Ухвала

від 18.02.2021 по справі 920/149/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 920/149/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020,

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Теплогарант"

про стягнення 3 272 187,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до комунального підприємства "Теплогарант" (далі - КП "Теплогарант", відповідач) про стягнення 3 272 187,36 грн заборгованості, з яких: 1 521 623, 69 грн - пені, 480 473,20 грн - 3 % річних, 1 270 090,47 грн - інфляційних втрат.

Позов у цій справі було подано про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням умов договору постачання природного газу від 19.09.2017 №6110/1718-БО-29.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.06.2020 (суддя - Яковенко В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 380 405,92 грн - пені, 480 473,20 грн - 3 % річних, 1 270 090,47 грн - інфляційних втрат та 31 962,73 грн - судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшив розмір пені на 75%, врахувавши при цьому, що фінансовий стан "Теплогарант" є збитковим, а стягнення таких санкцій призведе до затримки у виплаті заробітної плати працівникам, виникнення заборгованості у сплаті податків до бюджету, затримки розрахунків з контрагентами та до інших негативних наслідків. Суд також врахував, що на момент звернення позивача до суду ступінь виконання зобов`язання становить 100%, що свідчить про незначність прострочення виконання грошового зобов`язання, а також відсутність активних дій позивача щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позову, в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задоволено частково. Суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 760 811, 85 грн - пені. В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2020 у справі № 920/149/20 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам справи, однак дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені на 75%, а саме - без врахування позиції позивача у справі. Суд апеляційної інстанції, враховувавши інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, дійшов висновку, що пеня підлягає зменшенню на 50%.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 18.11.2020 (згідно з відмітками на конверті) АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі №920/149/20 у частині відмови у стягненні пені в розмірі 760 811,84 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 920/149/20 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 і рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2020 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до Витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги) у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" зі справи № 920/149/20 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюк І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненко В.П.

Звертаючись з касаційною скаргою, АТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 233 ГК України, статті 551 ЦК України та просить оскаржувані рішення та постанову скасувати в частині зменшення пені і вважає, що рішення та постанова в цій частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, у касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення суперечать висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, зокрема, щодо надання переваги правам відповідача перед правами позивача. Також посилається на неврахування судами висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України у справі №902/1568/14.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції чинній з 08.02.2020 ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаних справах та в справі № 920/149/20.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються лише в частині зменшення за клопотанням відповідача заявленої до стягнення суми пені, розмір якої судами визнано обґрунтованим, проте вирішено зменшити.

Як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, застосувавши положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, взявши до уваги встановлені обставини справи, врахувавши інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшли висновку, що наявні підстави для зменшення заявленої до стягнення суми пені. При цьому, суд першої інстанцій дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума пені підлягає зменшенню на 75%. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що цей випадок можна визнати винятковим, взяв до уваги доводи АТ "НАК "Нафтогаз України" та дійшов висновку, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з підприємства пені до 50 % від заявленої суми.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, зазначений в оскаржуваних судових рішеннях, відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19 щодо передбаченого статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України права суду на зменшення пені, яке може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 920/149/20 ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/1, оскільки висновки в зазначеній справі і у справі № 920/149/20, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі № 908/1453/14 Верховний Суд залишив без змін оскаржені рішення, якими було відмовлено у зменшенні розміру заявленої в позові пені. При цьому Верховний Суд зазначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Суд касаційної інстанції у постанові у цій справі вказав, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.

У постанові від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що споживач за договором постачання природного газу не обмежується при здійсненні розрахунків з постачальником лише застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не обмежений у способах виконання своїх зобов`язань за договором, та погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, що виникла поза межами спільних протокольних рішень, та в межах 6-місячного строку нарахування пені, передбаченого статтею 232 ГК України. Питання про зменшення пені у зазначеній справі суди не розглядали.

Колегією суддів також відхиляються посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі №902/1568/14, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

З огляду на викладене відхиляються доводи скаржника про те, що суди порушили норми процесуального та матеріального права, оскільки, на думку скаржника, судами без належного документального підтвердження скрутного фінансового становища відповідача, фактично самостійно зменшив розмір заявленої позивачем до стягнення пені. АТ "НАК "Нафтогаз України" у даному випадку не враховує змісту наведених правових норм, суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо права зменшити розмір належної до сплати пені, виходив з того, що за результатом

встановлених обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, та зокрема обставин перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі (звіт про фінансові результати за 2018 -2019 роки). Також суд зазначив, що стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат певною мірою компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем коштів.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання (справа № 908/1453/14), але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 920/149/20.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України , не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 920/149/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко