Ухвала

від 18.02.2021 по справі 915/35/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 915/35/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Баштанської міської ради - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Ювента-Груп Україна - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-інноваційна компанія Трансбуд Технолоджі - не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги Баштанської міської ради

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.07.2020 (суддя Смородінова О.Г.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 (головуючий суддя: Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.)

у справі № 915/35/20

за позовом Баштанської міської ради (далі - Рада)

до товариства з обмеженою відповідальністю Ювента-Груп Україна (далі -ТОВ Ювента-Груп Україна ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-інноваційна компанія Трансбуд Технолоджі (далі -ТОВ ВІК Трансбуд Технолоджі ),

про зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.02.2021 № 29.3-02/168 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 915/35/20 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.

ВСТАНОВИВ:

Рада звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ТОВ Ювента-груп Україна за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ТОВ ВІК Трансбуд Технолоджі , в якій просила зобов`язати відповідача вчинити певні дії - надати позивачу підтверджуючи документи про використання попередньої оплати в сумі 13 234 327,86 грн., а саме: Акти виконаних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, погоджені технаглядом ТОВ ВІК Трансбуд Технолоджі .

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами підряду від 31.05.2018 № 172 та від 06.06.2019 № 174 в частині надання Актів виконаних робіт за формою КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.07.2020 року у позові відмовлено в повному обсязі.

Судове рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання позивачем усіх необхідних дій, які передують оформленню Акта виконаних будівельних робіт, крім того, відсутнє узгодження сторонами конкретного переліку робіт та за етапами. Зважаючи на наявність неузгодженостей між сторонами щодо об`єму виконаних робіт та відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували фактичне виконання (повне або часткове) відповідачем будівельних робіт за спірними договорами підряду, місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість встановити фактичні обставини виконання сторонами договорів підряду № 172 та № 174 і, як наслідок, зобов`язати відповідача вчинити дії, які заявлені позивачем у даному позові.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 рішення господарського суду Миколаївської області від 09.07.2020 року у справі № 915/35/20 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 21.11.2020 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення зі справи скасувати, справу передати на новий розгляд.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків), з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права (приписи статті 882 Цивільного кодексу України, не врахувавши положень частини п`ятої статті 844 та статей 847, 848 Цивільного кодексу України), без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (частини першої статті 853 Цивільного кодексу України), викладених у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15. Скаржник вважає, що суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин саме частину першу статті 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), висновок щодо застосування якої міститься у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.12.2020 касаційну скаргу Ради залишено без руху на підставі частин другої, третьої статті 292 ГПК України; надано Раді строк на усунення недоліків касаційної скарги тривалістю десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.01.2021, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради у справі № 915/35/20, розгляд касаційної скарги призначено на 18.02.2021.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/35/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 915/35/20 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15, оскільки: предмет та підстави позовів у зазначеній справі і у справі № 915/35/20 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі, що розглядається, предметом позову є зобов`язання відповідача вчинити певні дії - надати позивачу підтверджуючі документи про використання попередньої оплати в сумі 13 234 327,86 грн., а саме: Акти виконаних робіт за формою КБ-2в , довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, погоджені технаглядом ТОВ ВІК Трансбуд Технолоджі . Підстави позову обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами підряду від 31.05.2018 № 172 та від 06.06.2019 № 174 в частині надання Актів виконаних робіт за формою КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3 .

Предметом спору у справі № 923/2110/15, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, є стягнення 4 167,01 грн. заборгованості (з яких: 1 906,34 грн. основний борг, 78,66 грн. 3% річних, 1 058,79 грн. інфляційні втрати та 123,22 грн. пеня) за договором про виконання комплексу робіт по розробці корисних копалин . Підстави позову обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про виконання комплексу робіт по розробці корисних копалин від 07.04.2014 року № 8 з оплати виконаних позивачем робіт за актом виконаних робіт від 26.05.2014 № МА-0000017, який відповідач не підписав, у зв`язку з чим позивач заявив до стягнення заборгованість з урахуванням інфляційних втрат, трьох відсотків річних та нарахував пеню.

Таким чином, предмети та підстави позовів у справах № 923/2110/15 та № 915/35/20 є різними, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин .

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 915/35/20.

Крім того, справа № 923/2110/15 Верховним Судом направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі . У зазначеній справі Верховний Суд розглядав заяву про перегляд судових рішень за процедурою, передбаченою розділом ХІІ-2 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017 .

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.07.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 915/35/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Баштанської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.07.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 915/35/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко