Ухвала

від 09.02.2021 по справі 947/2172/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/265/21

Номер справи місцевого суду: 947/2172/21 1-кс/947/788/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 к

прокурора ОСОБА_6

представника власника майна ПМП «АЛЕС» адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника юридичної особи ПМП «АЛЕС» - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27.01.2021 року, якою було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020160000001214 від 21.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27.01.2021 року було задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020160000001214від 21.10.2020року,та накладений арешт на речі та документи фінансово-господарської діяльності ПМП «Алес», а також колесний грейдер марки «SDLG», д/н НОМЕР_1 , з забороною його відчуження, які були вилучені 21.01.2021 року, в ході огляду земельної ділянки з кадастровим номером: 5121085600:01:001:1252.

В обґрунтування накладення арешту слідчий суддя зазначив правову підставу, передбачену п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, а саме, що майно відповідає критеріям речових доказів та може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, а також, що арешт необхідний з метою запобігання ризиків його приховування, пошкодження, знищення, перетворення та відчуження.

Зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник власника майна ПМП «АЛЕС» - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт майна та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, посилаючись на те, що ухвала постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, так як клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею в порушення строків, передбачених ч. 6 ст. 173 КПК України, в зв`язку з чим воно, відповідно до п.3 ч.1 ст.169 КПК України, підлягає негайному поверненню.

Висновки слідчого судді про наявність правових підстав для накладення арешту на майно не відповідають фактичним обставинам справи, так як слідчий суддя не врахував, що, відповідно до ст. 240 КК України, предметом злочину є корисні копалини загально-державного значення.

Натомість, ПМП «АЛЕС» здійснює видобуток піску, який відноситься до надр місцевого значення, а не відноситься до сировини піщано-гравійної, яка є корисною копалиною загально державного значення.

ПМП «АЛЕС» здійснює видобуток піску на підставі спеціального дозволу на користування надрами № 21202 від 31.01.2000 року, строк дії якого становить до 31.01.2036 року, в межах Біляївського родовища (2,5 км на північний захід від м. Біляївка), угоди №2120 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин з додатками.

Земельна ділянка, яка знаходиться в межах спеціального дозволу на користування надрами від 31.01.2000 року №2120, ще до отримання вказаного спецдозволу була порушеною, тобто до початку розробки ПМП «АЛЕС» в межах вказаної земельної ділянки іншими юридичними та фізичними особами проводились роботи по видобутку гірничої маси, внаслідок чого було порушено родючий шар ґрунту у розумінні ст. 1 Закону України «Про охорону земель».

Слідчий суддя залишив поза увагою, що постанова слідчого про визнання вилученого майна речовим доказом не вмотивована та не обґрунтована, в ній не зазначено чому вилучені предмети відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Обов`язок доведення існування обставин, необхідних для накладання арешту покладається на слідчого прокурора, однак останні не довели необхідності у накладенні арешту, відповідно до ч.1 ст.92 КПК України, п.6 ч.1 ст. 91 КПК України, слідчий суддя повинен відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.

Задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно слідчий суддя в повній мірі не перевірив та не встановив наявності належних підстав для арешту майна, тому оскаржувана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника власника майна ПМП «АЛЕС» - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, надані до клопотання слідчого та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Окрім того, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.

Так, положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98 цього Кодексу.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно ч.2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно ст. 173 ч.ч. 1,2 п.5 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати розумність та співрозумність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження та пояснення учасників апеляційного розгляду вважає, що слідчий суддя обгрунтовано задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на наступне.

Так,в клопотанніслідчого,в обґрунтуваннявимог щодо арештумайна, зазначено, що відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020160000001214 від 21.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України, за фактом незаконного, тобто в порушення встановлених законом правил охорони надр, що створює небезпеку для довкілля, видобування корисних копалин на території Біляївського району Одеської області.

Відповідно до приписів ст. 6 Кодексу України «Про надра», корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення.

Відповідно до приписів ст. 14 Кодексу України «Про надра», надра надаються у користування для геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин.

Відповідно до приписів ст. 19 Кодексу України «Про надра», надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. При укладенні угод про розподіл продукції надра надаються в користування на підставі угоди про розподіл продукції з оформленням спеціального дозволу на користування надрами та акта про надання гірничого відводу.

Акт гірничого відводу видається на підставі розробленого проекту гірничого відводу. Відповідно пункту 19 Положення, проекти гірничих відводів розробляються спеціалізованими проектними або добувними організаціями, які спроможні виконувати роботи з маркшейдерської справи. Вимоги до вищевказаних проектів визначені Додатком 2 до Положення. Крім того пунктом 6 Додатку 2 до Положення визначений вичерпний перелік документів, що мають додаватись до проекту гірничого відводу та фактично є його складовою частиною, а саме: копія спеціального дозволу на користування ділянкою надр; копія протоколу про затвердження проекту розробки родовища; витяг з протоколу засідання ДКЗ щодо оцінки запасів корисних копалин, їх кількості по об`єктах; висновок науково-дослідної організації стосовно технічної неможливості знешкодження та утилізації шкідливих речовин, відходів виробництва та стічних вод, а також сумісності шкідливих речовин, відходів виробництва або стічних вод з породами, що їх містять, та пластовими водами горизонтів, де планується їх поховання або скидання; стосовно придатності відпрацьованих гірничих виробок для використання в цілях, передбачених проектом; документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу.

В ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що ПМП «Алес» Державною службою геології та надр України надано спеціальний дозвіл на користування надрами від 31.01.2000 за № 2120. Мета дозволу видобування піску та піщано галькової суміші, придатної для будівельних робіт на території Біляївського родовища (блоки №№ 1,2,3,4,11,12,10), з терміном дії спеціального дозволу на користування надрами до 31.01.2036 року.

Відповідно до інформації, наданої Державною службою геології та надр України, 29.03.2019, за результатами проведення перевірки діяльності ПМП «Алес», складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин № 10/2120-О, відповідно до якого встановлені порушення вимог законодавства під час державного геологічного контролю, зокрема видобування піску та піщано-галькової суміші (корисної копалини загальнодержавного значення) здійснювалось ПМП «Алес» без отримання Акту про надання гірничого відводу з залишку запасів блоку № 10 Біляївського родовища у період 2-4 кв. 2018 року та по 03.03.2019, що є грубим порушенням Гірничого кодексу України, Земельного кодексу України, а також Закону України «Про надра».

На підставі отриманих вихідних даних наказом Держгеонадр від 22.07.2019 за № 232 дію спеціального дозволу на користування надрами ПМП «Алес» зупинено.

Наказом № 437 від 12.10.2020 дію дозволу поновлено.

Таким чином, у період з 22.07.2019 по 12.10.2020 року, ПМП «Алес» фактично було позбавлено права у встановленому законом порядку видобувати корисні копалини на території Біляївського родовища (блоки №№ 1,2,3,4,11,12,10).

У свою чергу, питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначення процедури продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін визначено «Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011. Дія цього Порядку поширюється на всі види користування надрами. Відповідно до ст. 3 «Порядку надання спеціальних дозволів на кожний вид користування надрами» в межах конкретної ділянки надається окремий дозвіл.

Крім того, ст. 17 Кодексу України «Про надра » визначено, що гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Відповідно до ст. 24 Гірничого Закону України , гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу; технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Кабінетом Міністрів України (Постанова № 59 від 27.01.1995) затверджено «Положення про порядок надання гірничих відводів». Це Положення встановлює порядок надання гірничих відводів (частини надр) користувачам на території України для розробки родовищ твердих, рідких та газоподібних корисних копалин, а також будівництва і експлуатації підземних споруд, не пов`язаних звидобуванням корисних копалин, у тому числі на континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до ст. 24 Кодексу України «Про надра» користувачі надр зобов`язані забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві. Права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що на теперішній час службові особи ПМП «Алес» налагодили незаконний видобуток корисних копалин типу «Піщано-гальковий матеріал», який, відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 827 від 12.12.1994, відноситься до сировини піщано-гравійної корисної копалини загально-державного значення за межамитериторії Біляївського родовища (блоки №№ 1,2,3,4,11,12,10) та географічних координат (точок), які зазначені у спеціальному дозволі на користування надрами № 2120 від 31.01.2000 на земельних ділянках з наступними кадастровими номерами, а саме:

-5121085600:01:001:0048 (власник ОСОБА_10 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0049 (власник ОСОБА_11 , передана в оренду ФГ «Одесарибгосп», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0050 (власник ОСОБА_12 , передана в оренду ТОВ «Агро-Олімп 2019», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0051 (власник ОСОБА_11 , передана в оренду ФГ «Одесарибгосп», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0052 (власник ОСОБА_13 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0053 (власник ОСОБА_14 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0054 (власник ТОВ «Агроспец-Регіон», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0055 (власник ТОВ «Агроспец-Регіон», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0056 (власник ТОВ «Агроспец-Регіон», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:0057 (власник ТОВ «Агроспец-Регіон», цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого сільського господарства);

- 5121085600:01:001:1252 (державна власність, цільове призначення земельної ділянки: для видобутку піску).

Відповідно до ст. 65 Кодексу України «Про надра», порушення законодавства про надра тягне за собою відповідальність, в тому числі кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у: самовільному користуванні надрами, невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов`язаних з користуванням надрами та інше.

Окрім цього, згідно інформації наданої з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області встановлено, що Головним управлінням прийнято наказ № 777 ДК від 11.12.2019 «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності» під час використання земельної ділянки орієнтовною площею 6, 8790 га, яка розташована на території Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером5121085600:01:001:1252.

За результатами перевірки державними інспекторами складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки № 777-ДК/777/АП/09/01/-19 від 21.12.2019 року.

Перевіркою встановлено самовільне зайняття керівником ПМП «Алес» ОСОБА_15 земельної ділянки державної форми власності загальною площею 0, 2388 га.

Окрім цього,Головним управлінням прийнято наказ № 757 ДК від 21.11.2019 «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів», шляхом проведення позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок з кадастровими номерами:5121085600:01:001:0049;5121085600:01:001:0050;5121085600:01:001:0051;5121085600:01:001:0052;5121085600:01:001:0053;5121085600:01:001:0054;5121085600:01:001:0055;5121085600:01:001:0056;5121085600:01:001:0057,5121085600:01:001:0058,5121085600:01:001:0059, 5121085600:01:001:0120; 5121085600:01:001:0121.

За результатом перевірки, державними інспекторами складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки № 757-ДК/710/АП/09/01/-19, якою встановлено самовільне зайняття, нецільове використання, зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу на частині земельних ділянок приватної форми власності з кадастровими номерами 5121085600:01:001:0049;5121085600:01:001:0050;5121085600:01:001:0051;5121085600:01:001:0052; 5121085600:01:001:0053; 5121085600:01:001:0054; 5121085600:01:001:0055 загальною площею 3, 8853 га., за результатами чого відносно керівника ПМП «Алес» ОСОБА_15 складено протоколи про адміністративні правопорушення.

Так, 21.01.2021 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.01.2021 було проведено санкціонований огляд земельної ділянки з кадастровим номером: 5121085600:01:001:1252 з метою встановлення обставин, що мають доказове значення в ході проведення досудового розслідування, а саме фіксація фактів здійснення ПМП «Алес» вивантаження, завантаження, звішування корисних копалин, що були добуті на земельних ділянках з кадастровими номерами: 5121085600:01:001:0048; 5121085600:01:001:0049; 5121085600:01:001:0050; 5121085600:01:001:0051; 5121085600:01:001:0052; 5121085600:01:001:0053; 5121085600:01:001:0054; 5121085600:01:001:0055; 5121085600:01:001:0056; 5121085600:01:001:0057.

За результатами проведення огляду встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходиться цілісний ваговий комплекс, нежитлове приміщення охорони, в якій здійснюють свою діяльність працівники ПМП «Алес».

На момент проведення огляду було допитано у якості свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які пояснили, що являються працівниками ПМП «Алес», у їх користуванні перебувають службові автомобілі та техніка вказаного підприємства, директором якого являється ОСОБА_15 , також вказані особи пояснили, що в їх обов`язки на ваговому комплексі входить відсіювання видобутого піску, його вивантаження, завантаження, звішування при продажу.

Загалом в ході проведення огляду приміщення вагового комплексу виявлено та вилучено майно зазначене у клопотанні.

Окрім цього, в ході проведення огляду встановлено, що на території вагового комплексу здійснював свою діяльність колесний грейдер марки «SDLG», д/н НОМЕР_1 .

Постановою слідчого вилучене майно визнано речовим доказом, оскільки є об`єктами, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час даного кримінального провадження, у зв`язку з чим існує реальна загроза їх зникнення, втрати, пошкодження, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Зокрема вилучені документи, бланки та чорнові записи містять відомості щодо вивантаження, завантаження та продажу корисних копалин, найменувань транспортних засобів, анкетних даних водіїв, які кермували ними, відомостями щодо осіб, які здійснювали охорону вагового комплексу, тобто містять в собі інформацію щодо причетності тих чи інших осіб до вчинення кримінального правопорушення, та має інформацію, що має доказове значення у кримінальному провадженні.

Вилучена спеціальна техніка є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, так як її діяльність здійснювалась на земельній ділянці з кадастровим номером 5121085600:01:001:1252 (державна форма власності), як відповідно до інформації з ГУ Держгеокадастру в Одеській області самовільно зайнята ПМП «Алес».

Таким чином, слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження №12020160000001214 від 21.10.2020 року, в якому воно було визнано речовим доказом, так як відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, зазначивши підстави та мету для арешту майна, які передбачені приписами п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, а саме необхідність збереження речових доказів, а також запобігання ризикам його приховування, пошкодження, знищення, перетворення та відчуження.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що клопотання слідчого в повному обсязі відповідає приписам ст. 171 КПК України, посилання в апеляційній скарзі на його невідповідність вимогам закону є надуманими та голослівними.

Так, в клопотанні слідчого, з обґрунтуванням відповідними процесуальними документами та іншими доказами, зазначена правова підстава для накладення арешту на майно, передбачена п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, які відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого повно, всебічно та об`єктивно, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно, відповідно до положень статей 172 173 КПК України.

Так, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя, обґрунтовуючи підстави для задоволення клопотання слідчого про накладення арешту на майно, встановив, що зазначена в клопотанні слідчого правова підстава, передбачена п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, знайшла підтвердження, вилучене майно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки є предметом та знаряддям ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.240 КК України, відносно якого внесені відомості до ЕРДР, в зв`язку з чим воно може бути використане для встановлення обставин по кримінальному провадженню, так як містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин кримінального правопорушення, а також наданих до нього матеріалів, на думку апеляційного суду, слідчий суддя мав підстави дійти до таких висновків, оскільки вилучене майно необхідне для подальшого проведення досудового розслідування.

Положеннями ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В постанові слідчого, з урахуванням положень зазначеної норми закону, вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.240 КК України.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що у клопотанні слідчого належним чином розкрито відношення майна до предмету та знаряддя кримінального провадження, у зв`язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна, як речового доказу, є визначеним відповідно до вимог ст.98 КПК України.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні про необхідність накладення арешту на вилучене майно для забезпечення збереження речового доказу, так як воно може зберігати докази, необхідні для встановлення обставин кримінального провадження, арешт необхідний для запобіганню ризиків його приховування, пошкодження, знищення, перетворення та відчуження.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Аналізуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що існує сукупність правових підстав та розумних підозр вважати, що вилучене майно є речовим доказом, подальше проведення досудового слідства зазначеного кримінального правопорушення не виявляється за можливе без застосування арешту майна, як це передбачено п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 , в яких фактично ставиться під сумнів правомірність внесення відомостей до ЕРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 240 КК України, з посиланням на те, що предметом злочину є корисні копалини загально-державного значення, натомість ПМП «АЛЕС» здійснює видобуток піску, який відноситься до надр місцевого значення, та не відноситься до корисної копалини загально-державного значення, оскільки зазначені питання можуть бути встановлені у кримінальному провадженні висновками експертних досліджень, які будуть проведені на підставі вилучених зразків ґрунту з місця ймовірного вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що висновки в ухвалі слідчого судді про наявність правових підстав для накладення арешту на майно не відповідають фактичним обставинам справи, так як слідчий суддя не врахував зазначених обставин, не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, під час розгляду апеляційної скарги прокурор надав для огляду документи ПМП «АЛЕС», в яких працівниками підприємства зазначалось про те, що здійснювався не тільки видобуток піску, а також піщано галькової суміші, що відноситься до корисної копалини загальнодержавного значення.

Зазначені обставини, як зазначалося, були встановлені під час здійснення державного геологічного контролю, за результатами якого складений Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин № 10/2120-О, згідно якого видобування піску та піщано-галькової суміші (корисної копалини загальнодержавного значення) здійснювалось ПМП «Алес» без отримання Акту про надання гірничого відводу з залишку запасів блоку № 10 Біляївського родовища у період 2-4 квартала 2018 року та по 03.03.2019, що є грубим порушенням Гірничого кодексу України, Земельного кодексу України, а також Закону України «Про надра». Під час апеляційного розгляду представниками власників майна не було надано доказів щодо спростування обставин, встановлених в Акті № 10/2120-О.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 про те, що суд не прийняв до уваги, що ПМП «АЛЕС» здійснює видобуток піску у встановленому законом порядку, на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 31.01.2000 року № 21202, строк дії якого становить до 31.01.2036 року, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки, в даному випадку, предметом дослідження у кримінальному провадженні, зокрема, є період користування надрами ПМП «Алес» у період з 22.07.2019 по 12.10.2020, під час зупинення наказом Держгеонадр від 22.07.2019 за № 232 дії спеціального дозволу на користування надрами № 2120 від 31.01.2000, на підтвердження цих обставин сторона обвинувачення зазначила конкретні докази.

Під час апеляційного розгляду представниками власників майна також не було надано доказів щодо спростування обставин, встановлених в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки № 757-ДК/710/АП/09/01/-19, за результатами якої відносно керівника ПМП «Алес» ОСОБА_15 були складені протоколи про адміністративні правопорушення, в яких державними інспекторами було встановлено самовільне зайняття, нецільове використання, зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу на частині земельних ділянок з кадастровими номерами 5121085600:01:001:0049;5121085600:01:001:0050;5121085600:01:001:0051;5121085600:01:001:0052;5121085600:01:001:0053;5121085600:01:001:0054; 5121085600:01:001:0055.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 зазначає, що земельна ділянка, яка знаходиться в межах спеціального дозволу на користування надрами від 31.01.2000 №2120, ще до отримання вказаного спецдозволу була порушеною, тобто до початку розробки ПМП «АЛЕС» в межах вказаної земельної ділянки іншими юридичними та фізичними особами проводились роботи по видобутку гірничої маси, внаслідок чого було порушено родючий шар ґрунту у розумінні ст. 1 Закону України «Про охорону земель».

Однак, в оскаржуваному судовому рішенні встановлено, що прокурор довів наданими до клопотання матеріалами, а саме процесуальними документами про проведення огляду акредитованими спеціалістами у сфері геодезичних та маркшейдерських робіт, а саме інженерами геодезистами ПП «ГеоПро», за допомогою спеціальної техніки, а саме GPS приладів, БПЛ «Fantom IV», а також про проведенні аерофотозйомки місцевості кар`єрів, що предметом дослідження у кримінальному провадженні є земельні ділянки, розташовані поза межами спеціального дозволу на користування надрами, на яких ПМП «АЛЕС» проводиться розробка корисних копалин.

Таким чином, у кримінальному провадженні встановлюються обставини розробки ПМП «АЛЕС» корисних копалин не на земельній ділянці, яка знаходиться в межах спеціального дозволу на користування надрами від 31.01.2000 №2120, на яку посилається апелянт, а земельні ділянки( на басейні № 1), яка по всьому його периметру знаходиться поза межами спеціального дозволу на користування надрами, (басейні № 2), яка частково знаходиться поза межами спеціального дозволу на користування надрами, тобто про ймовірне самовільне зайняття, нецільове використання, зняття та перенесення ґрунтового покриву на земельних ділянках без спеціального дозволу при видобуванні ПМП «Алес» корисних копалин, як детально зазначено в клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді.

При цьому, в ході проведення огляду на вказаних земельних ділянках виявлено спеціальну техніку, яка на момент проведення огляду здійснювала роботи з видобутку корисних копалин на території, яка знаходиться поза межами спеціального дозволу, як встпановлено наданими до клопотання доказами.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 про те, що постанова слідчого про визнання вилученого майна речовим доказом не вмотивована, не обґрунтована та в ній не зазначено чому вилучені предмети відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, є голослівними та надуманими, оскільки, як зазначалося, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, в яких наданий ретельний аналіз відповідності положенням кримінального процесуального закону встановлений органами досудового розслідування процесуальний статус вилученого майна, як об`єкту, предмету та знаряддя кримінального правопорушення, на який необхідно накласти арешт.

Апеляційний суд доводи апеляційної скарги щодо невмотивованості постанови слідчого про визнання вилученого майна речовими доказами, а також щодо невідповідності вилученого майна критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України для речових доказів, до уваги не приймає, так як надані в обґрунтування вимог клопотання про арешт майна докази беззаперечно підтверджують факт їх належності до предмету кримінального правопорушення.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що не знаходять підтвердження доводи апеляційних скарг про те, що вилучене майно не може бути використане, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, так як воно має доказове значення у даному кримінальному провадженні та відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, в зв`язку з чим доводить наявність правової підстави для накладення арешту на майно, передбаченої п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.

В апеляційних скаргах зазначено, що при накладенні арешту на майно слідчий суддя не врахував співмірність обмеження права власності та наслідки арешту майна для власників майна.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що при зазначених в клопотанні слідчого фактичних обставинах кримінального провадження, відносно якого відомості були внесені до ЕРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України, за фактом незаконного, з порушенням правил охорони надр, що створює небезпеку для довкілля, видобування корисних копалин ПМП «Алес», слідчий суддя в судовому рішенні врахував ці обставини, та з дотриманням умов та підстав, передбачених ст. 173 КПК України, наклав арешт на предмети та знаряддя ймовірного кримінального правопорушення, який відповідає вимогам розумності і співрозмірності обмеження права власності з завданнями даного кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно, відповідно до положень ст.ст. 170-173 КПК України,для прийняття законного,обґрунтованого тасправедливого рішення слідчий суддяповинен з`ясуватиправову підставудля арештумайна,яка маєбути викладенау клопотанніслідчого та відповідати вимогам закону, з урахуванням процесуального статусу власника майна, що прямовпливає надоведеність стороноюобвинувачення цих правових підстав та мети застосування зазначеного заходу забезпеченнякримінального провадження,та узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону.

Апеляційний суд не приймає до уваги посилання в апеляційний скаргах на постановлення ухвали з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону з огляду на строки розгляду клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею в порушення строків, передбачених ч. 6 ст. 173 КПК України.

З матеріалів справи дійсно вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто слідчим суддею поза строками, передбаченими ч. 6 ст. 173 КПК України.

Разом з цим, стороною захисту не наведено жодного доказу, що недотримання зазначених строків в будь-який спосіб вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення за результатами розгляду клопотання.

На підставінаведеного, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя прийняв до уваги положення ст. 170 КПК України, які передбачають, що арешт застосовується до майна щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 цього Кодексу, та оскільки існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, в зв`язку з чим прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правової підстави, передбаченої п.1 ч.2ст.170 КПК України, для накладення арешту на майно та задовольнив клопотання слідчого.

При таких обставинах, згідно до положень ч. 3 ст. 407 КПК України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню , так як їх доводи підтвердження не знайшли, підстав для скасування ухвали слідчого судді, передбачених ст. 409 КПК України, не встановлено, судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 170, 171, 173, 370-372, 376, 404, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника юридичної особи ПМП «АЛЕС» - адвоката ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27.01.2021 року, якою було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020160000001214 від 21.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошено 12.02.2021 року, о 14 годині 00 хвилин, в залі судових засідань № 10 Одеського апеляційного суду.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4