Постанова

від 22.02.2021 по справі 172/224/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2868/21 Справа № 172/224/20 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро» про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) недійсним , -

в с т а н о в и л а:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Васильківське-Агро» про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) недійсним.

Вказував, що він є власником земельної ділянки площею 6,659 га, кадастровий номер 1220784400:01:009:0028. Приблизно у серпні 2017 року він вів переговори з відповідачем щодо надання йому в оренду вказаної земельної ділянки. Тоді ж він поставив підпис під документом, який вважав договором оренди землі, повністю довірився відповідачу. До цього часу йому оригінал договору не переданий відповідачем. Лише пізніше він дізнався про існування договору, датованого 01 січня 2018 року, але вже не договору оренди землі, а договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Після того як йому орендну плату відповідач не виплатив, 08 серпня 2019 року він звернувся до ТОВ Васильківське-Агро із заявою про розірвання договору оренди землі, яку вручено відповідачу 04 вересня 2019 року, однак відповіді він не отримав.

Зазначав, що потім він став вимагати у відповідача належний йому примірник оригіналу договору оренди землі, направивши 25 жовтня 2019 року поштою заяву від 15 жовтня 2019 року, однак відповіді також не отримав.

Після цього, 22 листопада 2019 року він звернувся із заявою на ім`я голови Могилівської об`єднаної територіальної громади Царичанського району Дніпропетровської області про надання засвідченої ксерокопії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Васильківське-Агро . Необхідність такого звернення саме до цього адресата була викликана тим, що за його запитом співробітником Центру надання адміністративних послуг Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 31 травня 2019 року сформовано Інформаційну довідку № 168755721 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з якої йому стало відомо, що 17 грудня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Кравцем Р.А. було зареєстровано договір про встановлення права користування земельною ділянкою, власником якої є позивач, для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), серія та номер: Е-ZRN-VSA-2018-00006, виданий 01 січня 2018 року, видавник: ТОВ Васильківське-Агро зі строком дії до 17 грудня 2064 року.

Вказує, що 01 січня 2018 року він не міг перебувати в сел. Васильківка та підписувати спірний договір, оскільки він знаходився разом зі своєю родиною в м.Дніпро на святкуванні Нового року. Крім того, термін "емфітевзис" йому взагалі не знайомий, тому якщо б він і справді підписував би такий договір, то поцікавився б що це таке, оскільки він вважав, що підписує договір оренди землі. Вжиті заходи врегулювання спору не принесли бажаного результату, що й спонукало його звернутися до суду. Крім того, вказує, що державна реєстрація спірного договору була проведена в іншому районі - державним реєстратором Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, до якого він як власник земельної ділянки не має жодного відношення та майже через рік після підписання договору, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18 квітня 2018 року щодо обов`язкової державної реєстрації спірного договору.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 01 січня 2018 року, укладений між ним та ТОВ Васильківське-Агро .

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована наступним: місцевим судом не враховано, що позивач мав намір укласти договір оренди земельної ділянки, а не договір емфітевзису; відповідач ввів позивача в оману щодо спірного договору; відповідач не надав доказів, що позивачу було відомо про існування договору емфітевзису взагалі; 01 січня 2018 року позивач не міг перебувати в с.Васильківка, оскільки знаходився в м.Дніпро; спірний договір зареєстровано лише через рік.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 січня 2018 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ТОВ Васильківське-Агро , з другої, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), серія та номер: Е-ZRN-VSA-2018-00006, відповідно до якого власник земельної ділянки площею 6,659 га, кадастровий номер 1220784400:01:009:0028, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва надає, а землекористувач приймає право користування земельною ділянкою.

Сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 46 років (п. 3.1 договору від 01 січня 2018 року).

Згідно з п. 4.3 договору від 01 січня 2018 року загальний розмір плати за користування за цим договором складає 118 491,73 грн., з якої вираховуються податки та збори з доходів власника і яка сплачується землекористувачем одноразово за весь строк дії цього договору протягом 30 банківських днів з моменту державної реєстрації речових прав, що виникають за цим договором.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права місцевим судом встановлено, що 17 грудня 2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Кравцем Р.А. було зареєстровано договір про встановлення права користування земельною ділянкою, власником якої є позивач, для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), серія та номер: Е-ZRN-VSA-2018-00006, виданий 01 січня 2018 року, видавник: ТОВ Васильківське-Агро зі строком дії до 17 грудня 2064 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що посилання позивача на те, що внаслідок свого похилого віку він вважав, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису від 01 січня 2018 року укладено внаслідок обману, оскільки не заперечується сторонами, що на кожній сторінці спірного договору ОСОБА_1 проставив власноручно свій підпис, позивач є дієздатною особою, має вищу освіту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

З огляду на наведене та враховуючи те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт введення його відповідачем в оману під час укладення оспорюваного договору, в той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 також не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довів належними і допустимими доказами факту вчинення ним правочину під впливом обману, про що правильно зазначено місцевим судом.

Такі висновки відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними аргументам, що були викладені заявником в позовній заяві, які обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відповідач ввів позивача в оману щодо спірного договору, оскільки з матеріалів справи вбачається, що договір емфітевзису від 01 січня 2018 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним: позивач передав належну йому земельну ділянку відповідачу, відповідач прийняв зазначену вище земельну ділянку, дійсність підписів на кожному аркуші в оспорюваному договорі емфітевзису сторонами також не заперечувалася. Крім того, п.10.7 спірного договору передбачає, що всі умови цього договору є однозначними, беззастережними та такими, що не підлягають додатковому тлумаченню третіми особами та сторонами договору і є зрозумілими останнім.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2021 року.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.