:0297, площею 2,5101га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Кодимський район, Шершенецька сільська рада.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір сплачений позивачем, в розмірі 2819,20 грн.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року, та постановлення нового, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, до судового засідання, призначеного на 10.02.2021 року, на 13.00 год., 04.02.2021 року представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Чирка О.О. на електронну адресу апеляційного суду подала заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , копії вказаного клопотання направлені сторонам у справі поштовою кореспонденцією з повідомленням (т.2, а.с. 45, 46, 47).

Через знаходження судді Гірняк Л.А. у відпустці з 25 грудня 2020 року по 05 лютого 2021 року, а судді Цюри Т.В.- на лікарняному з 18 січня по 04 лютого 2021 року, та у відпустці 05 лютого 2021 року, питання про призначення відеоконференції вирішувалось 08.02.2021 року у перший їх робочий день (т.2, а.с.48, 49).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.02.2021 року дане клопотання було задоволено і розгляд справи, який був призначений на 10.02.2021 року, в 13.00 год., було вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn (т.2, а.с. 50-52). Копія даної ухвали суду направлена учасникам справи належним чином в електронній формі (т.2, а.с.53-54).

Оскільки інші учасники справи не виявили бажання прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , колегія суддів вирішила слухати справу 10.02.2021 року, в 13.00 год. у вказаному режимі за участю представника відповідача ФОП ОСОБА_1 - адвоката Чирки О.О. та на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що їй на праві власності належать 3 земельні ділянки, які розташовані за адресою: Одеська область, Кодимський район, Шершенецька сільська рада, а саме:

земельна ділянка, кадастровий номер 5122585600:01:002:0098, площею 2,6702 га, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39481743 від 22.06.2015 року;

земельна ділянка кадастровий номер 5122585600:01:002:0100, площею 2,6701 га, що підтврджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39485593 від 22.06.2015 року;

земельна ділянка кадастровий номер 5122585600:01:002:0297, площею 2,5101 га, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №39483443 від 22.06.2015 року.

Цільове призначення цих земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,

На підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним реєстратором Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області на підставі заяви ФОП ОСОБА_1 12 січня 2018 року було здійснено державну реєстрацію договорів оренди вказаних земельних ділянок, без номерів, від 25.12.2017 року, укладених між ОСОБА_3 з одного боку та ФОП ОСОБА_1 з іншого боку. Відповідно до умов цих договорів позивач передала в строкове платне користування належні їй вищезазначені земельні ділянки ФОП ОСОБА_1 строком на 15 років.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що відповідно до Висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №18-4647 від 30.09.2019 року, було встановлено, що підписи в оспорюваних договорах оренди землі без номеру від 25.12.2017 року, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою (т.1, а.с.159-165).

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки оспорювані договори оренди землі позивач особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі в установленому законом порядку не надавала, то зазначені обставини свідчать про відсутність волі орендодавця на укладення договорів оренди землі, що є підставою, передбаченою ст. 215 ЦК України, для визнання цих договорів недійсними.

При цьому суд першої інстанції також виходив із того, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Бритавської сільської ради Чечельницького району Вінницької області 23.09.2015 року, позивач змінила прізвище із ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , у зв`язку з чим отримала новий паспорт на прізвище ОСОБА_5 , серія НОМЕР_1 , виданий Кодимським РС ГУ ДМС України в Одеській області 22.10.2015 року. Тобто, зазначені обставини додатково свідчать про те, що на момент укладення оспорюваних договорів оренди землі прізвище позивача було ОСОБА_5 , а тому паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Кодимським РВ ГУМВС України в Одеській області 14.05.2010 року, на момент укладення договорів оренди був недійсний (т.1, а.с.34, 35-36).

Враховуючи викладені обставини, а також вимоги чинного цивільного законодавства, які закріплені в ст.ст. 203, 204, 207,215, 216, 627 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів оренди землі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки договори не підписані орендодавцем.

При цьому судом обгрунтовано було здійснено посилання на аналогічну правову позицію, викладену в постановісудової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.04.2019 року по справі № 479/1049/16-ц (61-43242св18), в якій зазначено, що встановлення під час розгляду справи факту відсутності волевиявлення позивача (орендодавця) на укладення спірного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності.

Тобто, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Однак, визнаючи недійсними вищевказані договори оренди землі, суд не здійснив двосторонню реституцію і не зобов`язав кожну із сторін повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цих правочинів.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що у разі, якщо договір не підписаний однією із сторін, його не можна визнати недійсним, оскільки він є неукладеним, виходячи з наступного.

Так, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із ч.ч.1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Разом з тим, у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За змістом ст. 6 та ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом ч.1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4- 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

З цих підстав, Велика Палата Верховного Суду вказала, що в даному випадку позивачу слід звертатись до суду не з позовом про визнання правочину недійсним, а з позовом про усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, в даному випадку - земельними ділянками.

Однак, враховуючи, що такі позовні вимоги позивачем ОСОБА_2 до суду не заявлялись, у позові про визнання договорів оренди земельних ділянок слід відмовити.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2015 року у справі № 6048цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки позивачем оспорюється факт укладання правочинів, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочинів, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спірні договори оренди земельних ділянок позивач ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалась, тому спірні договори не є укладеними.

При цьому слід вказати, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем), в даному випадку - ФОП ОСОБА_1 треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на ці земельні ділянки.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення цих земельних ділянок, тобто пред`явити негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Таким чином, власник земельних ділянок, яким в даному випадку є позивач ОСОБА_2 вправі захищати своє порушене право на користування земельними ділянками, спростовуючи факт укладення нею договорів оренди земельних ділянок у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельних ділянок.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельними ділянками.

А тому, за змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З огляду на викладені обставини, та враховуючи, що спірні договори оренди земельних ділянок є неукладеними, колегія суддів дійшла висновку про те, що належним і ефективним способом захисту прав позивача ОСОБА_2 мало бути усунення перешкод у користуванні належними їй земельними ділянками, шляхом їх витребування у ФОП ОСОБА_1 і як наслідок - скасування державної реєстрації спірних договорів оренди цих земельних ділянок.

Разом з тим, колегія суддів позбавлена можливості вирішити зазначені питання, оскільки таких позовних вимог позивачем ОСОБА_2 не заявлялось, а у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог.

Викладені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок слід відмовити.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді даної цивільної справи враховані правові позиції, викладені в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 серпня 2020 року, справа № 358/815/17 (провадження № 61-40620св18), які в своїй заяві просила застосувати представник ФОП ОСОБА_1 адвокат Чирка О.О., як того вимагає ч. 6 ст. 13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів та ч. 4 ст. 263 ЦПК України (т.2, а.с.56-61).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити з інших підстав.

Часткове задоволення апеляційної скарги полягає у тому, що колегія суддів не погоджується з доводами відповідача ФОП ОСОБА_1 про те, що спірні договори оренди земельних ділянок були належним чином укладеними між ним і ОСОБА_2 , що на його думку є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що спірні договори оренди земельних ділянок мають дефект волі та волевиявлення орендодавця - власника земельних ділянок ОСОБА_2 та порушують належне їй право власності, право вільно приймати рішення щодо укладення договорів відносно свого майна, вільно обирати контрагента та визначати умови договорів.

Тобто оскільки виключне право на підписання договорів оренди земельних ділянок належить власнику цих земельних ділянок або уповноваженій ним в установленому законом порядку особі, законні права орендодавця під час укладення та підписання вказаних договорів були порушені, оскільки не підписані орендодавцем, в даному випадку - позивачем ОСОБА_2 , а тому є неукладеними.

Інші докази, які б спростовували або суперечили доводам позивача ОСОБА_2 , а також висновку експерта, в матеріалах справи відсутні та суду не надані.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що спірні договори підписані особисто орендодавцем, умови яких також погоджені з орендодавцем, є безпідставними, оскільки докази цих тверджень в матеріалах справи відсутні.

Доводи заявника апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 про те, що факт отримання позивачем наперед орендної плати за 2018 рік, підтверджує наявність між ними договірних відносин, не доводить того, що оспорюванні договори оренди землі були підписані позивачем, тобто були укладеними.

Що стосується висновку почеркознавчої експертизи № 18-4547 від 30.09.2019 року, який наявний у матеріалах справи (т.2, а.с.159-165), і який заявник апеляційної скарги вважає незаконним, здійсненим в порушення вимог чинного законодавства, то колегія суддів вважає ці доводи також необгрунтованими, так як вказана судова експертиза була проведена компетентним судовим експертом першого класу, яка має вищу педагогічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, кваліфікацію судового експерта по спеціальності: дослідження почерку та підписів , свідоцтво № 131 про присвоєння кваліфікації судового експерта і стаж експертної роботи з 1998 року. Крім того вказаний судовий експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відмову від надання висновку експерта, по статтям 384, 385 КК України.

Більше того, даний висновок судової експертизи належними доказами не спростовується. При цьому, посилаючись на те, що оспорювані договори оренди земельних ділянок були укладені саме позивачем ОСОБА_2 , відповідач - ФОП ОСОБА_1 не скористався своїм правом заявити клопотання про проведення повторної експертизи.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, та враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог, про що вказано вище, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3172,50 грн. (т.1, а.с. 253).

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року скасувати.

Прийняти постанову, якоюу задоволенні позову ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області Галіборщ Ганна Миколаївна, про визнання недійсними договорів оренди землі,відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНКПП: НОМЕР_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНКПП: НОМЕР_5 судовий збір у сумі 3172,50 грн. (три тисячі сто сімдесят дві гривні 50 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.02.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра