Постанова

від 25.02.2021 по справі 825/2305/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/2305/18 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 22.10.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним звільнення та поновити на посаді начальника управління агропромислового розвитку Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2018 року по день остаточного розгляду справи (прийняття рішення) в суді;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм законодавства про державну службу та трудового законодавства.

Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на правомірність звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року, в позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 825/2305/18 скасовано.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправним звільнення та поновлення на посаді ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправним звільнення та поновлення на посаді задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження в. о. голови Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 26 квітня 2018 року № 71-ос Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління агропромислового розвитку Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області.

Справу № 825/2305/18 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди направлено на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Верховний суд зазначив, що суди не вирішували питання щодо періоду вимушеного прогулу та суми середнього заробітку за такий прогул у визначеному законом порядку, а суд касаційної інстанції обмежений у додатковій перевірці доказів і їх оцінці.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Прилуцької районної державної адміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.04.2018 по 15.10.2020 у розмірі 314 936,59 грн. Стягнуто з Прилуцької районної державної адміністрації на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідно до архівної довідки від 17.11.2020 №01-13/435 ОСОБА_1 отримав вихідну допомогу в розмірі 13 450,00 грн, тобто сума компенсації підлягає зменшенню на 13 450,00 грн. Наголошує, що дій позивача вказують на умисел затягування розгляду справи з метою збільшення часу вимушеного прогулу з подальшою виплатою середнього заробітку за цей час. При цьому, позивачем не було доведено у чому полягає порушення його прав, що призвели до моральних страждань.

24.02.2021 відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2021 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 11.02.2021 на 11 год. 00 хв.

В подальшому за клопотання відповідача розгляд справи було відкладено на 25.02.2021 на 10 год. 45 хв.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суд від 23.02.2021 клопотання Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Разом із тим, відповідачем до жодного з клопотань не було надано доказів того, що представник відповідача приймає участь в інших судових процесах, чи неможливості направлення іншого представника.

При цьому слід враховувати призначення судового засідання в режимі відеоконференції за клопотанням саме відповідача, тобто судом було вжито усіх можливих заходів для забезпечення можливості представника взяти участь у розгляді справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи поновлення позивача на займаній посаді, наявні підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Середньоденна заробітна плата позивача складає 656,10 грн, розрахована відповідно до архівної довідки (а.с. 169).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу: 27.04.2018 по 15.10.2020 становить 616 днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахований з 27.04.2018 по 15.10.2020, становить 656,10 * 616 = 404157,60 грн.

При цьому, пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 вказано, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Вказаний перелік зарахувань є вичерпним.

За даними, які надійшли до суду з витребуваних джерел, вбачається, що за час розгляду справи позивач отримав за вищевказаним переліком наступні виплати:

- 74371,72 грн - соціальних виплат від центру зайнятості;

- 14849,29 грн - заробітної плати від ТОВ Прилуки-Гарантбуд .

Таким чином, сума компенсації складає 314 936,59 грн (404 157,60 грн - 74 371,72 грн -14 849,29 грн) і підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта, що відповідно до архівної довідки від 17.11.2020 №01-13/435 ОСОБА_1 отримав вихідну допомогу в розмірі 13450,00 грн, тобто сума компенсації підлягає зменшенню на 13450,00 грн, оскільки відповідно до положень КЗпП, вихідна допомога є відмінною виплатою від оплати за час вимушеного прогулу та регламентується статтею 44 КЗпП.

Таким чином, позивач правомірно отримав вихідну допомогу передбачену ст.44 КЗпП та має право та отримання оплати за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що дії позивача вказують на умисел затягування розгляду справи з метою збільшення часу вимушеного прогулу з подальшою виплатою середнього заробітку за цей час, оскільки дана обставина спростовується матеріалами справи, відсутні докази які б вказували на умисне затягування судового процесу з боку позивача чи вчинення ним дій, які на це вказують. Натомість, саме неправомірні дії відповідача призвели до незаконного звільнення позивача із займаної посади, тому виплата компенсації за час вимушеного прогулу є правомірною, передбачена та відповідає приписам чинного законодавства.

За статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

В результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 25.02.2021.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна