Постанова

від 24.02.2021 по справі 591/1845/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м.Суми

Справа №591/1845/20

Номер провадження 22-ц/816/334/21

22-ц/816/333/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Підліснівська кераміка ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гриценка Бориса Миколайовича

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2020 року, в складі судді Степаненка О.А., ухвалене у м. Суми та

на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року про виправлення описки, в складі судді Степаненка О.А., постановлену у м. Суми,

в с т а н о в и в:

27 березня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Гриценка Б.М. звернулася до суду з позовом до ТОВ Підліснівська кераміка про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Свої вимоги мотивувала тим, що 20 листопада 2018 року між нею та ТОВ Підліснівська кераміка , від імені якого діяв директор ОСОБА_2 , був укладений договір купівлі-продажу автомобіля марки ИЖ, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належав відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_2 , виданого 06 квітня 2016 року. На виконання умов договору вона сплатила відповідачу 2200 грн і сторони підписали акт приймання - передачі спірного автомобіля. Перереєструвати транспортний засіб вона була позбавлена можливості, оскільки він придбаний у неробочому стані, а після відновлення автомобіля вона зверталася до відповідача з вимогою зняти його з реєстраційного обліку, проте виконана директором не була. За зверненням директора ТОВ Підліснівська кераміка співробітниками поліції був вилучений вказаний транспортний засіб.

Посилаючись на те, що відповідач не визнає її права на придбаний автомобіль та в добровільному порядку не повертає його, просила суд: визнати за нею право власності на легковий пасажирський-В автомобіль марки ИЖ червоного кольору, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , шасі номер НОМЕР_4 ; усунути перешкоди користування вказаним автомобілем, шляхом передачі його позивачу.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Визначено розмір витрат, понесених ТОВ Підліснівська кераміка на правову допомогу, в розмірі 7000 гривень, а з врахуванням сплаченої суми в розмірі 5000 гривень, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Підліснівська кераміка 2000 ( дві тисячі) гривень витрат на правову допомогу.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року виправлено помилку у рішенні Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2020 року по справі № 591/1845/20 року, другий абзац резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції:

Визначити розмір витрат, понесених ТОВ Підліснівська кераміка на правову допомогу в розмірі 7000 гривень, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ Підліснівська кераміка 7000 (сім тисяч) гривень витрат на правову допомогу .

Не погодившись з рішенням та ухвалою суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Гриценка Б.М., подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гриценко Б.М., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення та ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано те, що позивач набула права власності на спірний автомобіль у визначеному законом порядку, договір купівлі-продажу не оспорювався і недійсним в судовому порядку не визнавався. Наголошує на тому, що порушення порядку перереєстрації автомобіля не може свідчити про відсутність права власності на спірний транспортний засіб, а відповідачем до того ж чиняться перешкоди у реєстрації автомобіля.

Представник позивача не погоджується також із присудженим до стягнення розміром витрат на правову допомогу, оскільки відповідач у першому процесуальному документі не вказував попереднього розрахунку судових витрат, які він планував понести, та він не співмірний із ціною позову та обсягом роботи, виконаної адвокатом. Вказує на те, що суд першої інстанції своєю ухвалою про виправлення описки змінив рішення, збільшивши розмір відшкодування з 2000 грн до 7000 грн, що є неприпустимим.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Підліснівська кераміка з доводами апеляційної скарги не погодилось, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Гриценка Б.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги представника ТОВ Підліснівська кераміка - адвоката Марченка І.І., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2018 року між ТОВ Підліснівська кераміка , в особі директора Пігарєва А.В., та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, відповідно до умов якого товариство зобов`язалося передати у власність ОСОБА_1 , а остання прийняти та оплатити легковий пасажирський - В автомобіль марки ИЖ, червоного кольору, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , що належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 06.04.2016 р. Центром 5946 (а.с. 4-5). Крім того, сторони договору узгодили, що продаж майна вчиняється за 2200 грн, а передача майна від продавця до покупця здійснюється за актом приймання-передачі, а право власності у покупця виникає з моменту підписання цього акту.

20 листопада 2018 року ТОВ Підліснівська кераміка , від імені якого діяв директор ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу від 20 листопада 2018 року, де сторони своїми підписами підтвердили передачу вказаного транспортного засобу від продавця - ТОВ Підліснівська кераміка до покупця - ОСОБА_1 (а.с. 6).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру ТОВ Підліснівська кераміка № 6 від 20 листопада 2018 року, який підписаний ОСОБА_2 , від ОСОБА_1 на підставі основного договору прийнято 2200 грн (а.с. 7).

15 січня 2020 року керівник ТОВ Підліснівська кераміка ОСОБА_3 звернувся до Управління патрульної поліції в Сумській області із листом, в якому вказував, що належний товариству автомобіль, марки ИЖ, державний номер НОМЕР_3 без законних на те підстав знаходиться у ОСОБА_4 та просив невідкладно вжити заходів щодо розшуку та затримання вказаного транспортного засобу, а також забезпечити доставляння для тимчасового зберігання для подальшої передачі його законному власнику (а.с. 65).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено законність укладення договору купівлі-продажу та законність володіння спірним транспортним засобом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

З огляду на те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 328, ч. 4 ст. 334 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 34 Закону України Про дорожній рух (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Пунктом 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Перелік документів, якими підтверджується правомірність придбання транспортних засобів визначено в п. 8 вказаного Порядку, до яких в тому числі належать договори купівлі-продажу, безпосередньо укладені у сервісних Центрах МВС, в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів, нотаріально посвідчені договори купівлі продажу, або договори купівлі-продажу, укладені з суб`єктом господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортних засобів.

Отже, законодавцем визначено спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний із обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Сам по собі договір купівлі-продажу, вчинений у простій письмовій формі, та не оформлений у встановленому законом порядку, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному Порядку, не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц.

Враховуючи те, що між ТОВ Підліснівська кераміка та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу автомобіля було укладено у простій письмовій формі, який не оформлений у встановленому законом порядку, відповідно до вищевказаного Порядку такий договір не є документом, що підтверджує правомірність придбання спірного транспортного засобу, та не є підставою здійснення його державної реєстрації, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивач у встановленому законом порядку не набула права власності на спірний транспортний засіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що право власності за договором купівлі-продажу автомобіля виникло у позивача з моменту передачі автомобіля за договором, є безпідставними з огляду на те, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку .

Таким чином, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи і надав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів не може також погодитися із доводами апеляційної скарги в частині скасування ухвали суду про виправлення описки, оскільки при її постановленні суд першої інстанції усунув помилку, яка була допущена у судовому рішенні щодо розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з позивача на користь позивача.

Зокрема, як вбачається, із тексту оскаржуваного судового рішення, суд, урахувавши складність справи, кількість судових засідань в яких брав участь представника відповідача ОСОБА_5 , а також час, необхідний для складання процесуальних документів, визначив розмір понесених відповідачем витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн., проте помилково зазначив, що підлягає стягненню з позивача 2000 грн.

Таким чином, мало місце саме виправлення допущеної описки, а не зміна судового рішення, як помилково вважає представник позивача.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із розміром витрат на правничу допомогу, які були присуджені до стягнення із позивача на користь відповідача.

Так, згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. ч. 1 - 3 ст. 137 ЦК України йдеться про те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 3 стаття 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд у тому числі враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Адвокат Марченко І.В. представляв інтереси відповідача ТОВ Підліснівська кераміка в суді першої інстанції на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 16 вересня 2020 року (а.с. 134). Сторонами договору визначений розмір правничої допомоги становить 10000 грн.

Представником позивача - адвокатом Гриценком Б.М. було подано заперечення на клопотання про судові витрати, понесені відповідачем, в якому він вказував на неспівмірність заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу з ціною позову та обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути 2000 грн понесених товариством витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалу про виправлення описки в частині вирішення питання про розподіл судових витрат необхідно змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ Підліснівська кераміка понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, а не в розмірі, визначеному судом першої інстанції.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гриценка Бориса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2020 року та ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 05 січня 2021 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Підліснівська кераміка 2000 гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу, а не в розмірі, визначеному судом першої інстанції.

В іншій частині рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлагяє.

Головуючий - О.Ю. Кононенко

Судді: О.І. Собина

С С. Ткачук