Постанова

від 19.08.2021 по справі 460/5637/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5637/20 пров. № А/857/9964/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Макарик В.Я.

секретар судового засідання Смолинець А.В.

за участю:

представника позивача Мельничук Ю.І.

представник третьої особи Созонюк Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 (головуючий суддя Борискін С.А., м. Рівне, проголошено о 12:51:16, повний текст складено 24.02.2021) у справі № 460/5637/20 за адміністративним позовом керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказів, -

В С Т А Н О В И В :

Керівник Рівненської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 22.05.2019 за № 75/м Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва ; - визнати незаконним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.01.2020 за № 1/Мз Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М .

Позовна заява обґрунтована тим, що Рівненська місцева прокуратура в ході вивчення рішень відповідача встановила, що 22.05.2019 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 75/м Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва . Вказаним наказом затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва готелю по вул. 16 Липня, 15, в місті Рівному. 10.01.2020 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 1/Мз Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М , яким вищевказані містобудівні умови та обмеження змінено в частині земельних ділянок, на яких планується будівництво (п. 3 розділу Загальні дані ).

Позивач, вважає наведені рішення Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради такими, що суперечать вимогам Законів України Про регулювання містобудівної діяльності , ЗУ Порядку розроблення містобудівної документації, ДБН Б.1.1-14:2012 Склад та зміст детального плану території , ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень та ДБН В.2.2-15:2019 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення . Позивач, посилаючись на те, що зіставленням матеріалів чинного Генерального плану міста Рівне, Плану зонування території міста Рівне з матеріалами містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва, Рівненською місцевою прокуратурою встановлено невідповідності та перевищення встановлених норм забудови земельної ділянки, що суперечить вимогам законодавства.

Прокурор у позовній заяві вказує на необхідність представництва прокуратури в інтересах держави і суспільства в даній справі. При цьому вважає, що рішення відповідача про затвердження містобудівних умов та обмежень з будівництва готелю по АДРЕСА_1 не виражають волі територіальної громади як власника, оскільки остання неодноразово висловлювала своє невдоволення в ЗМІ з приводу даного будівництва, а позовні вимоги спрямовані на збереження пам`яток культурної спадщини - перехрестя вул. Соборної та 16-го Липня в місті Рівне, яке визначено зоною охорони пам`яток у зв`язку з розташуванням Воскресенської церкви. Покликаючись на нормативно-правове регулювання представництва інтересів держави органами прокуратури та фактичну відсутність або недієвість органу, який має здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у сфері архітектури та містобудування, заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури просив позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненького окружного адміністративного суду від 15.02.2021 в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції заступником керівника Рівненської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами адміністративного позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Представник третьої особи просить в задоволенні позову керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави про визнання незаконним та скасування наказів відмовити повністю, оскільки: документи, на підставі яких були прийняті оспорювані позивачем Накази № 75/м від 22.05.2019, № 1/Мз від 10.01.2020, відповідали затвердженій в установленому порядку містобудівній документації; накази № 75/м від 22.05.2019 № 1/Мз від 10.01.2020 року прийнятті та підписані в межах, спосіб та у порядку, передбаченому Конституцією та Законами України; містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, видані відповідачем відповідають вимогам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Закону України Про основи містобудування , вимогам відповідних ДБНів, Генеральному плану міста Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради №569 від 10.12.2003, із врахуванням його коригування згідно з рішенням Рівненської міської ради №1411 від 11.04.2008, ін. законодавчим актам та актам органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою від 06.05.2019 (вх. №01-М112 від 08.05.2019) про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва Будівництво готелю на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.108-110).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 було видано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Будівництво готелю по АДРЕСА_1 на земельній ділянці к.н. 5610100000:01:041:0176, затверджені наказом від 22.05.2019 №75/М (т.1 а.с.21, 23).

На заяву ОСОБА_2 від 19.12.2019 (вх.№01-М/317 від 20.12.2019) (т.1 а.с.111-113) наказом від 10.01.2020 № 1/Мз до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 22.05.2019 №75/М були внесені зміни у п. 3 розділу Загальні дані в частині земельних ділянок, на яких планується будівництво. (т.1 а.с.22).

Оскільки до дослідженої судом заяви були надані усі необхідні документи, визначені ст.29 Закону України №3038-VI, на переконання суду першої інстанції, підстав для відмови третій особі у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва у відповідача не було. При цьому, суд враховував як досліджені письмові докази у своїй сукупності, так і показання свідка ОСОБА_3 , який під присягою підтвердив вказані обставини.

Судом встановлено, що наміри забудови заявника щодо будівництва готелю в зоні Д-1, якою це прямо передбачено, відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із даним позовом до суду прокуратурою не дотримано процедури звернення такої в інтересах держави. Звертаючись до суду за захистом інтересів держави, прокурор вказував на відсутність уповноваженого органу, який наділений правом щодо звернення до суду, для скасування спірних наказів. Разом з тим, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, яка діяла на момент звернення позивача до суду з цим позовом, не проводила перевірок на відповідність містобудівних умов і обмежень будівельним правилам і нормам.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не подано до суду належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів, які би підтверджували порушення інтересів територіальної громади Рівного при видачі відповідачем наказів Управління містобудування та архітектури від 22.05.2019 за № 75/м Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва та від 10.01.2020 за № 1/Мз Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 №75/М , а також не довела їхню протиправність.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3,5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Отже, під час звернення прокурора до суду суд повинен з`ясувати підстави представництва інтересів держави.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст п. 3 ч. 1ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

У згадуваній вище постанові від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №263/2038/16-а прийшов до висновку про те, що прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється шляхом проведення перевірок.

Частиною 3 статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, відповідно до наведених вище норм, уповноваженим органом, який здійснює державний контроль у сфері архітектурно-будівельної діяльності є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294 Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі Положення).

Підпунктом 6 пункту 4 Положення передбачено, що Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань перевіряє на відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, стандартів і правил рішення, прийняті територіальними органами Держархбудінспекції.

Держархбудінспекція здійснює державний контроль (нагляд) у сфері архітектурно-будівельної діяльності, зокрема, щодо відповідності містобудівних умов та обмежень будівельними нормам і правилам, містобудівній документації на місцевому рівні.

Вказаний контроль Держархбудінспекція здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі Порядок № 553).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 Про оптимізацію органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду утворено Державну інспекцію містобудування України, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 422 Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду територіальні органи державного-архітектурного контролю ліквідовані.

Водночас Державна архітектурно-будівельна інспекція України припинена не була та здійснювала свої функції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 23.12.2020 Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду , Державну інспекцію містобудування України ліквідовано та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, на час подання позову Державна архітектурно-будівельна інспекція України була діючою юридичною особою.

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України Держархбудінспекція для виконання покладених на неї завдань має право: 1) залучати в установленому порядку до участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками); 2) одержувати в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових осіб, а також громадян та громадських об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань і функцій; 3) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції та семінари з питань, що належать до її компетенції; 4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів та органів місцевого самоврядування, державною системою урядового зв`язку та іншими технічними засобами; 5) брати в установленому законодавством порядку участь у роботі комісій, що утворюються з метою розслідування причин і наслідків аварій на будівництві; 6) проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів; 7) реалізувати інші права, визначені законом.

За наведеного, колегія суддів вважає, що є безпідставними твердження прокуратури про те, що законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з даним позовом.

Конституційний статус прокуратури не передбачає нагляду за законністю (загального нагляду).

У разі виявлення прокурором ознак, які свідчать про порушення закону, що зачіпає інтереси держави, прокурор звертається до відповідного органу, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів, серед яких може бути і звернення до суду з позовом.

Якщо зазначений орган, котрий отримав звернення прокурора, протягом розумного строку не вживають відповідних заходів на захист інтересів держави, або здійснюють їх неналежно, прокурор, з`ясувавши причини та умови, що цьому сприяли, як виняток, може звернутися до суду на захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор на звертався до відповідного органу, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів.

Таким чином, звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції іншого державного органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті).

Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність визнання незаконним та скасування наказу Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 22.05.2019 за № 75/м Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва ; - визнання незаконним та скасування наказу Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.01.2020 за № 1/Мз Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 22.05.2019 № 75/М може бути перевірено за позовом належного позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе застосувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, та матеріального прав, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про відмову у задоволені позову з мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі № 460/5637/20 скасувати.

В задоволені адміністративного позову Керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 20 серпня 2021 року.