Постанова

від 19.02.2021 по справі 760/30290/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/30290/18

провадження № 61-14331св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центральний державний історичний архів України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Центрального державного історичного архіву України на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Центрального державного історичного архіву України (далі - ЦДІА України) про зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що він звернувся до відповідача у встановленому порядку та просив надати йому можливість самостійно копіювати документи Національного архівного фонду України, однак отримав відмову, мотивовану тим, що необхідні йому документи не відповідають встановленим обмеженням за форматом та розміром. Вважає, що така відмова суперечить положенням Закону України Про Національний архівний фонд та архівні установи . Документи, які він мав намір копіювати, датуються 1769-1919 роками, на них не розповсюджуються авторські та суміжні права, вони не містять персональних даних. Жодних обмежень доступу до зазначених архівних документів чинним законодавством не встановлено. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати ЦДІА України забезпечити реалізацію його законного права самостійно виготовляти копії документів Національного архівного фонду України, зазначених у замовленнях на копіювання документів власними технічними засобами користувача від 05 вересня 2018 року, 23 вересня 2018 року, 03 жовтня 2018 року, 12 жовтня 2018 року в повному обсязі без обмеження за форматом, розміром або іншими ознаками.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року у складі судді Українця В. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вказані у замовленні ОСОБА_1 на копіювання документів технічними засобами користувача одиниці зберігання підпадають під дію пунктів 6, 7 розділу V Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5 (далі - Порядок № 2438/5) , а саме: містять документи великих форматів (більше А4); справи з товщиною корінця понад 4 см; частина документів знаходиться у незадовільному фізичному стані. Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи надає громадянам право отримання копій архівних документів, проте встановлення порядку реалізації такого права віднесено законом до компетенції Міністерства юстиції України. Таким чином, дії посадових осіб ЦДІА України щодо відмови у наданні дозволу на копіювання документів власними технічними засобами користувача відповідають вимогам закону і такі обмеження не порушують права позивача на отримання копій документів.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано ЦДІА України забезпечити реалізацію права ОСОБА_1 на самостійне виготовлення копій документів Національного архівного фонду України, зазначених у замовленнях на копіювання документів власними технічними засобами користувача від 05 вересня 2018 року, 23 вересня 2018 року, 03 жовтня 2018 року, 12 жовтня 2018 року в повному обсязі без обмеження за форматом, розміром або іншими ознаками. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що отримувати від архівних установ копії документів є правом громадян, яке може бути обмежено виключно у передбачених законом випадках. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , місцевий суд застосував положення пунктів 6, 7 розділу V Порядку № 2438/5 , не звернувши при цьому уваги на те, що вказані пункти суперечать положенням частини другої статті 34 Конституції України, яка гарантує особі право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій розсуд, та пункту 5 частини першої статті 20 Закону України Про Національний архівний фонд та архівні установи , згідно з яким право особи на виготовлення, у тому числі за допомогою власних технічних засобів, копій документів і витягів з них, може бути обмежене лише випадками, коли таке виготовлення загрожуватиме стану документів та порушуватиме авторські та суміжні права. При цьому відповідач не надав доказів того, що виготовлення позивачем копій документів шляхом їх фотографування мобільним телефоном загрожуватиме їх стану чи порушуватиме авторські та суміжні права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2019 року ЦДІА України подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга ЦДІА України мотивована тим, що абзацом 5 пункту 6 розділу V Порядку № 2438/5 встановлено, що забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів), а також берестяні грамоти, документи на пергаменті, рукописи, стародруки, документи із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документи, виконані аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівні фонди (нефондові комплекси), колекції у повному обсязі. Згідно з пунктом 7 розділу V вказаного Порядку не підлягають копіюванню документи Національного архівного фонду (далі - НАФ) , фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках). Вказані у замовленні ОСОБА_1 на копіювання документів технічними засобами користувача одиниці зберігання містять документи великих форматів (більше А4), справи з товщиною корінця понад 4 см. Таким чином, дії посадових осіб ЦДІА України щодо відмови позивачу в наданні дозволу на копіювання документів власними технічними засобами користувача відповідали вимогам закону. Доступ до документів та копіювання документів є різними поняттями. Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 травня 2009 року у справі Кеннеді проти Угорщини , на яке безпідставно послався апеляційний суд, стосується порушення права угорського історика на доступ до архівних документів, а не питання копіювання документів. ЦДІА України зобов`язаний виконувати чинні накази Міністерства юстиції України.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

26 вересня 2019 року справа № 760/30290/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що 05 вересня 2018 року, 23 вересня 2018 року, 03 жовтня 2018 року та 12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звертався до ЦДІА України із замовленнями на копіювання документів технічними засобами користувача.

У наданих позивачу відповідях від 03 жовтня 2018 року та від 06 листопада 2018 року ЦДІА України повідомив, що згідно з положеннями пунктів 6, 7 розділу V Порядку № 2438/5 зазначені у замовленнях ОСОБА_1 документи не підлягають копіюванню власними технічними засобами користувача, оскільки одиниці зберігання містять документи великих форматів (більше А4), справи з товщиною корінця понад 4 см, а частина документів знаходяться у незадовільному фізичному стані.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України Про Національний архівний фонд та архівні установи порядок користування документами НАФ, що належать державі, територіальним громадам, визначається Міністерством юстиції України з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років .

Пунктом 1 розділу І Порядку № 2438/5 передбачено, що державні архівні установи, архівні відділи міських рад надають документи НАФ, що належать державі, територіальним громадам, для користування; створюють для цього необхідний загальнодоступний довідковий апарат; відповідно до наявних технічних можливостей забезпечують умови для віддаленого доступу до довідкового апарату і документів НАФ.

Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку № 2438/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, копіювання документів НАФ технічними засобами користувача здійснюється у читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву. Самостійне виготовлення користувачем копій документів НАФ є безоплатним. Копіювання технічними засобами користувачів здійснюється безконтактними мобільними копіювальними технічними засобами (телефони, фотоапарати, планшетні комп`ютери) без штативів, зйомних об`єктивів, освітлювального обладнання, спалаху, звукових сигналів. Не дозволяються використання контактних технічних засобів (ручного, планшетного, протяжного сканерів, копірів тощо), фіксуючих та притискних засобів, підручних засобів та докладання фізичних зусиль. Забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів), а також берестяні грамоти, документи на пергаменті, рукописи, стародруки, документи із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документи, виконані аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівні фонди (нефондові комплекси), колекції у повному обсязі.

Не підлягають копіюванню документи НАФ, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках) (пункт 7 розділу V Порядку № 2438/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Зазначеним конституційним положенням відповідають приписи абзацу першого частини першої статті 302 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 20 Закону України Про Національний архівний фонд та архівні установи користувачі документами НАФ, що належать державі, територіальним громадам, мають право виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів , або отримувати від архівних установ копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторські та суміжні права , а також вимагати, щоб ці копії або витяги були засвідчені архівною установою.

Аналіз вказаних норм свідчить, що виготовляти, в тому числі за допомогою власних технічних засобів, та отримувати від архівних установ копії документів є правом громадян, яке може бути обмежено виключно у передбачених законом випадках .

В силу наведених правових норм копії документів НАФ можуть бути виготовлені технічними засобами користувача за умови, що таке копіювання не завдасть шкоди документам і не порушить авторських та суміжних прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виготовлення позивачем копій архівних документів шляхом їх фотографування мобільним телефоном загрожуватиме стану документів і порушуватиме авторські та суміжні права, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що вказані у замовленні ОСОБА_1 на копіювання документів технічними засобами користувача одиниці зберігання містили документи великих форматів (більше А4) з товщиною корінця понад 4 см, а тому дії посадових осіб ЦДІА України щодо відмови позивачу у наданні дозволу на копіювання документів власними технічними засобами користувача є правомірними, не заслуговують на увагу, оскільки виготовлення особою в архівних установах копій документів може бути обмежено виключно у передбачених законом випадках. Крім того, Порядком № 2438/5 не заборонено надання вказаних документів користувачам у читальному залі архівної установи, а копіювання документів НАФ технічними засобами користувача здійснюється саме у читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву . Матеріали справи не містять і стороною відповідача не надано доказів того, що деякі із запитуваних позивачем одиниці зберігання через їх незадовільний стан перебували на ремонті, реставрації, оправленні або консерваційно-профілактичному обробленні, і що копіювання за допомогою безконтактного мобільного технічного засобу становило загрозу стану документів.

Аргументи касаційної скарги про те, що доступ до документів та копіювання документів є різними поняттями, у зв`язку з чим апеляційний суд безпідставно послався на рішення ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі Кеннеді проти Угорщини , яке стосується порушення права угорського історика на доступ до архівних документів, а не питання копіювання документів, не заслуговують на увагу, оскільки доступ до документів є більш ширшим поняттям та полягає, зокрема у наданні особі можливості ознайомитися з документами, зробити з них виписки та копії.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року було зупинене ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року, то у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального державного історичного архіву України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко