Рішення

від 24.02.2021 по справі 640/7239/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року м. Київ № 640/7239/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Васильєвої Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача - Осадчий Олексій Анатолійович, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкові повідомлення-рішення:

- від 12 березня 2019 року №0016754202 про донарахування ОСОБА_1 1195866,00 грн. з доходів фізичних осіб та 298966,50 грн. штрафу;

- від 12 березня 2019 року про донарахування ОСОБА_1 99655,00 військового збору та 24913,88 грн. штрафу;

- від 12 березня 2019 року про донарахування ОСОБА_1 510,00 грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в зв`язку із тим, що сума витрат, понесених із придбанням інвестиційного активу і сума отриманого платником податку прибутку від продажу окремого інвестиційного активу є однаковою, тобто дорівнює 20 000 000,00 грн, то результат, який виник у позивача, як фінансовий результат операцій за інвестиційними активами, дорівнює нулю, на підставі чого відсутня база і об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а тому винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року справу прийнято до провадження суддею Вєкуа Н.Г та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив та додаткові пояснення, в яких зазначив, що позиція відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України є обґрунтованою, оскільки базується на встановлених фактах та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідачем було правомірно застосовано до спірних правовідносин п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 та пп. 1.2 п. 16-1 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України.

В судовому засіданні 24 лютого 2021 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу про проведення позапланової виїзної перевірки від 21.01.2019. №763, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з інвестиційними активами платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Кодексу позивач був проінформований до початку перевірки про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 21.01.2019 №5076/К/26-15-42-02-27, яке було направлено на адресу платника податків поштовим відправленням з повідомленням про вручення за податковою адресою, разом із копією наказу ГУ ДФС у м.Києві від 21.01.2019. №763 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №335/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 від 15.02.2019 року.

Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.п. а п. 176.1 п.176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Кодексу, а саме не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, з урахуванням вимог п.п 164.2.9 п. 164.2 ст.164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу, не задекларовано дохід у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 6643700,00 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 1195866,00 грн з отриманого доходу;

-п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16 -1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Податкового Кодексу України, не нараховано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 99655,50 гривень з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем були подані заперечення на акт від 27.02.2019 року, за результатами розгляду яких 11.03.219 року ГУ ДФС у м. Києві заперечення позивача були залишені без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

Як наслідок, Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 12.03.2019 року №0016754202, яким донараховано позивачу 1 195 866,00 грн. з доходів фізичних осіб та 298 966,50 грн. штрафу; №0016804202 яким донараховано 99 655,00 грн. військового збору та 24 913,88 грн. штрафу та №0016764202, яким нараховано 510,00 грн. штрафу.

29.03.2019 року позивачем була подана скарга на винесені податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 17.04.2019 року за №18081/6199-99-11-05-01-25, подана скарга була залишена без розгляду, в зв`язку із тим, що скаргу було підписано представником позивача, проте додано довіреність на представника, не завірену належним чином.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями, зумовила його звернення до окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд враховує наступне.

Відповідно до пп. 170.2.1 п. 170.2 ст.170 Податкового Кодексу України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік. Термін інвестиційний актив означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

Відповідно до п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається, як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320, визначено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

При цьому, до касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, тобто операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, відносяться, зокрема, касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976, безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

При цьому згідно з пунктом 1.35 статті 1 Закону України від 05.04.2001 p. №2346-III Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо).

Таким чином, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів платником податків-фізичною особою є належним чином складені договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

До касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, тобто операції підприємств між собою та фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, належать зокрема, касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи.

Судом встановлено, що позивач 12.04.2018 року подав до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за №54104. Відповідно до поданої декларації в 2017 році фізичною особою було отримано інвестиційний дохід від продажу інвестиційного активу у сумі 20 000 000,00 грн.

У відповідь на запит відповідача від 10.05.2018р. №21866/К/26-56-13-04-20 платником податків була надано відповідь від 30.05.2018, в якій зазначено, що ПП Агро - Олімп 2006 є самостійним господарюючим суб`єктом, створеним за рішенням його власника - ОСОБА_1 та є правонаступником всього майна, усіх прав та зобов`язань Сільськогосподарського ТОВ Агрофірма Сквира (ЄДРПОУ 00488846), як такого що припинило свою діяльність шляхом приєднання до ПП Агро - Олімп 2006 . Джерела формування майна підприємства - грошові та матеріальні вклади власника, доходи від господарської діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела.

Так, відповідно до протоколу зборів №1/12 від 21.12.2009 головному бухгалтеру було доручено сформувати Статутний фонд із внесків поворотної фінансової позики від ОСОБА_1 в розмірі 75 000,00 грн. та ОСОБА_3 в розмірі 25 000,00 грн.

