Постанова

від 25.05.2021 по справі 520/15310/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 р.Справа № 520/15310/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 (суддя Полях Н.А.; м. Харків; повний текст рішення складено 18.02.2021) по справі № 520/15310/2020

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ТУ ДСА України у Харківській області), третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням щомісячного обмеження її нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що становить 47230 грн., передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 донарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп., обчисливши її відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ч. 2, 3 та 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць - за серпень 2020 року у розмірі 34 110 грн. 90 коп.;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 по справі № 520/15310/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050), третя особа на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України в Харківській області (код ЄДРПОУ 23911595, вул. Бакуліна, 18, Харків, 61166) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням щомісячного обмеження її нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що становить 47230 грн., передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553IX.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , донарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 160357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп., обчисливши її відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ч. 2, 3 та 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп..

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 по справі № 520/15310/2020 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що внаслідок прийняття Верховною Радою України 13.04.2020 Закону України Про внесення змін до Закону України № 553-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі Закон № 553-ІХ), який набрав чинності 18.04.2020, відповідно до ч. 1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ) виникли підстави для нарахування та виплати у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлені у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

З урахуванням вказаних норм, а також положень ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, якими визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України, вказує, що ТУ ДСА України в Харківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ) про застосування обмеження максимального розміру у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі.

Також вважає, що оскільки вищевказані положення ч.1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами (про застосування обмеження максимального розміру заробітної плати 10 мінімальними заробітними платами), втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020, як такі, що не відповідають Конституції України з дня ухвалення такого рішення - 28.08.2020, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 норма Закону про обмеження суддівської винагороди була чинною та підлягала застосуванню відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, а тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди діяв відповідно до норм чинного законодавства.

Позивач по справі не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що указом Президента України "Про призначення суддів" від 17 січня 2014 року № 13/2014 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років у місцевий загальний суд на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/06 позивача зараховано до штату Печенізького районного суду Харківської області на посаду судді з 07 лютого 2014 року, як такого, що призначений строком на п`ять років, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 "Про встановлення щомісячної доплати за науковий ступінь судді ОСОБА_1 " встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу.

Наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 "Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді" з 05 серпня 2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу, як такому, що має стаж судді більше 5 років.

Указом Президента України "Про призначення суддів" від 14 січня 2020 року №7/2020 позивача призначено у місцевий загальний суд на посаду судді Печенізького районного суду Харківської області (безстроково).

За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу, відповідно до ч. 3 п. 1 та ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ (далі - Закон України "Про судоустрій і статус суддів"), була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу судді та щомісячна доплата за науковий ступінь в розмірі 15 % від посадового окладу.

Однак, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Так, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:

"Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті) ".

З 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримував суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі, ніж визначено ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Не погоджуючись із таким діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої, можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.

При цьому, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній (Закон України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить п.3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі по тексту - Положення № 141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до п.5 Положення №141/0/15-19, основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з наведених норм вище випливає, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА України в Харківській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах по справі державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом, та забезпечення належних умов діяльності судів, в т.ч. щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

Судом встановлено, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивача із застосуванням обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", здійснювалася у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, недоплачені позивачеві суми складових суддівської винагороди та їх види відображено у відповідних розрахункових листах, що складені відповідачем: за квітень 2020 року -14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп.. за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп..

Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду у спірний період із застуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік .

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не мав правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди, 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводи апеляційної скарги про те, що зазначена норма була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX від 13.04.2020) суперечить ч.2 ст.130 Конституції України.

Також не заслуговують на увагу доводи заявника апеляційної скарги на правові позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011 від 25.01.2012 № 3-рп/2012, про те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

На противагу доводам в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 рок у№ 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приписи ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлювали обмеження, як на нарахування, так, відповідно у зв`язку з цим, виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року з 18.04.2020 по 27.08.2020. При цьому, відповідачем по справі фактично заперечується нарахування та виплата суддівської винагороди позивача у спірний період в розмірі, що передбачений ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача провести судді Печенізького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , донарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 160357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп., обчисливши її відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ч. 2, 3 та 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 07 лютого 2014 року № 02-05/07 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу, а також встановленої наказом голови Печенізького районного суду Харківської області від 14 листопада 2018 року №02-05/183 щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу, та виплатити недоотриману частину за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 160 357 грн. 33 коп., у тому числі: за квітень 2020 року - 14438 грн. 48 коп., за травень 2020 року - 37901 грн., за червень 2020 року - 36005 грн. 95 коп., за липень 2020 року - 37901 грн. та за серпень 2020 року - 34110 грн. 90 коп.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.03.2021 по справі №340/1916/20.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України , суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 року по справі № 520/15310/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 01.06.2021 року