Ухвала

від 17.02.2021 по справі 17/128-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

У Х В А Л А

17 лютого 2021 року Справа № 17/128-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. , за участю секретаря судового засідання Мальцевій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у справі

за позовом: Державного підприємства "Одеська залізниця", м.Одеса

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Твердої Валентини Іванівни, м.Херсон

про стягнення 32433,60 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніколащенко С.О., юрисконсульт (посвідчення № 044368 від 18.05.2020р.), довіреність від 11.09.2020р.,

від відповідача: Дубков І.С., адвокат (посвідчення № 405 від 27.03.2008р.), ордер ВТ № 1006842 від 11.01.2021р., договір від 12.10.2020р.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.10.2010 року у справі № 17/128-10 задоволено позовні вимоги Одеської залізниці до відповідача Фізичної особи - підприємця Твердої Валентини Іванівни, м. Херсон.

09.12.2010р. видано наказ про примусове виконання рішення суду.

16.12.2020р. до суду звернулася відповідач Фізична особа-підприємець Тверда В.І. із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 18.12.2020р. заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків заяви.

28.12.2020р. відповідачем усунуто недоліки заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, про що подано відповідні докази.

Згідно зі статтею 328 Господарського процесуального кодексу України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Ухвалою від 29.12.2020р. заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, прийнято до розгляду в судовому засіданні 11.01.2021р., запропоновано стягувачу надати суду письмово викладену позицію стосовно поданої відповідачем заяви.

В судовому засіданні 11.01.2021р. за клопотанням позивача, обґрунтованим неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні уповноваженого представника, оголошено перерву до 21.01.2021р.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді 21.01.2021р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 04.02.2021р. розгляд справи призначено на 17.02.2021р.

В судове засідання з`явились представники сторін.

Представник боржника (відповідача) Твердої В.І. підтримав заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, просив суд задовольнити вказану заяву із підстав, викладених у ній.

Представник стягувача (позивача) проти задоволення заяви заперечив, вважає її необґрунтованою, просить відмовити в її задоволенні.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, заслухавши представників сторін, -

в с т а н о в и в:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Так рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.10.2010р. у справі №17/128-10, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010р., задоволено позовні вимоги у повному обсязі, стягнуто з фізичної особи-підприємця Твердої Валентини Іванівни на користь Одеської залізниці 32433,60 грн. безпідставно отриманих коштів, 324,34 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

09.12.2010р. видано наказ про примусове виконання рішення суду.

16.12.2020р. від відповідача надійшла заява про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи заяву Тверда В.І. зазначає, що:

- 23.07.2020р. вона припинила підприємницьку діяльність;

- 17.09.2020р. постановою головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №63064552 з примусового виконання наказу №17/128-10 від 09.12.2010р.;

- стосовно обставин, при яких на її рахунок як фізичної особи-підприємця Одеською залізницею перераховано грошові кошти на загальну суму 32433,60 грн., в Суворовському районному суді м.Херсона розглядалась кримінальна справа №2120/9002/12. Згідно з вироком за результатами розгляду кримінальної справи визнано винними ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, тобто у заволодінні грошовими коштами потерпілого у цій справі - Херсонської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Одеської залізниці;

- на підставі квитанції від 31.01.2013р. ОСОБА_3 перераховано 120000,00 грн. на рахунок потерпілого - Одеської залізниці в рахунок погашення матеріальної шкоди по кримінальній справі №2120/9002/12;

- згідно із заявою свідка ОСОБА_3 від 15.12.2020р., 31.01.2013р. на рахунок потерпілого у кримінальній справі №2120/9002/12 - Одеської залізниці він сплатив 120000,00 грн. в рахунок погашення заподіяної матеріальної шкоди. Цією сумою ОСОБА_3 відшкодував потерпілому 63612,99 грн., які перераховувалися Одеською залізницею на його рахунок, та 32433,60 грн., перерахованих на рахунок Твердої В.І .

За таких обставин відповідач зазначає, що її обов`язок боржника відповідно до наказу №17/128-10 відсутній частково у зв`язку з його виконанням ОСОБА_3 31.01.2013р., тобто перерахуванням останнім на рахунок Одеської залізниці 32433,60 грн., що є підставою для визнання наказу таким, що частково не підлягає виконанню.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так рішенням господарського суду від 11.10.2010р. у даній справі встановлено, що в період з січня 2009 року по березень 2010 року Херсонською механізованою дистанцією вантажно-розвантажувальних робіт Одеської залізниці (структурним підрозділом позивача по справі) перераховано на банківський рахунок відповідача фізичної особи-підприємця Твердої В.І. грошові кошти на загальну суму 32433 грн. 60 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №11 від 09.01.2009р., №77 від 23.01.2009р. №98 від 30.01.2009р., №174 від 13.02.2009р., №192 від 23.02.2009р., №218 від 04.03.2009р., №317 від 26.03.2009р., копії яких залучено до матеріалів справи.

В призначенні платежу у зазначених вище платіжних документах вказано "Часткова оплата за послуги", "Оплата згідно рахунку за ремонт (налаштування комп`ютерної мережі); надання послуг…".

Під час розгляду справи відповідачем не доведено належними засобами доказування, у розумінні статті 34 ГПК України, існування будь-яких угод на виконання робіт (послуг) між ним та позивачем, на підставі яких відповідачем було отримано кошти в сумі 32433 грн. 60 коп. Надані в матеріали справи копії рахунків не підтверджують існування між сторонами укладених у спрощений спосіб угод, оскільки не містять відміток про отримання рахунків позивачем та не є належними доказами надання позивачеві послуг та виконаних робіт.

За таких обставин суд дійшов висновку, що грошові кошти, перераховані на виконання не існуючого договору, слід розцінювати як безпідставно одержані, а тому задовольнив позов про стягнення з відповідача ФОП Твердої В.І. на користь Одеської залізниці 32433,60 грн.

Як слідує із вироку Суворовського районного суду м.Херсона у кримінальній справі №2120/9002/12 по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , судом встановлено, що, вступивши у злочинну змову, відповідно якої ОСОБА_2 мав без будь - яких законних підстав та підтверджуючих первинних бухгалтерських документів здійснювати перерахування грошових коштів МЧ-4, а ОСОБА_3 надати йому реквізити банківських рахунків суб`єктів підприємницької діяльності для перерахування на них цих коштів, одержувати з рахунків готівку та передавати ОСОБА_2 , залишаючи собі частину цих грошей в якості власної винагороди.

На виконання зазначеної спільної злочинної домовленості у січні 2009 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 банківські реквізити свого розрахункового рахунку, а також банківські реквізити розрахункових рахунків своїх знайомих - фізичних осіб - підприємців, в тому числі відповідача у даній справі Твердої В.І .

У період з 01 січня 2009 року по 01 квітня 2010 року ОСОБА_2 , переслідуючи єдиний злочинний намір щодо незаконного заволодіння грошовими коштами МЧ-4 в особливо великому розмірі, умисно незаконно перераховував грошові кошти МЧ-4 на рахунки вказаних суб`єктів підприємницької діяльності, загальна сума перерахованих в результаті цього коштів склала 482498,42 грн. Про це він повідомляв ОСОБА_3 , який особисто або за допомогою підприємців, в тому числі Твердої В.І. , знімав перераховані кошти через банкомати або каси банківських установ м. Херсона та в готівковій формі передавав ОСОБА_2 , залишаючи собі частину цих грошей в якості власної винагороди.

При цьому, в платіжних дорученнях на зазначені перерахування ОСОБА_2 вказував, що ці операції здійснюються в якості оплати наданих підприємцями послуг по налаштуванню та ремонту оргтехніки МЧ-4, достовірно знаючи, що фактично будь - які послуги останніми не надавалися.

З метою приховання своєї злочинної діяльності на початку 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виготовили Авторський договір на створення об`єкта авторського права та відчуження виключних майнових прав автора від 14.01.2009 року (далі - Авторський договір), відповідно до якого МЧ-4 нібито замовила суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі ФОП Твердій В.В., створити об`єкт авторського права для використання у господарській діяльності і саме на оплату якого нібито були перераховані грошові кошти МЧ-4 в загальній сумі 716 865,50 грн., в тому числі, на рахунок ФОП Борсука А.С. було перераховано 63612,99 грн., Твердої В.І. - 32433,60 грн.

Також судом встановлено, що фактично ОСОБА_2 у групі з ОСОБА_3 своїми злочинними діями заподіяли матеріальну шкоду на суму 482498,42 грн.

Як слідує з вироку, у кримінальній справі Одеською залізницею був заявлений цивільний позов про стягнення завданої їй неправомірними діями підсудних матеріальної шкоди у розмірі 716865,50 грн., яка у подальшому була зменшена до суми 713554,43 грн., а у судових дебатах представник цивільного позивача вказав ще й про добровільне відшкодування ОСОБА_3 цієї шкоди у сумі 120,0 тис. грн. У матеріалах справи містяться рішення Господарського суду Херсонської області про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Одеської залізниці безпідставно отриманих коштів, які, за поясненнями представника цивільного позивача, по суті є коштами, про стягнення яких порушено питання у заявленому позові у цій справі. Крім того, він показав, що такі рішення суду є відносно всіх підприємців та підприємств "Бетта" та "Респірес", на даний час вони перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби. Разом з цим, такі документи у справі відсутні і суду не надані, хоча їх наявність впливає на вирішення питання щодо розміру можливого стягнення з підсудних шкоди.

За результатами розгляду кримінальної справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у скоєнні кримінального злочину, цивільний позов залізниці залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 08.04.2014р. змінено вирок Суворовського районного суду м.Херсона від 10.12.2013р. в частині призначення покарання ОСОБА_3 .

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 з ОСОБА_3 злочинними діями заподіяли матеріальну шкоду на суму 482498,42 грн.

В обґрунтування заяви про визнання судового наказу у справі №17/128-10 таким, що не підлягає виконанню, на підтвердження факту погашення її заборгованості перед позивачем відповідач надала заяву свідка ОСОБА_3 (а.с.185) та копію квитанції від 31.01.2013р. (а.с.183).

Статтею 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як слідує з заяви свідка, ОСОБА_3 зазначає, що 31.01.2013р. на рахунок потерпілого у кримінальній справі №2120/9002/12 - Одеської залізниці він сплатив 120000,00 грн. в рахунок погашення заподіяної матеріальної шкоди. Цією сумою він відшкодував потерпілому 63612,99 грн., які перераховувалися на його рахунок як фізичної особи-підприємця, та 32433,60 грн., сплачених на рахунок фізичної особи-підприємця Твердої В.І .

Суд зауважує, що провадження у даній справі порушено в порядку приписів Господарського процесуального кодексу України у попередній редакції.

З 15.12.2017р. діє нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017. № 2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За наведених обставин, суд розглядає справу за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією ГПК України.

Так відповідно до частин першої - п`ятої статті 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч. ч. 1-3 ст. 247 ГПК України).

Враховуючи ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, справа №17/128-10 підпадає під визначення малозначної та такої, що підлягала б розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

За приписами ст.88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Згідно ч.1 ст.89 ГПК України, свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Надаючи оцінку наявній в матеріалах справи заяві свідка ОСОБА_3 щодо здійснення ним відшкодування позивачу матеріальної шкоди суд зауважує наступне.

Так свідок зазначає, що 31.01.2013р. на рахунок Одеської залізниці ним було відшкодовано 120000,00 грн. матеріальної шкоди, а саме 63612,99 грн. в рахунок перерахованих коштів ОСОБА_3 та 32433,60 грн. - Твердій В.І .

Разом з тим, в сумі визначена свідком погашена заборгованість 63612,99 грн.+32433,60 грн. становить 96046,59 грн. Стосовно різниці між 120000,00 грн. - 96046,59 грн., що складає 23953,41 грн., свідком жодних пояснень не надано (за кого погашена ця заборгованість).

Крім того, в матеріалах заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, міститься квитанція від 31.01.2013р. про сплату ОСОБА_3 коштів в сумі 120000,00 грн., яка в призначенні платежу не містить посилань на погашення боргу за інших осіб, в тому числі за Тверду В.І .

За наведеного суд зауважує, що обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам - квитанції від 31.01.2013р., та викликають у суду сумнів щодо їх змісту та повноти.

При цьому суд враховує, що, як зазначено вище, дана справа підпадає під категорію малозначних та є такою, що підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

За приписами ч.9 ст.252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.

Також, як зазначено в ч.2 ст.87 Господарського процесуального кодексу України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Враховуючи в сукупності викладені обставини, а також положення ч.2 ст.87 ГПК України, суд констатує, що заява громадянина ОСОБА_3 не може слугувати доказом погашення заборгованості відповідача у даній справі Твердої В.І. перед позивачем в сумі 32433,60 грн.

Водночас слід зауважити, що відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, згідно до ч.ч. 1, 2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 198 Господарського кодексу України визначено, що платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівковою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Суд відзначає, що в матеріалах справи наявна квитанція від 31.01.2013р. №31-1451048/С про сплату на користь Одеської залізниці ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 120000,00 грн. (а.с.183).

Дослідивши вищевказану квитанцію суд встановив, що в квитанції від 31.01.2013р. №31-1451048/С про сплату на рахунок Одеської залізниці 120000,00 грн. вказано призначення платежу: "погашення матеріальної шкоди Одеського відділення залізниці по кримінальній справі №2120/9002/12 від ОСОБА_3 Платник ОСОБА_3 ".

Отже, означена квитанція не є належним доказом на підтвердження сплати грошових коштів позивачу саме на погашення заборгованості за Тверду В.І. , оскільки призначення платежу вказує на те, що кошти були сплачені в рахунок погашення матеріальної шкоди, завданої іншою особою.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Із зазначеного випливає, що докази визнаються судом належними, якщо вони містять відомості про факти, які встановлюються з метою вирішення господарського спору.

Суд враховує, що, як зазначено вище, Суворовським районним судом м.Херсона в ухвалі від 10.12.2013р. в справі №2120/9002/12 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 злочинними діями було заподіяно матеріальну шкоду Одеській залізниці на суму 482498,42 грн.; під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_3 було частково відшкодовано 120000,00 грн.

При цьому районний суд зазначив, що в матеріалах справи містяться рішення Господарського суду Херсонської області про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Одеської залізниці безпідставно отриманих коштів, які, за поясненнями представника цивільного позивача (Одеської залізниці), по суті є коштами, про стягнення яких порушено питання у заявленому позові у цій справі. Крім того, він показав, що такі рішення суду є відносно всіх підприємців та підприємств "Бетта" та "Респірес", на даний час вони перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби. Разом з цим, такі документи у справі відсутні і суду не надані, хоча їх наявність впливає на вирішення питання щодо розміру можливого стягнення з підсудних шкоди.

Таким чином, ні з судових рішень у кримінальній справі №2120/9002/12, ні з квитанції від 31.01.2013р. №31-1451048/С, які додані боржником в обґрунтування заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не вбачається, що погашення ОСОБА_3 коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу у даній справі Одеській залізниці, включало в себе і суму коштів, що були перераховані на рахунок Твердої В.І .

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із ч.ч.2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладається саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.81 ГПК України сторонами доказів.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

В даному випадку, суду не доведено, що обов`язок боржника щодо виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 11.10.2010р. у справі №17/128-10, на виконання якого видано наказ від 09.12.2010р., відсутній в частині 32433,60 грн. у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням іншою особою, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні заяви боржника Твердої В.І. про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 234, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви боржника Твердої В.І. про визнання судового наказу №17/128-10 від 09.12.2010р. з примусового виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 11.10.2020р. таким, що не підлягає виконанню частково в сумі 32433,60 грн., відмовити.

Ухвала суду набрала законної сили 17.02.2021р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку у строки, встановлені ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено і підписано 22.02.2021р.

Суддя М.Б. Сулімовська