Постанова

від 17.02.2021 по справі 715/868/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2021 року м. Чернівці

справа № 715/868/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.

секретар Скрипка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року , (головуючий у 1-й інстанції Маковійчук Ю.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працює лікарем акушер-гінекологом вищої кваліфікаційної категорії, завідуючим гінекологічного відділення ОКУ Чернівецька обласна клінічна лікарня . 09 березня 2020 року він разом з операційною бригадою, проводив складну операцію тривалістю з 19 год. 15 хв. до 21 год. 55 хв., пацієнтці ОСОБА_4 , яка пройшла успішно.

Посилається на те, що через декілька днів після операції, йому випадково стало відомо про те, що тітка даної пацієнтки - ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook поширила публікацію, в якій висвітлила інформацію про пологи її племінниці, які відбулись 03 березня 2020 року, про її стан після них, а також про операцію, яка була їй проведена в Чернівецькій обласній клінічній лікарні 09 березня 2020 року. В даній публікації відповідачка в гострій формі розкритикувала дії лікаря акушер-гінеколога Глибоцької центральної районної лікарні ОСОБА_5 , яка приймала пологи у її племінниці та стверджувала, що під час кесаревого розтину лікарем залишено серветку всередині черевної порожнини, що призвело до погіршення стану здоров`я жінки.

Провадження 22ц/822/243/21

Також в даній публікації, відповідачка написала, що ОСОБА_6 часто зідзвонюється із завідуючим обласного гінекологічного відділення ОСОБА_7 вони знаю що знаходяться в хороших стосунках та наголошують на те що серветки під час операції не знайдено, а навпаки розпускають слухи що в неї була інфекція. Однак, така інформація є недостовірною, оскільки відповідачці не може бути відомо, як часто він спілкується із ОСОБА_8 , дані її слова не мають жодних підтверджень, намагаючись звинуватити його в змові з колегою.

Зазначав, що відповідачка незважаючи на свою некомпетентність в галузі медицини вирішила роз`яснити аудиторії читачів заключення комп`ютерної томографії спираючись на інформацію з інтернету, що взагалі не відповідає дійсності та спростовується заключенням КТ.

Щодо висловлювання наголошують на те що серветки під час операції не знайдено, а навпаки розпускають слухи що в неї була інфекція , то прочитавши таку публікацію, в стороннього спостерігача могло скластись враження про його свідоме допущення розголосу відомостей, що становлять лікарську таємницю, що прямо заборонено законодавством. Вищевказаними висловлюваннями в соціальній мережі відповідачка підірвала його авторитет серед людей, викликала сумніви у його професійності та порядності.

Вважав, що такими діями ОСОБА_2 поширила стосовно нього негативну, а найголовніше - недостовірну інформацію, тим самим порушила його честь, гідність та ділову репутацію.

Просить суд, визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його честі, гідності та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook ОСОБА_6 часто зідзвонюється із Завідуючим Обласного гінекологічного відділення ОСОБА_7 вони знаю що знаходяться в хороших стосунках та наголошують на те що серветки під час операції не знайдено, а навпаки розпускають слухи що в неї була інфекція .

Крім того, просить суд зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно нього недостовірну інформацію, шляхом розміщення в соціальній мережі Facebook публікації наступного змісту: Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook створила публікацію, якою поширила недостовірні та неправдиві відомості відносно завідуючого гінекологічним відділення ОКУ Чернівецька обласна клінічна лікарня ОСОБА_1 . В тексті даної публікації я звинуватила ОСОБА_1 в тому, що він, перебуваючи в дружніх відносинах із лікарем акушер-гінекологом Глибоцької центральної районної лікарні ОСОБА_5 , приховав справжню причину погіршення стану здоров`я моєї племінниці після кесаревого розтину, а також нібито поширював чутки про діагноз моєї племінниці. Ця інформація не відповідає дійсності. ОСОБА_1 разом іншими лікарями, що входили до операційної бригади, ІНФОРМАЦІЯ_2 практично врятували життя ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 50 000 гривень та понесені ним судові витрати.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, так як воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що поширені відповідачкою в соціальній мережі висловлювання за своїм змістом є оціночним судженням, оскільки такі висловлювання однозначно є твердженням про факт, вона не припускала певну інформацію, а стверджувала її. ОСОБА_2 в своїй публікації не вживала таких мовно-стилістичних засобів, які б вказували на її відношення до ситуації, що склалася із її родичкою, а фрази, зазначені у публікації, не є вираженням суб`єктивної думки і поглядів авторки, її характеристики та оцінки можливим діям позивача, а носять характер однозначного твердження.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги фактичного визнання відповідачкою вини у поширенні відносно нього неправдивих відомостей, оскільки ОСОБА_2 повідомила суду, що на момент написання публікації вона думала, що пише правду, загалом те, що розповіла відповідачка в судовому засіданні на написала в своїй сторінці в соціальній мережі є інформацією про перебіг подій, які відбувалися в березні 2020 року та повідомлення про конкретні факти, які мали місце в той час.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що особа, яка вважає, що її гідність, честь чи ділову репутацію принижено має право на відповідь, оскільки він як лікар несе передбачену законом відповідальність за розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, тому він позбавлений можливості опублікувати в соціальній мережі відповідь на публікацію відповідача та викласти своє тлумачення ситуації, що склалася, тому за захистом своїх прав звернувся до суду.

Вказує, що він не є публічною особою, а тому не можна стверджувати, що межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Безпідставними є твердження суду про те, що підтвердити чи спростувати наявність серветки в черевній порожнині пацієнта на даному етапі неможливо, оскільки триває досудове розслідування, оскільки недоречно пов`язувати кримінальне провадження із його позовною заявою, адже він немає ніякого процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні, а Глибоцька лікарні не є учасником даної справи.

Посилається на те, що ним доведено факт поширення ОСОБА_2 про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію і викладене не є оціночним судженням.

Просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена ОСОБА_2 інформація була її власним судженням та оцінкою подій, що відбувалися із її племінницею в лікарні, таке поширення та оцінка подій є оціночним судженням, які ґрунтуються на її особистому трактуванні інформації, тому не підлягають спростуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів ; важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34).

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Відповідно до статті 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є лікарем акушер-гінекологом вищої кваліфікаційної категорії, працює завідуючим гінекологічного відділення ОКУ Чернівецька обласна клінічна лікарня . 09 березня 2020 року близько 16 год. 00 хв. йому зателефонував черговий лікар гінекологічного відділення ОСОБА_9 та повідомила, що в приймальне відділення обласної лікарні доставлена жінка у важкому стані, якій терміново потрібно зробити складну гінекологічну операцію, у зв`язку з чим просила його приїхати на допомогу. В той час він перебував вдома, але погодився приїхати.

До складу операційної бригади окрім позивача ОСОБА_1 , входили: ОСОБА_10 - експерт за фахом Акушерство і гінекологія Департаменту охорони здоров`я Чернівецької ОДА, ОСОБА_11 -завідуючий хірургічним відділенням ОКУ Чернівецька обласна клінічна лікарня , ОСОБА_9 - лікар акушер-гінеколог гінекологічного відділення ОКУ Чернівецька обласна клінічна лікарня , ОСОБА_12 - лікар-анестезіолог, ОСОБА_13 - операційна медсестра.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 опублікувала на свої особистій сторінці Facebook публікацію, в якій серед всього іншого, також зазначалося, що ОСОБА_6 часто зізвонюється із Завідуючим Обласного гінекологічного відділення ОСОБА_7 вони знаю що знаходяться в хороших стосунках та наголошують на те що серветки під час операції не знайдено, а навпаки розпускають слухи що в неї була інфекція .

В оприлюдненій інформації відповідачкою в гострій формі розкритиковано дії лікаря акушер-гінеколога Глибоцької центральної районної лікарні ОСОБА_5 , яка приймала пологи у її племінниці та стверджувала, що під час кесаревого розтину лікарем залишено серветку всередині черевної порожнини, що призвело до погіршення стану здоров`я жінки.

Факт належності відповідачу сторінки користувача соціальної інтернет-мережі Facebook останньою не заперечується, як не заперечується, що дійсно нею розміщена вищевказана інформація.

Відповідно до ч.5 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 Постанови роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Вимоги позивача стосуються спростування інформації, визнання недостовірною, неправдивою та такою, що завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації слідуючих висловлювань: ОСОБА_14 часто зізвонюється із Завідуючим Обласного гінекологічного відділення ОСОБА_7 ; Вони знаю що знаходяться в хороших стосунках ; розпускають слухи що в неї була інфекція .

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Положеннями статті 30 Закону України Про інформацію визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення до того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Доводи апеляційної скарги, що розповсюджені відповідачкою висловлювання, однозначно є твердженням про факт, і не відносяться до оціночних суджень, оскільки вона не припускала певну інформацію, а стверджувала її, та не являються вираженням суб`єктивної думки, а носять характер однозначного твердження, є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.

У рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги, та вважає, що у вказаному поширенні інформації відповідачка викладає свої оціночні судження відносно тих подій які мали місце під час операції, та про стан її племінниці після пологів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів поділяє думку суду першої інстанції, що висловлювання відповідачки на особистій сторінці Facebook, є лише висловлюваннями, які за своїм змістом відносяться до оціночних суджень, що виражають її суб`єктивну думку, та не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, та порушують особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку що, оприлюднені відповідачкою ОСОБА_2 висловлювання у своїй публікації, є суб`єктивним баченням нею обставин та подій, що відбувалися з її племінницею в лікарні, в процесі її спілкування з лікарями, які надавали медичну допомогу та надана власна оцінка дій лікарів.

Доводи апеляційної скарги, що вказані висловлювання порушують його особисті немайнові права, а саме право на повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації, є безпідставними, оскільки вказані висловлювання не носять характеру образ, приниження, не місять фактичних даних, а є критичними висловлюваннями по відношенню до ситуації, яка сталася та є вираженням погляду відповідачки на вказані події.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що особисте сприйняття позивачем зазначених в публікації висловлювань, що нібито він є пліткарем (поширює плітки про інфекцію), брехуном (приховує наявність серветки в черевній порожнині її племінниці), нечесним по відношенню до пацієнта (приховує правду через хороші стосунки з лікарем ОСОБА_5 ), не свідчать про приниження честі та гідності ОСОБА_1 , так як, в публікації про це мова не йде, а вказано, що ОСОБА_6 часто зідзвонюється із завідуючим обласного гінекологічного відділення ОСОБА_7 вони знаю що знаходяться в хороших стосунках та наголошують на те що серветки під час операції не знайдено, а навпаки розпускають слухи що в неї була інфекція , а тому, суд колегія суддів не вбачає в таких висловлюваннях відповідача, обставин, що принижують його честь, гідність і ділову репутацію, та не може бути підставою для визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.

У відповідності до частини третьої статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно із положеннями статті 277 ЦК України, і статті 10 ЦПК України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Слід зазначити, позивачем не було доведено факту цілеспрямованого розповсюдження відповідачем оспорюваної інформації з метою того, щоб принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача, а також факт порушення його особистих немайнових прав, або завдання шкоди його особистим немайновим благам, посягання на його ділову репутацію, перешкоджання йому повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

Також не обґрунтованими є доводи апелянта що висловлені відповідачем висловлювання посягають на його ділову репутацію, так як відповідачка у поширеній інформації не зазначала, що конкретно позивач своїми не кваліфікованими діями, як лікар, спричинив таку ситуацію, чи демонструвала вияв неповаги чи виловлювалася образливо на рахунок проведеної операції саме ОСОБА_15 , не зазначала, що саме з його вини, з його дій чи бездіяльності виникла критична ситуація після пологів, чи проведеної операції у її племінниці, така інформація є власною думкою відповідача яку вона висловила у мережі інтернет.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України , апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення або з дня складення повного тексту постанови.

Дата складання повний тексту постанови 19 лютого 2021 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: І.Н. Лисак

І.М. Литвинюк