Постанова

від 18.02.2021 по справі 826/2783/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/2783/16

адміністративне провадження № К/9901/28691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є.В. від 25 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В., Шелест С.Б. від 17 серпня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕГАС-СК до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю ПЕГАС-СК (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2015 року: №0006102201 (повністю), №0006092201 у частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 2159421,82 грн. та застосування штрафу на суму 1079710,91 грн., №0006122201 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 325480,00 грн. та застосування штрафу на суму 162740,00 грн.; від 21 грудня 2015 року №0007702201 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 325480,00 грн. та застосування штрафу на суму 81370,00 грн.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС груп , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

Товариство не погодилось із рішеннями Інспекції (з деякими у певній частині) і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, позов задоволено повністю.

Рішення судів обґрунтовано тим, що операції по поставці товарів між позивачем та його контрагентами (ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС груп , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА ) є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому, за висновком судів, Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що суди не в повному обсязі дослідили та встановили обставини по справі, які свідчать про те, що товарність розглядуваних господарських операцій не підтверджена належними і допустимими доказами, адже: за результатами здійснених заходів з податкового контролю по контрагентам та аналізу їх податкової звітності не встановлено реальності господарської діяльності останніх та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій; надані до перевірки видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей містять недоліки в їх оформленні; ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА у спірний період не придбавали товар, який було реалізовано позивачу, а ТОВ ІПС груп та ТОВ АДАМАНТ-10 не реалізовували товарно-матеріальні цінності, придбані у Товариства.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 04 вересня 2015 року №804/26-54-22-01-07/33592087, у якому, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог пункту 137.10 статті 137, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на 3740924 грн, ПДВ на 2263765 грн., завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов`язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів в розмірі 356623 грн., завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов`язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів в розмірі 7915 грн.

Судами зазначено, що у акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав показників податкового обліку за операціями із покупцями ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС груп та постачальниками ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА у період 2013-2014 років, оскільки перевіркою документально не підтверджено здійснення таких господарських відносин. Як на підставу для такого висновку контролюючий орган вказує на: здійснені заходи з податкового контролю по контрагентам та аналіз їх податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій; дефектність документів, складених за результатами розглядуваних операцій, та їх оформлення з порушенням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV); зазначення у товарно-транспортних накладних неправильної адреси місця розвантаження товару; невідповідність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99, тощо.

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 30 вересня 2015 року: №0006102201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 3740924,00 грн. за основним платежем та 1870462,00 грн. за штрафними санкціями; №0006092201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 2263765,00 грн. за основним платежем та 1131882,50 грн. за штрафними санкціями; №0006122201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 356623,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 178311,50 грн.; від 21 грудня 2015 року №0007702201, відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 356623,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 89155,75 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як визначено підпунктом г пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ.

Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ ІПС Груп та ТОВ АДАМАНТ-10 як покупцями продукції; з ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА як постачальниками товарно-матеріальних цінностей на користь позивача.

Як установили суди, між ТОВ АДАМАНТ-10 та Товариством було укладено договір №ПК-125 від 01 травня 2014 року, за умовами якого позивач зобов`язувався поставляти і передавати у власність покупця - ТОВ АДАМАНТ-10 товар (побутову техніку) у порядку та на умовах, передбачених договором. Схожий за змістом договір було укладено також із ТОВ ІПС Груп (від 12 квітня 2012 року №1204/12-1/ПК-26), у відповідності до якого Товариство зобов`язувалося поставляти і передавати у власність останнього побутову техніку.

Взаємовідносини із ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА здійснювалися на підставі укладених із позивачем договорів поставки від 16 червня 2014 року №16/06/14 та від 20 квітня 2011 року №20/04-2011 відповідно, згідно умов яких вказані підприємства (постачальники) зобов`язувалися поставляти і передавати у власність Товариства електропобутові товари, а позивач - приймати та оплачувати їх на умовах, передбачених угодами.

За висновком судів як господарські операції по реалізації Товариством на адресу ТОВ ІПС Груп та ТОВ АДАМАНТ-10 товарів (побутової техніки), під час придбання яких суми податку включені до складу податкового кредиту, так і операції по придбанню позивачем у ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА товарно-матеріальних цінностей, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, довіреностями на отримання матеріальних цінностей тощо). Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

У ході розгляду справи з`ясовано, що поставка товару здійснювалася ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА із залученням сторонніх автоперевізників, підтвердженням чого є залучені до матеріалів справи укладені із відповідними суб`єктами господарювання договори та первинні документи щодо надання послуг з перевезення, а також письмові підтвердження цих осіб, які відповідні послуги надавали; у ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС груп , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ , ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА наявні необхідні умови для досягнення результатів господарської діяльності, оскільки вони володіли відповідними ресурсами; контрагенти позивача на час здійснення спірних операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.

Реальність господарських операцій позивача із ТОВ ІПС Груп , ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ , ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА підтвердили також і допитані у суді першої інстанції як свідки: ОСОБА_1 (завідувач складом Товариства на вул. Сирецька, 9 у м. Києві, який відпускав товар зі складу позивача ТОВ АДАМАНТ-10 та ТОВ ІПС Груп по товарно-транспортних накладних); ОСОБА_2 (завідувач складом Товариства на вул. Максима Залізняка, 5 (Проектна 3) у м. Буча Київської області, який відпускав товар зі складу ТОВ АДАМАНТ-10 та ТОВ ІПС Груп ); ОСОБА_3 (менеджер з питань регіонального розвитку Товариства, яка підписувала видаткові накладні з ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС Груп ); ОСОБА_4 (заступник начальника відділу збуту позивача, яка підписувала видаткові накладні з ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС Груп ); ОСОБА_5 (менеджер зі збуту Товариства, який підписував видаткові накладні з ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС Груп ); ОСОБА_6 (менеджер зі збуту Товариства, яка підписувала видаткові накладні з ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС Груп ); ОСОБА_7 (менеджер з постачання позивача, яка підписувала видаткові накладні з ТОВ Зелмер Україна , ТОВ Альпарі-інвестмент ); ОСОБА_8 (директор підприємства, який підписував договори поставки); ОСОБА_9 (водій, який здійснював перевезення товару від Товарства до ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ ІПС Груп ; ОСОБА_10 (керівник відділу логістики ТОВ Зелмер Україна ).

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина перша статті 70 КАС України у згаданій вище редакції).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ ІПС Груп , ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ , ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА документально підтверджені та фактично проведені; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.

Слід погодитися з висновком судів про те, що правовідносини контрагентів з іншими особами, з яким позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених відомостей про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

До того ж, як правильно зазначили суди, певні незначні недоліки в оформленні первинних документів, у даному випадку, не є такими, що можуть свідчити про нездійснення господарських операцій з урахуванням встановлених у справі обставин на підставі поданих позивачем доказів.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши відсутність будь-яких доказів, які б свідчили, що господарські операції позивача із вказаними контрагентами були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, обізнаності платника щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності, про наявність значних недоліків у первинних документах тощо, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із ТОВ ІПС Груп , ТОВ АДАМАНТ-10 , ТОВ АЛЬПАРІ-ІНВЕСТМЕНТ , ТОВ ЗЕЛМЕР УКРАЇНА , підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко