Постанова

від 16.02.2021 по справі 911/1757/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. Справа№ 911/1757/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Запаскін М.Р.

від відповідачів: 1. не з`явились;

2. не з`явились;

розглянувши апеляційні скарги Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа"

на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 (повне рішення складено та підписано 19.10.2020)

у справі № 911/1757/20 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б"

до 1. Білоцерківської міської ради,

2. Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа"

про скасування державної реєстрації речових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" (далі - ОСББ "Павліченко, 20Б") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа", в якому просить суд:

- скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Науменко О.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12831034 від 05.05.2014 та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №5549188 про право власності на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква та право господарського відання за КП Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа";

- витребувати модульну дахову котельню разом з технічною документацію вказаного багатоквартирного будинку (приміщення і обладнання) та повернути співвласникам багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 позов задоволено повністю, скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Науменко О.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12831034 від 05.05.2014, та скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №5549188 про право власності на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква та право господарського відання за КП Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа", витребувано модульну дахову котельню будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква разом з технічною документацію (приміщення і обладнання) та повернути співвласникам багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б", стягнуто з Білоцерківської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" судовий збір 4 204,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що з огляду на матеріали справи, спірні нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку і належать членам об`єднання співвласників багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності, оскільки приміщення 69 загальною площею 31,7м2 в житловому будинку за адресою Київська обл., м Біла Церква, вулиця Павліченко, будинок 20-б є приміщенням, в якому розміщена дахова модульна котельня, яка використовується для обслуговування та забезпечення теплопостачання мешканцям будинку. Білоцерківською міською радою до матеріалів справи не надано доказів набуття територіальною громадою міста права власності на спірне приміщення на підставах, визначених законом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради та за апеляційною скаргою Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20, об`єднано апеляційні скарги Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" в одне провадження для спільного розгляду та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 21.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 задоволено клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" та Білоцерківської міської ради та продовжено строк розгляду апеляційних скарг Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20, відкладено розгляд справи № 911/1757/20 за апеляційними скаргами Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 на 16.02.2021.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду, у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/1757/20.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/1757/20 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 прийнято справу № 911/1757/20 за апеляційними скаргами Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи тривале перебування судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 911/1757/20 розглядалась протягом розумного строку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Білоцерківської міської ради та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 12.10.2020, Білоцерківська міська рада звернулась із апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження, рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовної заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" до Білоцерківської міської ради, Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа про скасування державної реєстрації речових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння, справу розглядати за участі представника Білоцерківської міської ради.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступні доводи.

Скаржник вказує на те, що 23.12.1999 за актом прийомки-передачі основних засобів та на підставі акту державної комісії було введено в експлуатацію 68-ми квартирний житловий будинок з даховою котельною за адресою: вул. Павліченко, 20Б, м. Біла Церква, Київська обл., та передано на баланс Житлово-експлуатаційної контори-2, а у зв`язку із відсутністю в житлово-експлуатаційних конторах відповідних спеціалістів для обслуговування модульних котелень житлових будинків, модульну котельну, що розташована за адресою: вул. Павліченко, 20Б, м. Біла Церква, Київська обл., 24.12.1999 згідно із актом прийомки-передачі основних засобів було передано з балансу Житлово-експлуатаційної контори-2 на баланс підприємства "Білоценківтепломережа", що також підтверджується розпорядженням міського голови від 17.12.1999 № 1-3-976. В подальшому, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 01.10.2002 № 317, за територіальною громадою міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради оформлено нежитлове приміщення № 69, площею 31,7 кв.м, в житловому будинку по вул. Павліченко, 20Б, м. Біла Церква, Київська обл., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2002, виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.05.2014, індексний номер витягу: 21246376, тобто, державою офіційно визнано і підтверджено факт виникнення у територіальної громади м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення № 69 - котельну по вул. Павліченко, 20Б, м. Біла Церква, Київська обл., шляхом внесення запису про право власності № 5549188 від 25.04.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України, а тепер територіальна громада м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради володіє вказаним майном на законних підставах.

На думку скаржника, господарським судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно справи на нежитлове приміщення № 69, виданої комунальним підприємством Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" модульна котельна 1999 року побудови зазначається як нежитлова будівля та не досліджено того, що ні законодавством, ні нормами, які діяли на момент проектування даних житлових будинків, не визначено, що дахові котельні є допоміжними.

Також скаржник вважає, що судом першої інстанції не надано належного правого висновку та не взято до уваги, що відповідно до Законів України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та "Приватизацію держаного та комунального майна", дахові модульні котельні відносяться до об`єктів інженерної інфраструктури та не підлягають передачі у приватну власність.

Скаржник звертає увагу на те, що КП "Білоцерківтепломережа", як уповноважений власником майна балансоутримувач, вже протягом 19 років забезпечує безперебійну роботу модульної котельні, здійснює за власні кошти підприємства її утримання, обслуговування та ремонтні роботи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Білоцерківської міської ради та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 12.10.2020, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

На думку скаржника, судом першої інстанції було зроблено невірний висновок про те, що спірне приміщення за своєю суттю і призначенням є допоміжним приміщенням і відносяться до спільного майна зазначених будинків, що є законодавчо необґрунтованим, з огляду на наступне:

- згідно із інвентаризаційної справи на нежитлове приміщення (модульна котельна) по вул. Павліченко, 20Б, м. Біла Церква, виданої комунальним підприємством Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" зазначена модульна котельна 1999 року побудови зазначається як "нежитлова будівля";

- фактично, судом першої інстанції не було враховано, що спірні приміщення є нежитловими, а спірне свідоцтво права власності не порушує прав позивача, оскільки право власності на нежитлові приміщення до співвласників будинків автоматично не перейшло;

- разом із тим, відповідно до Законів України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та "Приватизацію державного та комунального майна", дахові модульні котельні відносяться до об`єктів інженерної інфраструктури та не підлягають передачі у приватну власність;

- право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України, тому територіальна громада м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради володіє вказаним майном на законних правових підставах.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у відзиві, наданому суду 12.01.2021, просив рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказуючи на те, жодний із наданих відповідачами документів не є належним доказом виникнення права власності, оскільки у постанові у справі № 917/927/17 від 03.04.2018 ВС/КГС наголошується, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Також скаржники лишають поза увагою той факт, що будівництво багатоквартирного будинку, в якому розташована спірна дахова котельня, здійснювалась за приватні кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів пайової участі, укладених власниками квартир з забудовником КП "Білоцерківський домобудівельний комбінат", а до вартості кожного квадратного метра житлової площі, за які сплатили власники квартир входить також і вартість модульної котельні, що підтверджується листом Білоцерківського домобудівельного комбінату від 11.12.2017, який міститься у матеріалах справи. Таким чином, теза про набуття права власності на котельню за територіальною громадою міста Біла Церква не відповідає дійсності, що відповідає висновкам суду першої інстанції. Вперше технічний паспорт на спірне приміщення модульної котельної був виготовлений у 2002р., де вказане приміщення позначено як "нежитлова будівля" та пронумеровано арабською цифрою 69, що не відповідає поверховим планам у технічному паспорті на будинок 1999р., при цьому, змін до технічної документації багатоквартирного будинку не вносилось, а спірне приміщення із допоміжного у нежитлове у визначеному законом порядку не переводилось, відтак технічний паспорт від 2002р., виготовлений КП КОР "Південне бюро технічної інвентаризації" на нежитлову будівлю котельної № 69, на який посилаються скаржники не є належним доказом того, що спірне приміщення є нежитловим, тим більше, що нежитлова будівля у складі багатоквартирного житлового будинку відсутня у його технічній та проектній документації та взагалі не передбачена жодними будівельними нормами.

Позивач вважає необґрунтованими аргументи скаржників про те, що спірна котельна не підлягає передачі у приватну власність, посилаючись на Закони України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", "Про приватизацію державного комунального майна", оскільки на думку позивача, наведені Закони не регулюють спірні правовідносини.

Явка учасників у судове засідання

Представники першого та другого відповідача у судове засідання, призначене на 16.02.2021, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційні скарги за відсутності представників першого та другого відповідача.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 16.02.2021 заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, за актом приймання-передачі основних засобів від 24.12.1999 на підставі акту державної приймальної комісії по прийманню в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 23.12.1999 був введений в експлуатацію 68-квартирний житловий будинок з даховою котельною по вул.Павліченко, 20Б у місті Біла Церква загальною площею 4354,2кв.м житловою площею 2327,5кв.м 1999 року побудови та переданий Комунальним підприємством "Білоцерківський домобудівний комбінат" ЖЕКу-2.

На підставі розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-3-976 від 17.12.1999 та акту приймання-передачі основних засобів від 24.12.1999 модульна дахова котельня системи "МО ОО АМЕ" виробництва СП "Укрінтерм" на 68-квартирному житловому будинку по вул.Павліченко, 20Б у місті Біла Церква передана від КП "Білоцерківський домобудівний комбінат" на баланс Комунального підприємства "Білоцерківтепломережа".

Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 1-3-219 від 30.03.2000 вирішено безкоштовно прийняти та дозволити експлуатацію модульна дахова котельня 68-квартирного житлового будинку по вул.Павліченко, 20Б.

28.02.2012 за рішенням установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку №20 по вул.Павліченко в місті Біла Церква проведена державна реєстрація юридичної особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" код 38010115, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 03.06.2020.

По актах приймання-передачі в управління та технічне обслуговування багатоквартирного будинку від 01.09.2016, складених комісією у складі представників ЖЕК №6 та ОСББ "Павліченко, 20Б", обстежено та з КП Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 передано в управління та технічне обслуговування ОСББ "Павліченко, 20Б" багатоквартирний будинок в місті Біла Церква по вул.Павліченко, 20Б та технічний паспорт на цей будинок.

15.12.2017 ОСББ "Павліченко, 20Б" листом №25 звернулось до Міського голови з проханням вирішити питання про передачу на баланс ОСББ "Павліченко, 20Б" модульної дахова котельня, яка знаходиться на даху будинку №20Б по вул. Павліченко в м.Біла Церква.

У відповідь на цей лист та лист №32 від 26.02.2018 Білоцерківська міська рада листами №01-29/29 від 10.01.2018 та №1091/01-10 від 28.03.2018 повідомила ОСББ "Павліченко, 20Б" про те, що модульна дахова котельня 68-квартирного житлового будинку по вул.Павліченко, 20Б перебуває на праві господарського відання у КП БМР "Білоцерківтепломережа", і згідно свідоцтва про право власності від 17.10.2002 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень власником нежитлового приміщення площею 31,7м2, в якому розмішена ця котельня, є власністю територіальної громади міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради, що відповідає Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер витягу 21246376 станом на 05.05.2014 та індексний номер витягу 211314677 станом на 03.06.2020 на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення котельня загальною площею 31,7м2 в житловому будинку за адресою Київська обл., м Біла Церква, вулиця Павліченко, будинок 20-б, приміщення 69 державним реєстратором Науменко Оленою Євгеніївною 25.04.2014 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 12831034 від 05.05.2014 зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради та право господарського відання Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа".

ТОВ "Білоцерківський домобудівний комбінат" листом від 11.12.2017 на запит ОСББ "Павліченко, 20Б" повідомило, вартість 1кв.м житла, що підлягала реалізації в 68-квартирному житловому будинку по вул.Павліченко, 20Б, розраховувалась згідно до кошторисної документації на відповідний об`єкт будівництва; загальний кошторис об`єкту будівництва складається з вартості спорудження житлового будинку, модульної котельні, майданчикових та поза майданчикових мереж; всі ці складові враховувалися при розрахунку вартості 1 кв.м житла.

Позивач з посиланням на статті 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 1, 4, 19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", статті 1, 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 1, 19, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 328, 334, 358, 369, 387, 393, 1212 Цивільного кодексу України вважає, що відповідачі не набували право власності на модульну дахову котельню, яка є допоміжним приміщенням і перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку, через що реєстрація речових прав у державному реєстрі є незаконною.

Відповідачі вказують на те, що нежитлове приміщення котельні не є допоміжним, що право власності на нього зареєстроване правомірно на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №317 від 01.10.2002 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб".

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Визначення поняття допоміжні приміщення надано у ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку": це - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Крім того, згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на такі приміщення не виникає.

Частиною 4 ст. 4 Житлового кодексу УРСР визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирних будинках" у ст. 1 надає визначення, зокрема таким термінам:

2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

3) нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

Стаття 391 Цивільного кодексу України передбачає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 у справі № 1-2/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_1 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) визначено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так:

1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення, відповідно до частини другої статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Аналогічні приписи містить частина друга статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься вони до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17.

Як вже зазначалось, в ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" надається визначення вищевказаним правовим категоріям. Так, допоміжними приміщенням багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитловими приміщенням є ізольовані приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійними об`єктами нерухомого майна. До прийняття Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" аналогічні законодавчі визначення вищевказаних понять містилися в Законі України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Так, відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

Допоміжні приміщення (кладові, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Також, в п. 1.1 та п. 1.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зауважується, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Для розмежування понять "допоміжні приміщення багатоквартирного будинку" та "нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку" необхідно встановити технічні характеристики такого приміщення та його значення для експлуатації всього будинку.

Отже, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, натомість нежитлові приміщення призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та не входять до житлового фонду.

У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Як вбачається із матеріалів справи, спірне приміщення котельної в багатобудинковому будинку № 20Б по вул. Павліченко 20Б, призначено для забезпечення експлуатації будинку, в модульній даховій котельні встановлені нагрівальний модуль, модуль-регулятор, модуль виробництва гарячої води та інше, тобто технічне обладнання, таким чином у спірному приміщенні знаходиться та експлуатується обладнання, яке забезпечує подачу теплоносіїв до внутрішньобудинкових систем опалення, тому за своєю суттю і призначенням є допоміжними приміщеннями і відносяться до спільного майна зазначених будинків, співвласниками якого є власники квартир та нежитлових приміщень таких будинків.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що матеріали справи не містять доказів про те, що спірне приміщення раніше використовувалося як не допоміжне приміщення.

Слід зазначити, що до нежитлових відносяться ті приміщення, які з самого початку будувалися не як допоміжні, а як такі, що мають інше призначення. Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

Так, відповідачі стверджуючи, що спірні приміщення є нежитловим та не відноситься до житлового фонду, не довели того, що спірні приміщення є самостійними об`єктами нерухомого майна, від самого початку планувались та призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин.

Заперечення відповідачів щодо того, що вказані спірні приміщення модульних дахових котелень не є допоміжними, а є нежитловими є необгрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються вищевикладеним.

Згідно із п. 1) ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Частинами 1, 2 ст. 15 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

2. Орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов`язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною 1 ст. 19 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 24 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об`єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5 1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5 2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5 3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5 4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5 5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5 6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

2. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Пунктом 41 цього ж Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі рішення про передачу об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

2) акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого оформлено передачу такого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність.

Пунктом 51 цього ж Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що підтверджує виникнення права державної або комунальної власності на такий об`єкт, заявник подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

У разі проведення державної реєстрації права державної власності на об`єкт нерухомого майна заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта.

У разі проведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає:

документ, відповідно до якого підтверджується факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування;

документ, відповідно до якого підтверджується факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 334 цього ж кодексу право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували виникнення у нього та набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності (комунальної) на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква.

Докази, надані відповідачем у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, на підтвердження виникнення у нього та набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква, а саме: розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-3-976 від 17.12.1999 та акту приймання-передачі основних засобів від 24.12.1999 та розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 30.03.2000 № 1-3-2019 не є належними та допустимими доказами, що підтверджують виникнення у відповідача та набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква, з вищевказаних підстав.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що передача на баланс майна не тягне за собою виникнення права власності на нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає про те, що державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно із ст. 393 цього ж кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що спірне нежитлове приміщення в будинку № 20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква, і в модульній даховій котельні встановлені нагрівальний модуль, модуль-регулятор, модуль виробництва гарячої води та інше, тобто технічне обладнання, таким чином у спірному приміщенні знаходиться та експлуатується обладнання, яке забезпечує подачу теплоносіїв до внутрішньобудинкових систем опалення, а тому за своєю суттю і призначенням є допоміжними приміщеннями і відносяться до спільного майна зазначених будинків, співвласниками якого є власники квартир та нежитлових приміщень таких будинків, а враховуючи ту обставину, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували виникнення у нього та набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності (комунальної) на спірне нерухоме майно, і станом на момент реєстрації права власності (комунальної) за відповідачем на спірне нерухоме майно його співвласниками були і є власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за адресою: в будинку № 20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква, у відповідача були відсутні правові підстави для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, так як таке нерухоме майно не є комунальною власністю міста Біла Церква Київської області, чим відповідно було порушено речові права співвласників такого нерухомого майна, а саме власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків за адресою: в будинку № 20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква, у зв`язку із чим їх право спільної власності на таке нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку.

Отже, позивачем доведено наявність порушеного права, у зв`язку із чим, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Науменко О.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12831034 від 05.05.2014, та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 5549188 про право власності на нежитлове приміщення №69 в будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква та право господарського відання за КП Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" є законною і обґрунтованою, та правомірно задоволена господарським судом першої інстанції у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 911/1304/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Науменко О.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12831034 від 05.05.2014, та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №5549188 про право власності на нежитлове приміщення № 69 в будинку № 20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква та право господарського відання за КП Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа", витребування модульної дахової котельні будинку №20Б по вулиці Павліченко в місті Біла Церква разом з технічною документацію (приміщення і обладнання) та повернення її співвласникам багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б", стягнення з Білоцерківської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павліченко 20Б" судового збору у розмірі 4 204,00 грн., законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його зміни або скасування не вбачається.

Таким чином, апеляційні скарги Білоцерківської міської ради та Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржників, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2020 у справі № 911/1757/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на Білоцерківську міську раду та Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа"

4. Справу № 911/1757/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 24.02.2021.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 ГПК України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич