Постанова

від 17.02.2021 по справі 371/479/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 371/479/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/807/2021

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 лютого 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Капшук Л.О. в м. Миронівка 07 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Миронівського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації у Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агросвіт про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати за нею у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) у КСП Карапиші с. Карапиші Миронівського району Київської області розміром 2,72 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських угідь, переданих в колективну власність КСП Карапиші згідно з державним актом на право колективної власності на землі серії КВ від 28 грудня 1994 року, виданим Карапишівською сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла все належне їй на день смерті майно дочці ОСОБА_1 . Вона у визначений законом для прийняття спадщини шестимісячний строк подала до Миронівської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно після смерті матері ОСОБА_2 у вигляді житлового будинку в с. Карапиші Миронівського району Київської області, майнового паю у пайовому фонді майна СТОВ Карапиші та грошового вкладу в Ощадбанку.

Вказувала, що мати за життя мала право на земельну частку (пай) у пайовому фонді КСП Карапиші с. Карапиші Миронівського району Київської області, оскільки матір включено до списку громадян членів КСП Карапиші , який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 28 грудня 1994 року. Сертифікат на земельну частку (пай) ОСОБА_2 за життя на отримала, тому вона, як спадкоємець за заповітом, не може отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай).

Зазначала, що згідно з листом Миронівської районної державної нотаріальної контори від 05 квітня 2019 року № 322/02-14 ОСОБА_1 не може бути видане свідоцтво про право на спадщину, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на земельний пай на ім`я спадкодавця, тому рекомендовано звернутися до суду за захистом її прав та інтересів.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилалася на те, що 28 грудня 1994 року КСП Карапиші отримало Державний акт на право колективної власності на землю, і під час складання списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 було включено до списку-додатку до Державного акту за № 1650, але їй не було видано сертифікат на право на земельну частку (пай). Сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчуюче значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом, тобто за життя ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай), оскільки була включена до списку-додатку до державного акту за № 1650.

Посилалася на положення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ щодо спадкування права на земельний пай.

Вважала, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, відмовивши їй в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2 була членом колгоспу з 1936 року, була колгоспною пенсіонеркою, мала право на отримання сертифіката на земельну частку (пай), оскільки вона була включена до списку-додатку до Державного акту за № 1650.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) середнім розміром 2,72 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських угідь, переданих в колективну власність КСП Карапиші с. Карапиші Миронівського району Київської області по Карапишівській сільській раді Миронівського району Київської області згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 28 грудня 1994 року серії КВ, виданим Карапишівською сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу Сільськогосподарського ТОВ Агросвіт задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що Сільськогосподарське ТОВ Агросвіт під час розгляду справи заявило про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 57, 58); апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на зазначену заяву уваги не звернув, не навів мотивів прийняття чи відхилення такої заяви та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Від відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на те, що чинне земельне законодавство передбачає два способи безоплатного одержання громадянами земель для ведення особистого селянського господарства: із земель державної або комунальної власності на підставі ЗК України; із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам на праві колективної власності на підставі Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Посилався на положення Указ Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , ЗК України, постанову Кабінету Міністрів України Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) від 04 лютого 2004 року № 122, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ .

Вказував, що питання набуття та припинення членства в КСП повинно бути врегульовано статутом підприємства.

Погоджувався із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

03 лютого 2021 року до апеляційного суду надійшло клопотання Миронівської міської ради Миронівського району Київської області про залучення до участі у справі як правонаступника Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, яке було задоволено ухвалою від 03 лютого 2021 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , дочкою якої є позивач ОСОБА_1 (а. с. 8, 13, 14 т. 1).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 23 квітня 1985 року секретарем Карапишівської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області Линник З. І. та зареєстрований у реєстрі за № 72, відповідно до якого заповіла все майно, що належатиме їй на день смерті, своїй дочці ОСОБА_1 (а. с. 11 т. 1).

ОСОБА_1 спадщину після смерті матері прийняла в 1996 році та оформила спадкові права на житловий будинок в селі Карапиші Миронівського району Київської області, майновий пай у загальному пайовому фонді СТОВ Карапиші та грошовий вклад в Ощадбанку (а. с. 87-104 т. 1).

Листом від 05 квітня 2019 року № 322/02-14 державний нотаріус роз`яснив ОСОБА_1 про наявні перешкоди для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, розташовану на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджує право померлої ОСОБА_2 на вказане майно (а. с. 25, 104 т. 1).

Рішенням Карапишівської сільської ради народних депутатів від 22 квітня 1994 року № ХІІ у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва КСП Карапиші села Карапиші Миронівського району Київської області передано 4 866,0 га землі.

Державний акт на право колективної власності на землю КСП Карапиші одержало 28 грудня 1994 року (а. с. 21-22 т. 1).

У списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який був додатком № 1 до державного акта на право колективної власності на землю, під номером 1650 значиться ОСОБА_3 . Ця обставина підтверджується також листом начальника відділу у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 червня 2016 року № Т-30/0-396/6-16 (а. с. 15, 23-24 т. 1).

ОСОБА_2 була працівником колгоспу ім. Щорса села Карапиші та брала трудову участь у колгоспному виробництві у період з 01 січня 1948 року по 31 грудня 1972 року до часу виходу на пенсію, що підтверджується довідками Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області від 31 жовтня 2016 року № 67 та № 68 (а. с. 17, 18 т. 1).

Відповідно до довідки Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області від 23 серпня 2016 року № 40 колгосп імені Щорса села Карапиші Миронівського району Київської області перейменовано в КСП Карапиші згідно з рішенням загальних зборів від 15 січня 1994 року протокол № 1, КСП Карапиші перейменовано в Акціонерне товариство Карапиші (далі - АТ Карапиші ) згідно з рішенням загальних зборів від 02 листопада 1996 року (протокол № 3), пізніше АТ Карапиші згідно з рішенням загальних зборів від 15 січня 2000 року (протокол № 1) ліквідовано, правонаступником АТ Карапиші є СТОВ Карапиші , яке припинило господарську діяльність з 13 серпня 2001 року, протокол від 30 липня 2001 року № 6. Документи СТОВ Карапиші зберігаються в трудовому архіві виконавчого комітету Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області згідно з актом приймання-передачі № 1 від 11 березня 2014 року (а. с. 16 т. 1).

Згідно із довідкою заступника начальника відділу у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 10 квітня 2019 року № 39/113-19, відповідно до технічної документації з паювання земель, переданих у колективну власність АТ Карапиші Миронівського району Київської області, вартість земельної частки (паю) обчислена діленням грошової оцінки сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність, що підлягають паюванню, на кількість осіб, що мають право на земельну частку (пай) станом на 1997 рік, складає 14 843 грн. (а. с. 20 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи із наступного.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають

члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основними документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України в редакції від 22 червня 1993 року, та Указу № 720/95 особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 була працівником колгоспу ім. Щорса села Карапиші та брала трудову участь у колгоспному виробництві у період з 01 січня 1948 року по 31 грудня 1972 року, до часу виходу на пенсію, що підтверджується довідками Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області від 31 жовтня 2016 року № 67 та 68.

У списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який був додатком № 1 до державного акта на право колективної власності на землю, під номером 1650 значиться ОСОБА_3 . Ця обставина підтверджується також листом начальника відділу

у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 червня 2016 року № Т-30/0-396/6-16 (а. с. 15, 23-24 т. 1).

Отже, однією з безумовних підстав набуття права на земельний пай

є включення члена колективного сільськогосподарського підприємства до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась до 01 січня 2004 року, тому до правовідносин щодо спадкування застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР в редакції на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом

і за заповітом.

Пунктом 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Статтею 560 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до статті 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно з пунктами 4.12, 4.15, 4.14, 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Така процедура позивачу була роз`яснена листом державного нотаріуса

від 05 квітня 2019 року № 322/02-14.

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки за життя ОСОБА_2 була включена до списку громадян-членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю від 28 грудня 1994 року, який видано КСП Карапиші села Карапиші Миронівського району Київської області на підставі рішення Карапишівської сільської ради народних депутатів від 28 грудня 1994 року, і оскільки до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшло право на земельну частку (пай) і позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про її прийняття, вимога останньої про визнання за нею права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 є законною і обґрунтованою.

Апеляційний суд також враховує правові висновки Верховного Суду щодо обґрунтованості позову в цій справі, викладені в постанові від 11 листопада 2020 року (а. с. 76 - 80 т. 2).

Виходячи із вищевикладеного, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позову є помилковими, не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, зроблені в результаті неправильного застосування норм матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідачем СТОВ Агросвіт до суду першої інстанції подано відзив, в якому відповідач просив застосувати позовну давність на підставі ст. 257, 267 ЦК України і відмовити в позові (а. с. 57 - 58 т. 1), посилаючись на те, що спадкодавець ОСОБА_2 померла більш як 23 років тому, і позивач повинна була дізнатись про обставини отримання чи не отримання її матір`ю сертифікату на право на земельну частку (пай), а також отримання чи неотримання спадкодавцем такої земельної ділянки, і таким чином дізнатись про порушення своїх прав значно більш як за три роки до подання позову до суду.

Крім того, аналогічна заява про застосування позовної давності зроблена у відзиві Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області (а. с. 82 - 84 т. 1).

Заява про застосування позовної давності не була розглянута судом першої інстанції, оскільки в позові відмовлено у зв`язку із його недоведеністю, а відтак підлягає оцінці апеляційним судом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не надавалось письмових заперечень проти доводів відповідачів щодо застосування строку позовної давності, і у відзиві на касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агросвіт спростування доводів відповідача в цій частині не наведено (а. с. 61 - 65 т. 2).

Обґрунтовуючи початок перебігу позовної давності для звернення до суду із даним спором, позивач та її представник в судовому засіданні пояснювали, що про наявність права матері позивача на земельну частку-пай, і, відповідно, про її право на спадкування, позивач дізналася із листа Відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області від 15 червня 2016 року.

Так, до позову ОСОБА_1 надано листи відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області від 15 червня 2016 року, довідки Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області від 31 жовтня 2016 року з інформацією щодо наявності у померлої ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), а також лист-повідомлення державного нотаріуса від 05 квітня 2019 року про відмову у видачі правовстановлюючого документа на земельну ділянку з рекомендацією звернутися до суду, разом з тим, вказані документи не можна вважати безспірними доказами того, що позивач довідалася про порушення свого права з моменту отримання зазначених листів.

В судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 пояснювала, що після смерті матері вона отримала свідоцтва про право власності, серед іншого, і на майновий пай, зверталася після смерті матері до КСП Карапиші за наданням інформації щодо можливості отримання спірної земельної частки (паю) в порядку спадкування, однак їй пояснили, що вона не має право на земельну частку-пай.

Із матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_2 (а. с. 87 - 104 т. 1) вбачається, що позивач 02 листопада 1996 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 і оформила право власності в порядку спадкування за заповітом на інше спадкове майно, в тому числі 21 грудня 2001 року отримала свідоцтво про право власності за заповітом на право на майновий пай у загальному пайовому фонді СТОВ Карапиші , що належало померлій ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай серії КИ-ХУ № 1441376, виданого згідно із рішенням загальних зборів від 15 січня 2000 року (а. с. 103 т. 1), а отже могла довідатися про наявність у її матері права власності на земельну частку (пай) в цьому ж сільськогосподарському товаристві.

Відтак, доводи позивача про те, що нею не пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, спростовується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР.

Згідно з ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність за наведених обставин застосовується судом незалежно від заяви сторони у справі.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.

Посилання позивача на те, що вона вчасно прийняла спадщину після смерті матері, до складу якого входить право на земельну частку (пай), не доводять поважності пропуску строку, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 також не зверталася до уповноважених органів за вирішенням питання оформлення права власності на земельну ділянку.

Відповідно до усталеної судової практики член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ ).

Державний акт на право колективної власності на землю КСП Карапиші одержало 28 грудня 1994 року (а. с. 21-22 т. 1), і з цього часу у ОСОБА_2 виникло право на земельну частку (пай), однак впродовж часу до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідним позовом до суду вона не зверталась, а також не зверталась з відповідним позовом і ОСОБА_1 , як її спадкодавець, в межах трирічного строку позовної давності.

З урахуванням наведених обставин, враховуючи, що позивач не довела наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернулася до суду за спливом більше 23 років (з року видачі державного акта) з моменту, коли її матір ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай), до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність.

При розгляді даної справи апеляційним судом враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09 вересня 2020 року в справі № 637/53/18, від 16 вересня 2020 року в справі № 330/2463/17, від 13 листопада 2020 року в справі № 530/1367/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 392/267/20-ц.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов правильних в цілому висновків про відмову в позові, разом із тим, мотиви суду щодо відмови в задоволенні позову з підстав його недоведеності, є помилковими.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його зміни в мотивувальній частині із викладенням її в редакції цієї постанови.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.