Рішення

від 15.02.2021 по справі 460/5637/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2021 року м. Рівне №460/5637/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Марщівська О.П.,

відповідача: представник не прибув,

третьої особи відповідача: представник Созонюк Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави доУправління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, - В С Т А Н О В И В:

Керівник Рівненської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просив:

-визнати незаконним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 22.05.2019 за № 75/м "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва";

-визнати незаконним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.01.2020 за № 1/Мз "Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М".

Позовна заява обґрунтована тим, що Рівненська місцева прокуратура в ході вивчення рішень відповідача встановила, що 22.05.2019 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 75/м "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва". Вказаним наказом затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва готелю по вул. 16 Липня, 15, в місті Рівному. 10.01.2020 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 1/Мз "Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М", яким вищевказані містобудівні умови та обмеження змінено в частині земельних ділянок, на яких планується будівництво (п. 3 розділу "Загальні дані").

Позивач, вважає наведені рішення Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради такими, що суперечать вимогам Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основи містобудування", Порядку розроблення містобудівної документації, ДБН Б.1.1-14:2012 "Склад та зміст детального плану території", ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та ДБН В.2.2-15:2019 "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення". Позивач, посилаючись на те, що зіставленням матеріалів чинного Генерального плану міста Рівне, Плану зонування території міста Рівне з матеріалами містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва, Рівненською місцевою прокуратурою встановлено невідповідності та перевищення встановлених норм забудови земельної ділянки, що суперечить вимогам законодавства.

Серед іншого, зазначає, що відповідно до Генерального плану міста Рівне земельна ділянка к.н. 5610100000:01;041:0176, щодо якої видано містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, розташована на території громадських центрів в центральній громадсько-діловій зоні (зона "Д-1"). Відповідно до схеми зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного, об`єкт будівництва відноситься до зони регулювання забудови І категорії. Прокурор в позові вказує, що відповідно до схеми "Зони охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного" та загальної пояснювальної записки, розробленої Українським державний науково-дослідним та проектним інститутом "УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ", по вул. Соборній, 39 (перехрестя вул. Соборної та 16-го Липня), в місті Рівне визначено зоною охорони пам`яток, у зв`язку з розташуванням Воскресенської церкви (Собор Воскресіння Христового), яка є пам`яткою архітектури місцевого значення та має охоронний номер 10-Рв. Вказує, що схемою "Зони охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного" та загальною пояснювальною запискою, вказаною вище, у центральній частині міста Рівного ділянки усієї забудови до 1940 року та окремі будівлі після 1946 року, зокрема комплекс забудови, що історично склався по вул. 16 Липня, віднесено до зон регулювання забудови І категорії. Таким чином, позивач стверджує, що зона навколо Воскресенської церкви (Собору Воскресіння Христового), комплекс забудови, що історично склався по вул. 16 Липня, віднесено до зон регулювання забудови І категорії. При цьому позивач, покликаючись на ст.54,110-112 Земельного кодексу України, норми п. 3.26 ДБН Б.2.2-12-2019 "Планування та забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 за № 104, вказує, що навколо пам`яток культурної спадщини встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Позивач зауважує, що рішення щодо забудови та використання земельних ділянок приймаються з урахуванням планувальних обмежень, що встановлені Планом зонування території, які діють у межах зон, кварталів та поширюються на всі будинки, споруди, земельні ділянки, інші об`єкти нерухомості цих зон та кварталів незалежно від форм власності. Прокурор акцентує увагу на тому, що Планом зонування території (для зони "Д-1"), де розміщений об`єкт "Будівництво готелю" на вул. 16 Липня, 15, в місті Рівне гранична висота (поверховість) будинків та споруд не встановлена, детальний план території для уточнення граничної висоти (поверховості) та розміщення даного об`єкта архітектури не розроблявся. Однак при цьому вказує, що такі обмеження визначено схемою "Зони охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного" та загальної пояснювальної записки, яка, на його думку, є містобудівною документацією та складовою генерального плану міста Рівного. У містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради № 75/м від 22.05.2019 (зі змінами від 10.01.2020), граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд забудови земельної ділянки к.н. 5610100000:01:041:0176, віднесеної відповідно до схеми зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного до зони регулювання забудови І категорії у розрахунку 12 метрів не вказано. Крім того, граничнодопустиму висотність будинків, будівель та споруд забудови даної земельної ділянки у метрах, як того вимагає вищевикладене законодавство, взагалі не розраховано. Так само у містобудівних умовах та обмеженнях відсутня інформація про планувальні обмеження.

Позивач наголошує, що замість реальних розрахунків граничнодопустимої висотності будинків, будівель та споруд, максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки та максимально допустимої щільності населення в межах житлової забудови даної земельної ділянки у містобудівних умовах та обмеженнях № 75/м від 22.05.2019 (зі змінами від 10.01.2020), відповідач здійснив лише посилання на вимоги ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова території", затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за № 100 від 23.04.2018, які, на думку позивача, були не чинні на момент видачі оспорюваного наказу, якими затверджені містобудівні умови та обмеження з наведенням відповідних мотивів в позовній заяві.

Підсумовуючи, прокурор зазначає, що наказами відповідача № 75/м від 22.05.2019 та №1/Мз від 10.01.2020 затверджено та в подальшому змінено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва по вул. 16 Липня, 15, в місті Рівне на земельній ділянці к.н. 5610100000:01:041:0176 без зазначення граничнодопустимої висотності до 12 метрів будинків, будівель та споруд забудови земельної ділянки, передбаченої для зони регулювання забудови І категорії, затвердженої рішеннями Рівненської міської ради №1421 від 22.12.2011, № 569 від 10.12.2003 та №1411 від 11.04.2008, з посиланням на недіючі Державні будівельні норми.

Позивач стверджує, що порушення, допущенні при затвердженні Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради спірних наказів призвели до зведення на земельній ділянці к.н. 5610100000:01:041:0176, розташованій в зоні регулювання забудови І категорії, будівлі у 6 поверхів, що явно перевищує так звану "блакитну лінію" зони регулювання забудови І категорії, затверджену рішеннями Рівненської міської ради №1421 від 22.12.2011, № 569 від 10.12.2003 та №1411 від 11.04.2008,без будь-якого обґрунтування підвищеної поверховості.

Окремо, позивач вказує на необхідність представництва прокуратури в інтересах держави і суспільства в даній справі. При цьому вважає, щорішення відповідача про затвердження містобудівних умов та обмежень з будівництва готелю по вул. 16 Липня, 15, в місті Рівному не виражають волі територіальної громади як власника, оскільки остання неодноразово висловлювала своє невдоволення в ЗМІ з приводу даного будівництва, а позовні вимоги спрямовані на збереження пам`яток культурної спадщини - перехрестя вул. Соборної та 16-го Липня в місті Рівне, яке визначено зоною охорони пам`яток у зв`язку з розташуванням Воскресенської церкви.

Покликаючись на нормативно-правове регулювання представництва інтересів держави органами прокуратури та фактичну відсутність або недієвість органу, який має здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у сфері архітектури та містобудування,заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 05.08.2020 клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено. Поновлено пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовом у справі №460/5637/20. Прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2020 на 10:30 год.

Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

21.09.2020 від Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшов відзив, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради посилається на те, що проектовані земельні ділянки к.н. 5610100000:01:041:0176 та к.н. 5610100000:01:041:0566 відповідно до генерального плану міста Рівного та плану зонування території міста Рівного знаходяться в центральній громадсько-діловій зоні - Д-1.

Відповідач акцентує увагу, що зона Д-1 включає загальноміський центр з багатофункціональним використанням території. Переважними видами використання цієї території є будівництво:1. Установ освіти та виховання.2. Установ охорони здоров`я та соціального забезпечення. 3. Спортивних та фізкультурно-оздоровчих закладів. 4. Парків, скверів, бульварів. 5. Закладів культури та мистецтва.6. Культових споруд. 7. Підприємств громадського харчування. 8. Підприємств побутового обслуговування. 9. Торгових центрів.10. Адміністративних споруд, офісів, організацій управління. 11. Проектних організацій та наукових закладів. 12. Фінансових установ.13. Пошти, телефонів, телеграфів.14. Готелів.15.Житлової забудови.

Відповідач вказує, що наміри третьої особи - ОСОБА_1 щодо будівництва готелю в зоні Д-1, якою це прямо передбачено, відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради стверджує, що для зони Д-1 Планом зонування не визначені параметри забудови, а містобудівною документацією на місцевому рівні не визначено обмежень щодо гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд, максимально допустимої щільності населення в межах житлової забудови відповідно до житлової одиниці (кварталу, мікрорайону), мінімально допустимих відстаней від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд, охоронних зон об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстаней від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Містобудівною документації на місцевому рівні є Генеральний план міста Рівного, розроблений Українським державним науково-дослідним інститутом "Діпромісто" та затверджений рішеннями Рівненської міської ради від 10.12.2003 № 569 та від 11.04.2008 №1411 (коригування) та План зонування території міста Рівного в новій редакції, розроблений Українським державним науково-дослідним інститутом "Діпромісто" та затверджений рішенням Рівненської міської ради від 22.12.2011 № 1421.

Посиланняу відповідних пунктах містобудівних умов та обмежень при їх видачі на Державні будівельних норми ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", затверджені наказомМінрегіону від 23.04.2018 №100, доводить їх чинність на момент їх видачі з мотивів, які наводяться у відзиві.

Щодо обставин видачі оскаржуваних рішень відповідач зазначає, що 08.05.2019 із заявою на отримання містобудівних умов та обмежень звернувся ОСОБА_1 . До заяви були додані всі необхідні документи, визначені Законом.

У зв`язку із відсутністю підстав для відмови, на заяву ОСОБА_1 видано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, затверджені наказом від 22.05.2019 №75/М.На заяву ОСОБА_1 від 19.12.2019 наказом від 10.01.2020 № 1/Мз до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 22.05.2019 №75/М були внесені зміни.

Свої заперечення на позов керівника Рівненської місцевої прокуратури відповідач доводить покликанням на приписи ст.1-2,16-18,26,29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Також Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради звертає увагу, що посилання на Державні будівельні норми не суперечить плану зонування, відповідно до якого у зоні Д-1 переважним видом використання є готелі без визначення граничної поверховості, а отже відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідач погоджується з тим, що проектована земельна ділянка відповідно до Схеми зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини м. Рівного, розробленою УДНДПІ "Укрндіпроектреставрація" у 2002 році відноситься до зони регулювання забудови І категорії, однак, посилаючись на п.1.4, п.4. глави 5 Плану зонування території міста Рівне, стверджує, що будівництво готелю на вул. 16 Липня відповідає видам забудови та використання та режиму використання територій.

Щодо звернення до суду за захистом інтересів територіальної громади Рівного органами прокуратури, відповідач вказує, що твердження позивача про те, що чинним законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень, є хибними. Посилаючись на норми Конституції України та приписи законодавства, судову практику Верховного Суду, зазначає, що у даному спорі відсутні правові підстави для представництва інтересів держави зі сторони прокурора, а Рішення Конституційного Суду України, на яке посилається прокурор у своєму позові, не відповідає чинним на даний час нормативно-правовим документам.

Окремо акцентує увагу відповідач на пропуск прокурором строку для звернення до суду з мотивів, які наводяться у відзиві, та вказує, що підстави, які вказує прокурор, не можуть бути поважними для поновлення строку на звернення до адміністративного суду в даному випадку (т.1 а.с.98-107).

21.09.2020 підготовче судове засідання відкладено до 05.10.2020 до 14:30 год.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 , висловлена у письмових поясненнях його представника від 28.09.2020. В таких письмових поясненнях він просить в задоволенні позову керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави про визнання незаконним та скасування наказів відмовити повністю, оскільки: документи, на підставі яких були прийняті оспорювані позивачем Накази №75/м від 22.05.2019, №1/Мз від 10.01.2020, відповідали затвердженій в установленому порядку містобудівній документації; накази №75/м від 22.05.2019 №1/Мз від 10.01.2020 прийнятті та підписані в межах, спосіб та у порядку, передбаченому Конституцією та Законами України; містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, видані відповідачем для ОСОБА_1 , відповідають вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про основи містобудування", вимогам відповідних ДБНів, Генеральному плану міста Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради №569 від 10.12.2003, із врахуванням його коригування згідно з рішенням Рівненської міської ради №1411 від 11.04.2008, ін. законодавчим актам та актам органів місцевого самоврядування.

В поясненнях представник третьої особи зазначає, що Зона охорони об`єктів культурної спадщини центру міста Рівне та його графічна частина "Схема зон культурної спадщини центральної частини міста Рівне" не затверджувалися рішеннями Рівненської міської ради №569 від 10.12.2003, №1411 від 11.04.2008 та відповідно не є містобудівною документацією. Також вказує, що керівник Рівненської місцевої прокуратури, звертаючись в інтересах держави, свідомо і навмисно вводить суд в оману щодо дійсних обставин справи та спотворює факти на свою користь з наведенням відповідних мотивів таких тверджень та посилаючись на норми законодавства України, що регулюють відносини у сфері містобудування та охорони культурної спадщини (т.1 а.с.129-134).

У відповіді на відзив від 30.09.2020 прокурор доводить безпідставність покликання відповідача на нечинні будівельні норми - ДБН Б.2.2-12:2018 у виданих містобудівних умовах та обмеженнях, перекладення відповідальності на проектну організацію в частині обов`язку погодження розробленої проектної документації з органами культурної спадщини обласної та міської державної адміністрації та обов`язок головного архітектора та головного інженера проекту нести відповідальність за відповідність проектної документації вихідним даним на проектування, вимогам державних стандартів, норм і правил.

Також прокурор посилається у відповіді на відзив на аргументи, аналогічні наведеним в позовній заяві. Позивач також спростовує доводи відповідача щодо неможливості представництва прокурором інтересів держави у даній справі, посилаючись на нормативно-правові документи й судове рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі №857/4463/19 (т.1 а.с.178-191).

В поданих запереченнях на відповідь на відзив від 05.10.2020 Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради стверджує про помилковість доводів позивача про те, що чинним законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про скасування спірного наказу виконавчого органу міської ради з посиланням на норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України Про місцеве самоврядування". Одночасно відповідач наголошує у цих запереченнях на те, що Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради позов не визнає й заперечує у його задоволенні в повному обсязі та підтримує позицію, викладену у наданому відзиві (т.1 а.с.201-202).

Ухвалою суду від 05.10.2020 підготовче засідання в адміністративній справі №460/5637/20 відкладено до 02.11.2020 до 12:00 год. Також вказаною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

08.10.2020 позивач подав письмові заперечення на пояснення третьої особи, в яких вказував на хибність тверджень, викладених у поясненнях представника ОСОБА_1 , аргументуючи свою позицію доводами, аналогічними до викладених в позовній заяві та відповіді на відзив (т.1 а.с.216-225).

Ухвалою суду від 02.11.2020клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про виклик і допит свідка у справі №460/5637/20 та про витребування доказів, задоволено.

Викликано у наступне судове засідання свідка ОСОБА_2 - заступника директора Департаменту з питань будівництва та архітектури Рівненської обласної державної адміністрації та витребувано від Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради:

- Схему планувальних обмежень - оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи;

- Схему зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини м.Рівного - оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи.

Даною ухвалою також закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 30.11.2020 на 14:30 год.

30.11.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 21.12.2020 до 14:15 год.

Ухвалою суду від 21.12.2020 розгляд справи відкладено до 14.01.2021 до 14:30 год.

В судовому засіданні 14.01.2021 допитано ОСОБА_2 як свідка щодо відомих йому обставин по суті справи.

14.01.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 28.01.2021 до 16:00 год.

28.01.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.02.2021 до 11:45 год.

У судовому засіданні, призначеному на 15.02.2021, представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позові та поданих заявах по суті спору. Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 15.02.2021, не прибув. Про дату, місце і час судового розгляду повідомлявся належним чином. Подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні, призначеному на 15.02.2021, представник третьої особи на стороні відповідача просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, врахувавши показання свідка ОСОБА_2 , з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038-VI).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №3038-VI, інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

Згідно ч.1 ст.16 Закону №3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п. 2) ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI).

План зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (п.9 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №3038-VIгенеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану).

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №3038-VI план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

За приписами ч.2 ст.18 Закону України №3038-VI, план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Генеральний план міста Рівного розроблений Українським державним науково- дослідним інститутом "Діпромісто" та затверджений рішеннями Рівненської міської ради від 10.12.2003 №569 та від 11.04.2008 № 1411 (коригування) (т.1 а.с.29-34).

У складі затвердженого вказаними рішеннями Генерального плану розроблений План зонування території міста Рівного.

План зонування території міста Рівного в новій редакції, розроблений Українським державним науково-дослідним інститутом "Діпромісто" та затверджений рішенням Рівненської міської ради від 22.12.2011 №1421 (т.1 а.с.35-55).

Відповідно до ст.26 Закону України №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону України №3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

З Витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки (т.1 а.с. 24-28),судом встановлено, що проектованіземельні ділянки к.н. 5610100000:01:041:0176 та к.н. 5610100000:01:041:0566 належать на праві власності ОСОБА_1 . У відповідних розділах витягів вказані обмеження щодо використання земельних ділянок, а саме: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи, об`єкта транспорту, об`єкта зв`язку та вказано, що земельні ділянки знаходяться у зоні особливого використання. Будь-яких обмежень у використанні земельних ділянок вздовж (навколо) об`єктів культурної спадщини не вказано.

Суд констатує, що проектовані земельні ділянки к.н. 5610100000:01:041:0176 та к.н. 5610100000:01:041:0566, відповідно до генерального плану міста Рівного та плану зонування території міста Рівного, знаходиться в центральній громадсько-діловій зоні - "Д-1".

Згідно з Планом зонування території міста Рівне, зона "Д-1" включає загальноміський центр з багатофункціональним використанням території з такими переважними видами використання:

1. Установи освіти та виховання.

2. Установи охорони здоров`я та соціального забезпечення.

3. Спортивні та фізкультурно-оздоровчі заклади.

4. Парки, сквери, бульвари.

5. Заклади культури та мистецтва.

6. Культові споруди.

7. Підприємства громадського харчування.

8. Підприємства побутового обслуговування.

9. Торгові центри.

10. Адміністративні споруди, офіси, організації управління.

11. Проектні організації та наукові заклади.

12. Фінансові установи.

13. Пошта, телефон, телеграф.

14. Готелі.

15. Житлова забудова.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку, що містобудівною документацією на місцевому рівні не визначено обмежень щодо гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд, максимально допустимої щільності населення в межах житлової забудови відповідно до житлової одиниці (кварталу, мікрорайону), мінімально допустимих відстаней від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд, охоронних зон об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстаней від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Оскільки граничні параметри забудови в зоні Д-1 містобудівною документацією на місцевому рівні не визначені, у відповідних пунктах Містобудівних умов та обмежень при їх видачі відповідачем здійснювалися посилання на Державні будівельні норми (ДБН).

Відповідно до частини другої та третьої статті 29 Закону України №3038-VI, фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об`єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України Про адміністративні послуги .

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України №3038-VI, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою від 06.05.2019 (вх. №01-М112 від 08.05.2019) про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво готелю на АДРЕСА_1 " (т.1 а.с.108-110).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було видано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництво готелю" по АДРЕСА_1 на земельній ділянці к.н. 5610100000:01:041:0176, затверджені наказом від 22.05.2019 №75/М (т.1 а.с.21, 23).

На заяву ОСОБА_1 від 19.12.2019 (вх.№01-М/317 від 20.12.2019) (т.1 а.с.111-113) наказом від 10.01.2020 № 1/Мз до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 22.05.2019 №75/М були внесені зміни у п. 3 розділу "Загальні дані" в частині земельних ділянок, на яких планується будівництво. (т.1 а.с.22).

Оскільки до дослідженої судом заяви були надані усі необхідні документи, визначені ст.29 Закону України №3038-VI, на переконання суду, підстав для відмови третій особі у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва у відповідача не було. При цьому, суд враховує як досліджені письмові докази у своїй сукупності так і показання свідка ОСОБА_2 , який під присягою підтвердив вказані обставини.

Судом встановлено, що наміри забудови заявника щодо будівництва готелю в зоні Д-1, якою це прямо передбачено, відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Прокурор Рівненської місцевої прокуратури, посилаючись на схему зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного та пояснювальну записку, розроблену Українським державний науково-дослідним та проектним інститутом "УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ" в 2002 році, зазначає, що до зони регулювання забудови І категорії віднесені території, що знаходяться за межами охоронних зон пам`ятки, але є зонами композиційної єдності з пам`яткою, виконують функції перехідної та синтезуючої зони з новими об`єктами архітектури та містобудування. У цих зонах повинна бути максимально збережена історична планувально-містобудівельна структура кварталів. Нова забудова має бути пов`язана з історичною забудовою габаритами, архітектурно-пластичними та колористичними засобами вирішення фасадів, обмежена висотою (так звана "блакитна лінія") до 12 метрів. Крім того, позивач вказує, що в розділі 3 "Типи та види планувальних обмежень" Плану зонування міста Рівне, затвердженого рішенням Рівненської міської ради за № 1421 від 22.12.2011, зазначено, що межі зон дії планувальних обмежень визначаються містобудівною документацією. Обмеження можуть стосуватися окремих земельних ділянок, поширюватися на частину території зони або кількох суміжних зон. Вони полягають в обмеженні тих видів функціонального використання і забудови території, що дозволені в цих зонах. Зміст обмежень та режим використання територій встановлюється відповідними державними нормативними документами. Планувальні обмеження фіксуються на Схемі планувальних обмежень, яка є невід`ємною частиною Плану зонування території і призначена для розкриття їх змісту

Однак, відповідно до абз.1 ч.1 ст.18 Закону України №3038-VI, план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відсутність у виданих відповідачем містобудівних умовах та обмеженнях граничної висотності не суперечить Плану зонування території міста Рівне в зоні Д-1, а отже відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Разом з тим, земельні ділянки, на яких здійснюється будівництво готелю ОСОБА_1 , відповідно до Схеми зон охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини м. Рівного, розробленою УДНДПІ "Укрндіпроектреставрація" у 2002 році, відноситься до зони регулювання забудови І категорії.

Згідно з пунктом 1.4. Глави 5 Плану зонування, для кожної земельної ділянки дозволяється таке використання, яке відповідає видам забудови та використання, режиму використання територій з відповідними планувальними обмеженнями.

Планом зонування встановлений режим використання і забудови територій із планувальними обмеженнями, який забезпечує охорону історичного середовища, об`єктів культурної спадщини (пункт 4 Глави 5).

Для зони регулювання забудови І категорії встановлений режим використання: регламентація нового будівництва за функціональним призначенням, прийомами забудови, масштабом, композицією та будівельними матеріалами, благоустроєм; заборона на розміщення промислових, транспортних, складських та інших споруд; заборона на будівництво транспортних магістралей, естакад та інших транспортних та інженерних споруд, що порушують історичний вигляд середовища; заборона на види діяльності, що змінюють історичне планування, цінну забудову, ландшафт, умови зорового сприйняття пам`яток.

Позивач також вказує, що рішення відповідача про затвердження містобудівних умов та обмежень з будівництва готелю по АДРЕСА_1 , не виражають волі територіальної громади як власника, оскільки остання неодноразово висловлювала своє невдоволення в ЗМІ з приводу даного будівництва, а позовні вимоги спрямовані на збереження пам`яток культурної спадщини - перехрестя вул. Соборної та 16-го Липня в місті Рівне, яке визначено зоною охорони пам`яток у зв`язку з розташуванням Воскресенської церкви.

Щодо таких тверджень позивача, то суд їх відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" №1805-III від 08.06.2000 (далі - Закон України №1805-III), зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Частиною 1 статті 32 Закону України №1805-III встановлено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що схема "Зони охорони об`єктів культурної спадщини центральної частини міста Рівного", розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ" у 2002 році(т.1 а.с.58-71), була затверджена відповідним органом охорони культурної спадщини.

Окрім того, відповідно до положень ст.32 Закону України №1805-III, науково-проектною документацією мала бути встановлена охоронна зона та зона регулювання забудови конкретної пам`ятки, а не центральної частини міста.

Свідок ОСОБА_2 під час надання показань у судовому засіданні зазначив, що Планом зонування території міста Рівне, затвердженим рішенням Рівненської міської ради, не встановлені обмеження щодо забудови проектованих земельних ділянок, а тому за відсутності розробленого і затвердженого в установленому законом порядку Історико-архітектурного опорного плану населеного пункту - м. Рівне та за відсутності обмежень в Плані зонування території міста Рівне, наміри третьої особи щодо забудови земельних ділянок відповідають вимогам чинної містобудівної документації, в тому числі в частині висотності будівлі.

Покликання позивача на те, що пояснювальна записка "Зони охорони об`єктів культурної спадщини центру міста Рівне", розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ"(т.1 а.с.67-68, т.2 а.с.106-109),є частиною затвердженого Генерального плану м. Рівне, спростовується наступним.

Зокрема, у пояснювальній записці до Генерального плану вказано, що з метою належного розвитку міста Рівного, збереження і використання його культурної та природної спадщини доцільно: завершення робіт над Державним реєстром нерухомих пам`яток України (в частині, що стосується міста Рівне), затвердження Переліку об`єктів, що пропонуються як пам`ятки місцевого значення, затвердження зон охорони об`єктів культурної спадщини, зон регулювання забудови.

Оскільки до даного часу зазначені документи органами місцевої влади не затверджені, ці рекомендації залишилися лише декларацією про наміри.

Вказане підтвердив допитаний як свідок ОСОБА_2 , який додатково вказав, що з прийняттям Рівненською міською радою рішення, яким було затверджено План зонування території міста Рівне, пояснювальна записка до генерального плану втратила свою актуальність з плином часу та прийняттям Закону України №3038-VI.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача при видачі та затвердженні містобудівних умов та обмежень відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та прийняті у спосіб, передбачений законодавством.

Суд також звертає увагу на те, що третя особа, отримавши від компетентного органу дозвільний документ - містобудівні умови та обмеження, мала законні очікування та сподівання на його реалізацію.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції від 20.03.1952 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття "цивільних прав і обов`язків", концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

У розумінні Європейського суду з прав людини до поняття "майно" відносяться і "правомірні очікування" / "законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (справа "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення ЄСПЛ "Броньовський проти Польщі").

У справі "Еліа СРЛ проти Італії" Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що заборони на здійснення будівництва на належній приватній фірмі земельній ділянці протягом відповідного періоду позбавили заявника можливості повною мірою володіти і користуватися належним йому майном та спричиняли інші негативні наслідки - такі, наприклад, як істотне зменшення ймовірності продажу земельної ділянки. Суд також вказав на відсутність у національному законодавстві положень, котрі б гарантували компенсацію заявнику завданих йому збитків. Зважаючи на обставини справи, зокрема, на невизначеність ситуації, у якій опинився заявник, та на відсутність ефективного засобу правового захисту від такої невизначеності, а також від втручання у володіння заявником своєю власністю, поєднане із відсутністю будь-якої компенсації можливих збитків, Суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, котре полягало у відсутності справедливого балансу між вимогами щодо забезпечення публічного інтересу та приватного інтересу заявника на володіння майном.

Оцінюючи обставини справи щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється шляхом проведення перевірок.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, відповідно до наведених вище норм, уповноваженим органом, який здійснює державний контроль у сфері архітектурно-будівельної діяльності є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294 Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі - Положення).

Підпунктом 6 пункту 4 Положення передбачено, що Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань перевіряє на відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, стандартів і правил рішення, прийняті територіальними органами Держархбудінспекції.

Отже, Держархбудінспекція здійснює державний контроль (нагляд) у сфері архітектурно-будівельної діяльності, зокрема, щодо відповідності містобудівних умов та обмежень будівельними нормам і правилам, містобудівній документації на місцевому рівні.

Вказаний контроль Держархбудінспекція здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 "Про оптимізацію органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" утворено Державну інспекцію містобудування України, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 422 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" територіальні органи державного-архітектурного контролю ліквідовані.

Водночас Державна архітектурно-будівельна інспекція України припинена не була та здійснювала свої функції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 23.12.2020 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду", Державну інспекцію містобудування України ліквідовано та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, на час подання позову Державна архітектурно-будівельна інспекція України була діючою юридичною особою.

За наведеного, суд вважає безпідставними твердження прокуратури про те, що законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з даним позовом.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)"від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 стаття 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача..

Отже прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

26.05.2020 Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №912/2385/18 висловила правову позицію щодо представництва прокуратурою у суді інтересів держави.

Відповідно до цієї правової позиції, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись до суду з даним позовом прокуратура вказувала на відсутність уповноваженого органу для скасування спірних наказів, що не відповідає дійсності. Відповідно до компетентного органу прокуратура не зверталася. Разом з тим, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, яка діяла на момент звернення позивача до суду з цим позовом, не проводила перевірок на відповідність містобудівних умов і обмежень будівельним правилам і нормам.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не подано до суду належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів, які би підтверджували порушення інтересів територіальної громади Рівного при видачі відповідачем наказів Управління містобудування та архітектури від 22.05.2019 за № 75/м "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва" та від 10.01.2020 за № 1/Мз "Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М", а також не довела їхню протиправність.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави (вул. Гарна, 29, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 02910077) до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул.Лермонтова, 6, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02499015), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання незаконними та скасування наказів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 лютого 2021 року

Суддя С.А. Борискін