Постанова

від 17.02.2021 по справі 910/10105/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Справа№ 910/10105/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Разіної Т.І.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б.

за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 17.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 (повний текст рішення складено 16.11.2020)

по справі №910/10105/20 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіком"

до Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 28.02.2014 у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю внесення змін до вказаного договору, в частині розміру орендної плати за користування землею, з огляду на встановлення п. 284.4 статті 284 Податкового кодексу України пільг щодо сплати за землю, яка використовується для видобування корисних копалин (розробки родовищ корисних копалин).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 позов задоволено повністю. Визнано укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 28.02.2014, у запропонованій позивачем редакції. Присуджено до стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіком" 2102 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що положення пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України встановлюють розмір плати за землю відповідної категорії у вигляді орендної плати, що має наслідком внесення відповідних змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок визначених категорій.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Житомирська обласна державна адміністрація звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/10105/20 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повній мірі.

Разом з тим, у апеляційній скарзі Житомирська обласна державна адміністрація просить суд апеляційної інстанції поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, аргументуючи тим, що в судовому засіданні в суді першої інстанції було оголошено лише вступну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення, та повний текст вказаного рішення не було вручено відповідачу в день складання цього рішення.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а також не з`ясовано обставин, що мають значення для справи.

Зокрема відповідач посилається на те, що позивач безпідставно прийняв рішення в односторонньому порядку щодо зменшення розміру орендної плати.

Крім того, за твердженням відповідача, позивач у запропонованій додатковій угоді розрахував розмір орендної плати виходячи із загальної площі орендованої земельної ділянки 5 га, у той час як площа гірничого об`єкта становить лише 1,50 га.

Поряд із цим, відповідач наголошує на відсутності підстав для перегляду та зменшення розміру орендної плати на підставі статтей 274, 277 Податкового кодексу України.

Одночасно, відповідач стверджує про відсутність підстав для внесення змін до договору в частині зазначення орендаря, закінчення строку дії нормативної грошової оцінки, невірно обрахований позивачем розмір орендної плати, самовільне декларування зменшеної орендної плати та утворення у зв`язку з цим заборгованості позивача.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів викладених у апеляційній скарзі, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін, акцентуючи увагу на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіком" є гірничодобувним підприємством, яке використовує орендовану земельну ділянку для видобування корисних копалин та розробки родовища, що узгоджується з приписами п. 284.4 ст. Податкового кодексу України.

За таких обставин, позивач зазначає, що прийняті до Податкового кодексу України зміни в частині розрахунку плати за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобутку корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення змін до договору оренди, з огляду на імперативність положень Податкового кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2020 апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 14.12.2020 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10105/20; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10105/20.

21.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10105/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/10105/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

11.01.2021 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додано докази направлення апеляційної скарги на адресу позивача, що свідчить про усунення скаржником недоліків, зазначених в ухвалі від 24.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 поновлено Житомирській обласній державній адміністрації строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/10105/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/10105/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні 17.02.2021.

В судове засідання, яке відбулося 17.02.2021 з`явився представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 21.09.2001 № 2537, дійсного до 21.09.2031, позивач провадить діяльність із видобутку гранітів, придатних для виробництва блоків, плит і виробів з них, граніту інтенсивно тріщинуватого для виробництва щебню.

28.02.2014 між Житомирською обласною державною адміністрація в особі в особі Коростенської районної державної адміністрації (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіком" (за договором - орендар) укладено договір оренди землі (надалі - договір) за умовами пункту 2 якого в оренду передаються земельна ділянка, яка має кадастровий номер 1822385800:06:000:0406, загальною площею 5,0000 га, забудовані землі.

Згідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 808000 грн за технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки на території Сушківської сільської ради Коростенського району поза межами населених пунктів.

За умовами пункту 8 договору останній укладено до 21.09.2031 та починає діяти з моменту реєстрації права оренди.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що складає 96960 грн. без ПДВ у рік (пункт 9 договору).

Пунктом 13 договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно один раз на рік у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, в інших випадках, передбачених законом.

Цільове призначення земельної ділянки, відповідно до пункту 16 договору, є для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами.

Факт передачі відповідачем, позивачу земельної ділянки в оренду підтверджується актом прийому-передачі від 28.02.2014.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.03.2014 право оренди земельної ділянки кадастровий номер 1822385800:06:000:0406 зареєстровано за позивачем строком до 21.09.2031.

З матеріалів вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом від 15.05.2020 № 15-1 щодо внесення змін до договору оренди землі від 28.02.2014 у частині зміни орендаря та орендної плати відповідно до умов пункту 13 договору та додав для підписання додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі, якою визначено розмір орендної плати за частини орендованих земельних ділянок, які використовуються для видобування корисних копалин (розробки родовищ корисних копалин), в розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 Податкового кодексу України.

У відповіді на вказаний лист відповідач надав лист від 09.06.2020 щодо роз`яснення застосування норм статтей 274 та 277 Податкового кодексу України, а також вказав, що позивачем у листі не наведено підстав для зміни орендаря.

Спір виник у зв`язку із тим, що відповідач відмовляється від підписання додаткової угоди в частині необхідності зміни розміру орендної плати за земельну ділянку до договору, на думку позивача, призводить до порушення майнових прав та законних інтересів позивача, оскільки позбавляє можливості використовувати податкову пільгу

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 позов задоволено повністю. Визнано укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 28.02.2014, у запропонованій позивачем редакції. Присуджено до стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіком" 2102 грн витрат зі сплати судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 28.02.2014 у запропонованій позивачем редакції на підставі, зокрема, статей 15, 16, 627, 640, 759, 762 Цивільного кодексу України, статей 181, 188, 238 Господарського кодексу України, статей 15, 21, 30 Закону України "Про оренду землі", у зв`язку із використанням позивачем земельної ділянки для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, що свідчить про наявність підстав для розрахунку орендної плати на підставі пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми свідчать, що завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Як вбачається зі змісту договору Товариству з обмеженою відповідальністю "Лавіком" надано в оренду земельну ділянку для розміщення та експлуатації, основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавіком" є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (арк. справи 19).

Крім того, як свідчать матеріали справи, Державна служба геології та надр України видала Товариству з обмеженою відповідальністю "Лавіком" спеціальний дозвіл від 21.09.2001 № 2537 на користування надрами: видобування гранітів, приватних для виробництва блоків, плит і виробів з них, граніту інтенсивно тріщинуватого для виробництва щебеню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

За змістом частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується в судовому порядку.

Поняття плати за землю наведено у підпункту 147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а з іншого - є однією із форм плати за землю нарівні із земельним податком.

Згідно з Законом № 2245-VIII, який набрав чинності з 01.01.2018, статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

У пункті 284.4 статті 284 Податкового кодексу України визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій. При цьому положення Податкового кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.

Так, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, яка використовується ними для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 904/5627/18.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними і необґрунтованими доводи Житомирської обласної державної адміністрації стосовно того, що дія пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України не розповсюджується на позивача.

З приводу посилань відповідача на необхідності оновлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Водночас, як слідує з умов договору оренди, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822385800:06:000:0406 розташована поза межами населених пунктів та входить до складу земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, виходячи з положень статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів, є чинною протягом 7-10 років.

Відтак, попередня нормативна грошова оцінка земельної ділянки наразі є чинною та відповідачем доказів протилежного не надано.

Твердження відповідача в частині наявності заборгованості в позивача зі сплати орендної плати внаслідок самовільного зменшення позивачем її розміру судовою колегією відхиляються, оскільки вказані обставини не стосуються предмету розгляду даної справи та не пов`язані з наявністю в позивача права на внесення змін до договору оренди.

При цьому, відповідно до статті 24 Гірничого закону України гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу (крім користувачів нафтогазоносними надрами); технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Статтею 2 цього Закону визначено, що його дія поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, гірничих об`єктів (далі - гірничі підприємства), що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, незалежно від їх форми власності та підпорядкування, а також підприємства, установи, організації, громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, осіб без громадянства.

Згідно з частиною 2 статті 12 Гірничого закону України відведення землі під розташування гірничого підприємства проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а надання гірничого відводу - Кодексом України про надра.

За змістом частин 1 і 2 статті 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до статті 18 Кодексу України "Про надра" надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних із користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Статтею 17 Кодексу України про надра передбачено, що гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

В силу вимог статті 14 цього Кодексу надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.

За змістом до частини 1 статті 50 Кодексу України про надра у проектах будівництва гірничодобувних об`єктів повинні передбачатися: 1) розташування наземних і підземних споруд, що забезпечує найбільш раціональне та ефективне використання запасів корисних копалин; 2) способи проведення розкривних робіт, системи розробки родовищ корисних копалин і технічні схеми переробки (підготовки) мінеральної сировини, що забезпечують найбільш повне, комплексне та економічно доцільне вилучення з надр запасів корисних копалин, а також використання наявних у них компонентів; 3) раціональне використання розкривних порід при розробці родовищ корисних копалин; 4) складування, збереження та визначення порядку обліку корисних копалин, які тимчасово не використовуються, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти; 5) геологічне вивчення надр, що розкриваються в процесі будівництва та експлуатації гірничодобувних об`єктів, та складання геологічної і маркшейдерської документації; 6) рекультивація порушених земель, максимальне збереження ґрунтового покриву; 7) заходи, що гарантують безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища.

Так, гірничодобувне підприємство має включати в себе комплекс засобів і ресурсів, які б забезпечували виконання зазначених вимог законодавства, в тому числі, рекультивацію порушених земель. Саме комплекс таких засобів дозволяє здійснювати видобуток корисних копалин.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №904/5631/18.

Отже, враховуючи обставини справи та наведені норми права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіком" є гірничодобувним підприємством, використовує земельну ділянку для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин і має право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, а тому наявні усі підстави для внесення відповідних змін до договору.

Аналогічні правові позиції Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неодноразово викладав у постановах, а саме: від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 29.05.2019 у справі № 904/3719/18, від 29.05.2019 у справі № 904/3711/18, від 13.06.2019 у справі № 904/3715/18, від 16.07.2019 у справі № 604/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 22.08.2019 у справі № 904/3708/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 10.09.2019 у справі № 904/3709/18, від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/5632/18, від 24.09.2019 у справі № 904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5639/18, від 24.10.2019 у справі № 904/5637/18, від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18, від 19.11.2019 у справі № 904/5653/18, від 27.11.2019 у справі № 904/5631/18, від 10.12.2019 у справі №904/1761/19, які розглядалися з подібними предметом та підставами позову за участю міської ради.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.

Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі №910/10105/20 - без змін.

Матеріали справи №910/10105/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.02.2021.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Т.І. Разіна

К.В. Тарасенко