Постанова

від 24.02.2021 по справі 656/131/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 656/131/19 Головуючий в 1 інстанції: Ковальчук Т.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу начальника Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року (м.Херсон, дата складання повного тексту рішення - 14.06.2019р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та начальника Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Тишковця Ігора Володимировича про визнання скасування постанови про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Іванівського районного суду Херсонської області із адміністративним позовом до Іванівського РВ ДВС ГТУ юстиції Херсонській області та начальника Іванівського РВ ДВС ГТУ юстиції Херсонській області Тишковця І.В., в якому, з урахуванням уточнень, просила суд захистити її права шляхом визнання протиправними дій відповідача та скасування постанови ВП №57525100 від 16.02.2019р. про накладення на неї штрафу в сумі 3400 грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що спірна постанова начальника райвідділу ДВС про накладення на неї штрафу за нібито невиконання рішення Іванівського районного суду Херсонської області по справі №656/1044/17 про встановлення часу побачень дитини з дідусем - є протиправною, оскільки вона була прийнята передчасно, безпідставно та без врахування фактичних обставин, через які вона (позивач) з об`єктивних підстав не мала змоги належним чином забезпечити виконання рішення суду. До того ж, як зазначає позивач у своєму позові, згідно рішення суду вона не зобов`язана доставляти свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з с.Воскресенка Іванівського району до місця проживання його дідуся ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в смт.Іванівка щосуботи з 10.00 до 16.00 год. По-друге, відповідачем не роз`яснено позивачу, на її прохання, порядок виконання судового рішення, оскільки воно є незрозумілим для неї. По-третє, при накладенні на позивача стягнення відповідач не з`ясував причини відсутності дитини. В-четвертих, її неповнолітній син, незважаючи на судове рішення, взагалі відмовляється від зустрічей зі своїм дідусем, про що вона неодноразово повідомляла як відповідача, так і Службу у справах дітей.

Ухвалою судді Іванівського районного суду Херсонської області від 03.11.2017р. відкрито провадження у справі.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на позов, в якому позовні вимоги категорично не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою судді Іванівського районного суду Херсонської області від 14.09.2018р. призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Іванівського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу Іванівського районного відділу ДВС ГТУ юстиції у Херсонській області від 16.02.2019р. про накладення на ОСОБА_4 штрафу у сумі 3400 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник відповідача 21.06.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 14.06.2019 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

01.07.2019 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019р. (у складі головуючого у справі судді Осіпова Ю.В., суддів Запорожана Д.В. і Танасогло Т.М. ) відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

14.08.2019 року до суду 2-ї інстанції від позивачки надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

26.11.2019р. розпорядженням голови П`ятого апеляційного адміністративного суду №323-с був проведений повторний перерозподіл даної справи №656/131/19 та замінено члена колегії суддю Запорожана Д.В. на суддю Косцову І.П.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Рішенням Іванівського районного суду Херсонської області від 01.06.2018 року у справі №656/1044/17, цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та 3-ї особи Органу опіки та піклування Іванівської РДА Херсонської області про визначення способу участі у вихованні дитини задоволено частково. А саме, визначено Мустафаєву способи участі у вихованні онука ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), уродженця та мешканця с.Воскресенка Іванівського району, шляхом встановлення часу для побачень з дитиною:

- щосуботи кожного тижня: з 10 год. 00 хв. по 16 год. 00 хв., за місцем проживання ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 без присутності матері ОСОБА_1 , з обов`язковим поверненням ОСОБА_3 онука - ОСОБА_2 до місця проживання останнього;

- у святкові дні: з 10 год. 00 хв. по 16 год. 00 хв. у присутності матері ОСОБА_1 ;

- 10 днів кожного літнього місяця (червня, липня, серпня ) для відпочинку за місцем проживання ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 без присутності матері ОСОБА_2 та за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти письмово ОСОБА_3 про зміну місця проживання дитини. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Вищевказане рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01.06.2018 року сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 10.07.2018 року (а.с.72-74 ).

08.01.2019 року до Відділу ДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_3 про відновлення закінченого 28.12.2018р. виконавчого провадження №57525100 з підстав того, що боржник ОСОБА_1 нібито перешкоджає побаченню з дитиною.

Далі, після відновлення 11.01.2019р. виконавчого провадження, на адресу ОСОБА_1 25.01.2019р. було направлено Вимогу про забезпечення побачення стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням суду від 01.06.2018р. та повідомлено про здійснення 02.02.2019р. перевірки виконання цього рішення суду.

02.02.2019 року начальником Відділу ДВС Тишковцем І.В. проведено перевірку виконання боржником Мустафаєвою рішення суду від 01.06.2018р., за результатами якої складено Акт про невиконання боржником вказаного судового рішення, винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. (яка в подальшому була скасована рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 04.04.2019р. по справі №656/102/19, яке набрало законної сили на підставі ухвали 5 ААС від 24.06.2019р .) та повідомлено про повторну перевірку виконання рішення 16.02.2019 року.

16.02.2019 року при повторній перевірці виконання ОСОБА_1 рішення суду державним виконавцем було встановлено, що побачення дідуся з онуком так і не відбулося, так як боржницею не було забезпечено побачення стягувача з дитиною в порядку визначеному цим судовим рішенням, а саме, ОСОБА_1 не доставила в суботу 16.02.2019р. о 10.00 годині дитину за місцем зустрічі з дідусем за адресою: АДРЕСА_1 , чим не виконала вимоги ч.1 ст.64-1 Закону України Про виконавче провадження , про що, в свою чергу, в присутності стягувача та 2-х понятих було складено відповідний Акт від 16.02.2019р. (а.с.65 ).

При цьому, зі змісту вказаного вище Акту державного виконавця вбачається, що боржник ОСОБА_1 16.02.2019р. в телефонному режимі повідомила державного виконавця про те, що доставляти дитину з с.Воскресенка до смт.Іванівка на зустріч з дідом не буде, оскільки дитина категорично відмовляється від побачень з дідом, а йти проти волі своєї дитини вона не бажає.

В подальшому, на підставі вказаного Акту від 16.02.2019р. начальником Іванівського районного відділу ДВС ГТУ юстиції у Херсонській області Тишковцем І.В. винесено постанову від 16.02.2019р. ВП №57525100 про накладення на позивачку штрафу у сумі 3400 грн. за невиконання рішення суду про встановлення часу побачень з дитиною (а.с.3 ).

Не погоджуючись з вказаною постановою державного виконавця, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та відповідно, з неправомірності дій та спірної постанови відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, приписами ст.287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. Відповідно до частини 1 цієї статті, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця ) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із ч.1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як загально відомо, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, безпосередньо регламентуються Законом України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016р. (зі змін. і доп.).

Так, як слідує зі змісту приписів ст.1 вказаного Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ст.2 цього ж Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Як визначено п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

А як передбачено ч.1 ст.5 цього ж Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до ст.6 Закону №1404-VIII, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 ст.18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

А відповідно до ч.3 ст.18 даного Закону України, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про виконавче провадження , виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів ) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Далі, згідно із ч.5 ст.26 Закону України Про виконавче провадження , виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ч.6 ст.26 вказаного Закону, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною ).

Статтею 63 Закону України Про виконавче провадження визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на 3-й робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3-х робочих днів ) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідальність же за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі передбачена приписами ст.75 Закону України Про виконавче провадження .

Так, як вбачається зі змісту положень ч.1 ст.75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Як загально відомо, Законом України від 03.07.2018р. №2475-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання було внесено зміни в Закон України Про виконавче провадження , а саме доповнено ст.64-1, якою передбачено наступне:

1. Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

2. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

3. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч.1 ст.75 цього Закону. У такій постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

4. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч.10 ст.71 цього Закону ) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

5. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

6. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягував має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

7. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 цього Закону.

Отже, з наведених вище норм чинного законодавства фактично вбачається, що державний виконавець за невиконання рішення суду, зобов`язаний винести постанову про накладення штрафу на боржника виключно лише за умови умисного невиконання ним рішення без поважних причин, т.б. у разі не вчинення боржником дій, спрямованих на виконання рішення суду за відсутності об`єктивних перешкод для його виконання.

Так, як встановлено з матеріалів справи та змісту рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01.06.2018р., даним судовим рішенням було встановлено місце та час для побачень стягувача із дитиною, зокрема, щосуботи кожного тижня з 10 год. 00 хв. по 16 год. 00 хв., за місцем проживання ОСОБА_3 (смт.Іванівка ) без присутності матері ОСОБА_1 , з обов`язковим поверненням ОСОБА_3 онука - ОСОБА_2 до місця проживання останнього (с.Воскресенка Іванівського району Херсонської області ).

Разом з тим, як вбачається з вказаного вище судового рішення від 01.06.2019р., районним судом, в даному випадку, фактично не було чітко і конкретно визначено, хто ж саме, яким чином і за чий рахунок повинен доставляти неповнолітню дитину з місця її проживання (с.Воскресенка Іванівського району ) до місця зустрічі за місцем проживання дідуся - стягувача (смт.Іванівка ).

Отже, враховуючи вищевикладені обставини та аналізуючи зазначені норми діючого у цій сфері законодавства, судова колегія, приходить до аналогічного що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що виконання судового рішення про встановлення побачення з дитиною полягає виключно у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному цим рішенням суду, т.б. боржником , в даному випадку, не мають чинитися будь-які перешкоди у побаченнях дідуся з онуком. Обов`язок же доставляти дитину з місця її проживання до місця проживання дідуся (який проживає у іншому населеному пункті ) для позивачки (боржника) ні законом, ні вказаним вище судовим рішенням не встановлений.

Окрім того, як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, ще 01.02.2019 року (т.б. до перевірки) позивачка листом повідомляла виконавчу службу про те, що вона не буде чинити перешкоди для виконання рішення суду, однак доставляти дитину до місця проживання стягувача не буде, оскільки районний суд своїм рішенням від 01.06.2019р. не зобов`язував її вчиняти такі дії (а.с.4 ).

Також, з вказаної заяви позивачки від 01.02.2019р. видно, що остання повідомляла стягувача ОСОБА_3 про необхідність самостійно приїздити за місцем проживання онука ОСОБА_2 в с.Воскресенка Іванівського району Херсонської області, забирати дитину та здійснювати побачення у встановлених в рішенні суду місцях (а.с.5 ).

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачкою в той же день, т.б. 01.02.2019р. було направлено листа до Іванівської РДА Херсонської області для забезпечення під час зустрічей дідуся з онуком присутності працівника соціальної служби, оскільки дитина боїться свого дідуся (а.с.51 ).

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 16.02.2019р. дійсно побачення дідуся (стягувача ) з онуком фактично не відбулося, але виключно з підстав того, що неповнолітня дитина, маючи об`єктивні побоювання, категорично відмовилася від побачень з дідусем у цей день.

Окрім того, з досліджених в судовому засіданні суду 1-ї інстанції матеріалів ЖЄО №204 від 16.02.2019р., витребуваних судом з Іванівського відділення поліції вбачається, що 16.02.2019 року неповнолітній ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по телефону 102 звертався до Іванівського відділення поліції Каховського ВП ГУ НП в Херсонській області та повідомив про вчинення його дідусем ОСОБА_5 відносно нього фізичного насильства. Більш того, з відібраних у неповнолітнього ОСОБА_5 , в присутності педагога, 16.02.2019р. пояснень було встановлено, що дитина категорично не бажає спілкуватися зі своїм дідусем, оскільки останній по відношенню до нього веде себе дуже агресивно (а.с.82-85 ).

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, судова колегія, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачкою обставини та доведені до відома відповідача є об`єктивними та поважними причинами невиконання судового рішення та унеможливлюють притягнення її до адміністративної відповідальності, в зв`язку із чим, оскаржувана постанова державного виконавця є протиправною та дійсно підлягає скасуванню.

До того ж, ще слід вказати й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.195,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу начальника Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24.02.2021р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

Т.М. Танасогло