Постанова

від 19.05.2021 по справі 640/7239/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7239/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.

за участі:

секретар с/з Піскунова О.Ю.,

пр-к позивача Смосюк С.М.,

пр-к відповідача Румянцева А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкові повідомлення-рішення:

- від 12 березня 2019 року №0016754202 про донарахування ОСОБА_1 1195866,00 грн. з доходів фізичних осіб та 298966,50 грн. штрафу;

- від 12 березня 2019 року про донарахування ОСОБА_1 99655,00 військового збору та 24913,88 грн. штрафу;

- від 12 березня 2019 року про донарахування ОСОБА_1 510,00 грн. штрафу.

Рішенням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, та посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір витрат, понесених із придбанням інвестиційного активу дорівнює сумі отриманого платником податку прибутку від продажу окремого інвестиційного активу, що в обох випадках складає 20 000 000,00 грн. В зв`язку із чим вважає, що відсутня база і об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб , оскільки фінансовий результат операцій за інвестиційними активами дорівнює нулю, а тому винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 травня 2021 року.

Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого зазначає, що заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну правову оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права.

За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року без змін.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу про проведення позапланової виїзної перевірки від 21.01.2019. №763, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від операцій з інвестиційними активами платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Кодексу позивач був проінформований до початку перевірки про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 21.01.2019 №5076/К/26-15-42-02-27, яке було направлено на адресу платника податків поштовим відправленням з повідомленням про вручення за податковою адресою, разом із копією наказу ГУ ДФС у м.Києві від 21.01.2019. №763 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №335/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 від 15.02.2019 року.

Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.п. а п. 176.1 п.176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Кодексу, а саме не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, з урахуванням вимог п.п 164.2.9 п. 164.2 ст.164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу, не задекларовано дохід у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 6643700,00 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 1195866,00 грн з отриманого доходу;

-п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Податкового Кодексу України, не нараховано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 99655,50 гривень з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем були подані заперечення на акт від 27.02.2019 року, за результатами розгляду яких 11.03.219 року ГУ ДФС у м. Києві заперечення позивача були залишені без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

Як наслідок, Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 12.03.2019 року №0016754202, яким донараховано позивачу 1 195 866,00 грн. з доходів фізичних осіб та 298 966,50 грн. штрафу; №0016804202 яким донараховано 99 655,00 грн. військового збору та 24 913,88 грн. штрафу та №0016764202, яким нараховано 510,00 грн. штрафу.

29.03.2019 року позивач подав в порядку адміністративного оскарження скаргу на винесені податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 17.04.2019 року за №18081/6199-99-11-05-01-25, подана скарга була залишена без розгляду, в зв`язку із тим, що скаргу було підписано представником позивача, проте додано довіреність на представника, не завірену належним чином.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями, зумовила його звернення до окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд враховує наступне. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позиція відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України є обґрунтованою, оскільки базується на встановлених фактах та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідачем було правомірно застосовано до спірних правовідносин п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 та пп. 1.2 п. 16-1 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України.

Надаючи правову оцінку встановленим по справі обставинам та фактам колегія суддів апеляційної інстанції зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 170.2.1 п. 170.2 ст.170 Податкового Кодексу України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік. Термін інвестиційний актив означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

За приписами підпункту 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається, як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

У пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320, зазначено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відтак, до касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, тобто операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, відносяться, зокрема, касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976, безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

При цьому згідно з пунктом 1.35 статті 1 Закону України від 05.04.2001 p. №2346-III Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо).

Відтак, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів платником податків-фізичною особою є належним чином складені договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

До касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, належать зокрема, касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи.

Колегією суддів установлено, що позивач 12.04.2018 року подав до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за №54104. Відповідно до поданої декларації в 2017 році фізичною особою було отримано інвестиційний дохід від продажу інвестиційного активу у сумі 20 000 000,00 грн.

На запит відповідача від 10.05.2018р. №21866/К/26-56-13-04-20 платником податків було надано відповідь від 30.05.2018, в якій зазначено, що ПП Агро - Олімп 2006 є самостійним господарюючим суб`єктом, створеним за рішенням його власника - ОСОБА_1 та є правонаступником всього майна, усіх прав та зобов`язань Сільськогосподарського ТОВ Агрофірма Сквира (ЄДРПОУ 00488846), як такого що припинило свою діяльність шляхом приєднання до ПП Агро - Олімп 2006 . Джерела формування майна підприємства - грошові та матеріальні вклади власника, доходи від господарської діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела.

Відповідно до протоколу зборів №1/12 від 21.12.2009 головному бухгалтеру було доручено сформувати Статутний фонд із внесків поворотної фінансової позики від ОСОБА_1 в розмірі 75 000,00 грн. та ОСОБА_2 в розмірі 25 000,00 грн.

Розпорядженням ПП Агро-Олімп 2006 від 27.02.2017 №2017/2 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 на 19 900 000,00 грн.

Позивач зазначає, що збільшення розміру статутного капіталу відбулося за рахунок грошових коштів, внесених власником, а саме: платіжне доручення № 1 від 09.03.2017 в сумі 7 000 000,00 грн., платіжне доручення № 1 від 10.03.2017 в сумі 6 356 300,00 грн. та дивідендів підприємства за 2016 рік, отриманих власником корпоративних прав в сумі 6 543 700,00 грн. (реінвестиція).

Відповідно до статуту ПП Агро - Олімп 2006 , затвердженого рішенням власника від 27.02.2017 №2017/2, частка ОСОБА_1 склала 20 000 000,00 грн. або 100% розміру статутного капіталу.

З матеріалів справи убачається, що розрахункових документів на перерахування 6 543 800,00 грн, отриманих в якості дивідендів, від позивача до каси підприємства, матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ ПП Агро-Олімп 2006 від 27.02.2017 №17 щодо виплати власнику корпоративних прав дивідендів підприємства за 2016 рік в сумі 6 543 800.00 грн, шляхом направлення цієї суми на збільшення статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 , не є розрахунковим документом в розумінні наведених вище норм законодавства. Видаткові та прибуткові касові квитанції(чеки) або банківські виписки на виплату та зарахування зазначених сум від підприємства позивачу та від позивача підприємству відсутні.

Відтак з наведеного убачається, що позивачем належно не підтверджено внесення ним 6 543 800, 00 грн, отриманих в якості дивідендів, до статутного капіталу підприємства.

Також, колегія суддів відхиляє твердження позивача щодо неналежності як доказу бухгалтерську довідку за грудень місяць 2009 року, якою кошти від засновників у розмірі 100 000,00 грн внесені до статутного фону підприємства, з огляду на наступне.

Надана довідка містить лише посилання на період її складення, а також інформацію про те, що засновниками товариства (без зазначення його назви) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесено кошти для створення статутного фонду у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до вимог Міністерства фінансів України, викладених в листі від 05.08.2014 р. № 31-11410-08/23-2303/2333, бухгалтерська довідка повинна містити усі обов`язкові реквізити, зазначені у ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88.

Первинні документи повинні містити наступні обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст й обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що надають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, аналіз вказаної бухгалтерської довідки, свідчить про недотримання вимог Закону щодо її форми та змісту.

Щодо посилання позивача, що у грудні 2009 року він став власником 75% статутного капіталу ПП Агро-Олімп 2006 , що дорівнює 75 000,00 грн. Вказані кошти були внесені позивачем та ОСОБА_2 у вигляді поворотної фінансової позики та протоколом учасників товариства, які одночасно є позикодавцями, прийнято рішення про зарахування наданих в позику коштів до статутного капіталу підприємства.

Відповідно до п.1.22.2 п. 1.22 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин у 2009 році) Про оподаткування прибутку підприємств , поворотна фінансова допомога -сума коштів, передану платнику податків у користування на визначений строк, відповідно дод договорів, які передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій такими коштами. Про надання поворотної фінансової договори укладається договір.

Операція із запозичення коштів оформлюється згідно з вимогами глави 32 Позика Цивільного Кодексу України (в редакції, чинній станом на 2009 рік). Відповідно до ст. 374 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність грошові кошти або речі, визначеними родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей та рівну кількість речей того ж роду і якості.

У разі, якщо термін договору не було продовжено, то відповідно до умов договору, сума поворотної фінансової допомоги має бути повернута.

Відповідно п.п. 14.1.257. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Наразі, позивачем до матеріалів справи не надано договір про надання позики, яким відповідно до законодавства України повинна бути оформлена поворотна фінансова допомога, яка в подальшому була зарахована до статутного капіталу товариства.

За встановлених обставин колегія суддів вважає недоведеним факт надання позивачем поворотної фінансової допомоги у розмірі 75 000,00 грн, яка в подальшому стала основою для збільшення статутного капіталу товариства.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог статті 51 Закону України Про господарські товариства зміни вартості майна, внесеного, як вклад, та додаткові внески учасників, не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Згідно роз`яснень Державної фіскальної служби України за № 35040/7/99-99-13-04-03-17 від 12.11.2018 року, які долучені до матеріалів справи, платники податків - фізичні особи - акціонери товариства під час здійснення підприємством реінвестування дивідендів, шляхом збільшення розміру статутного фонду товариства без зміни часток вкладників, пропорційно до їх внесків, є лише учасниками цього процесу.

Операція підприємства зі збільшення статутного фонду шляхом збільшення часток вкладників не збільшує фінансовий результат вкладників (акціонерів), а збільшує ринкову вартість їх раніше придбаного активу на день збільшення статутного капіталу.

Сума витрат фізичної особи на придбання цього активу не збільшується пропорційно до збільшення вартості самого активу, окрім, як додаткових грошових або майнових внесків задля збільшення частки в статутному капіталі.

Отже, з наведеного убачається, що об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором за наслідками інвестиційних операцій є інвестиційний прибуток від продажу пакету інвестиційних активів, який дорівнює різниці між доходом (ціною на дату продажу активу), отриманим від продажу таких активів, та витратами, понесеними платником податку на його придбання, без урахування збільшення його вартості.

Відповідно до п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Одним з видів інвестицій є реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій (п.п. "в" п.п. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обл ку (п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Відтак, господарська операція, яка передбачає збільшення статутного капіталу за рахунок отриманого від інвестиційних операцій прибутку, який мав бути розподілений між власниками корпоративних прав, є реінвестицією дивідендів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не мав права на зменшення об`єкта оподаткування за наслідками інвестиційних операцій на суму реінвестиційних дивідендів - 6 543 700,00 грн. у розумінні витрат, а саме нарахованих та не виплачених дивідендів, що збільшили розмір статутного фонду підприємства без зміни їх часток, в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Відповідно до п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у пп. 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Відповідно до п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платники податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Інвестиційний прибуток (дохід), отриманий фізичною особою - резидентом від продажу іншій фізичній особі корпоративних прав у вигляді частки статутного капіталу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку.

Нормами пп. 170.2.2 ПКУ передбачено, що інвестиційний прибуток розраховується, як позитивна різниця між доходом, отриманим фізичною особою від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм пп. 170.2.4 - 170.2.6 ПКУ (крім операцій з деривативами).

При цьому фізичній особі, яка отримує інвестиційний прибуток, необхідно подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи. Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), отриманих від операцій з інвестиційними активами, здійснюється у Додатку 1 до Декларації.

Після подачі Декларації фізична особа сплачує ПДФО за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%.

Відтак, в порушення п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового Кодексу України, позивачем до складу загального оподатковуваного доходу за 2017 рік не був включений дохід у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 6 643 700,00 грн., який підлягає відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового Кодексу України платник податку, що отримав доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний внести суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок від доходів.

Згідно з п.п. 167.5.3 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, у цьому розділі термін пасивні доходи включає в себе, в т.ч. інвестиційний прибуток.

Перевіркою встановлено, що позивачем було безпідставно збільшено витрати, пов`язані з отриманням інвестиційного доходу в 2017 році на загальну суму 6 643 700,00 грн. та не сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 195 866,00 грн. з такого доходу.

Щодо доводів позивача про те, що у зв`язку із відсутністю доходу за результатами продажу корпоративних прав ПП Агро-Олімп 2006 , у позивача був відсутній об`єкт оподаткування військовим збором.

Суд зауважує, що доходи, визначені ст. 163 ПКУ, є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. XX Податкового Кодексу України).

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16 підрозд. 10 розд. XX Податкового Кодексу України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розд. IV Податкового Кодексу України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковують за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст 155 Податкового Кодексу України.

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді дивідендів, визначених у п.п. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, оподатковується військовим збором на загальних підставах.

Отже, з наведеного убачається, що податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2019 року про донарахування позивачу 99655,00 грн військового збору та 24913,88 грн. штрафу є законним та обґрунтованим.

Відносно правомірності винесення податкового повідомлення-рішення б/н від 12.03.2019 року про нарахування штрафу у розмірі 510,00 грн за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, суд вважає за потрібне відзначити, що позивачем в цій частині позову не заперечується обставини ненадання контролюючому органу Книги обліку доходів і витрат, не наведено жодних фактів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність винесення податкового повідомлення-рішення, а відтак, за відсутності заперечень сторін, суд вважає зазначені обставини встановленими.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення б/н від 12.03.2019 року про нарахування штрафу у розмірі 510,00 грн скасуванню не підлягає.

Відтак, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, позаяк апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга Позивача не містить.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(повний текст постанови складено 31.05.2021р.)