Постанова

від 24.02.2021 по справі 130/1577/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/1577/20

Провадження № 22-ц/801/427/2021

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2021 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів Сопруна В.В., Матківської М.В.

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2020 року, ухвалене суддею Шепель К.А., повний текст якого складено 10 грудня 2020 року

в справі № 130/1577/20

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

за участі ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача)

до ОСОБА_3 (відповідач)

про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в обґрунтування якого посилалась на те, що з відповідачем по справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є повнолітнім і на даний час навчається у Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса, на денній формі навчання, за контрактом (без отримання стипендії).

Вона сама утримує сина, сплачуючи за його навчання, але її заробітна плата не дає змоги самій утримувати на достатньому рівні повнолітнього сина.

Відповідач у добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання сина на період навчання не надає. При цьому відповідач працює, має стабільний і високий заробіток, займається адвокатською діяльністю, а також є керівником адвокатського бюро.

Вважає, що рівень життя відповідача свідчить про його високу матеріальну забезпеченість, він придбав автомобіль, закінчив будівництво будинку, у якому проживає з сім`єю, а тому в змозі сплачувати аліменти на утримання дитини на період навчання в розмірі в твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн на місяць (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з 22 липня 2020 року і до закінчення навчання 30 червня 2023 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині стягнення суми платежів за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.

Не погодившись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення, та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд невиправдано зменшив розмір аліментів. На думку апелянта, висновок суду про те, що відповідач не в змозі сплачувати той розмір аліментів, про який вона заявляла, є помилковим, оскільки про існування такої можливості свідчить наявність у відповідача автомобіля, будинку та фото з відпочинку у Турецькій Республіці в серпні 2020 року.

Вважає, що їх спільний син потребує матеріальної допомоги з боку батька, оскільки витрати на його утримання не зводяться лише до сплати за навчання. Окрім цього, вона як мати сама намагається забезпечити його належним харчуванням, лікуванням, підручниками, зошитами та іншими канцелярськими товарами. Звертає увагу на те, що вони з сином проживають у квартирі, яку винаймають за плату.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить рішення суду залишити без змін, вважає його обґрунтованим та законним.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають спільну дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1

Дитина - ОСОБА_2 є студентом першого курсу денної форми навчання Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса на контрактній формі навчання і дана обставина підтверджується довідкою закладу освіти від 29.05.2020 року за № 4280/06.8.1-16, а також договором про надання освітньої послуги між вищим навчальним закладом та фізичною особою (а.с. 8-9).

Відповідно до договору N 373/76-10/19 від 1 вересня 2019 року вартість навчання становить 77 650 грн за чотири роки (за перший рік 17 650 грн. за інші по 20 000 грн. (а. с. 8-9). Інформація про його доходи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків за період з 1 по 2 квартал 2020 року відсутня, що видно з довідки N 5302 від 9 вересня 2020 року (а. с. 110).

Відповідно до довідки про доходи N 06-11-129 від 23 липня 2020 року, позивач працює головним спеціалістом у виконавчому комітеті Вінницької міської ради і отримує заробітну плату від 10 882 грн до 13 618 грн на місяць (а. с. 98).

Позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва (а.с. 7). Зареєстрована вона разом з сином (третьою особою по справі) по АДРЕСА_1 , і є власниками цієї квартири відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав від 15 липня 2020 року (а. с. 81).

Проживає позивач з сином у м. Вінниці в наймані квартирі, що не заперечується відповідачем.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 липня 2020 року, позивач є власником 2 га землі на території Біликовецької сільської ради, яку здає в оренду ТОВ Укрмоноліт (а.с. 79-80).

Свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 17.08.2012 та серії НОМЕР_3 від 25.11.2014 підтверджується, що відповідач є також батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 55-56).

Судом також встановлено, дружина відповідача має сина 2004 року народження від попереднього шлюбу, який проживає в їх сім`ї, яка відповідно до посвідчення має статус багатодітної (а.с. 58).

Відповідач працює адвокатом, що видно з витягу з відповідного реєстру та не оспорюється учасниками справи (а. с. 14, 64-65). Він отримує дохід та сплачує податки, що видно з відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а. с. 43). Його двоє помічників з 31 березня 2020 року по 19 червня 2020 року перебували у відпустці без збереження заробітної плати, після чого одна з помічників звільнилась за власним бажанням, що видно з відповідних наказів (а. с. 67-75).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право повнолітньої дитини ОСОБА_2 , який продовжує навчання, на матеріальне утримання з боку батька - відповідача порушено і таке право підлягає судовому захисту шляхом стягнення з нього аліментів у розмірі 2 000 грн щомісячно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Отже, СК України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 15 травня 2006 року № 6 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів звертає увагу судів на те, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів які б свідчили про потребу дитини і, водночас, спроможність відповідача сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі. Докази, на які посилається позивач, доводять потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання в допомозі з боку батьків, проте жодним чином не обґрунтовують її розмір.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги твердження позивача про належність відповідачеві житлового будинку, оскільки його власником є ОСОБА_7 , що підтверджується реєстраційним посвідченням від 15 липня 2008 року (а. с. 66).

Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на наявність у відповідача автомобіля та можливість відпочивати з сім`єю у Туреччині, що свідчить про достатній рівень життя відповідача, а відтак і можливість сплачувати ним заявлений у розмірі 10 000 грн розмір аліментів.

Згідно з частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З цих підстав апеляційний суд не приймає до розгляду додані позивачкою до апеляційної інстанції письмові докази, які не подавалися до суду першої інстанції й не були предметом його дослідження за відсутності поважних причин неможливості їх подання.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про можливість відповідача ОСОБА_3 сплачувати аліменти в заявленому нею розмірі ґрунтуються на її припущеннях про те, що відповідач є заможною людиною, так як має у власності автомобіль, придбаний у кредит, при тому, що банк зазвичай не видає кредити особам, які не мають можливості його повернути, а діти позивача нібито відпочивали в Туреччину, про що є фото в мережі Інтернет.

Зазначені доводи не підтверджені належними і допустимими доказами, а відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 369, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий І.М. Стадник

Судді В.В.Сопрун

М.В.Матківська