Постанова

від 17.02.2021 по справі 910/13643/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/13643/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідачів - 1 - не з`явився,

- 2 - Шкаровського Д.О.,

третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

на стороні відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ковтун С.А.)

від 27.07.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Майданевич А.Г., судді - Коротун О.М., Сулім В.В.)

від 19.11.2020,

за позовом ОСОБА_1 ,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Республіканський будинок моделей взуття , Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт Сервіс ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна

про визнання недійсним договору та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 33/100 частин нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2091,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 22.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Республіканський будинок моделей взуття та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт Сервіс , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1704. Просила визнати за ТОВ Республіканський будинок моделей взуття право власності на нежилі приміщення № 1, № 1а, №№ 2-34, №№ 51-78, №№ 92-120, №№ 132-146, № 147 інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2091,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ Республіканський будинок моделей взуття , між яким в особі директора Дяченка П.О. (продавець) і ТОВ Еліт Сервіс (покупець) в особі директора Бута С.А. 22.07.2014 було укладено договір купівлі-продажу 33/100 частини від нежилих будівель. Стверджує, що директор ТОВ Республіканський будинок моделей взуття , діючи з перевищенням повноважень, всупереч інтересам товариства, уклав договір із заінтересованою юридичною особою -ТОВ Еліт Сервіс та відчужив без економічної мети належне відповідачу-1 майно, чим порушив права ОСОБА_1 як учасника товариства на управління товариством, а також вимоги ст. 98 ЦК України. На думку позивачки, договір від 22.07.2014 є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Також зазначила, що згідно з листом ГТУ юстиції у м. Києві № 17170/0/11-15 від 16.07.2015 було здійснено перевірку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чернокур М.О., за результатами якої встановлено, що при посвідченні договору купівлі-продажу 33/100 частин від житлових будівель, що розташовані в АДРЕСА_1 нотаріусом належним чином не перевірено повноваження керівника підприємства. Посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі № 908/4555/15, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.

08.12.2020 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу 33/100 частини від нежилих будівель задовольнити.

У касаційній скарзі посилається на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17. Посилається на необхідність ширшого врахування позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні Фельдман та банк Слов`янський проти України від 21.12.2017, ніж це зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/2084/17. Зазначає, що Європейський суд з прав людини вказує, що проникнення за корпоративну завісу за виключних обставин є виправданим, а тому не можна без дослідження конкретних обставин справи стверджувати про неможливість акціонера (учасника) представляти інтереси юридичної особи. Посилається на те, що позивачка звернулась до господарського суду через виключні обставини - смерть основного акціонера (учасника) ТОВ Республіканський будинок моделей взуття ОСОБА_5 (частка якого становила 61, 340% статутного капіталу товариства), яка була використана директором товариства як привід для відчуження майна, внаслідок чого позивачка позбавилась можливості отримувати майнову вигоду (дивіденди). На думку скаржниці, в цій справі мають місце виключні обставини, що зумовили звернення її до суду і інших ефективних способів захисту у неї немає.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Еліт Сервіс просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 без змін з наведених у відзиві підстав. Вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті відповідно до норм матеріального і процесуального права, а, отже, є законними і обгрунтованими. Зазначає, що директор ТОВ Республіканський будинок моделей взуття був уповноважений укладати будь-які правочини від імені товариства без рішення загальних зборів учасників (на момент укладення спірного договору Дяченко П.О. був учасником ТОВ Республіканський будинок моделей взуття , який володіє більше ніж ѕ голосів (98,14 % статутного капіталу). Посилається, що після укладення оспорюваного договору відповідачем -1 було здійснено дії щодо його схвалення (підписано акт приймання-передачі приміщення, отримано оплату вартості майна від ТОВ Еліт Сервіс , укладено договір про внесення змін до договору від 05.11.2014). На думку ТОВ Еліт Сервіс , якщо позивачка вважає, що її права та інтереси порушені, вона має право звернутись з позовом для їх захисту, а не за захистом інтересів відповідача-1. Стверджує про неможливість застосування висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні Фельдман та банк Слов`янський проти України від 21.12.2017 до правовідносин, що виникли у справі, яка переглядається, з огляду на те, що правовідносини у вказаній справі Європейського суду з прав людини пов`язані з ліквідацією банків; банк-заявник фактично перебував під контролем держави, а саме - ліквідаційної комісії, що складалась з посадових осіб територіальних управлінь НБУ та працівників місцевої податкової інспекції; акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Водночас, відповідач - 1 не був ліквідований, його органи управління здійснюють свої повноваження у порядку, передбаченому законодавством України та Статутом, а тому у випадку порушення прав ТОВ Республіканський будинок моделей взуття може звернутись за їх захистом через уповноважені органи.

15.02.2021 представником позивача було подано клопотання про передання справи № 910/13643/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Однак, клопотання, яке за своїм змістом є тотожне касаційній скарзі, поданій 08.12.2020, в якій позивачка обгрунтовує необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), не підлягає задоволенню, оскільки Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок у подібних правовідносин, тобто уже наявна сформована правозастосовча практика, і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від неї з наведених у цій постанові мотивів. Отже, відсутні підстави для передання справи на розгляд Велика Палата Верховного Суду згідно з ч. 5 ст. 302 ГПК України.

16.02.2021 до суду касаційної інстанції від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить продовжити їй строк на подання відзиву з огляду на те, що пропустила його з поважних причин - не отримувала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу ОСОБА_1 та ухвалу Верховного Суду від 21.01.2021 про відкриття касаційного провадження у справі та призначення касаційної скарги ОСОБА_1 до розгляду.

Також у відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

З відзиву ОСОБА_2 вбачається, що він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки ОСОБА_2 не було дотримано вимог ст. 297 ГПК України щодо подання такої заяви, зокрема, не подано її у строк, встановлений у ч. 2 ст. 297 ГПК України, та не додано до неї документу про сплату судового збору (ч. 3 ст. 297 ГПК України), а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то подана заява залишається без розгляду.

Крім того, необхідно зазначити, що рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0101615236164 підтверджується отримання 25.01.2021 ОСОБА_2 особисто ухвали Верховного Суду від 21.01.2021 про відкриття касаційного провадження у справі та призначення касаційної скарги ОСОБА_1 до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача -2, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено судами, 22.07.2014 між ТОВ Республіканський будинок моделей взуття (подавець) та ТОВ Еліт Сервіс (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 33/100 частин від нежилих будівель, за умовами якого продавець зобов`язувався передати, а покупець - прийняти у власність 33/100 частин від нежилих будівель (літ. А, Б, В, Д, Е, Ж), що складаються з нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу (в літ. А), загальною площею 2 091,9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежилі приміщення № 1, 1а, №№ 2-34, №№ 51-78, №№ 92-120, №№ 132-146, № 147 знаходяться на зальній площі 2 091,9 кв. м (частина нежилих будівель), а відповідно до витягу з бази міського земельного кадастру від 16.07.2014 частина нежилих будівель знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 761,04 кв.м, кадастровий номер 85:371:004 (п. 1.1 договору від 22.07.2014).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. 22.07.2014 та зареєстровано в реєстрі за № 1704.

Судами встановлено, що 23.07.2015 між ТОВ Республіканський будинок моделей взуття та ТОВ Еліт Сервіс було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна за договором від 22.07.2014.

Позивачка вважає, що договір купівлі-продажу 33/100 частин від нежилих будівель, укладений 22.07.2014 між ТОВ Республіканський будинок моделей взуття та ТОВ Еліт Сервіс , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1704, є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього ж Кодексу.

Згідно із частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Ці норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення ст. 4 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки з цим позовом) і ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову про визнання правочину недійсним можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

Також Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/10956/16 зазначила, що, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору (до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 7.17 постанови від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, у п. 8.9 постанови від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).

Відповідно до ст.ст. 509, 510 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.

Згідно зі ст.ст. 92, 97 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 98 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Статтею 116 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) встановлено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

Отже, підписання виконавчим органом товариства (директором) договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

Встановивши, що позивачка відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не довела порушення її корпоративних прав спірним правочином, який з боку ТОВ Республіканський будинок моделей взуття було підписано директором Дяченком П.О. , за відсутності відповідного рішення загальних зборів, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу 33/100 частин нежилих будівель від 22.07.2014.

Необхідно зазначити, якщо позивачка, яка є учасником товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, вона не позбавлена права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Також належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути подання ним (зокрема разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі п. 12 ч. 1 ст. 20, ст. 54 ГПК України.

Якщо ж учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги ч. 1 ст. 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що шляхом відчуження майна за договором йому було завдано збитків (аналогічна правова позиція викладена у п. п. 83-85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

З огляду на вищевикладене, правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/10956/16, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що у випадку відмови у задоволенні позову про визнання спірного правочину недійсним позивачка не зможе захистити свої права іншим способом захисту.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.

Щодо необхідності відступу від висновку, викладеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, то необхідно зазначити таке.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У п. 70 рішення від 18.01.2001 у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom ) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це необхідно чітко вказувати в рішенні (п. 49 висновку № 11 (2008) консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

У постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що укладення директором товариства договору без згоди загальних зборів товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, а відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові і надавати оцінку дійсності спірному договору немає необхідності.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2084/17 є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм матеріального права і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від нього.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже висловила свою думку щодо можливості відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, про що свідчать

її постанова від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, ухвали від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18, від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.

Щодо посилань в касаційній скарзі на необхідність ширшого врахування позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні Фельдман та банк Слов`янський проти України від 21.12.2017, ніж це було зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/2084/17 та, що проникнення за корпоративну завісу за виключних обставин є виправданим, то необхідно зазначити таке.

При викладенні правового висновку у справі № 916/2084/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила і про практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (рішення у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, п.п. 28 - 30, від 18.10.2005; рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, п. 30, від 21.12.2017). Вказала, що при цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, п. 1 резолютивної частини від 21.12.2017).

Велика Палата Верховного Суду, взявши до уваги вказану практику Європейського суду з прав людини, за встановлених обставин, з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини у справі № 916/2084/17, а також з дотриманням балансу інтересів усіх учасників і самого товариства, уникаючи зайвого втручання в питання діяльності товариства, дійшла висновку, що учасник тов не є належним заявником, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

Необхідно зазначити, що корпоративна завіса є бар`єром, який відокремлює юридичну особу від її учасників та зумовлює неможливість останніх звернутись до суду за захистом прав юридичної особи замість неї (принцип неможливості ототожнення юридичної особи та її членів).

У п. 26 рішення від 21.12.2017 у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (рішення у справі Агротексім та інші проти Греції від 24.10.1995, п.п. 59-72). Проникнення за корпоративну завісу або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (п. 66).

Отже, Європейський суд з прав людини у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України дійшов висновку, що акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах компанії за звичайних обставин, тобто коли юридична особа діє і має відповідні органи управління. А з п. 1 резолютивної частини цього рішення вбачається, що навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, то Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів.

Як вбачається із матеріалів справи № 910/13643/19, що переглядається, ТОВ Республіканський будинок моделей взуття не ліквідовано, його органи управління здійснюють свої повноваження у порядку, передбаченому законодавством України та статутом товариства, а тому у випадку порушення прав, товариство може звернутись за їх захистом через свої уповноважені органи.

Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не є обставинами, на які вказав Європейський суд з прав людини у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , за наявності яких є можливим проникнення за корпоративну завісу та виправданим звернення учасника товариства з позовом замість юридичної особи.

Крім того, необхідно зазначити, що у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України наявні правовідносини, пов`язані з ліквідацією банків: банк-заявник перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалась з посадових осіб територіальних управлінь Національного банку України та працівників місцевої податкової інспекції, у зв`язку з чим, акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Водночас, у справі, що переглядається, ТОВ Республіканський будинок моделей взуття здійсює свою господарську діяльність.

Отже, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/2084/17, з урахуванням конкретних обставин справи, було враховано позицію Європейського суду з прав людини у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , а незгода скаржниці з цією позицією Великої Палати Верховного Суду не свідчити про неправильне тлумачення останньою рішення Європейського суду з прав людини.

За ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. ч. 2, 5 ст. 236 ГПК України).

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 є законними, обгрунтованими, прийнятими з дотриманням принципу справедливості, добросовісності та розумності та з дотриманням правовової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від якої суд касаційної інстанцій не вбачає підстав відступати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2020 року у справі за № 910/13643/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова