Постанова

від 10.02.2021 по справі 370/238/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 370/238/16-ц

провадження № 61-17576св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Людвинівська сільська рада Макарівського району Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Мазки Н. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Людвинівської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - Людвинівська сільська рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Рішенням Людвинівської сільської ради від 06 квітня 2006 року № 6 а -І-V вилучено з користування ОСОБА_6 та передано у його користування земельну ділянку площею 0,23 га на АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Цим же рішенням йому було надано дозвіл на безкоштовну передачу у власність (приватизацію) земельної ділянки площею 0,23 га за вказаною адресою під зазначене цільове призначення. З матеріалів виготовленої на його ім`я технічної документації випливає, що суміжними землекористувачами є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з інших сторін - проїзд та землі Людвинівської сільської ради. Щодо зазначення суміжним землекористувачем з його земельною ділянкою ОСОБА_2 (попередній власник - ОСОБА_7 ) інформація відсутня. Рішенням Людвинівської сільської ради від 24 березня 2009 року затверджено технічну документацію на його ім`я щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та передано йому безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2307 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території Людвинівської сільської ради на АДРЕСА_2 . Рішенням Людвинівської сільської ради від 30 липня 2008 року передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Цим же рішенням ОСОБА_7 надано дозвіл на безоплатну передачу у власність (приватизацію) вказаної земельної ділянки. Рішенням Людвинівської сільської ради від 26 грудня 2008 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та передано у приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1533 га. У державному акті ОСОБА_7 є опис меж земельних ділянок суміжних землекористувачів, згідно з яким суміжними землекористувачами є землі Людвинівської сільської ради та АДРЕСА_1 . Жодного зазначення в описі меж земельної ділянки ОСОБА_7 як суміжного землекористувача ОСОБА_1 немає.

Проведеною земельно-технічною експертизою від 23 жовтня 2015 року встановлено, що частина земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 Земельна ділянка площею 0,2194 га, що фактично використовується позивачем, менша на 0,0113 га від тієї, яка має належати йому згідно з рішенням сільської ради та державним актом на право власності на земельну ділянку (0,2307 га), а конфігурація належної йому земельної ділянки збігається із конфігурацією земельної ділянки, зазначеною у державному акті на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2010 року та кадастровим планом, представленим у копії технічної документації із землеустрою.

У зв`язку з викладеним позивач просив: визнати рішення Людвинівської сільської ради від 30 липня 2008 року № 106 а -ХІХ-V та рішення Людвинівської сільської ради від 26 грудня 2008 року № 132-ХХІІІ-V про передачу у приватну власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_7 щодо земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 , недійсними, оскільки вони прийняті без погодження меж суміжного землекористування з позивачем, представником сільської ради та без проведення інвентаризації земельної ділянки відповідача; визнати державний акт серії ЯЗ № 347533 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 (первісний набувач - ОСОБА_7 ) площею 0,1533 га, виданий Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі 03 червня 2009 року (кадастровий номер земельної ділянки 3222784401:01:017:0036), зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів Людвинівської сільської ради за № 010991400995, недійсним; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом визнання рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3222784401:01:017:0036.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 набула раніше ніж ОСОБА_1 , і позивач належними доказами не довів порушення своїх прав як власника земельної ділянки площею 0,2307 га, кадастровий номер ділянки 3222784401:01:015:0005.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2019 рокуОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року скасувати , ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми статей 14, 41, 68 Конституції України та статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), спір по суті не вирішено, не враховано обставин, встановлених судовими рішеннями в іншій справі, визнання одним з відповідачів позову.

У грудні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 -адвоката Ганенка Р. А. , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року , а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Людвинівської сільської ради від 06 квітня 2006 року № 6 а -І-V передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,23 га, земельна ділянка знаходиться на АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 дозволено укласти договір на розробку технічної документації щодо складання державного акта на право власності із землевпорядною організацією, яка має відповідну ліцензію (т. 1, а. с. 34).

Рішенням Людвинівської сільської ради від 06 квітня 2006 року № 6 а -І-V надано ОСОБА_1 дозвіл на підготовку матеріалів інвентаризації земельних ділянок для безоплатної передачі у власність під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,23 га. Остаточна площа земельних ділянок мала бути визначена після проведення інвентаризації землевпорядною організацією (т. 1, а. с. 35).

Рішеннями Людвинівської сільської ради від 30 липня 2008 року № 106 а -ХІХ-V передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,18 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , а також надано дозвіл на підготовку матеріалів інвентаризації земельних ділянок для безоплатної передачі у власність під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,18 га. Остаточна площа земельних ділянок мала бути визначена після проведення інвентаризації землевпорядною організацією (т. 1, а. с. 48-49).

Рішенням Людвинівської сільської ради від 26 грудня 2008 року № 132-ХХІІІ-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1533 га, на АДРЕСА_1 та передано ОСОБА_7 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,1533 га (т. 1, а. с. 195).

Рішенням Людвинівської сільської ради від 24 березня 2009 року № 151-ХХV-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Людвинівської сільської ради. Передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2307 га, на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 36).

03 червня 2009 року ОСОБА_7 одержала державний акт серії ЯЗ № 347533 на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Людвинівської сільської ради від 26 грудня 2008 року № 132-ХХІІІ-V, який посвідчує її право власності на земельну ділянку площею 0,1533 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та знаходиться на АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки - 3222784401:01:017:0036, суміжні землевласники - землі сільської ради та АДРЕСА_1 (т. 1 , а. с. 44).

28 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 673181 на підставі рішення Людвинівської сільської ради від 24 березня 2009 року, яким посвідчується його право власності на земельну ділянку площею 0,2307 га на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011094802089. Кадастровий номер земельної ділянки 3222784401:01:015:005, суміжні землевласники: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , землі загального користування (проїзд) та землі Людвинівської сільської ради (т. 1, а. с. 31).

29 березня 2012 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1533 га, яка розташована на території Людвинівської сільської ради на АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 3222784401:01:017:0036 (т. 1, а. с. 46,47).

23 жовтня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю Судова незалежна експертиза України складено висновок № СЕ-1-1-353/15 у справі № 370/840/15-ц за повозом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Людвинівської сільської ради, третя особа - Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області, про визнання рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, скасування державної реєстрації, згідно з яким фактичне розташування, наявної межі (їх розміри), координати поворотних точок земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають тим, що зазначені у копії технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та у копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 03 червня 2009 року, серія ЯЗ № 347533, визначити усі фактичні межі (їх розміри), конфігурацію, координати поворотних точок та площу земельної ділянки ОСОБА_2 не вдалося. Фактичне розташування земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,2194 га, за фактичним використанням не відповідає тим, що зазначені у копії технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та у копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2010 року серії ЯК № 673181. Фактичне місце розташування земельної ділянки площею 0,2194 га зміщене вправо від місця розташування земельної ділянки площею 0,2307 га, зовнішні межі якої визначені державним актом та технічною документацією із землеустрою. Конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 за фактичним використанням в цілому однакова із конфігурацією земельної ділянки площею 0,2307 га, визначеної зовнішніми межами згідно із копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2010 року серія ЯК № 673181 та кадастровим планом. Частина земельної ділянки у формі багатокутника площею 532,70 кв. м, яка входить до складу земельної ділянки площею 0,1533 га, кадастровий номер 3222784401:01017:0036, належної ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,2307 га, кадастровий номер 3222784401:01:015:0005 (т. 1, а. с. 9-30).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року у справі № 370/840/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Людвинівської сільської ради, третя особа - Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області, про визнання рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року, в позові відмовлено (т. 1, а. с. 92-100, т. 2, а. с. 3-10).

У зазначеній справі суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд та суд касаційної інстанції, виходив з того позивач та його представники не довели, яким саме чином наявність рішення Людвинівської сільської ради Макарівського району Київської області від 24 березня 2009 року №151-ХХV-V про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та рішення від 05 вересня 2012 року № 107-Х VIII -VI про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_10 порушує право власності ОСОБА_2 на землю, а також не зазначили, якими діями порушено вимоги статті 116 та 118 ЗК України Людвинівською сільською радою Макарівського району Київської області. Суди також зазначили, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки площею 0,1533 га, кадастровий номер 3222784401:01:017:0036, є ОСОБА_7 , а власником земельної ділянки площею 0,2307 га, кадастровий номер 3222784401:01:015:0005, є ОСОБА_1 . Інформація про державну реєстрацію права (в Державному реєстрі прав) про обох власників відсутня (т. 1, а. с. 146-149).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельні ділянки) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, набуття її у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення (стаття 126 ЗК України у редакції, чинній на час видачі сторонам у цій справі державних актівна право власності на земельні ділянки ).

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічна норма міститься і в статті 155 ЗК України, відповідно до якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Для визнання акта (в цьому випадку - рішення органу місцевого самоврядування) незаконним (недійсним), необхідно, щоб такий акт одночасно порушував права або інтереси позивача та суперечив актам цивільного законодавства.

Проте суди встановили, що позивачем не надано доказів порушення оспорюваними рішеннями Людвинівської сільської ради від 30 липня 2008 року № 106 а -ХІХ-V та від 26 грудня 2008 року № 132-ХХІІІ-V його прав як власника земельної ділянки.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельні ділянки) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Встановивши, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 отримала 03 червня 2009 року, а позивач - 28 квітня 2010 року, тобто ОСОБА_7 стала власником своєї земельної ділянки раніше ніж позивач, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, позивачем не доведено порушення його прав рішеннями органу місцевого самоврядування та власником земельної ділянки ОСОБА_2 .

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, оскільки певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність фізичній особі земельної ділянки, що належать іншій фізичній особі, може призвести до позбавлення особи, яка первинно набула право власності на земельну ділянку, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом власності, позбавляє особу загалом правомочностей власника землі у повному обсязі, а отже, є втручанням у право на мирне володіння майном.

Отже, за встановлених у цій справі обставин підстави для задоволення позову, який спрямований на втручання у право власності відповідача на земельну ділянку, набуте у встановленому законом порядку, відсутні.

У зв`язку з наведеним доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій порушено статті 14, 41, 68 Конституції України та статтю 155 ЗК України Верховний Суд відхиляє, оскільки вони за встановлених судам конкретних обставин у цій справі є необґрунтованими .

Касаційна скарга не містить конкретних доводів на підтвердження неправомірності дій відповідачів, а загальне непогодження заявника із такими діями відповідачів по суті зводиться до непогодження з фактично встановленими обставинами справи, до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 370/840/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Людвинівської сільської ради, третя особа - Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області, про визнання рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки. У зазначеній справі у позові ОСОБА_2 відмовлено з підстав недоведеності його позову та недопустимості позбавлення права особи на майно з огляду на наявність лише порушень з боку органу публічної влади.

Наведення у судових рішеннях у згаданій справі змісту окремих доказів не можна розцінювати як обставини, які є преюдиційними для розгляду справи за позовом ОСОБА_1 .

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не вирішили спору по суті, оскільки суди ухвалили рішення у межах предмета та підстав позову.

Предметом позову ОСОБА_1 у цій справі є вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, скасування державної реєстрацію земельної ділянки, належної ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко