Постанова

від 10.02.2021 по справі 372/3572/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 372/3572/17-ц

провадження № 61-43025св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів:

Сержанюка А. С., Журби С. О., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 18 серпня

2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 передав,

а ОСОБА_3 прийняла в дар належну дарувальнику на праві приватної власності земельну ділянку, загальною площею 0,0738 га, яка розташована за адресою: с. Витачів Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020.

Вказувала, що з 09 лютого 1999 року по 13 квітня 2011 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , 05 жовтня 2006 року подружжя на спільні кошти придбало земельну ділянку, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим номером № 4331.

01 жовтня 2016 року до Єдиного реєстру судових рішень було внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті

190 та частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та відкрито кримінальне провадження № 12016100100012317, потерпілою в якому визначено позивача. Розслідування доручено Шевченківському управлінню Національної поліції м. Києва. Згідно з фабулою кримінального провадження, ОСОБА_2 виготовив ряд завідомо підробні офіційні документи від імені позивача, її сина та своєї матері ОСОБА_3 , у тому числі спірний договір дарування земельної ділянки.

Вказувала, що ОСОБА_2 розпорядився земельною ділянкою, яка була у спільній власності подружжя, однак на момент укладення договору дарування не мав на те жодних повноважень, тому такий договір

є недійсним, а земельна ділянка, загальною площею 0,0738 га, яка розташована за адресою: с. Витачів Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, підлягає поверненню подружжю.

Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, загальною площею 0,0738 га, яка розташована за адресою:

с. Витачів Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, укладений 18 серпня 2011 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4 218.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області

від 25 травня 2018 року, ухваленим у складі судді Потабенко Л. В.,

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження умов недодержання сторонами вимог, встановлених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня

2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, загальною площею 0,0738 га, яка розташована за адресою: с. Витачів Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, укладений 18 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4 218.

Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 800 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка

є спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а позивач як співвласник майна не надавала свою згоду і не уповноважувала ОСОБА_2 на вчинення спірного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 02 серпня

2018 року, а заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, допустив ряд процесуальних порушення. Так, згідно з частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Вказує, що саме позивач була зобов`язана подати докази на обгунтування позовних вимог, зокрема, що нею не надавалася згода на розпорядження земельною ділянкою. Також позивач мала змогу та повинна була заявити клопотання про витребування судом від нотаріуса оскаржуваний договір дарування, пункт п`ятий якого містить посилання на вказану згоду.

Посилаючись на положення частини шостої статті 82 ЦПК України, вказує, що наявність самого кримінального провадження не може бути підставою для звільнення позивача від доказування обставин, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги (щодо підроблення її підпису на заяві про згоду на укладення оспорюваного правочину чи відсутність такої згоди).

Посилаючись на положення статті 77 ЦПК України, заявник стверджує, що копія висновку експерта від 22 вересня 2017 року № 8-4/2012 не є належним доказом відсутності згоди позивача на укладення оскаржуваного правочину, оскільки в договорі дарування від 18 серпня 2011 року відсутнє посилання на заяву від 05 жовтня 2006 року, видану від імені

ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка, крім того, стосується придбання ОСОБА_2 будь-яких земельних ділянок, а не відчуження земельної ділянки з певним кадастровим номером.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити подану касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята без порушень вимог матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у складі судді

Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цивільної справи із Обухівського районного суду Київської області.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року у складі судді

Журавель В. І. справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Луспенику Д. Д. (головуючий), Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 лютого 1999 року по 13 квітня 2011 року, перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району м. Києва, актовий запис № 142, та рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2006 року

ОСОБА_2 27 вересня 2007 року видано державний акт серії ЯЕ

№ 596740 на право власності на земельну ділянку площею 0,0738 га, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, яка розташована за адресою:

с. Витачів Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

18 серпня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, згідно з яким ОСОБА_3 стала власником земельної ділянки, загальною площею 0,0738 га, яка розташована за адресою:

с. Витачів Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю.

12 листопада 2013 року позивач змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені

серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 45.

Встановлено, що Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, яке 01 жовтня 2016 року зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) під

№ 12016100100012317, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 та частиною третьою статті 358 КК, за фактом заволодіння ОСОБА_2 обманним шляхом грошовими коштами ОСОБА_1 та виготовлення ним завідомо підробних офіційних документів від імені ОСОБА_1 , її сина, та своєї матері - ОСОБА_3 .

Встановлено, що на виконання постанови слідчого Слідчого відділу Управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві

від 04 вересня 2017 року у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР від 01 жовтня 2016 року № 12016100100012317, Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром проведено почеркознавчу експертизу та 22 вересня 2017 року складено висновок експерта № 8-4/2012. З експертного висновку встановлено, що підпис та рукописний текст

ОСОБА_1 у графі ОСОБА_1 у заяві від 05 жовтня 2006 року, виданий від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 на придбання ОСОБА_2 будь-яких земельних ділянок по всій території України, зареєстровану в реєстрі № 4095, виконано не ОСОБА_1 ,

а ОСОБА_2 .

Підпис у графі Обдаровувана та рукописний текст ОСОБА_3 в договорі дарування земельної ділянки від 18 серпня

2011 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3223181501:01:040:0020, розташованої в с. Витачів Обухівського району Київської області, виконано не ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 .

З протоколу допиту ОСОБА_3 від 29 квітня 2017 року у рамках розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР

від 01 жовтня 2016 року № 12016100100012317, встановлено, що

ОСОБА_3 нічого невідомо про те, що син подарував їй земельну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі -СК України) закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) відступаючи від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 січня

2016 року (справа № 6-1912цс15), зазначила про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Крім того, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що земельна ділянка, якою розпорядився ОСОБА_2 ,

є спільним сумісним майном подружжя у розумінні положень статті 60

СК України, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як співвласник майна надала свою згоду або уповноважила ОСОБА_2 на вчинення оскаржуваного правочину.

Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини

у справі, правильно застосував положення статті 60 СК України, статей 203, 215, 368, 369 ЦК України до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги позивачем про порушення вимог статті 12

ЦПК України, на які не звернув уваги суд апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не був позбавлений права, відповідно до вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення .

Постанову Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк