Рішення

від 18.02.2021 по справі 520/15310/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 лютого 2021 р. № 520/15310/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050), третя особа на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України в Харківській області (код ЄДРПОУ 23911595, вул. Бакуліна, 18, Харків, 61166) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням щомісячного обмеження її нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що становить 47230 грн., передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553- IX;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , донарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року- 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп., обчисливши її відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ч. 2, 3 та 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць - за серпень 2020 року у розмірі 34 110грн. 90 коп.;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначив, що дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою, згідно вимог частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" є протиправними. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, ТУ ДСА України в Харківській області не допустило протиправних дій, діяло на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Третя особа жодних пояснень, заперечень, а також документів до суду не надала.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Зазначена справа розглянута пізніше, оскільки довідкою від 18.02.2021 р. по справі 520/15310/2020 підтверджено, що суддя Полях Н.А. в період з 28.12.2020 р. по 17.01.2021р., 11.02.2021 р., 15.02.2021 р., 16.02.2021 р., перебувала у щорічній відпустці.

Суд наголошує, що відповідно до приписів ч. 6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, указом Президента України "Про призначення суддів" від 17 січня 2014 року № 13/2014 ОСОБА_1 , призначено строком на п`ять років у місцевий загальний суд на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/06 позивача зараховано до штату Печенізького районного суду Харківської області на посаду судді з 07 лютого 2014 року, як такого, що призначений строком на п`ять років, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 "Про встановлення щомісячної доплати за науковий ступінь судді ОСОБА_1 " встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 "Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді" з 05 серпня 2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу, як такому, що має стаж судді більше 5 років.

Указом Президента України "Про призначення суддів" від 14 січня 2020 року №7/2020 позивача призначено у місцевий загальний суд на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області (безстроково).

За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу, відповідно до ч. 3 п. 1 та ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ (далі - Закон України "Про судоустрій і статус суддів"), була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу судді та щомісячна доплата за науковий ступінь в розмірі 15 % від посадового окладу.

Однак, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Так, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:

"Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті) ".

З 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі, ніж визначено ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Не погоджуючись із таким діями відповідача позивач звернувся до Харківського окружного суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі-Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - № 68.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. (ст.126).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII у п. 4.1. рішення в чергове зазначив, що:

"Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:

- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005,

- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008,

- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018,

- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Згідно пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: "Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин." (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України." (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин." (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони." (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); "словосполучення „держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою дiяльнiсть на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов`язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової." (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).

Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Однак, відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду позивачу у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів", застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЕСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Словосполучення "відповідно до закону" вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення Суду у справі "Kopp проти Швейцарії" від 25.03.1998 р. (Reports of Judgments and Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення Суду у справі "C.G. and Others проти Болгарії" від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення Суду у справі "P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства" (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Норми Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в аспекті з`ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком Відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст.19, 130 Конституції України, ст.135 Закону №1402-VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Як вбачається з відзиву відповідача та розрахункових листів, нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмежень здійснювались у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, а з 28.08.2020 року виплати здійснювались у повному обсязі без обмежень та відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно наданої відповідачем - ТУ ДСА України у Харківській області довідки, сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з квітня по серпень 2020 року становить 160 357 грн. 33 коп., з яких розмір обмеження за квітень 2020 року становить 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року становить 37901 грн., за червень 2020 року становить 36005 грн. 95 коп.. за липень 2020 року становить 37901 грн. та за серпень 2020 року становить 34110 грн. 90 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження у сумі 47320, 00 грн. - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач в своєму позові просить суд зобов`язати відповідача сплатити невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.

Таким чином, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.

У свою чергу, належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАСУ доказів обмеження позивачу суддівської винагороди після 27.08.2020 року позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не добуто, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відносно клопотання позивача щодо зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області як суб`єкта владних повноважень, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі № 235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В своєму ж позові про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись.

В даній справі судом не вбачається необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Отже, дане клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України судове рішення підлягає негайному виконанню у межах виплати суддівської винагороди за один місяць.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262,278, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050), третя особа на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України в Харківській області (код ЄДРПОУ 23911595, вул. Бакуліна, 18, Харків, 61166) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням щомісячного обмеження її нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що становить 47230 грн., передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553- IX.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , донарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 160357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп., обчисливши її відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ч. 2, 3 та 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 лютого 2021 року.

Суддя Н.А. Полях