Розпорядженням ПП Агро-Олімп 2006 від 27.02.2017 №2017/2 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 на 19 900 000,00 грн.

Як зазначає позивач, збільшення розміру статутного капіталу відбулося за рахунок грошових коштів, внесених власником, а саме: платіжне доручення № 1 від 09.03.2017 в сумі 7 000 000,00 грн., платіжне доручення № 1 від 10.03.2017 в сумі 6 356 300,00 грн. та дивідендів підприємства за 2016 рік, отриманих власником корпоративних прав в сумі 6 543 700,00 грн. (реінвестиція).

Відповідно до статуту ПП Агро - Олімп 2006 , затвердженого рішенням власника від 27.02.2017 №2017/2, частка ОСОБА_1 склала 20 000 000,00 грн. або 100% розміру статутного капіталу.

Проте, суд зауважує, що розрахункових документів на перерахування 6 543 800,00 грн, отриманих в якості дивідендів, від позивача до каси підприємства, матеріали справи не містять.

Більш того, суд наголошує, що наказ ПП Агро-Олімп 2006 від 27.02.2017 №17 щодо виплати власнику корпоративних прав дивідендів підприємства за 2016 рік в сумі 6 543 800.00 грн, шляхом направлення цієї суми на збільшення статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 , не є розрахунковим документом в розумінні наведених вище норм законодавства.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено внесення позивачем 6 543 800, 00 грн, отриманих в якості дивідендів, до статутного капіталу підприємства.

Крім зазначеного, суд вважає неналежним доказом бухгалтерську довідку за грудень місяць 2009 року, якою кошти від засновників у розмірі 100 000,00 грн внесені до статутного фону підприємства, з огляду на наступне.

Типова форма бухгалтерської довідки наведена в Методичних рекомендаціях по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р. № 356.

Відповідно до вимог Міністерства фінансів України, викладених в листі від 05.08.2014 р. № 31-11410-08/23-2303/2333, бухгалтерська довідка повинна містити усі обов`язкові реквізити, зазначені у ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88.

Так, первинні документи повинні містити наступні обов`язкові реквізити:

· назву документа (форми);

· дату складання;

· назву підприємства, від імені якого складено документ;

· зміст й обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

· посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення;

· особистий підпис або інші дані, що надають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надана позивачем довідка містить лише посилання на період її складення, а також інформацію про те, що засновниками товариства (без зазначення його назви) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внесено кошти для створення статутного фонду у розмірі 100 000,00 грн.

Аналіз вказаної бухгалтерської довідки, свідчить про недотримання вимог Закону щодо її форми та змісту.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до п.1.22.2 п. 1.22 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин у 2009 році) Про оподаткування прибутку підприємств , поворотна фінансова допомога -сума коштів, передану платнику податків у користування на визначений строк, відповідно дод договорів, які передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій такими коштами. Про надання поворотної фінансової договори укладається договір.

Операція із запозичення коштів оформлюється згідно з вимогами глави 32 Позика Цивільного Кодексу України (в редакції, чинній станом на 2009 рік). Відповідно до ст. 374 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність грошові кошти або речі, визначеними родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей та рівну кількість речей того ж роду і якості.

У разі, якщо термін договору не було продовжено, то відповідно до умов договору, сума поворотної фінансової допомоги має бути повернута.

Статтею 51 Закону України Про господарські товариства зазначено, що зміни вартості майна, внесеного, як вклад, та додаткові внески учасників, не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять договору про надання позики, яким відповідно до законодавства України повинна бути оформлена поворотна фінансова допомога, яка була покладено позивачем в основу статутного капіталу товариства.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт надання позивачем поворотної фінансової допомоги у розмірі 75 000,00 грн, яка в подальшому стала основою для збільшення статутного капіталу товариства.

Крім того, позивач наголошує на тому, що у грудні 2009 року став власником 75% статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 , що дорівнює 75 000,00 грн. Вказані кошти були внесені позивачем та ОСОБА_3 у вигляді поворотної фінансової позики та протоколом учасників товариства, які одночасно є позикодавцями, прийнято рішення про зарахування наданих в позику коштів до статутного капіталу підприємства. На його думку, чинне законодавство України не містить заборон щодо зарахування сум наданої учасниками поворотної фінансової допомоги на оплату внесків статутного капіталу, замість повернення цієї допомоги власнику.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, не погоджується із такими твердженнями позивача, в зв`язку із наступним.

Відповідно п.п. 14.1.257. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та с обов`язковою до повернення.

Відповідно до роз`яснень Державної фіскальної служби України за № 35040/7/99-99-13-04-03-17 від 12.11.2018 року, які долучені до матеріалів справи, платники податків - фізичні особи - акціонери товариства під час здійснення підприємством реінвестування дивідендів, шляхом збільшення розміру статутного фонду товариства без зміни часток вкладників, пропорційно до їх внесків, є лише учасниками цього процесу.

Операція підприємства зі збільшення статутного фонду шляхом збільшення часток вкладників не збільшує фінансовий результат вкладників (акціонерів), а збільшує ринкову вартість їх раніше придбаного активу на день збільшення статутного капіталу.

Сума витрат фізичної особи на придбання цього активу не збільшується пропорційно до збільшення вартості самого активу, окрім, як додаткових грошових або майнових внесків задля збільшення частки в статутному капіталі.

Враховуючи зазначене, об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором за наслідками інвестиційних операцій є інвестиційний прибуток від продажу пакету інвестиційних активів, який дорівнює різниці між доходом (ціною на дату продажу активу), отриманим від продажу таких активів, та витратами, понесеними платником податку на його придбання, без урахування збільшення його вартості.

Відповідно до п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Одним з видів інвестицій є реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій (п.п. "в" п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обл ку (п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Отже, враховуючи визначення зазначених термінів, господарська операція, яка передбачає збільшення статутного капіталу за рахунок отриманого від інвестиційних операцій прибутку, який мав бути розподілений між власниками корпоративних прав, є реінвестицією дивідендів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не мав права на зменшення об`єкта оподаткування за наслідками інвестиційних операцій на суму реінвестиційних дивідендів - 6 543 700,00 грн. у розумінні витрат, а саме нарахованих та не виплачених дивідендів, що збільшили розмір статутного фонду підприємства без зміни їх часток, в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Відповідно до п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у пп. 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Відповідно до п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платники податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Інвестиційний прибуток (дохід), отриманий фізичною особою - резидентом від продажу іншій фізичній особі корпоративних прав у вигляді частки статутного капіталу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку.

Нормами пп. 170.2.2 ПКУ передбачено, що інвестиційний прибуток розраховується, як позитивна різниця між доходом, отриманим фізичною особою від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм пп. 170.2.4 - 170.2.6 ПКУ (крім операцій з деривативами).

При цьому фізичній особі, яка отримує інвестиційний прибуток, необхідно подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи. Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), отриманих від операцій з інвестиційними активами, здійснюється у Додатку 1 до Декларації.

Після подачі Декларації фізична особа сплачує ПДФО за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%.

В порушення п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового Кодексу України, позивачем до складу загального оподатковуваного доходу за 2017 рік не був включений дохід у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 6 643 700,00 грн., який підлягає відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового Кодексу України платник податку, що отримав доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний внести суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок від доходів.

Згідно з п.п. 167.5.3 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, у цьому розділі термін пасивні доходи включає в себе, в т.ч. інвестиційний прибуток.

Перевіркою встановлено, що позивачем було безпідставно збільшено витрати, пов`язані з отриманням інвестиційного доходу в 2017 році на загальну суму 6 643 700,00 грн. та не сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 195 866,00 грн. з такого доходу.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що у зв`язку із відсутністю доходу за результатами продажу корпоративних прав ПП Агро-Олімп 2006 , у позивача був відсутній об`єкт оподаткування військовим збором.

Суд зазначає, що доходи, визначені ст. 163 ПКУ, є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. XX Податкового Кодексу України).

Ставка військового збору становить 1,5 %. об`єкта оподаткування, визначного п.п. 1.2 п. 16 підрозд. 10 розд. XX Податкового Кодексу України.

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16 підрозд. 10 розд. XX Податкового Кодексу України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розд. IV Податкового Кодексу України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковують за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст 155 Податкового Кодексу України.

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді дивідендів, визначених у п.п. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, оподатковується військовим збором на загальних підставах.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2019 року про донарахування позивачу 99655,00 грн військового збору та 24913,88 грн. штрафу є законним та обґрунтованим.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення б/н від 12.03.2019 року про нарахування штрафу у розмірі 510,00 грн за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, суд вважає за потрібне відзначити, що позивачем в цій частині позову не заперечується обставини ненадання контролюючому органу Книги обліку доходів і витрат, не наведено жодних фактів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність винесення податкового повідомлення-рішення, а відтак, за відсутності заперечень сторін, суд вважає зазначені обставини встановленими.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення б/н від 12.03.2019 року про нарахування штрафу у розмірі 510,00 грн скасуванню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 139, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено і підписано 01 березня 2021 року

Суддя Н.Г. Вєкуа