Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/6612/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/6612/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 09.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.10.2020 (повний текст складено - 02.11.2020)

у справі №910/6612/20 (суддя - Балац С.В.)

за позовом Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери"

до Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" в особі

уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ліквідацію Публічного акціонерного товариства

"ДІАМАНТБАНК" Луньо Іллі Вікторовича

про визнання протиправною бездіяльності та

зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Адвокатське об`єднання "Олена Махмудова та партнери" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Луньо Іллі Вікторовича (надалі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги з посиланням на приписи ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обгрунтовано тим, що відповідачем не надано відповіді на адвокатський запит №141 від 20.03.2020 щодо надання інформації та/або документів стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-ПАРТНЕР".

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про:

- відсутність порушеного права позивача, як юридичної особи;

- пред`явлення позову до неналежного відповідача;

- невідповідність адвокатського запиту вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

- подання позивачем до господарського суду позовів з аналогічними вимогами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/6612/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що права позивача у цій справі жодним чином не порушені та не підлягають захисту, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/6612/20 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не взято до уваги той факт, що з метою отримання необхідної інформації для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об`єднання звернулось до відповідача, з відповідним адвокатським запитом №141 від 20.03.2020, а відтак скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права адвокатського об`єднання.

Водночас, скаржник посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду по справі №826/7244/18 та Верховного суду по справі №826/685/17 зазначає про те, що через ненадання відповідей на адвокатські запити, які направлялися в порядку надання правової допомоги своїм клієнтам, порушуються виключно права адвоката.

При цьому, скаржник вважає, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не може бути стороною у справі, а тому не отримавши відповіді на адвокатський запит від Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Луньо Іллі Вікторовича, позивачем правильно визначено відповідача по справі, оскільки саме Банк є належним відповідачем.

Також скаржник зазначає, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" поширюється на спір, який виник між сторонами по справі №910/6612/19, а тому судом першої інстанції неправомірно відхилено посилання позивача на згаданий закон.

Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обгрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2020 апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 заяву про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкрито апеляційне провадження у справі №910/6612/20 за апеляційною скаргою Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020. Розгляд зазначеної апеляційної скарги призначено на 09.02.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що Адвокатське об`єднання "Олена Махмудова та партнери" направляючи адвокатський запит №141 від 20.03.2020 діяло в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-ПАРТНЕР", а отже результати розгляду вказаного запиту не можуть порушувати права позивача, тобто позивач не мав підстав для подачі позову у зв`язку з відсутністю порушеного права.

Відповідач наголошує, що у Банку не виникло зобов`язань надавати відповідь на адвокатський запит, оскільки він був адресований уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Отже Адвокатське об`єднання "Олена Махмудова та партнери" звертаючись до господарського суду з даним позовом неправильно визначило Публічне акціонерне товариство "ДІАМАНТБАНК", як відповідача по справі.

27.01.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення на підтвердження доводів апеляційної скарги.

У судове засідання 09.02.2021 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Так, у судовому засіданні 09.02.2021 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В свою чергу, представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 09.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, між позивачем в особі голови правління Махмудової О.С., як адвокатським об`єднанням, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБК-ПАРТНЕР", як клієнтом, укладено договір про надання правових послуг від 03.09.2019 №03/09/2019-6 (надалі - Договір), відповідно до предмету якого клієнт доручає, а позивач приймає на себе зобов`язання надати йому правові послуги у вигляді представництва інтересів клієнта, зокрема, в організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, а також надати інші види правової допомоги (п. 1.1 Договору).

Адвокатом Махмудовою О.С. направлено уповноваженій особі фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" адвокатський запит від 20.03.2020 №141 (надалі - Запит), відповідно до якого адвокат, керуючись приписами ст.ст. 22, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", просив у встановлений законодавством 5-ти денний термін, повідомити наступну інформацію та/або надати наступні документи:

" 1. Яка сума грошових коштів знаходиться на накопичувальному рахунку ПАТ "ДІАМАНТБАНК" у національній валюті, у іноземній валюті та у банківських металах станом на дату надання інформації?

2. Яка сума грошових коштів витрачена за період з дати запровадження процедури ліквідації до дати надання інформації, за виключенням витрат на оплату праці та нарахувань на фонд оплати праці? На які цілі витрачені ці кошти?

3. З якою метою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб укладені договори на проведення рецензування звітів з незалежної оцінки активів? З яким/якими суб`єктом/суб`єктами господарювання укладені такі договори? Як здійснювався відбір такого чи таких суб`єктів господарювання? Яка вартість послуг на проведення рецензування звітів з незалежної оцінки активів?

4. Надати перелік всіх активів (з детальним розшифруванням) ПАТ "ДІАМАНТБАНК", що залишилися в розпорядженні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб станом на дату надання інформації?

5. Про структуру портфелю цінних паперів, що належать ПАТ "ДІАМАНТБАНК", з визначенням виду, елементів, серії, номіналу на дату надання відповіді, а також на дату введення процедури ліквідації?

6. Надати копію банківської виписки по накопичувальному рахунку ПАТ "ДІАМАНТБАНК" у національній валюті, у іноземній валюті та у банківських металах про рух грошових коштів за період з дати початку ліквідації Банку по дату надання відповіді на цей адвокатський запит?

7. Надати перелік нерухомості (з детальним розшифруванням), що обліковується на балансі ПАТ "ДІАМАНТБАНК",, її вартість, адреса місцезнаходження?

8. Надати перелік основних засобів, нематеріальних активів та інших активів, що обліковуються на балансі ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (з детальним розшифруванням), з визначенням їх вартості?

9. Надати перелік всіх активів (з розшифруванням), що були передані з неплатоспроможного банку - ПАТ "ДІАМАНТБАНК" на користь приймаючого банку - "ТАСКОМБАНК"? ".

Адвокатський запит №141 від 20.03.2020 отриманий відповідачем 27.03.2020, проте відповіді на Запит надано не було.

Відтак, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача відповідачем порушено вимоги Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у вигляді ненадання відповіді на Запит.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлене у заявлений спосіб.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Зазначені висновки про те, що порушене право та/або охоронюваний законом інтерес є об`єктом судового захисту, є характерними та загальними для усіх правовідносин, що передані на вирішення суду, у тому числі і для правовідносин у цій справі.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до господарського суду звернулась адвокатське об`єднання "Олена Махмудова та партнери", в той час, як Запит підписаний та направлений від імені адвоката Махмудової О.С. на підставі приписів ст.ст. 22, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відтак, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що права адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери" жодним чином не порушені та не підлягають захисту, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

Крім того, судом апеляціної інстанції встановлено, що адвокат звернувся з Запитом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-ПАРТНЕР", а не адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери", що також свідчить про відсутність порушеного права останнього.

Більш того, Запит направлений уповноваженій особі фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК", в той час, як позов поданий до іншої особи - Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Луньо Іллі Вікторовича, який не має відповідати на такий Запит.

Водночас, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/685/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 №826/7244/18 апеляційним господарським судом також відхиляються, з огляду на те, що вказані справи розглядались в рамках адміністративного судочинства з іншим суб`єктним складом сторін спору.

Посилання скаржника на положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" судом першої інстанції правомірно відхилені, оскільки порядок здійснення адвокатом адвокатських запитів регламентований Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем відповідними діями прав та законних інтересів Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери", а відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/6612/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (Адвокатське об`єднання "Олена Махмудова та партнери").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання "Олена Махмудова та партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/6612/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/6612/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Адвокатським об`єднанням "Олена Махмудова та партнери".

4. Матеріали справи №910/6612/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 23.02.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк