Постанова

від 22.02.2021 по справі 295/15745/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/15745/20 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 9 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Микитюк О.Ю, Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Дяченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/15745/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житомирінвест , за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства Житомирінвест про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2020 року, яка постановлена суддею Полонцем С.М. в м.Житомирі

встановив:

Позивач у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до ТОВ Житомирінвест та просив скасувати рішення державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Попіля В.В. від 25.07.2017 р. № 36402740 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким ТОВ Житомирінвест є власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 , до якого входять: приміщення, складські приміщення позначені літ. А загальною площею 244,7 кв.м, склад, гараж позначені літ. Б загальною площею 261,9 кв.м, склад позначений літ. В (2-1) загальною площею 129,0 кв.м, приміщення гаражів позначені літ. Г (1-1, 1-2) загальною площею 51,1 кв.м.

В обґрунтування позову зазначив, що державна реєстрація права власності на майно за ТОВ Житомирінвест порушує його права та інтереси як особи, на користь якої ухвалені чисельні рішення судів про стягнення з ВАТ Житомирводбуд , правонаступником якого є ПАТ Житомирінвест , грошових коштів у якості заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України.

У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до Богунського райсуду м. Житомира для продовження розгляду по суті. Зокрема, апелянт посилається на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції фактично вирішив справу по суті, визнавши заявлені вимоги та обраний спосіб захисту неефективними. Крім того вважає помилковим та таким, що не відповідає поданим ним документам, посилання суду на Постанову Великої Палати ВС №914/2006/17 від 23.05.2018, оскільки у вказаній постанові мова йде про спір, який належить до розгляду у судах господарської юрисдикції.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За положеннями ч.1 ст. 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Позивач у своїй позовній заяві вказав, що 25 липня 2017 року державним реєстратором Червоненської селищної ради Андрушівського району Попілем В.В. було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю Житомирінвест є власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

На думку позивача, таке рішення грубо порушує його права і робить неможливим виконання рішень та судових наказів Богунського районного суду м. Житомира про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі з ВАТ Житомирводбуд , правонаступником якого є ПАТ Житомирінвест , яке в свою чергу є засновником ТОВ Житомирінвест відповідно до протоколу №1 загальних зборів учасників від 23.06.2017 р.

Відповідно до судових рішень, за якими на користь позивача з ВАТ Житомирводбуд , правонаступником якого є ПАТ Житомирінвестбуд , стягнуто заборгованість по заробітній платі, в межах виконавчого провадження та в межах суми заборгованості Богунським ВДВС м. Житомира 27.11.2017 р. накладений арешт на майно боржника.

Позивач вважає, що ПАТ Житомирінвестбуд , як правонаступник прав та обов`язків ВАТ Житомирводбуд , будучи боржником за чисельними судовими рішеннями, не матиме можливості виконати свій обов`язок перед ним як перед стягувачем.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача щодо оскарження рішення державного реєстратора підлягає захисту в порядку адміністративного судочинства, як таке, що здійснене посадовою особою органу місцевого самоврядування, суб`єктом владних управлінських функцій, уповноваженим приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, яке має публічно-правову природу, в зв`язку з чим спір, який є публічно-правовим, належить до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18 зазначено, що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання щодо предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а). У вказаних судових рішеннях Велика Палата ВС дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Таким чином, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Судова колегія зазначає, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.

Позивач фактично звернувся до суду першої інстанції з позовом, направленим на забезпечення реалізації його права щодо отримання заборгованості із заробітної плати.

Отже, звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин.

Оцінюючи вищенаведене, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність публічно-правового спору.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином вказаних положень Закону та висновків Верховного Суду до уваги не взяв та не врахував, що у даній справі позивач ставить вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ТОВ Житомирінвест на майно, яке було у власності ПАТ Житомирінвест і результати розгляду такого позову можуть вплинути на майнові права фізичної особи, тому, на думку колегії, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України як така, що постановлена з недотриманням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року.

Головуючий Судді