Ухвала

від 22.02.2021 по справі 910/10698/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10698/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Авто-Дрім"</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року (головуючий - Демидова А. М., судді - Ходаківська І. П., Владимиренко С. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року (суддя Щербаков С.О.)

у справі № 910/10698/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМ-Транссервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Авто-Дрім"</a>,

про стягнення 373177,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СМ-Транссервіс" (далі - ТОВ "СМ-Транссервіс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Авто-Дрім"</a> (далі - ТОВ "Компанія "Авто-Дрім") про стягнення збитків у розмірі 373177,02 грн за договором транспортного перевезення від 10 червня 2020 року № СГ100620-1515.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року, позов задовольнив; стягнув з ТОВ "Компанія "Авто-Дрім" на користь ТОВ "СМ-Транссервіс" 373177,02 грн - збитків та 5597,65 грн - судового збору.

22 січня 2021 року ТОВ "Компанія "Авто-Дрім" звернулось безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року у справі № 910/10698/20, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

ТОВ "Компанія "Авто-Дрім" у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, що передбачені підпунктами "а", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме те, що ця справа:

- стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та вирішення правозастосовчих питань, а саме: - чи є обов`язковим з огляду на частину п`яту статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пункти 159-160, 164, 165-167 Статуту автомобільного транспорту Української РСР проведення обов`язкового досудового врегулювання спору за внутрішньодержавними договорами транспортного вантажного перевезення; - чи повинна управнена сторона, яка реалізувала право передбачене статтею 222 ГК України на досудове вирішення спору та пред`явила претензію, дотримуватись вимог частини третьої статті 315 ГК України щодо розгляду перевізником претензії протягом трьох місяців, та частини другої статті 295 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. Фактично потребує вирішення питання, чи має право сторона, не очікуючи відповіді на претензію, у встановлений строк звернутися з позовом до суду;

- становить виняткове значення для відповідача, як учасника справи, з викладенням обґрунтування того, що за шкоду, заподіяну пошкодженням вантажу, перевізник відповідає в розмірі суми, на яку зменшилася вартість товару, а не в розмірі вартості всього товару, як було призначено до стягнення судами попередніх інстанцій;

- суд першої інстанції відніс цю справу до категорії малозначних помилково, оскільки ціна позову перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ТОВ "Компанія "Авто-Дрім", Верховний Суд дійшов такого висновку.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлено у розмірі 2270,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 373177,02 грн. Отже, на момент звернення з касаційною скаргою ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року (1135000,00 грн).

За оцінкою Суду посилання скаржника на випадки, зазначені у пунктах "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, оскільки: по-перше, у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи, що могло б підтвердити, що касаційна скарга дійсно стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; по-друге, посилання на те, що ця справа має виняткове значення для відповідача, має загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на обставини справи та доводами про непогодження з ухваленими судовими рішеннями не обґрунтовані.

Що ж стосується обґрунтування випадку, передбаченого підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, то скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії малозначних оскільки, відповідно до статті 7 Закону України "Про держаний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму у 2020 році становив 2102,00 грн, тобто сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало на час звернення з позовом до суду 210200 грн. Натомість ціна позову у цій справі становить 373177,02, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки ціна позову у цій справі на момент звернення з позовом перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у чому помилився суд першої інстанції, в ухвалі від 17 серпня 2020 року він відніс цю справу до малозначних, зазначивши, що ця справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали.

В касаційній скарзі не наведено доводів, які б підтверджували, що ця справа є складною і суд помилково відніс її до малозначних на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12 ГПК України.

Отже за оцінкою Суду скаржником не доведено, що судові рішення у цій справі можуть буть бути предметом касаційного оскарження згідно підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: винятковість значення справи для скаржника , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одного з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належних обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Авто-Дрім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року у справі № 910/10698/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Авто-Дрім"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року у справі № 910/10698/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець